Щодо судового збору
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.08.2011 р. № 01-061175/2011
У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі — Закон) Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.
1. Закон згідно з його пунктом 1 статті 10
набирає чинності з 01.11.2011. Отже, до зазначеної дати:1) сплата державного мита за подання до господарського суду позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється відповідно до вимог пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет);
2) у господарських судів відсутні підстави для повернення заяв про вжиття запобіжних заходів, про скасування рішень третейських судів, про примусове виконання рішень третейських судів, про перегляд судових рішень Верховним Судом України та апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарських судів з мотивів неподання доказів сплати державного мита, оскільки така сплата Декретом не передбачена;
3) застосовуються на загальних підставах положення Декрету стосовно пільг щодо сплати державного мита і його повернення, а так само приписи Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15;
4) сплачуються у передбачених чинним законодавством випадках та розмірі суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
2. Статтями 3 і 4 Закону визначено
об'єкти справляння судового збору та його розміри.У здійсненні господарського судочинства цей збір справляється за подання: позовної заяви (майнового і немайнового характеру); заяви про вжиття запобіжних заходів; заяви про забезпечення позову; апеляційної і касаційної скарг на ухвали і рішення суду; заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами; заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.
3. Розміри ставок судового збору (стаття 4 Закону) встановлено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (МЗП). Розмір ставки судового збору у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру МЗП, який було встановлено законом
на момент сплати судового збору.За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абзац перший частини третьої статті 6 Закону). Наведене стосується об'єднання в одній позовній заяві вимог майнового і немайнового характеру, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами (стаття 58 Господарського процесуального кодексу України, далі — ГПК), наприклад, про визнання недійсним правочину (господарського договору) та про витребування переданого за ним майна.
4. Статтею 5 Закону визначено
пільги щодо сплати судового збору. У застосуванні відповідних приписів господарським судом необхідно враховувати, зокрема, що:1) пільги, передбачені пунктами 8, 9, 10 і 17 цієї статті, застосовуються і в тих випадках, коли згадані в них особи мають статус суб'єктів підприємницької діяльності і звертаються до господарського суду із зазначенням такого свого статусу;
2) відповідно до частини четвертої статті 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
5. Абзацом другим частини першої статті 6 Закону передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті.
У зв'язку з цією нормою господарським судам необхідно мати на увазі, що за змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти
ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону).6. За приписом абзацу першого частини другої статті 6 Закону у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
При цьому з урахуванням частини третьої статті 55 ГПК попереднє визначення розміру судового збору має здійснюватися господарським судом виходячи з ціни позову, вказаної позивачем. Незазначення позивачем обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми згідно з пунктом 3 частини першої статті 63 ГПК є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду. В процесі розгляду справи остаточне визначення ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, й суми судового збору може бути здійснене господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього — шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).
7. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. Отже, невиконання позивачем наведеної вимоги Закону тягне за собою передбачені пунктом 4 частини першої статті 63 ГПК наслідки у вигляді повернення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог або про пред'явлення нових позовних вимог, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; до такого звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог).
8. Якщо позовну заяву було залишено господарським судом без розгляду з підстав, передбачених частиною першою статті 81 ГПК, а позивач у порядку частини четвертої цієї статті знову звернувся з позовом до суду в загальному порядку,
він вправі використати при цьому первісний документ про сплату судового збору, але за умови, що суму відповідного збору йому не було повернуто (частина четверта статті 6 Закону). За наявності сумнівів у тому, було чи не було здійснено таке повернення, господарський суд вправі витребувати у позивача належні докази (зокрема, довідку органу Державного казначейства України про те, що сума судового збору позивачеві з державного бюджету України не поверталася).9. У визначених Законом і ГПК випадках сплата судового збору здійснюється не лише позивачем, а й третьою особою (абзац перший частини п'ятої статті 6 Закону, частина перша статті 91 і частина третя статті 94, частина перша статті 107 і частина четверта статті 111 ГПК), а також особою, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права та обов'язки (ті ж норми ГПК).
Правонаступник позивача сплачує судовий збір лише у разі, якщо останній не було сплачено позивачем (абзац другий частини п'ятої статті 6 Закону). Підстави процесуального правонаступництва визначено частиною першою статті 25 ГПК.
10. Як передбачено частиною шостою статті 6 Закону, в разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Водночас Закон не містить заборони можливості сплати усієї суми судового збору одним з кількох позивачів у справі.
Визначальним у такому разі є сам факт повного надходження належної до сплати суми судового збору в доход державного бюджету України.11. Статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадках, зазначених у таких нормах ГПК:
частині четвертій статті 22 (зменшення позивачем розміру позовних вимог); у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми;
частині другій статті 435 (повернення заяви про вжиття запобіжних заходів);
частині першій статті 63 (повернення позовної заяви);
частині першій статті 97 (повернення апеляційної скарги);
частині першій статті 1113 (повернення касаційної скарги);
частині четвертій статті 11120 (повернення заяви про перегляд судових рішень господарських судів);
частині шостій статті 113 (повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами);
частині четвертій статті 1222 (повернення заяви про скасування рішення третейського суду);
частині четвертій статті 1228 (повернення заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду);
частині першій статті 63 (відмова у прийнятті позовної заяви);
частині першій статті 81 (залишення позову без розгляду), крім випадку, коли позов залишений без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача;
частині першій статті 80 (припинення провадження у справі).
12. За приписами статті 8 Закону суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:
— відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;
— зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Відповідні питання можуть бути вирішені судом в ухвалі про прийняття позовної заяви чи іншої заяви або скарги, передбаченої ГПК.
13. Розподіл сплачених сум судового збору між сторонами здійснюється господарським судом за загальними правилами статті 49 ГПК.
14. Законом також внесено пов'язані з його прийняттям зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі до ГПК.
15. До надання пленумом Вищого господарського суду України роз'яснень з питань практики застосування господарськими судами розділу VI ГПК (з огляду, зокрема, на відповідні зміни у названому Кодексі) господарськими судами може враховуватися викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» в частині, що відповідає чинному законодавству.
16. З повним текстом Закону можна ознайомитися у періодичних виданнях «Голос України» від 03.08.2011 № 142 та «Урядовий кур'єр» від 04.08.2011 № 141, а також в інформаційно-пошукових системах, зокрема, «Законодавство» та «ЛІГА».
17. Про викладене повідомляється у порядку інформації та для врахування у вирішенні спорів.
Голова Вищого господарського суду України В. Татьков
коментар редакції
ВГСУ про перехід на сплату судового збору
Суди готуються до переходу зі звичного всім держмита на сплату судового збору. Свідчення тому — лист Вищого господарського суду України, що коментується.
Як можна припустити, окремі суди поспішили взяти на озброєння приписи Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 69) ще до набуття ним чинності, що змусило втрутитися в ситуацію вищий спеціалізований суд. Річ у тім, що, як ми й звертали увагу в коментарі до згаданого Закону, низка процесуальних дій, які наразі учасниками судового процесу не оплачуються, з 01.11.2011 р. стануть платними. Серед них — звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову або про забезпечення доказів. ВГСУ вимушений нагадати судам нижчих інстанцій, що відмовляти в розгляді таких клопотань на тій підставі, що заявником не надані докази сплати держмита, до 01.11.2011 р. підстав немає.
До зазначеної дати
залишається чинним і перелік пільг зі сплати державного мита, передбачений Декретом Кабміну . Нагадаємо, з набуттям чинності Законом про судовий збір його буде дещо скорочено: пільг при зверненні до суду зокрема будуть позбавлені позивачі за позовами, пов'язаними з авторським правом та інтелектуальною власністю, держзамовники та виконавці держзамовлень.Важливе уточнення, яке робить ВГСУ щодо пільг: за інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім'ями воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, а також прирівняними до них в установленому порядку особами, інвалідами I і II груп, законними представниками дітей-інвалідів та недієздатних інвалідів I та II груп; позивачами — громадянами, віднесеними до 1 і 2 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивачами — за подання позовів про відшкодування збитків, завданих унаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових вкладів до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, що залучають кошти та майно громадян, навіть за наявності у них статусу фізичної особи — підприємця, при зверненні до господарського суду зберігається передбачена Законом про судовий збір пільга.
Слід звернути увагу на допущену в листі неточність: у п. 3 листа ВГСУ, що коментується, ідеться про встановлення ставок судового збору виходячи з розміру мінзарплати на момент сплати судового збору. Однак згідно із Законом вихідною величиною для визначення судового збору є мінзарплата
в місячному розмірі, передбаченому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.Не оминув увагою ВГСУ і питання про те, яким із правил — передбаченим Законом про судовий збір чи Господарським процесуальним кодексом України — слід керуватися
при визначенні судового збору в тих випадках, коли позовні вимоги висунуто про стягнення суми, вираженої в іноземній валюті. Так, якщо судовий збір сплачується в день подання позову до суду, то при визначенні його розміру необхідно керуватися ціною позову, яку має бути визначено як в іноземній валюті, так і в національній валюті України за офіційним курсом Нацбанку на день подання позову. Якщо ж судовий збір сплачується заздалегідь, до подання позову, то розмір судового збору визначається виходячи з офіційного курсу гривні до іноземної валюти, установленого Нацбанком на день сплати збору.Упевнені, ці та інші процедурні моменти, на які звернув увагу ВГСУ в листі, що коментується, будуть цікаві не лише судовим органам, а й суб'єктам господарювання, які найближчим часом планують стати учасниками судового процесу.
Олена Уварова
