Орендар не може застосувати податковий підхід до обліку «ремонтних» витрат у бухобліку
Орендар здійснив ремонт узятого в оренду об’єкта основних засобів. У податковому обліку витрати на ремонт у межах 10 % «ремонтного» ліміту було віднесено орендарем до складу «податкових» витрат, а із суми перевищення створено окремий об’єкт, що підлягає «податковій» амортизації. Чи може орендар (для зближення двох обліків) так само врахувати витрати на ремонт орендованого об’єкта і в бухгалтерському обліку, тобто відобразити їх за правилами, установленими податковим законодавством (уключити до витрат лише суму в межах 10 % ліміту, а в сумі перевищення — амортизувати)?
(м. Львів)
Запитання, мабуть, викликано тим, що подібну можливість п. 14 П(С)БО 7 надає щодо ремонтів та поліпшень власних основних засобів. Нагадаємо: згідно з цим пунктом підприємству дозволяється збільшувати первісну (переоцінену) вартість об’єкта основних засобів на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням та ремонтом об’єкта, визначену в порядку, установленому податковим законодавством. Отже, доповнений після наказу Мінфіну України від 18.03.2011 р. № 372 відповідним застереженням із цього приводу
П(С)БО 7 дозволяє підприємству замість загальновстановлених бухоблікових «ремонтних» правил (передбачених його пп. 14 — 15) узяти за основу в бухгалтерському обліку «податковий» підхід до обліку ремонтів та поліпшень. У такому разі, дотримуючись «податкового» підходу, підприємство вирішує застосувати 10 % «ремонтний» ліміт також і в бухгалтерському обліку, та незалежно від того, які ремонтні заходи при цьому проводитимуться, витрати на їх проведення і в податковому, і в бухгалтерському обліку в межах 10 % «ремонтного» ліміту включатиме до витрат, а в сумі перевищення — відносити на збільшення первісної вартості основних засобів.
Хоча, слід зауважити, такий підхід, що дозволяє уникнути розбіжностей в обліках та зближує податковий облік власних основних засобів з обліком бухгалтерським і вирішує, на перший погляд, проблему розбіжностей, усе ж не можна назвати цілком ідеальним. Адже він може спричинити перекручення фінзвітності — необґрунтоване заниження/завищення вартості об’єктів основних засобів (коли, припустимо, «істотні поліпшення», що проводяться в першу чергу, такі як добудова, дообладнання, модернізація об’єктів основних засобів, осідатимуть у витратах, тоді як поточні ремонти «з підтримання в робочому стані», навпаки, необґрунтовано збільшуватимуть вартість об’єктів основних засобів), що навряд чи може влаштувати власників та користувачів фінзвітності. Тому вибирати його слід, добре зваживши всі «за» і «проти».
Водночас усе викладене, підкреслимо, стосується ремонтів та поліпшень власних основних засобів. Тоді як щодо основних засобів, узятих в оренду, подібної альтернативи «орендне» П(С)БО 14 не надає і жодного застереження щодо аналогічної можливості бухгалтерського обліку «ремонтних» витрат орендарем згідно з податковими правилами не містить (зокрема, щодо поліпшень об’єктів оренди орендарем імперативні норми п. 8 П(С)БО 14 прямо передбачають, що такі витрати орендаря капіталізуються). Отже, законодавчих підстав зближувати бухгалтерський облік «ремонтних» витрат з податковим в орендаря немає. Тому враховувати «ремонтні» витрати в бухгалтерському обліку за правилами, установленими податковим законодавством, орендар не може й уникнути розбіжностей в обліках з цієї причини орендарю не вдасться.
Людмила Солошенко, економіст-аналітик
