Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів

Побачити проблеми інвалідів, почути та допомогти людям з обмеженими можливостями — обов'язок будь-якої цивілізованої держави. В Україні питання соціальної захищеності інвалідів регулюються на законодавчому рівні. Так, своєрідними гарантіями права інвалідів на працю є встановлення для роботодавців нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та обов'язку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Проте така турбота про інвалідів іноді сприймається роботодавцями як спроба держави перекласти свої обов'язки на плечі інших. Чи це так? Давайте розбиратися.

Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

Починаючи розгляд питання працевлаштування інвалідів, визначимося з основними термінами, що використовуватимуться в цій статті.

Згідно зі ст. 2 Закону № 875 інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність — це ступінь втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи. Вона визначається шляхом експертного обстеження громадянина в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Медико-соціальну експертизу здійснюють медико-соціальні експертні комісії (далі — МСЕК).

У разі визнання громадянина інвалідом або встановлення щодо нього факту втрати професійної працездатності, МСЕК видає йому:

1) довідку за формою № 157-1/0, затверджену наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.05.2003 р. № 224 (далі — довідка МСЕК), в якій указується, зокрема, установлена працівнику група інвалідності, причина інвалідності, строк, на який установлено інвалідність, та дата чергового огляду;

2) індивідуальну програму реабілітації.

Залежно від ступеня розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем унаслідок втрати здоров'я особі, яку визнано інвалідом, МСЕК може встановити I, II або III групу інвалідності.

Відразу звернемо увагу: чинним законодавством дозволено використання праці інваліда, незалежно від установленої йому групи інвалідності, якщо згідно з висновком МСЕК стан його здоров'я дозволяє виконувати професійні обов'язки, не загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, та продовження трудової діяльності або зміна її характеру та обсягу не загрожує його здоров'ю (див. ст. 17 Закону № 875, лист Фонду соціального захисту інвалідів (далі — Фонд інвалідів) від 29.02.2008 р. № 1/6-51/06).

Право осіб, які є інвалідами, працювати на підприємствах, в установах, організаціях, з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, забезпечено на законодавчому рівні. Так, ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі — роботодавці), установлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Цей норматив установлено в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця.

Розглянемо, на кого поширюється вимога Закону № 875 щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у межах нормативу зобов'язані всі роботодавці незалежно від форми власності, галузевої належності та обраної системи оподаткування, у тому числі:

— підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (див. лист Фонду інвалідів від 06.07.2007 р. № 1/6-313);

— неприбуткові організації;

— громадські організації інвалідів;

— підприємства з особливими або шкідливими умовами праці* (див. лист Фонду інвалідів від 28.04.2006 р. № 06ю-82/756-236/1);

— підприємства, що працюють на єдиному податку;

— фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, у тому числі ті, що працюють на єдиному податку (див. лист Фонду інвалідів від 15.09.2006 р. № 06ю-251/1657-327/2).

* Разом із тим це зовсім не означає, що на таких підприємствах інвалідів слід влаштовувати саме на робочі місця з особливими або шкідливими умовами праці. Праця цієї категорії працівників може бути використана, наприклад, на підсобно-допоміжних роботах. На таких підприємствах для інвалідів може бути організовано надомну форму праці.

Водночас на практиці роботодавці не завжди мають реальну можливість через специфіку свого виробництва (наприклад, важкі роботи, шкідливі та небезпечні умови праці, роботи виключно в нічний час, робота, що потребує спеціальних навичок, які інвалід не може набути, тощо) працевлаштувати необхідну кількість інвалідів. На це, зокрема, звертав увагу Держкомпідприємництва в листі від 16.08.2001 р. № 3-312/5101.

Проте будь-які винятки щодо виконання нормативу для таких роботодавців Законом № 875 не передбачено. На думку Фонду інвалідів, це пояснюється рівністю умов у частині дотримання всіма роботодавцями нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (див. лист від 20.03.2006 р. № 06ю-45/454-103/1 ).

Виняток із загального правила, установленого Законом № 875 щодо працевлаштування інвалідів, становлять лише роботодавці з кількістю працюючих до 8 осіб та представництва іноземних компаній, що не є юридичними особами, оскільки вони не підпадають під суб'єктний склад згідно зі ст. 19 Закону № 875 (див. лист Фонду соціального захисту інвалідів від 17.04.2006 р. № 06ю-75/667 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 45).

Слід також зауважити, що згідно з абзацом третім п. 3 Порядку реєстрації новостворені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю та в яких кількість працюючих, для яких це місце роботи є основним, збільшилася до 8 і більше осіб, зобов'язані зареєструватися у відділенні Фонду за місцем їх державної реєстрації юридичними чи фізичними особами — підприємцями до 1 лютого року, наступного за роком створення або збільшення кількості працюючих.

Для цього до відділення Фонду інвалідів вони повинні подати (надіслати рекомендованим листом):

1) заяву за формою, затвердженою наказом Мінпраці від 14.03.2007 р. № 98;

2) виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Окремі роботодавці, крім зазначених документів, подають:

— копію рішення про включення до реєстру неприбуткових установ, виданої органом ДПС, — якщо реєструються підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів);

— відомості про відокремлені підрозділи (Перелік за формою додатка до Інструкції № 42) — якщо реєструються підприємства, установи, організації, що мають відокремлені підрозділи. При цьому реєстрація відокремлених підрозділів окремо не здійснюється;

— копію установчого договору та/або статуту господарського об'єднання, перелік підприємств, що ввійшли до складу господарського об'єднання (за формою додатка до Інструкції № 42 ), а також копії виписок або витягів з Держреєстру підприємств, що ввійшли до складу господарського об'єднання, та копії рішень про включення до реєстру неприбуткових організацій, — у разі якщо реєструються господарські об'єднання, створені згідно зі ст. 19 Закону № 875.

Оригінали всіх перелічених документів пред'являються роботодавцями під час подання заяви. У разі направлення заяви поштою копії документів посвідчуються нотаріально.

Датою реєстрації роботодавця у відділенні Фонду вважається дата подання ним зазначених документів, а в разі направлення їх поштою — дата на поштовому штемпелі (п. 4 Порядку реєстрації).

Водночас, якщо роботодавець з якихось причин пропустив строк реєстрації у Фонді інвалідів, він може зареєструватися перед поданням до Фонду інвалідів Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПI (річна), затвердженого наказом Мінпраці від 10.02.2007 р. № 42 (далі — Звіт) (про особливості заповнення та подання цього Звіту див. статтю «Звіт до Фонду інвалідів: від рядка до рядка» на с. 27). Річ у тім, що чинним законодавством санкції за порушення строку реєстрації у Фонді інвалідів не передбачено. Такий висновок випливає з листа Фонду інвалідів від 26.02.2008 р. № 1/6-43/06 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 73, с. 41.

Далі розглянемо, як розраховується норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавці розраховують самостійно, орієнтуючись на базовий, установлений законодавством норматив (ст. 19 Закону № 875).

Розрахунок нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів здійснюють виходячи із середньооблікової кількості штатних працівників (далі — СКШП) облікового складу за рік. При цьому до розрахунку для визначення виконання нормативу приймаються всі робочі місця, зайняті штатними працівниками, у тому числі й робочі місця з особливим характером праці, зі шкідливими та важкими умовами праці (див. постанову ВСУ від 04.07.2011 р. № 21-159а11).

Механізм розрахунку СКШП облікового складу встановлено п. 3.2 Інструкції № 286.

При розрахунку цього показника враховуються всі наймані працівники, з якими укладено трудовий договір (контракт) та які виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день чи більше, у тому числі і власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві (див. лист Мінпраці від 17.10.2008 р. № 767/0/15-08/19). Докладний перелік категорій працівників, які включаються до розрахунку СКШП облікового складу, наведено в пп. 2.4, 2.5 і п.п. 3.2.2 Інструкції № 286. До них належать працівники, які:

1) фактично з’явилися на роботу, уключаючи тих, які не працювали внаслідок простою;

2) прийняті на роботу зі строком випробування;

3) прийняті або переведені з ініціативи адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень*;

4) перебувають у службових відрядженнях, уключаючи закордонні;

5) уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома власною працею (надомники)**;

6) прийняті для заміщення тимчасово відсутніх працівників (у зв'язку з хворобою, відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами, відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею віку, установленого чинним законодавством або колективним договором, та з інших причин);

7) працюють згідно з договорами (розпорядженнями, наказами) за межами підприємства;

8) направлені для виконання робіт вахтовим методом;

9) прийняті на постійну роботу за направленням державної служби зайнятості відповідно до договору про працевлаштування безробітного з наданням дотації;

10) є іноземними громадянами, якщо вони оформлені відповідно до національного законодавства та отримують заробітну плату;

11) студенти денних відділень навчальних закладів, аспіранти, а також учні професійно-технічних навчальних закладів, з якими укладено трудові договори (п. 2.4 Інструкції № 286);

12) були відсутні з таких причин (2.5 Інструкції № 286):

— хворіли (протягом усього періоду захворювання до повернення на роботу згідно з листком непрацездатності або до вибуття внаслідок установлення інвалідності);

— у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків;

— тимчасово переведені на роботу до іншого підприємства на підставі договорів між суб'єктами господарювання;

— направлені з відривом від виробництва до навчальних закладів для підвищення кваліфікації або отримання нової професії (спеціальності), перепідготовки та стажування на інші підприємства або за кордон;

— навчаються в навчальних закладах, аспірантурах та перебувають у відпустках у зв'язку з навчанням, вступом до навчального закладу, або не з’явилися на роботу в надані їм додаткові вільні від роботи дні, незалежно від їх оплати;

— перебувають у щорічних основних та додаткових, творчих відпустках, наданих згідно із законодавством, колективним договором та трудовим договором (контрактом);

— перебувають у відпустках без збереження заробітної плати за згодою сторін та в інших випадках, передбачених законодавством, а також у відпустках з ініціативи адміністрації;

— мають вихідний день відповідно до графіка роботи підприємства;

— отримали день відпочинку за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні;

— беруть участь у страйках;

— унаслідок прогулу;

— відсторонені від виконання повноважень;

— перебувають під слідством до рішення суду.

* В обліковій чисельності ці працівники враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці. До цієї категорії працівників не належать працівники, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, зокрема: працівники молодше 18 років; зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці; жінки, яким надано додаткові перерви в роботі для годування дитини, інші категорії працівників.

** До облікової кількості штатних працівників надомники включаються за кожний календарний день як цілі одиниці.

Не включаються до розрахунку СКШП облікового складу працівники, які (п. 2.6 і п.п. 3.2.2 Інструкції № 286):

1) прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств (зовнішні сумісники)*;

2) залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду);

3) переведені з інших підприємств відповідно до договорів між суб'єктами господарювання;

4) учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробниче навчання та виробничу практику на підприємстві відповідно до договорів про надання робочих місць для зазначених цілей;

5) особи, направлені підприємствами для навчання в навчальних закладах з відривом від виробництва, які отримують за рахунок коштів цих підприємств тільки стипендію;

6) особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, що вводитимуться в дію;

7) працівники, які подали заяви про звільнення та припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу;

8) відсутні на роботі, оскільки:

— перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами;

— перебувають у відпустках для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, уключаючи тих, які всиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку.

* Внутрішні сумісники (працівники, які у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві, крім своєї основної, виконують іншу, регулярно оплачувану роботу на умовах трудового договору), в обліковій кількості штатних працівників ураховуються як одна особа незалежно від кількості ставок, на яких вони працюють.

Розрахунок показника СКШП облікового складу за рік для визначення виконання нормативу працевлаштування інвалідів здійснюється у три етапи:

1 ЕТАП — визначається кількість штатних працівників за кожний день кожного місяця звітного року (уключаючи вихідні, святкові та неробочі дні). Цей показник чисельності працівників визначається на підставі даних табельного обліку використання робочого часу, наказів про прийняття, переведення на іншу роботу працівників та припинення трудових договорів. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, неробочий та святковий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день.

2 ЕТАП — визначається СКШП облікового складу за кожний місяць звітного року. Цей показник розраховується згідно з пп. 3.2.1 і 3.2.2 Інструкції № 286 так:

СКШПміс = (К₁ + К₂ +… + К_N) : N,

де СКШПміс — СКШП облікового складу за звітний місяць;

К₁, К₂,…, К_N — кількість штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця (з першого по останнє число місяця, уключаючи вихідні, святкові та неробочі дні);

N — кількість календарних днів в звітному місяці.

Приклад 1. Загальна кількість штатних працівників облікового складу, які підлягають включенню до розрахунку СКШП за всі дні січня 2011 року, становить 1976 осіб. Календарна кількість днів у січні 2011 року — 31.

Визначимо СКШП облікового складу за січень 2011 року:

1976: 31 = 64 (особи).

Звертаємо увагу: на підприємствах, які відпрацювали неповний місяць (наприклад, новостворених або ліквідованих підприємствах, що мають сезонний характер виробництва), СКШП за місяць визначається шляхом ділення суми облікової кількості штатних працівників за всі дні роботи підприємства у звітному місяці (уключаючи вихідні, святкові та неробочі дні за період) на кількість календарних днів у звітному місяці.

Приклад 2. Підприємство створено 21 грудня 2011 року. Підприємство працює на умовах п'ятиденного робочого тижня. Облікова кількість штатних працівників підприємства склала: 21 грудня — 2 особи; 22 грудня — 2 особи; 23 грудня — 10 осіб; 24 грудня (субота) — 10 осіб; 25 грудня (неділя) — 10 осіб; 26 грудня — 42 особи; 27 грудня — 45 осіб; 28 грудня — 45 осіб; 29 грудня — 45 осіб, 30 грудня — 45 осіб, 31 грудня (субота) — 45 осіб.

Календарна кількість днів у грудні 2011 року — 31.

Визначимо СКШП за грудень 2011 року:

(2 + 2 + 10 + 10 + 10 + 42 + 45 + 45 + 45 + 45 + 45) : 31 = 10 (осіб).

Таким чином, попри те що згідно з умовами прикладу 2 підприємство було створено 21 грудня 2011 року, при розрахунку СКШП за грудень 2011 року загальну кількість штатних працівників облікового складу за всі дні роботи підприємства (з 21 грудня по 31 грудня 2011 року включно) слід ділити на календарну кількість днів у грудні 2011 року (31 календарний день).

3 ЕТАП — визначається СКШП облікового складу за звітний рік. Цей показник обчислюється шляхом підсумовування СКШП за всі місяці роботи звітного року та ділення отриманої суми на кількість місяців у році (на 12). Наведемо цей розрахунок у вигляді формули:

СКШПрік = (СКШПміс₁ + СКШПміс₂ +… + СКШПміс₁₂) : 12,

де СКШПрік — СКШП облікового складу за рік;

СКШПміс₁, СКШПміс₂,…, СКШПміс₁₂ — показники СКШП за відповідний місяць звітного року.

Отриманий результат округляється до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округляється у бік збільшення).

Приклад 3. На підприємстві місячні показники середньооблікової кількості штатних працівників за 2011 рік склали:

Визначимо СКШП облікового складу за 2011 рік:

(100 + 101 + 99 + 111 + 112 + 112 + 122 + 122 + 122 + 123 + 120 + 121): 12 = 114 (осіб).

Підприємства, що відпрацювали неповний рік (наприклад, новостворені або сезонні), беруть до розрахунку тільки місяці роботи, проте результат усе одно ділять на 12 (п.п. 3.2.6 Інструкції № 286).

Приклад 4. Підприємство створено у травні 2011 року. Місячні показники середньооблікової кількості штатних працівників за місяці роботи підприємства у 2011 році склали:

Визначимо СКШП облікового складу за 2011 рік:

(10 + 70 + 75 + 76 + 75 + 77 + 78 + 78) : 12 = 45 (осіб).

Як бачимо, навіть у разі якщо на підприємстві не було працівників у січні — квітні 2011 року, при розрахунку СКШП облікового складу за 2011 рік слід ділити на 12 (місяців).

Розрахувавши в такий спосіб СКШП облікового складу за рік та узявши від нього 4 %, отримуємо «інвалідний» норматив, виконання якого повинен забезпечити роботодавець. Якщо в результаті розрахунку СКШП облікового складу склала від 8 до 25 осіб, «інвалідний» норматив дорівнює 1.

Далі роботодавцю слід розрахувати СКШП для працівників, яким установлено інвалідність та які були працевлаштовані ним у звітному році, та порівняти його з нормативом.

Обчислення показника СКШП інвалідів здійснюється аналогічно СКШП облікового складу всіх працівників, тільки враховується кількість працівників-інвалідів. У виконання нормативу робочих місць зараховуються інваліди, для яких це місце роботи є основним, тобто з веденням трудової книжки, при цьому не має значення, досяг інвалід пенсійного віку чи ні (див. лист Фонду інвалідів від 08.08.2007 р. № 1/8-81 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 75).

Підтвердженням того, що прийнята на роботу особа — інвалід, є такі документи:

— копія довідки МСЕК про групу та причину інвалідності;

— копія пенсійного посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії (лист Фонду інвалідів від 26.03.2007 р. № 1/6-172 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 51).

Отже, підприємство розрахувало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Ті роботодавці, які його виконали, можуть зітхнути з полегшенням та заповнити і здати до Фонду інвалідів Звіт (див. на с. 27).

Але що робити роботодавцю, який не виконав норматив? Які санкції передбачено за його невиконання?

За порушення у сфері працевлаштування інвалідів на роботодавця накладаються адміністративно-господарські санкції (далі — АГС), установлені ст. 20 Закону № 875.

АГС установлено в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві або у фізичної особи — підприємця за кожне робоче місце , не зайняте інвалідом. Якщо на підприємстві або в підприємця працює від 8 до 15 осіб, розмір АГС визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати.

У разі невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів йому слід самостійно розрахувати та сплатити АГС до бюджету до 15 квітня року, наступного за звітним (ст. 20 Закону № 875). Розрахунок АГС здійснюється у Звіті, який подається до Фонду інвалідів за результатами року. Порядок розрахунку АГС наведено на с. 27.

Сплата санкцій є обов'язковою для всіх роботодавців , за винятком:

1) підприємств, установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (ст. 20 Закону № 875, лист Фонду інвалідів від 05.03.07 р. № 1/5-208);

2) неприбуткових організацій (див. лист Фонду інвалідів від 26.04.2007 р. № 1/5-375 та від 06.07.2007 р. № 1/6-313).

Порушення строків сплати АГС тягне за собою нарахування пені виходячи зі 120 % річних облікової ставки НБУ, що діє на момент сплати заборгованості, нарахованої на повну суму недоїмки за весь строк її існування. Інакше кажучи, роботодавці, які не сплатили своєчасно АГС, нараховують пеню на суму недоїмки починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати АГС (у 2012 році — з 16 квітня, якщо у 2011 році не було виконано норматив з працевлаштування інвалідів), і по день фактичної сплати АГС уключно (пп. 3.1, 3.6 наказу Мінпраці України «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати» від 15.05.2007 р. № 223).

Збиткові підприємства, установи, організації не звільняються від сплати АГС (п. 3 Порядку сплати АГС та пені).

Щодо можливої адміністративної відповідальності за невиконання нормативу зазначимо таке.

Згідно з ч. 2 ст. 188¹ КпАП невиконання посадовою особою, яка має право приймати на роботу та звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів тягне за собою накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 340 грн.).

Відразу ж зауважимо: із роз'яснень Фонду інвалідів, наведених у листі від 27.04.2010 р. № 1/6-69/03-01, випливає, що до адміністративної відповідальності за цією підставою притягуються посадові особи, якщо норматив не було виконано й АГС за невиконання нормативу не сплачено або сплачено з порушенням строків, установлених ст. 20 Закону № 875. Інакше кажучи, якщо норматив виконано не було, але суб'єкт господарювання штраф, визначений ст. 20 Закону № 875, сплатив, то на посадових осіб штраф за ст. 188¹ КпАП накладатися не повинен.

Це порушення виявляють посадові особи Фонду інвалідів та його територіальних відділень, які складають протокол про адміністративне порушення за формою, затвердженою наказом Мінпраці від 14.03.2007 р. № 99. Протокол підписується особою, яка його склала (посадовою особою, уповноваженою на оформлення матеріалів та складання протоколів про адміністративні правопорушення у сфері працевлаштування інвалідів), та особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, за наявності свідків протокол може бути підписано й цими особами. Після оформлення та підписання протоколу формується справа про адміністративне правопорушення для направлення до суду (ст. 221 КпАП). Отже, право звернутися до суду у відділень Фонду інвалідів виникає після встановлення факту невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів та несплати АГС (абзац третій п. 3 Рекомендацій № 07.02). Рішення про накладення адміністративного штрафу на винних осіб підприємства за ст. 188¹ КпАП виноситься судом.

Нагадаємо: щодо правопорушень, за які адмінсанкції згідно з КпАП накладаються судом, передбачено тримісячний строк давності. Проте якщо норматив не було виконано і АГС не було сплачено, то строк давності щодо штрафу, що накладається згідно з КпАП на посадових осіб, спливати так і не почне, оскільки має місце триваюче порушення. Якщо ж АГС було сплачено з порушенням установлених строків (після 15 квітня), то тримісячний строк давності почне обчислюватися тільки після того, як АГС буде сплачено. Якщо за цей тримісячний період суд не винесе постанову про накладення на посадових осіб штрафу, то їх уже не може бути притягнуто до адмінвідповідальності.

Ще раз підкреслимо: якщо норматив працевлаштування інвалідів роботодавцем не виконано, але Звіт до Фонду інвалідів було своєчасно подано та АГС за невиконання нормативу сплачено у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому вдбулося невиконання нормативу, то адміністративної відповідальності не буде. У цьому випадку роботодавець вважається таким, що виконав вимоги ст. 20 Закону № 875. Річ у тім, що сплата АГС є своєрідною «альтернативою» самостійному працевлаштуванню інвалідів (лист Фонду інвалідів від 24.02.2009 р. № 1/6-63/06).

Звертаємо увагу: попри те що підприємства, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, та неприбуткові організації не сплачують АГС, вони не звільняються від виконання вимог ст. 19 Закону № 875. Тобто такі роботодавці повинні виконувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та звітувати про його виконання перед Фондом інвалідів шляхом подання Звіту. Тому в разі невиконання нормативу на посадову особу, наділену правом приймати на роботу та звільняти з роботи, може бути накладено адміністративний штраф (див. листи Фонду інвалідів від 16.05.2008 р. № 1/6-155/06 та від 06.07.2007 р. № 1/6-313).

Слід зазначити, що в ч. 2 ст. 188¹ КпАП аналогічний штраф у розмірі від 170 до 340 грн. установлено окремо і за неподання до Фонду інвалідів звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Це порушення також є триваючим, тому допоки звіт не буде подано строк давності для застосування до посадових осіб штрафу за його неподання так і не почне спливати. При будь-якій черговій перевірці виявлення цього факту може потягти застосування штрафів до посадових осіб суб'єкта господарювання.

Далі розглянемо, в які строки здійснюється стягнення АГС у разі їх несвоєчасної сплати.

Частиною четвертої ст. 20 Закону № 875 установлено, що до правовідносин щодо стягнення АГС за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів не застосовуються строки, визначені ст. 250 ГКУ. Це означає, що загальні строки давності, установлені ст. 250 ГКУ для застосування АГС (протягом шести місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік із дня вчинення такого порушення), при стягненні «інвалідних» АГС не застосовуються. На це зокрема вказують фахівці Фонду інвалідів у листі від 26.03.2007 р. № 1/6-172 («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 51), аргументуючи свою позицію тим, що працевлаштування інвалідів не є господарською діяльністю (ст. 3 ГКУ), а Фонд інвалідів не є учасником господарських відносин, що підтверджується ст. 2 і ст. 8 ГКУ. Отже, норми ст. 250 ГКУ не мають переваги перед нормами Закону № 875.

Водночас ВАСУ в п. 3 Рекомендацій № 07.2-10/2 зазначив, що «при розгляді справ вказаної категорії суди повинні враховувати, що з набуттям чинності з 01.01.2006 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної та трудової реабілітації інвалідів» від 06.10.2005 р. № 2960-IV до спірних правовідносин потрібно застосовувати строки звернення до суду, визначені статтею 99 КАСУ з урахуванням вимог статті 103 КАСУ». Суди у своїй практиці керуються наведеною рекомендацією ВАСУ (див., наприклад, постанову Окружного адмінсуду м. Києва від 04.10.2011 р. у справі № 2а-10949/11/2670). Нагадаємо, що абзац другий ч. 2 ст. 99 КАСУ для суб'єктів владних повноважень, до яких належить і Фонд інвалідів, відводить шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, що обчислюється із дня виникнення підстав, які надають такому суб'єкту право на висування передбачених законом вимог. Не відступає від своєї позиції при розгляді справ цієї категорії і сам ВАСУ (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 07.10.2010 р. у справі № К-23143/10).

Як застосовувати зазначені строки на практиці?

Припустимо, суб'єкт господарювання не виконав норматив з працевлаштування інвалідів та не подав звіт про працевлаштування інвалідів. Оскільки розмір адміністративно-господарської санкції розраховується суб'єктом господарювання самостійно та вказується у звіті, неподання останнього унеможливлює і сплату самої адмінгоспсанкції. У цьому випадку строки давності для їх примусового стягнення в судовому порядку за позовом Фонду інвалідів так спливати і не почнуть.

Наступна ситуація: суб'єкт господарювання не виконав норматив з працевлаштування інвалідів, але подав звіт, в якому вказав самостійно розраховану суму штрафу, проте до 15 квітня її так і не сплатив. У цій ситуації з 16 квітня почне спливати шестимісячний строк, протягом якого Фонд інвалідів може звернутися до адміністративного суду з вимогою про стягнення із суб'єкта господарювання суми штрафу. Зауважимо: питання про момент, з якого слід відлічувати зазначені строки давності, є доволі спірним. Суди у своїй практиці досить часто виходять з куди більш ліберального розуміння чинних нормативних приписів, указуючи, що таким відправним моментом слід вважати граничний строк подання звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (нагадаємо, звіт подається щорічно до 1 березня). Отже, граничний строк застосування санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів у 2011 році (за умови, що суб'єкт господарювання подасть зазначений звіт) настане 1 вересня 2012 року (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 14.10.2010 р. у справі № К-21031/10).

У бухгалтерському обліку при відображенні сум АГС за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені необхідно керуватися п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318.

Зазначені суми включаються до складу інших витрат операційної діяльності та відображаються за дебетом субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки».

У Звіті про фінансові результати (форма № 2) визнані економічні санкції показуються за статтею «Інші операційні витрати» (рядок 090) (п. 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.03.99 р. № 87, лист Мінфіну від 16.03.2009 р. № 31-34000-10-10/7149 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 57).

У податковому обліку витрати на АГС та пеню до складу витрат не включаються.

Приклад 5. Унаслідок невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2011 рік підприємством нараховано та сплачено до Фонду інвалідів АГС у сумі 22500 грн.

У бухгалтерському обліку нарахування та сплата санкцій відобразяться такими записами:

Проте чи завжди роботодавець винен у невиконанні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та повинен сплачувати АГС? Адже протягом звітного року він міг вживати усіх належних заходів для виконання встановленого нормативу, але не знайти необхідної кількості інвалідів, які б виявили бажання працювати в цього роботодавця. Отже, чи є можливість уникнути «інвалідних» санкцій у таких випадках? Звернемося до судової практики.

Як відомо, на думку Фонду інвалідів, обов'язок із працевлаштування інвалідів згідно з установленим нормативом покладається виключно на роботодавця. Інакше кажучи, він виходить з того, що ч. 3 ст. 19 Закону № 875 установлено обов'язок роботодавця не лише виділяти або створювати робочі місця для інвалідів, а й самостійно забезпечити працевлаштування на них інвалідів у рахунок установлених нормативів. Щодо служби зайнятості, то вона лише сприяє працевлаштуванню інвалідів, які перебувають на обліку та зареєстровані як безробітні (лист Фонду від 06.11.2008 р. № 1/6-481/06). Сам Фонд інвалідів не займається їх працевлаштуванням, а лише здійснює контроль за дотриманням роботодавцями нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (лист Фонду від 26.04.2007 р. № 1/6-209).

Водночас судові органи в цьому питанні не такі категоричні. Так, Верховний Суд України у своїй практиці виходить з такого: якщо підприємство направляло необхідну інформацію до центру зайнятості, але робоче місце залишилося вакантним у зв'язку з ненаправленням центром зайнятості необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, штрафи до підприємства не застосовуються. Інакше кажучи, на підприємство не покладено обов'язку здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування (див. постанови ВСУ від 30.03.2010 р. у справі № 21-2530во09, від 02.02.2010 р. у справі № 21-1982во09, від 22.12.2009 р. у справі № 21-2151во009, від 08.06.2010 р. у справі № 21-554во10, від 31.01.2011 р. № 21-60а10).

Звернемо увагу, що питання про застосування санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів тісно пов'язане з питанням про подання звіту про наявність вакансій.

Слід зауважити, що ще 01.01.2011 р. набула чинності нова редакція ст. 165³ КпАП, яка передбачає, зокрема, штраф за несвоєчасне подання або неподання визначених Законом № 1533 відомостей у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 136 до 255 грн.), за неподання вказаних відомостей особою, яка протягом року вже притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 165³ КпАП, розмір штрафу може становити від 10 до 20 нмдг (від 170 до 340 грн.). Штраф накладається на посадових осіб підприємства, а не на саме підприємство. Виносять постанови про застосування цього адмінстягнення від імені Фонду керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду — центру зайнятості АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості та їх заступники (ст. 244⁹ КпАП).

Як бачимо, у ст. 165³ КпАП штраф передбачено за порушення вимог Закону № 1533, а не Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р. № 803-XII. Про які відомості йдеться?

Закон № 1533 вказує на необхідність надання роботодавцем відомостей про прийняття на роботу працівників (п. 2 ч. 2 ст. 35), але в ньому немає норм, що встановлюють обов'язок подання звітів про вільні робочі місця. З цього можна зробити висновок, що чинне наразі законодавство передбачає адмінштраф для посадових осіб підприємства за неподання звіту про прийнятих працівників, санкцій за неподання звіту про вакансії немає («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 53).

Проте відмовлятися від подання звіту про вакансії все ж не варто. Його форму (№ 3-ПН) та порядок складання затверджено наказом Мінпраці від 19.12.2005 р. № 420. В аспекті цієї теми суб'єктам господарювання слід пам'ятати про необхідність заповнення графи 15 Звіту про наявність вакансій за ф. № 3-ПН: як окрему категорію громадян має бути вказано інвалідів. Наявність вільного робочого місця вказується щодо кожної категорії за окремими шифрами. Для інвалідів передбачено шифр «11».

Увага до форми № 3-ПН, незважаючи на відсутність санкцій за її неподання, та заповнення в ній графи 15 з нашого боку пояснюється тим, що суди розглядають факт подання відомостей про наявність вільних місць до центрів зайнятості як доказ того, що підприємством було виконано його зобов'язання щодо працевлаштування інвалідів, передбачені Законом № 875 (див. зокрема, постанову ВСУ від 25.06.2011 р. у справі № 21-56а11, ухвалу ВАСУ від 23.12.2010 р. у справі № К-29130/10, постанови ВАСУ від 21.04.2011 р. у справі № К-39678/10, від 21.04.2011 р. № К-38637/10, ухвалу Київського апеляційного адмінсуду від 15.07.2009 р. у справі № 22-а-23903/08, постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2010 р. у справі № 2-а-817/10/1070). Так, суди у своїх рішеннях підкреслюють, що підприємство шляхом щомісячного направлення до центру зайнятості звітності з інформацією щодо можливості працевлаштування відповідної кількості інвалідів учинює всі необхідні дії для виконання покладених на нього Законом № 875 обов'язків із працевлаштування інвалідів. Отже, на суб'єкта господарювання не може бути накладено санкції за те, що уповноваженими органами до нього не були направлені інваліди для працевлаштування.

На жаль, позитивна для суб'єктів господарювання судова практика з цього питання поки що не може змінити позицію самого Фонду інвалідів, який, як і раніше, виходить з абсолютного характеру покладених на суб'єкта господарювання зобов'язань: якими б не були об'єктивні умови та які б зусилля підприємство не докладало, невиконання встановленого нормативу з працевлаштування інвалідів — достатня підстава для застосування до такого суб'єкта господарювання санкцій.