Щодо використання транспортного квитка як замінника податкової накладної
Лист від 29.04.2011 р. № 8248/6/16-1515-26
ДПАУ розглянула запит авіакомпанії щодо оподаткування і повідомляє.
Відповідно до п. 201.1 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п.п. «а» п. 201.11 ст. 201 Кодексу підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є, зокрема, транспортний квиток, що містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами. При цьому вищевказаною нормою не встановлено обмежень у використанні транспортного квитка як замінника податкової накладної залежно від цивільно-правової угоди (договір послуг, агентський тощо) чи категорії отримувача (безпосередній замовник чи посередник або агент). На підставі зазначеного авіакомпанія має право не видавати переліченим категоріям осіб за вказаними операціями податкові накладні.
Оформлення електронних перевізних документів, що застосовуються для оформлення авіаційного перевезення, здійснюється відповідно до ст. 60 Повітряного кодексу України, Конвенції щодо уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшавської конвенції), наказу Державіадміністрації Мінтранспорту України від 20.01.2009 р. № 37), стандартів та рекомендацій, викладених у резолюціях Міжнародної авіаційної транспортної асоціації (IATA), яка ініціювала вилучення з 01.06.2008 р. паперових квитків з продажу через мережу агенцій, акредитованих у IATA. У разі невпровадження технології електронних квитків у вказаний термін авіакомпанії — члени IATA втрачають право продажу квитків через агентську мережу.
Згідно із ст. 5 Закону України від 22.05.2003 р. № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі — Закон) електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Електронний документ може бути переданий, збережений і перетворений у візуальну форму.
Відповідно до ст. 7 Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Статтею 8 Закону встановлено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Згідно із ст. 13 Закону суб’єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях. Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері. У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях, електронні документи повинні зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі відсутності оригіналу цього документа на папері).
Відповідно до ст. 9 Закону електронний документообіг (обіг електронних документів) включає в себе сукупність процесів, зокрема одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів. Статтею 3 Закону встановлено, що відносини, пов’язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються, у тому числі Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Згідно із ст. 1 Закону до суб’єктів електронного документообігу віднесено також адресатів та посередників, які набувають передбачених законом або договором прав і обов’язків у процесі електронного документообігу.
Виходячи з викладеного, підставою для відображення податкового кредиту з ПДВ платниками цього податку (безпосередніми замовниками або посередниками чи агентами) є електронний авіаквиток, що містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами, за умови нарахування за такими квитками податкових зобов’язань. При цьому відповідно до Закону як авіакомпанія, так і вказані особи з метою доступу до неї у встановленому порядку суб’єктами електронного документообігу та контролюючими органами (з метою здійснення контрольно-перевірочної роботи) зобов’язані забезпечити зберігання електронних авіаквитків пасажирів протягом терміну, визначеного законодавством про архівну справу та Кодексом.
Заступник голови комісії з проведення реорганізації ДПАУ,
заступник Голови ДПАУ
О. Любченко
коментар редакції
Податковий кредит за електронним квитком: ДПСУ дає добро
Тема обкладення операцій із продажу транспортних квитків податком на додану вартість багатогранна, проте зовсім не нова. У листі, що коментується сьогодні, ДПСУ розглядає її в аспекті можливості відображення податкового кредиту з ПДВ на підставі електронного авіаквитка.
Як відомо, одним із документів — замінників податкової накладної, який дозволяє формувати податковий кредит при дотриманні умов, визначених п.п. «а» п. 201.11 ПКУ, є транспортний квиток, що містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форму яких установлено міжнародними стандартами.
За твердженням головного податкового органу, викладеним у цьому листі, підставою для відображення податкового кредиту з ПДВ платниками цього податку може бути також електронний авіаквиток, що містить ті самі реквізити, за умови нарахування за такими квитками податкових зобов’язань.
Безумовно, напередодні впровадження повноцінних електронних квитків у залізничному сполученні*, очікуваного в жовтні поточного року, подібні вислови ДПСУ не можуть не тішити. Адже суб’єктів господарювання, які користуються цим видом транспорту, на кілька порядків більше, ніж авіаційним, проте після скасування паперових квитків на бланку суворої звітності перевізник-монополіст навряд чи буде готовий видати кожному з них податкову накладну.
* Див. офіційне повідомлення за посиланням http://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/page-4/319285/
Варто зауважити, що прямої норми щодо права на включення сум ПДВ, сплачених при придбанні електронного авіаквитка, до складу податкового кредиту ПКУ не містить.
Більше того, до 01.07.2012 р. в ЄБПЗ з позначкою «діюча» було розміщено консультацію за кодом 130.18, де зазначалося, що електронний квиток — це електронний документ, який не має матеріальної форми, і відповідно, не може бути підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених при його придбанні. Щоб отримати право на ПК за таким квитком, його покупцю рекомендувалося звернутися до продавця цього квитка з вимогою надати податкову накладну. Аналогічні висновки викладено також у листі ДПА в м. Києві від 25.07.2011 р. № 7623/10/31-606.
Такі суперечливі вислови з табору податківців поки не дозволяють нам беззастережно рекомендувати суб’єктам господарювання здійснювати відображення податкового кредиту за електронним квитком (як у повітряному, так і в залізничному сполученні) без отримання податкової накладної. На наш погляд, це питання слід вирішувати в тому самому ключі, що і з «податковими» витратами за таким квитком, тобто внесенням до розд. V ПКУ прямої норми, аналогічної приписам абзацу другого п.п. 140.1.7 цього Кодексу. А доти безпечніше буде заручитися індивідуальною податковою консультацією з місцевої ДПІ.
Ігор Хмелевський
