Інтернет-торгівля: погляд у передбачуване законодавче майбутнє
Законодавство постійно змінюється, тому разом з аналізом сьогодення слід поглянути також і в можливе майбутнє. Ітиметься про відомі на сьогодні законопроекти, прийняття яких із більшою чи меншою істотністю вплине на діяльність тих суб’єктів господарювання, які здійснюють торгівлю через Інтернет.
Максим НЕСТЕРЕНКО, економіст-аналітик ВБ «Фактор»
Перш за все слід звернути увагу на проект Закону «Про внутрішню торгівлю» № 9443 (далі — проект № 9443)*. У цьому законопроекті вперше окремою статтею (ст. 8) прописуються особливості здійснення дистанційної торгівлі (яка охоплює в тому числі й торгівлю через Інтернет).
* Однак майбутнє цього законопроекту вельми туманне, оскільки за наявною інформацією його розгляд відкладено.
Проектом № 9443 пропонується зобов’язати суб’єкта господарювання, який здійснює дистанційну торгівлю, мати офісне приміщення, у якому він зберігає документи, пов’язані з господарською діяльністю (в тому числі з купівлі-продажу товарів), а також надавати покупцям інформацію про своє найменування, місцезнаходження, відомості про державну реєстрацію, наявність патенту чи ліцензії, товари та умови договору купівлі-продажу шляхом її розміщення в каталогах, буклетах, проспектах, інформаційних мережах, зокрема Інтернет. За порушення зазначених умов ведення дистанційної торгівлі проектом № 9443 передбачено санкцію — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 6 ст. 1 Закону про захист прав споживачів офісне приміщення — це будь-яке приміщення (будівля тощо), у якому знаходиться підприємство або його філія, структурний підрозділ або представництво. Отже, це визначення офісного приміщення, по суті, прирівнює його до поняття місцезнаходження. У такому варіанті наявність штрафу за відсутність офісного приміщення виглядає дивно, адже місцезнаходження має бути в кожного суб’єкта господарювання (хіба що може зазначатися про надання недостовірної інформації покупцю). Зважаючи на це, можна припустити, що в проекті № 9443 під місцезнаходженням та офісним приміщенням законодавець розуміє дещо різне. Справа в тому, що норма, яка стосується обов’язку продавця повідомляти про своє місцезнаходження, у законодавстві вже є (ч. 12 п. 1 ст. 15 Закону № 1023), так само як і санкція за порушення цієї норми (ч. 7 п. 1 ст. 23 Закону про захист прав споживачів).
Також слід зазначити, що проектом № 9443, передбачається внести зміни до ст. 19 Закону України «Про лікарські засоби» від 04.04.96 р. № 123/96-ВР і тим самим заборонити дистанційну торгівлю лікарськими засобами. Тобто передбачається затвердити на рівні Закону норми п. 2.6 Ліцензійних умов здійснення господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.10.2011 р. № 723. Згідно з цією нормою торгівля лікарськими засобами здійснюється тільки через аптечні установи, а дистанційну (через Інтернет) торгівлю лікарськими засобами, а також продаж лікарських засобів поштою та через будь-які установи, крім аптечних, та поза їх межами, заборонено.
Другий законопроект, який слід розглянути, — це проект, що пропонує внести зміни до Закону про РРО (проект опубліковано на офіційному сайті ДПСУ* 16.07.2012 р., у парламенті на момент підписання номера до друку не зареєстровано). Якщо цей законопроект буде ухвалено, то редакція ст. 3 Закону про РРО буде такою: «Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: <…> 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції». Крім того, проектом пропонується виключити із Закону про РРО п. 13 ст. 9, згідно з яким РРО не застосовується при продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції). Отже, пропонується розповсюдити застосування РРО на інтернет-торгівлю за умови, що вона підпадає під визначення розрахункової операції (абз. 4 ст. 2, пп. 1, 2 ст. 3 Закону про РРО) та не підпадає під звільнення відповідно до ст. 9 Закону про РРО (наприклад, у разі здійснення інтернет-торгівлі підприємцями — платниками єдиного податку звільнення від застосування РРО має залишитися).
* Див: http://sts.gov.ua/regulyatorna-politika-/regulyatorna-politika/2012-rik/61714.html
Нарешті, слід звернути увагу також на проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків)» № 10656 (далі — проект № 10656). Прямо в його тексті про інтернет-торгівлю не говориться, проте з високим ступенем вірогідності він вплине на неї в частині законодавчого визначення принципів роботи з електронними грошима. Пов’язано це з тим, що проектом № 10656, зокрема, передбачено абсолютно нову редакцію ст. 15 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III: цю статтю замість її сьогоднішньої назви «Платіжна картка» пропонується назвати «Електронні гроші». Нова редакція цієї статті, по суті, надасть силу закону Положенню № 481, хоча проект № 10656 містить деякі відмінності від зазначеного Положення.
Перш за все, проектом № 10656 пропонується дати електронним грошам таке визначення: «Електронні гроші — одиниці вартості, що зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі». Як бачимо, вноситься уточнення у визначення електронних грошей, згідно з яким банк-емітент електронних грошей може погашати їх як у готівковій, так і в безготівковій формі, про що не йшлося в абз. 9 п. 1.3 Положення № 481. Крім того, згідно з проектом № 10656, користувач платіжної системи — суб’єкт господарювання (тобто юридична особа) має право використовувати електронні гроші для здійснення оплати товарів, робіт та послуг. Отже, проектом № 10656 хоча й збережено норму п. 3.4 Положення № 481 у частині обов’язкового отримання юрособами електронних грошей виключно в обмін на безготівкові гроші, проте змінено його формулювання в частині напрямів використання юрособами отриманих електронних грошей. На сьогодні згідно з п. 3.4 Положення № 481 юрособи можуть використовувати електронні гроші тільки для розрахунків за товари, придбані для виробничих (господарських) потреб.
Найбільш відчутною новацією проекту № 10656 видається норма, згідно з якою суб’єкт господарювання, який приймає електронні гроші як оплату платежу за товари, роботи, послуги, має право використовувати отримані електронні гроші виключно для обміну на безготівкові кошти або повертати їх користувачам у разі повернення ними (відповідно до Закону про захист прав споживачів) товарів, придбаних за електронні гроші. У Положенні № 481 про це нічого не сказано, тому можна припустити, що метою цього нововведення є заборона на використання виручки, отриманої у формі електронних грошей, для придбання товарів.
У проекті № 10656 також ідеться про те, що порядок здійснення операцій з електронними грошима та максимальна сума електронних грошей на електронному пристрої, що знаходиться в розпорядженні користувача, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Отже, Нацбанк (ініціатор проекту № 10656) залишає право змінювати максимальну суму електронних грошей, що знаходяться на пристрої, за собою. На сьогодні згідно з п. 2.4 Положення № 481 ця сума для пристроїв, що не можуть поповнюватися, складає 2000 грн., а для пристроїв, що можуть поповнюватися, — 8000 грн.
