Загальні відомості про договір транспортного експедирування

Загальні відомості про договір транспортного експедирування

Підставою для виникнення транспортно-експедиторських правовідносин є відповідний договір. При цьому він характеризується низкою особливостей, зокрема, змішаною природою, широким предметом та значною кількістю питань, що потребують урегулювання. У цій статті розглянемо його основні елементи.

Віталій СМЕРДОВ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Предметом договору транспортного експедирування є, власне, транспортно-експедиторська послуга, якою згідно зі ст. 1 Закону № 1955 визнається робота, безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезення експортного, імпортного, транзитного чи іншого вантажу. Це твердження потребує декількох зауважень.

По-перше , варто визнати, що транспортно-експедиторська послуга — це не робота, а все ж послуга з організації та забезпечення перевезень вантажу. У зв'язку з цим, у загальному випадку, вона підпорядковується приписам глави 63 ЦКУ «Послуги. Загальні положення», а не глави 61 ЦКУ «Підряд». Водночас остання також може бути задіяна, але тільки якщо за умовами договору експедитор зобов'язується виконувати певні роботи.

По-друге , у договорі транспортного експедирування формулювання його предмета краще не обмежувати лише безпосередньо транспортно-експедиторською послугою. Річ у тім, що обсяг такої послуги не фіксований та у кожному конкретному випадку він може змінюватися залежно від домовленості сторін. Зупинимося на цьому факті детальніше. Так, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату та за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст. 9 Закону № 1955). Невиключний перелік таких послуг (серед них є й роботи) наведено у ст. 8 Закону № 1955. Зокрема, до них належать:

1) забезпечення оптимального транспортного обслуговування, організація перевезення вантажів різними видами транспорту* — ці послуги ще прийнято вважати основними, тоді як всі інші належать до додаткових;

2) здійснення робіт, пов'язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

3) організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

4) оформлення товарно-транспортної документації та розсилання її за призначенням;

5) інші послуги, названі у ст. 8 Закону № 1955, а також інші допоміжні та супутні перевезенням послуги, що передбачені договором транспортного експедирування та не суперечать законодавству (що також підтверджується і в постанові ВГСУ від 08.09.2011 р. у справі № 17/20).

* З 03.08.2012 р. ст. 8 Закону № 1955 у цій частині діє в оновленій редакції (див. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення умов поставок» від 05.07.2012 р. № 5060-VI).

Зазначення в договорі переліку послуг, зобов'язання з надання яких бере на себе експедитор, є необхідним , оскільки ця інформація є однією з його істотних умов (ст. 9 Закону № 1955). При цьому з метою захисту прав клієнта та експедитора в договорі бажано передбачити їх виключний перелік. Значення цього факту виявляється, наприклад, у тому, що клієнт може вимагати від експедитора виконання тільки тих операцій, які передбачені договором (ст. 11 Закону № 1955). Крім того, клієнт зобов'язаний відшкодувати експедитору лише ті витрати, які було здійснено ним на виконання договору транспортного експедирування.

Важливо пам'ятати, що експедитор має право надавати обумовлені договором послуги як самостійно (прямий договір), так і із залученням третіх осіб (посередницький договір). Далі виділимо головні особливості самостійного/несамостійного виконання експедитором операцій, що є предметом договору транспортного експедирування.

Так, при самостійному наданні послуг (виконанні робіт) експедитор повинен підпорядковуватися нормам, що регулюють їх надання (ч. 2 ст. 628 ЦКУ). Причому майте на увазі, що в цьому випадку експедитор повинен мати необхідні дозволи та ліцензії. Наприклад, щодо ліцензій — якщо він є безпосереднім перевізником небезпечного вантажу автотранспортом , оскільки згідно зі ст. 9 Закону про ліцензування та ст. 9 Закону про автотранспорт ця діяльність підлягає ліцензуванню (відповідні ліцензійні умови затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.07.2010 р. № 427). Водночас, якщо договір не покладає на експедитора подібних обов'язків, то така ліцензія йому не потрібна (див. постанову ВГСУ від 22.03.2010 р. у справі № 17/307-09), оскільки сама по собі експедиторська діяльність не підлягає ліцензуванню. Крім того, при самостійному перевезенні вантажів автотранспортом експедитор повинен ураховувати приписи Правил № 363. Також зверніть увагу: у податкових цілях надання таких послуг/робот слід відокремлювати від власне експедиторської послуги, у тому числі в частині документального оформлення та оплати.

Що стосується надання послуг (виконання робіт) із залученням третіх осіб, то в цьому випадку відносини між клієнтом та експедитором набувають характеру посередницьких, причому залежно від того, від чийого імені виступає експедитор (ст. 9 Закону № 1955): доручення (від імені клієнта) або комісії (від свого імені).

У цьому варіанті на окрему увагу заслуговує питання про відшкодування витрат за послугами/роботами, придбаними експедитором на виконання договору. Право на таке відшкодування передбачене ст. 9, 10 Закону № 1955. Водночас реалізувати його експедитор зможе лише за умови, що (1) такі витрати понесено на виконання договору, а також (2) підтверджено відповідними документами (договорами, актами). При цьому оригінали таких документів експедитор залишає в себе, а клієнту бажано надати їх копії — йому вони можуть знадобитися для підтвердження формування податкових витрат, про що свого часу відносно схожої ситуації зазначали податківці (див. Єдину базу податкових знань, розділ 110.20).

Сторонами договору транспортного експедирування є завжди клієнт та експедитор. Клієнтом ст. 1 Закону № 1955 визнає споживача послуг експедитора (юридичну чи фізичну особу), який за договором транспортного експедирування (самостійно або через представника) доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором послуг та оплачує їх, уключаючи винагороду експедитора. Як бачимо, клієнтом може бути юрособа або фізособа . Причому в останньому випадку — незалежно від того, чи зареєстрована особа суб'єктом господарювання.

Що стосується експедитора, то ним згідно зі ст. 1 Закону № 1955 вважається суб'єкт господарювання, який за дорученням та за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг. При цьому експедитором може бути як юридична, так і фізична особа, проте у випадку з останнім — обов'язково суб'єкт господарювання. Крім того до експедитора можуть висуватися й інші вимоги, зокрема щодо дозволів та/або ліцензій.

Від сторін договору слід відокремлювати більш широке поняття — учасники транспортно-експедиторської діяльності. До них ст. 1 Закону № 1955 відносить як клієнта та експедитора, які вже називалися, так і інших суб'єктів, задіяних у наданні послуги: перевізників, транспортних агентів, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митних брокерів та інших осіб, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів. У договорах транспортного експедирування названі особи, як правило, не фігурують, проте в деяких випадках на них можуть поширюватися особливості таких договорів: наприклад, якщо такі особи залучаються експедитором до виконання договору на транзитне перевезення, то їх послуги підпадають під транзитну ПДВ-пільгу згідно з п. 197.8 ПКУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦКУ договір вважається укладеним, якщо сторони (1) в належній формі досягли згоди; (2) за всіма істотними умовами договору. Розглянемо ці елементи по черзі.

Щодо форми договору транспортного експедирування ст. 9 Закону № 1955 і ч. 1 ст. 930 ЦКУ містять вказівку про те, що вона має бути письмовою. Ураховуючи кількість питань, які сторони повинні погоджувати під час укладення договору, така вимога цілком обґрунтована.

Тепер про істотні умови договору. Так, ч. 1 ст. 638 ЦКУ відносить до них такі умови*: (1) про предмет договору, (2) визначені як такі законом, а також (3) погодження яких вимагає хоча б одна сторона.

* Якщо обидві сторони є суб’єктами господарювання, то щодо питання про визначення істотних умов необхідно звернутися до ч. 2 ст. 180 ГКУ, що відносить до таких умови, визначені для відповідного договору законом, а також умови, погодження яких вимагає хоча б одна сторона. Усі вони розглянуті далі.

Про предмет договору вже зазначалося вище, тому далі розглянемо умови, що залишилися. Щодо умов договору, передбачених законом, то такі перелічено у ст. 9 Закону № 1955. Зокрема, до них належать:

1) відомості про сторони договору , причому Законом установлено різний склад таких відомостей для юросіб (резидентів/нерезидентів) та фізосіб (громадян/іноземців):

а) для юросіб-резидентів — найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ;

б) для юросіб-нерезидентів — найменування, місцезнаходження та держава, в якій юрособа зареєстрована;

в) для фізосіб-громадян — П. І. Б., місце проживання із зазначенням адреси та реєстраційного номера облікової картки платника податків;

г) для фізосіб-іноземців — П. І. Б. (по батькові — за наявності), адреса місця проживання за межами України;

2) вид послуги експедитора — у цій частині необхідно прописати перелік послуг, які зобов'язується надавати експедитор. Як орієнтир слід використовувати перелік видів транспортно-експедиторських послуг зі ст. 8 Закону № 1955 (див. вище);

3) вид та найменування вантажу — згідно зі ст. 12 Закону № 1955 клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну та достовірну інформацію про найменування, кількість, якість та інші характеристики вантажу, його властивості, умови перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків. У свою чергу, якщо клієнт не зробить цього, то експедитор має право не приступати до виконання своїх обов'язків до моменту отримання такої інформації та документів (ст. 10 Закону № 1955). Важливість цієї умови продиктована тим, що, наприклад, вантаж у процесі перевезення може стати непридатним — у цьому випадку, якщо експедитор був повідомлений про всі властивості такого вантажу, то відповідальність повинна покладатися на нього. Причому незадовільний стан вантажу має бути документально підтверджено — зокрема, при автомобільних перевезеннях обов'язковим є складання акта з унесенням до нього необхідної інформації (п. 15 Правил № 363). В іншому разі клієнт може втратити можливість відшкодувати збитки (див. постанову ВГСУ від 15.04.2004 р. у справі № 36/137);

4) права та обов'язки сторін — основні права та обов'язки сторін договору транспортного експедирування прописано у ст. 10 — 12 Закону № 1955. Водночас договір може встановлювати й інші права та обов'язки, які не передбачено Законом № 1955;

5) відповідальність сторін , у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок непереборної сили — у цій частині експедитор повинен пам'ятати про те, що в разі залучення до виконання договору третіх осіб відповідальність за неналежне виконання ними своїх обов'язків, що спричинило порушення прав клієнта, покладається саме на експедитора (див. постанову ВГСУ від 08.05.2012 р. у справі № 6/5009/6766/11). У свою чергу, експедитор у загальному випадку має право стягнути збитки з перевізника (ст. 923 і 924 ЦКУ, а також п.п. 3.2 і п. 16 Правил № 363);

6) розмір винагороди експедитора — винагороду експедитора становлять лише кошти, виплачені йому клієнтом за належне виконання договору, тоді як компенсація вартості послуг/робіт осіб, залучених експедитором до виконання договору, такою винагородою не вважається. Крім того, якщо експедитор виконує певні послуги/роботи самостійно, то їх оплата також не є його винагородою — ці суми необхідно враховувати окремо. При цьому, якщо суму винагороди договором не встановлено, то відповідно до ч. 1 ст. 931 ЦКУ клієнт усе одно зобов'язаний виплатити експедитору розумну плату — у такому разі виходити слід, імовірно, зі звичайної ціни (ч. 4 ст. 632 ЦКУ). Незважаючи на це, з метою запобігання спорам про розмір такої винагороди, випускати з уваги цю умову ми не рекомендуємо. Крім того, не виключено, що податківці можуть побачити в цій ситуації факт безоплатного отримання послуг та, як наслідок, необхідність відображення доходів;

7) порядок розрахунків — сторони можуть обумовити як передоплату (у тому числі в частині оплати послуг третіх осіб), так і післяплату, причому на практиці зустрічаються обидва варіанти. Водночас, якщо клієнт затримує обумовлену договором оплату експедиторської винагороди або відшкодування витрат, то експедитор як забезпечення має право притримати вантаж, що перебуває в його володінні (на подібні дії поширюються положення ст. 594 — 597 ЦКУ). Крім того, ніщо не забороняє сторонам передбачити в договорі неустойку за порушення договірних зобов'язань однією зі сторін. При цьому якщо порушено строки оплати послуг, що надаються, або відшкодування понесених витрат, то сума заборгованості може бути стягнута з урахуванням 3 % річних та інфляційних(«Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 23, с. 26)

8) пункти відправлення і призначення вантажу ;

9) порядок узгодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта — водночас, якщо в експедитора немає можливості проінформувати клієнта або ж від нього в належний за обставинами строк не отримано відповідь (причому очевидно, що факт сповіщення клієнта слід підтвердити), такий експедитор має право діяти на власний розсуд, повідомивши клієнта за першої ж нагоди;

10) строк виконання договору ;

11) інші умови , погодження яких вимагає хоча б одна сторона.

Підходити до відображення в договорі названих умов необхідно з належною увагою, оскільки, по-перше, вони безпосередньо впливають на нормальний перебіг правовідносин та податкові наслідки, що виникають при цьому. По-друге, як уже зазначалося, формально договір, в якому відсутня хоча б одна істотна умова, може вважатися не укладеним. У такому разі вважається, що прав та обов'язків за договором у сторін не виникало, причому окреме судове рішення для визнання його таким не потрібно (див. п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9).

Як бачимо, у процесі укладення договору транспортного експедирування його сторонам слід погоджувати значну кількість деталей. Останні при цьому впливають не лише на подальший перебіг правовідносин, а й на податкові наслідки сторін — про них, у свою чергу, див. у наступній статті цього номера.