Відкриваємо інтернет-магазин: організаційні моменти

Відкриваємо інтернет-магазин: організаційні моменти

Сьогодні вже нікого не здивуєш можливістю здійснення покупок у Інтернеті. Адже іноді саме віртуальна торгівля як для продавців, так і для покупців, є найбільш зручною та вигідною формою співпраці, дозволяючи першим почати власний бізнес із меншими обсягом капіталовкладень та витратами трудових та фінансових ресурсів, а другим — здійснювати купівлі, не виходячи з оселі, заощадивши при цьому гроші та час. Які організаційні моменти потрібно врахувати суб’єкту господарювання, що вирішив відкрити інтернет-магазин, розглянемо в цій статті.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Відразу зазначимо, що спеціального законодавства, що регулює роботу інтернет-магазинів, у тому числі й що дає офіційне визначення цьому поняттю, немає. Із «профільних» же документів можна, мабуть, із цього приводу відзначити Правила № 103, що зараховують таку діяльність до продажу товарів на замовлення — тобто виду торгівлі, при якому споживач укладає договір купівлі-продажу товарів із продавцем на відстані за допомогою засобів дистанційного зв’язку , зокрема, Інтернету.

Та все ж наведемо загальноприйняте визначення цього поняття. Так, інтернет-магазин — це сайт, що торгує товарами або послугами в Інтернеті, з якого можна обрати та замовити необхідний товар або послугу (сформувати замовлення, обрати спосіб оплати та доставки замовлення та зробити купівлю). Причому для здійснення інтернет-торгівлі неодмінно мати стаціонарне приміщення (офіс або склад) інтернет-магазину зовсім необов’язково — жодних законодавчих вимог щодо цього на сьогодні в цьому плані немає. А оскільки інтернет-торгівля, по суті, є різновидом торговельної діяльності, то суб’єкту господарювання в разі її здійснення, крім уже згадуваних Правил № 103, потрібно керуватися загальним «торговельним» законодавством, і, зокрема, дотримуватись вимог Закону про захист прав споживачів, Закону про РРО, «торговельним» Порядком № 833, Правил № 206, а також інших нормативних документів, що стосуються торгівлі, зокрема правил торгівлі, установлених для окремих видів товарів (продовольчих, непродовольчих тощо).

При цьому сам процес відвідин інтернет-магазину зазвичай полягає в такому: покупець заходить на сайт інтернет-магазину, обирає потрібний товар, формує замовлення на нього (заповнює бланк замовлення, уносячи до нього свої дані, обираючи спосіб оплати та доставки), після чого замовлений товар доставляється покупцю.

Форму бланка замовлення інтернет-продавець розробляє самостійно, при цьому згідно з п. 2.4 Правил № 103 у ній мають відображатися:

— найменування суб’єкта господарювання;

— назва товару, його ціна (за одиницю, штуку, 1 кг, 100 г, 1 м тощо);

— кількість;

— загальна вартість товару;

— вартість послуг, що надаються додатково;

— позначки про попередню оплату;

— дата, час виконання замовлення тощо.

Для підтвердження замовлення продавець досить часто по телефону або за допомогою електронної пошти зв’язується з покупцем.

При продажу товару покупцям на товар видаються такі супровідні документи: один примірник бланка замовлення (на другому примірнику споживач, підтверджуючи отримання замовлення та оплату, проставляє свій підпис), розрахунковий документ (чек РРО, товарний чек, накладна), що підтверджує купівлю, а при продажу товарів, на які встановлено гарантійні строки, — також технічний паспорт або інший документ, що його заміняє (пп. 2.4 — 2.6 Правил № 103). У документах обов’язково проставляється позначка про дату продажу (день доставки) товару, а також найменування суб’єкта господарювання, який виконав замовлення, завірене печаткою (штампом) суб’єкта господарювання.

Уповноважена особа суб’єкта господарювання в обов’язковому порядку також має проінформувати споживача щодо найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, що виконує функції з приймання претензій від споживачів, а також здійснює ремонт та технічне обслуговування проданих товарів.

На сьогодні інтернет-магазини пропонують на вибір покупця будь-який зручний спосіб розрахунків:

— готівковий розрахунок (в офісі продавця або розрахунок готівкою з кур’єром під час доставки товару);

— безготівковий розрахунок (банківським платіжним дорученням через банк із зарахуванням коштів на поточний рахунок продавця; уключаючи безготівкову оплату накладною платою через відділення зв’язку, якщо товар надсилається покупцю поштою — для покупця такий розрахунок є готівковим);

— розрахунки із застосуванням БПК (банківських платіжних карток), які можуть здійснюватися як через спеціальний пристрій (портативний імпринтер), що знаходиться в кур’єра при доставці товару, або як оплата безпосередньо БПК на сайті (у такому разі інтернет-продавцю потрібно укласти з обслуговуючим банком договір інтернет-еквайрингу для зарахування коштів, що надходять із БПК покупців, на рахунок продавця);

— оплата електронними грошима тощо.

Зазначимо: другий та третій способи розрахунків — це по суті платежі в безготівковій формі (безготівкові розрахунки), що передбачають зарахування коштів на звичайний поточний рахунок торговця через інтернет-магазин суб’єкта господарювання. Про електронні гроші докладніше див. статтю на с. 20.

Також на вибір покупців пропонується будь-який зі зручних способів доставки товарів:

— отримання товару в магазині (складі, офісі) продавця;

— доставка товару кур’єром додому (для цього може бути створено як власну кур’єрську службу, так і залучатися сторонні транспортні організації);

— доставка товару поштою.

Обраний спосіб оплати та доставки покупець зазначає під час формування замовлення.

Пропоновані на вибір покупця «електронні» продукти можна отримати, безпосередньо завантаживши їх із сайта інтернет-магазину.

Суб’єкту господарювання, який вирішив здійснювати торгівлю через інтернет-магазин, слід ураховувати, що в деяких випадках для здійснення такої торговельної діяльності можуть знадобитися дозвільні документи (ліцензії, патенти тощо, п. 1.3 Правил № 103).

Проте перше, що відзначимо, — для здійснення торговельної діяльності дозвіл на торгівлю (відомий у минулому як «дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі») суб’єкту господарювання отримувати не потрібно — збір за видачу такого дозволу скасовано (у ст. 10 ПКУ серед місцевих податків та зборів його більше немає). Та й сам Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV, слід зазначити, видачі такого дозволу не передбачає (як наголошувалося в листі Держкомпідприємництва від 30.03.2011 р. № 3019 щодо цього, необхідність отримання такого документа не передбачено жодним законом України).

Ліцензії

Щодо ліцензій, то відразу зазначимо, що власне торгівля через інтернет-магазин (як вид діяльності) ліцензуванню не підлягає. Тому отримувати ліцензію на неї не потрібно.

Водночас, як відомо, здійснення окремих видів діяльності (що підлягають ліцензуванню згідно зі ст. 9 Закону про ліцензування) вимагає отримання ліцензії. У торгівлі, у першу чергу це, як правило, стосується продажів алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що «ліцензуються», до торгівлі якими при цьому висуваються певні вимоги, без дотримання яких отримання ліцензії стає неможливим.

Так, зокрема, згідно з «алкогольними» Правилами № 854 для роздрібної торгівлі алкоголем суб’єкт господарювання повинен мати торговельне приміщення площею не менше 20 кв. м, обладнане охоронною та пожежною сигналізацією, достатнім освітленням, опалюванням та вентиляцією, а також РРО (на що також вказує й визначення «місця торгівлі» зі ст. 1 Закону № 481; причому від кількості РРО, що знаходяться в місці торгівлі, залежить плата за ліцензію, у зв’язку з чим перелік РРО наводиться в додатку до ліцензії). А значить, місцем «алкогольної» торгівлі має бути приміщення — стаціонарний об’єкт (певної площі) (до речі, про продаж в стаціонарних об’єктах також говорять і «тютюнові» Правила № 218). До того ж, мабуть, відзначимо, що схожа ситуація складається і з торгівлею ювелірними виробами, яка, хоч як вид діяльності, ліцензуванню не підлягає та не вимагає отримання ліцензії, проте здійснюватися може також через стаціонарні об’єкти, обладнані відповідним торговельним інвентарем, ваговимірювальними приладами, охоронною та пожежною сигналізацією (п. 2 «ювелірних» Правил № 460), тоді як торгувати «нестаціонарно» — у дрібнороздрібній торговельній мережі, на ринках та з рук заборонено (докладніше про торгівлю ювелірними виробами див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 46).

Тому оскільки отримання «алкогольної» ліцензії прив’язано до стаціонарного місця торгівлі (приміщення певної площі, обладнаного РРО), то безпосередньо (без прив’язування до стаціонарного приміщення) здійснювати дистанційну торгівлю алкоголем не вийде. Інша справа, якщо оформити все це як доручення з боку замовника (покупця) особі, яка здійснює доставку.

Отже, хоча як такого переліку заборонених «до продажу через Інтернет» товарів не існує (згідно з п. 1.3 Правил № 103 асортимент товарів, що реалізуються через інтернет-магазин, визначається суб’єктом господарювання самостійно, при цьому з прямо заборонених до продажу «через Інтернет» можна виділити хіба що торгівлю лікарськими засобами, п. 2.6 «лікарського» наказу Мінохоронздоров’я України від 31.10.2011 р. № 723), щодо тих або інших товарів усе ж потрібно враховувати свої обмеження, особливості та правила торгівлі.

Патенти

Як відомо, торговельна діяльність за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток (п.п. 14.1.246 ПКУ) у пунктах продажу товарів підлягає патентуванню. При цьому до пунктів продажу п.п. 14.1.211 ПКУ, крім стаціонарних торговельних точок (магазинів, малих архітектурних форм, оптових баз, магазинів-складів), також віднесено автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі. У зв’язку з цим, якщо інтернет-торгівля за готівку відбувається зі стаціонарних об’єктів (магазинів, складів) або з використанням пересувної торговельної мережі (з доставкою товарів кур’єром покупцям додому та проведенням готівкових розрахунків у місці доставки, консультація в розділі 120.01 ЄБПЗ), то суб’єкти господарювання, які здійснюють таку торговельну діяльність, є платниками збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, у зв’язку з чим мають придбати торговий патент у порядку, установленому ст. 267 ПКУ.

При цьому торговий патент на проведення торговельної діяльності придбавається окремо для кожного пункту продажу товарів (п.п. 267.4.6 ПКУ). Тому якщо товари, припустимо, реалізовуватимуться покупцям за готівку як у приміщенні суб’єкта господарювання (магазині, офісі, складі), так і за допомогою пересувної торговельної мережі (з доставкою товарів кур’єром покупцям додому), то суб’єкту господарювання доведеться придбати два окремі патенти — один для торговельного приміщення (стаціонарного пункту продажу), а другий для автотранспортного засобу (пересувної торговельної точки; у заявці на придбання торгового патенту в такому разі робиться позначка «виїзна торгівля»). Якщо ж товари, замовлені в інтернет-магазині, реалізовуватимуться покупцям за готівку якимсь одним із зазначених способів (тобто через один пункт продажу — «стаціонарний» або «пересувний»), то достатньо буде одного патенту на такий пункт продажу товарів у цьому випадку.

Згідно з пп. 267.6.1, 267.6.3 ПКУ торговий патент, отриманий:

— на стаціонарне приміщення, має бути розміщено на фронтальній вітрині магазина, а в разі її відсутності — біля РРО;

— на пересувний транспортний засіб, — на табличці транспортного засобу, що доставляє товари, або знаходитися у кур’єра. При цьому торговий патент, отриманий на здійснення пересувної торгівлі, є діючим на всій території України (п.п. 267.6.6 ПКУ).

Зазначимо, що від збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності та придбання торгового патенту звільнено платників єдиного податку (п.п. 5 п. 297.1 ПКУ). Тому їм торговий патент придбавати не потрібно.

РРО

Як відомо, розрахунки з покупцями в готівковій та/чи в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів/послуг у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг мають здійснюватися через РРО (ст. 3 Закону про РРО). А значить, суб’єкту господарювання, який пропонує на вибір покупця оплатити замовлені в інтернет-магазині товари в офісі (магазині, на складі) готівкою або платіжною карткою (у безготівковій формі), для проведення таких розрахунків знадобиться РРО.

У разі доставки замовлених в інтернет-магазині товарів додому покупцям для проведення готівкових розрахунків (приймання готівки та видачі покупцю розрахункового документа — чека) мати РРО при собі повинен кур’єр, який доставляє товар. У зв’язку з цим суб’єкту господарювання доведеться придбати портативний РРО будь-якої моделі з уключених до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій.

Утім, у разі дотримання певних умов у цьому випадку можна обійтися й без РРО та проводити розрахунки вдома в покупців із використанням тільки розрахункових книжок (РК) та книг обліку розрахункових операцій (КОРО). Адже ст. 10 Закону про РРО та п. 2 розробленого «під неї» Переліку № 1336 дозволяє проводити розрахунки без РРО, але з використанням КОРО та РК у разі пересувної торговлі — роздрібної торгівлі за межами стаціонарних приміщень, здійснюваної через засоби пересувної торговельної мережі (зокрема, автомагазини, авторозвозки тощо). Щоправда, для цього річний обсяг розрахункових операцій від пересувної торгівлі в суб’єкта господарювання (у цілому від усіх «пересувних» пунктів) не має перевищувати 200 тис. грн. Інакше доведеться застосовувати РРО на загальних підставах.

До того ж нагадаємо, що від застосування РРО, КОРО та РК звільнено підприємців-єдиноподатників (п. 296.10 ПКУ, п. 6 ст. 9 Закону про РРО; разом із тим, дотримуючись положень ч. 11 ст. 8 Закону про захист прав споживачів, на вимогу покупців підприємці-спрощенці мають видавати документ (з датою продажу) довільної форми, що підтверджує продаж, — наприклад, товарний чек, товарну накладну, розрахункову квитанцію тощо). Також РРО не знадобиться, якщо:

— покупці будуть, наприклад, оплачувати товар безготівковим способом, уносячи готівкові засоби до каси банку (із подальшим зарахуванням грошових коштів на поточний рахунок продавця);

— товари покупцям доставлятимуться поштою (коли розрахунки для продавця — надходження грошей на поточний рахунок — також виявляться безготівковими).

Отже, застосування РРО, як бачимо, залежить від способу оплати товару та його доставки.

У цілому, потрібно зазначити, облік інтернет-продажів аналогічний обліку звичайних торговельних операцій (про витрати на створення та утримання сайта далі в межах окремої статті ми поговоримо окремо, див. статтю на с. 11).

Бухгалтерський облік. Як відомо, згідно з п. 8 П(С) БО 15 дохід від реалізації товарів у бухгалтерському обліку визнається в разі одночасного дотримання таких умов:

— покупцю передано ризики та вигоди, пов’язані з правом власності на товар;

— підприємство не здійснює надалі управління та контроль над реалізованим товаром;

— суму доходу (виручку) може бути достовірно визначено;

— існує впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, може бути достовірно визначено.

Такі умови виконуються на дату фактичного отримання товару покупцем. А значить, на дату доставки товару покупцю продавець має відобразити дохід.

Одночасно з визнанням доходу в бухгалтерському обліку відображаються й пов’язані з його отриманням витрати (п. 7 П(С) БО 16) — собівартість товарів, реалізованих покупцям.

Податковий облік. У податковому обліку доходи від реалізації товарів визнаються за датою переходу до покупця права власності на товар (п. 137.1 ПКУ) і тому, у загальному випадку, за датою вручення товару покупцю (ст. 334 ГКУ). Отримані від покупців аванси та передоплати доходом не вважаються (п.п. 136.1.1 ПКУ). При цьому в періоді визнання доходів визнаються й витрати — собівартість реалізованих товарів (п. 138.4 ПКУ).

А от у ПДВ-обліку (у разі, якщо продавця, звичайно, зареєстровано платником ПДВ) працює правило першої події, згідно з яким податкові зобов’язання з ПДВ виникають на дату події, що сталася першою: або на дату відвантаження товарів, або на дату надходження оплати за товар від покупця (п. 187.1 ПКУ).

Облік продажів товарів в інтернет-магазині розглянемо на прикладах.

Приклад. Покупець замовив в інтернет-магазині телевізор вартістю 4800 грн. (у тому числі ПДВ — 800 грн.); собівартість телевізора — 2500 грн. Товар доставлено покупцю кур’єром додому. Готівкові розрахунки за товар проведено вдома в покупця.

В обліку операції відобразяться так:

Продаж товарів через інтернет-магазин

(з оплатою готівкою кур’єру)

Приклад. Покупець замовив в інтернет-магазині кондиціонер вартістю 7200 грн. (у тому числі ПДВ — 1200 грн.); собівартість кондиціонера — 4400 грн. Товар покупець оплатив безготівковим способом шляхом перерахування передоплати на поточний рахунок інтернет-продавця. Оплачений товар доставлено покупцю.

В обліку операції відобразяться так:

Продаж товарів через інтернет-магазин

(безготівкова форма оплати)

Як і будь-який суб’єкт, що торгує й реалізує товари кінцевим покупцям (громадянам, п. 22 ст. 1 Закону про захист прав споживачів), інтернет-продавець має дотримуватись вимог законодавства щодо захисту прав споживачів (у Законі про захист прав споживачів на випадок укладення договорів за допомогою засобів дистанційного зв’язку, у тому числі Інтернету, є окрема ст. 13 «Право споживача в разі укладення договору на відстані» , у більшій частині яка дублює положення Правил № 103). Також на це прямо вказують і пп. 1.19, 1.20, 4.1, 4.2 Порядку № 103, де передбачено, зокрема, що:

— вимоги споживачів щодо якості, безпеки, гарантійного ремонту та обміну товарів задовольняються суб’єктом господарювання відповідно до Закону про захист прав споживачів;

— за порушення законодавства про захист прав споживачів суб’єкт господарювання несе відповідальність згідно із законодавством (установлену, нагадаємо, ст. 23 Закону про захист прав споживачів, а також ст. 156¹ КпАП).

Так, перед укладенням договору на відстані продавець має надати споживачу інформацію (ч. 2 ст. 13 Закону про захист прав споживачів, п. 1.5 Правил № 103) про:

— найменування продавця, його місцезнаходження (тобто, крім адреси сайта, фактичного місцезнаходження продавця, відомості про яке внесено до Держреєстру) та порядок прийняття претензій;

— основні характеристики продукції;

— ціну, уключаючи плату за доставку, а також умови оплати;

— гарантійні зобов’язання та інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом продукції;

— інші умови постачання або виконання договору;

— мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні постачання продукції або послуг;

— вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу;

— період прийняття пропозицій;

— порядок розірвання договору.

Як правило, зазначена інформація розміщується на сайті інтернет-магазину.

У разі ненадання такої інформації продавець несе відповідальність відповідно до ст. 15 та 23 Закону про захист прав споживачів.

Причому, якщо іншого не передбачено договором, укладеним на відстані, то продавець має поставити товар споживачу протягом прийнятного строку, але не пізніше 30 днів із моменту отримання згоди споживача на укладення договору.

Окремими частинами 4 — 5 ст. 13 Закону про захист прав споживачів у разі інтернет-торгівлі застережено права споживачів щодо можливості розірвання договору, укладеного на відстані. Так, покупець має право (за бажанням, жодні особливі умови та підстави для цього не висуваються) розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення про це продавця протягом 14 днів із моменту підтвердження інформації або з моменту отримання товару або першого постачання товару. Зазначений строк збільшується до 90 днів у разі надання покупцю недостовірної або неповної інформації щодо правочину (у разі виправлення протягом цього строку інформації розірвання договору відбувається за загальними правилами — тобто стає можливим протягом 14 днів із моменту отримання виправленого підтвердження). Отже, точно кажучи, якщо такі строки дотримуються, то покупець має право на розірвання договору і відмову від товару, замовленого в інтернет-магазині.

Водночас таке право розірвання зберігається за споживачем не завжди й споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо (ч. 5 ст. 13 Закону про захист прав споживачів):

1) постачання товару або послуги електронними засобами зв’язку (очевидно, мається на увазі електронний продукт) за згодою покупця сталося до закінчення строку розірвання договору (14 днів із моменту повідомлення) з повідомленням споживача;

2) ціна товару залежить від котувань на фінансовому ринку (тобто знаходиться поза контролем продавця);

3) договір стосується переробки або виготовлення товару за замовленням споживача (тобто коли товар не може бути продано іншим особам або може бути продано тільки з істотними втратами для продавця);

4) споживач розпакував аудіо- чи відеокасету або носій комп’ютерного забезпечення, поставлений запакованим;

5) договір стосується доставки періодичних видань;

6) договір стосується лотереї або інших азартних ігор.

Щодо можливих претензій та вимог споживачів щодо якості, безпеки, гарантійного ремонту та обміну товарів, то вони також задовольняються інтернет-продавцем відповідно до Закону про захист прав споживачів (зокрема, з урахуванням положень ст. 8 — 9 ), згідно із загальновстановленими правилами (п. 1.20 Правил № 103).

Повернення грошових коштів покупцю. До речі, якщо розривається договір, за яким товар, припустимо, було оплачено покупцем через термінал платіжною карткою, то за домовленістю сторін гроші покупцю може бути повернено будь-яким зручним способом: або шляхом зарахування на БПК, або готівкою (з проведенням операції повернення через РРО та роздрукуванням фіскального чека видачі грошових коштів форми № ФКЧ-2, див. визначення «розрахункова операція» зі ст. 2 Закону про РРО) — якщо, звичайно, укладений з банком договір на використання платіжного терміналу або договір на обслуговування БПК не встановлюють заборони на повернення готівкою. Хоча податківці, зазначимо, вважають, що повернення грошових коштів у подібних випадках має здійснюватися виключно тим же способом, що і їх видача, інакше (у разі «готівкового» повернення) контролюючі органи починають говорити нібито про порушення законодавства (консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2010, № 15, с. 42). Насправді, потрібно зазначити, жодних норм, що «забороняють» здійснювати розрахунки в разі повернень у тому числі й «готівковим» способом у законодавстві немає. До речі, що в минулому, наприклад, цей момент (вибір будь-якого зручного для сторін — готівкового або безготівкового — порядку розрахунку) прямо застерігався в п. 3.14 «старого» Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.04.2005 р. № 137. У новому Положенні, затвердженому постановою Правління НБУ від 30.04.2010 р. № 223, що прийшло йому на зміну, більше жодних застережень у цьому плані немає. Водночас аналогічне уточнення на сьогодні можна зустріти в п. 2.9 гл. 2 розд. IX Правил № 620, який передбачає, що повернення коштів за повернений товар торговець за згодою сторін здійснює готівково або в безготівковій формі шляхом зарахування суми на БПК покупця.

Отже, чинним законодавством не встановлено жодних обмежень щодо способу здійснення розрахунків за повернений товар із покупцем, що, у свою чергу, дозволяє сторонам вирішувати це питання на свій розсуд (з урахуванням знову ж таки існуючих домовленостей з банком і відсутності в договорах заборони на повернення готівкою; докладніше про всі нюанси, пов’язані з поверненням різного роду оплат/передоплат, читайте в одному з найближчих номерів газети «Податки та бухгалтерський облік»).

Якщо ж питання щодо комплектності, якості, повернення, заміни товарів виникають між продавцями та покупцями — юридичними та фізичними особами — суб’єктами господарювання, то такі відносини сторін регулюються загальними нормами цивільного законодавства (гл. 54 ЦКУ, гл. 30 ГКУ).