Щодо бази оподаткування ПДВ та формування податкового кредиту при реалізації автобусних квитків не перевізниками*
Лист Державної податкової служби України від 18.01.2012 р. № 1142/6/15-3415-26
Державна податкова служба України розглянула лист державного підприємства «Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України» від <…> щодо визначення бази оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту при реалізації квитків на автобусні перевезення особами, які безпосередньо не є перевізниками, і повідомляє.
Відповідно до підпункту «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України (далі — Кодекс) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Відповідно до підпункту 188.1 статті 188 розділу V Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
Приймаючи до уваги те, що послуга з перевезення надається пасажиру безпосередньо перевізником, слід враховувати, що квиток на проїзд автобусом є документом установленої форми, який підтверджує факт укладення договору перевезення (підпункт 10 пункту 2 розділу I Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. № 176 (далі — Правила № 176)), та укладається між пасажиром і відповідним перевізником, а тому не може бути об'єктом договору між іншими учасниками процесу оформлення замовлення на продаж квитка на проїзд автобусом.
При цьому транспортний квиток, що містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами, одночасно є документом, який дає право на отримання податкового кредиту (за умови дотримання інших правил щодо формування податкового кредиту) без отримання податкової накладної (підпункт «а» пункту 201.11 статті 201 розділу V Кодексу) тільки його власнику (виходячи із суті договору), а тому не може бути підставою ні для визначення податкових зобов'язань, ні для формування податкового кредиту в особи, яка прийняла замовлення на його оформлення та здійснила продаж такого документа, якщо ця особа не є перевізником або його структурним підрозділом.
З урахуванням викладеного, суб'єкт підприємницької діяльності, який не є перевізником та здійснює прийом замовлень на продаж квитків на проїзд автобусами, прийом коштів за продані (замовлені) квитки та повернення коштів за невикористані квитки, повинен визначати свої податкові зобов'язання та зобов'язання з податку на додану вартість та податковий кредит без урахування вартості проїзду (визначення вартості проїзду надане підпунктом 6 пункту 2 розділу I Правил № 176), отриманої ним від особи, яка здійснила замовлення квитка на проїзд автобусом.
При цьому в податковій накладній, що має бути виписана суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює прийом замовлень на продаж квитків на проїзд автобусом, не повинні враховуватися кошти, отримані в оплату вартості проїзного документа. Така податкова накладна виписується на вартість послуг, наданих у зв'язку з таким замовленням та поверненням (посередницьких послуг), оскільки ці послуги є об'єктом оподаткування податком на додану вартість на загальних підставах відповідно до підпункту «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу.
Заступник Голови А. Ігнатов
* Див. також матеріал на с.40. — Прим. ред.
