Щодо податкового обліку витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг
Лист Державної податкової служби України від 08.09.2011 р. № 16504/6/15-1415
Державна податкова служба України розглянула лист <…> щодо віднесення до складу витрат витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг і повідомляє.
Згідно з п.п. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) маркетингові послуги (маркетинг) — послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама — інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Вказаний Закон поділяє рекламу на внутрішню, зовнішню, на транспорті, визначає заходи рекламного характеру, спеціальні виставкові заходи.
Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Кодексу витрати — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Абзацом «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Крім того, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як витрати платника податку на проведення реклами (п.п. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 Кодексу).
Виходячи з викладеного вище, витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог п. 138.2 ст. 138 Кодексу.
Таким чином, до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг, що зазначені у листі Товариства, зокрема, послуг з визначення обсягів продажів продукції; визначення залишків продукції; визначення відносної динаміки продажів продукції; визначення середньоденних продажів продукції, в т. ч. щодо продукції Товариства, яка випускається під торговими марками, що належать та/або використовуються Товариством, і що вже передана (продана) дистрибуційним мережам на дату надання Товариству таких послуг.
При цьому, у разі якщо маркетингові та рекламні послуги придбаються у нерезидента, то відповідно до п.п. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Кодексу витрати на такі послуги враховуються при визначенні податкових зобов'язань у сумі, що не перевищує 4 відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції за рік, що передує звітному. Витрати на маркетингові та рекламні послуги, здійснені на користь нерезидента, що має офшорний статус або фізичної особи — підприємця, що сплачує єдиний податок, відповідно до пп. 139.1.12 та 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Кодексу не враховуються при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.
Перший заступник голови комісії
з проведення реорганізації ДПА України,
заступник Голови ДПС України
О. Клименко
коментар редакції
Мерчандайзинг та податкові витрати
Цілком прийнятна відповідь — витрати на передпродажну підготовку товарів, а також витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг, у тому числі й щодо продукції, яку вже передано (продано) дистрибуційним мережам на дату надання таких послуг, за наявності первинних документів, що підтверджують здійснення таких витрат, уключаються до складу витрат на збут згідно з п.п. «г» п. 138.10.3 ПКУ.
Варте уваги, що податківці в листі, що коментується, пішли ліберальним шляхом щодо можливості врахувати у складі витрат і оплату маркетингових послуг так званих ретейлових мереж з просування товарів, у тому числі й послуг мерчандайзерів. Нагадаємо, мерчандайзинг — це напрям торговельного маркетингу, що являє собою сукупність заходів щодо просування товару (продукції), які проводяться в місцях роздрібного продажу (до яких, зокрема, належать: викладення та розміщення товарів у місці роздрібної торгівлі, забезпечення асортименту та достатньої кількості товарів у місцях продажу, організація локальних рекламних акцій — установлення рекламних стендів, роздавання поліграфічної рекламної продукції, зразків товарів (продукції), проведення дегустацій тощо).
Слід зауважити: ще за часів Закону про податок на прибуток податківці (див. лист ДПАУ від 02.04.2007 р. № 6448/7/23-5017) ставили під сумнів відображення валових витрат оптовим продавцем за витратами, спрямованими на «посилення» роздрібних продажів, мотивуючи це тим, що товар, який потрапив у роздріб, вже не є власністю оптового виробника, а отже, і мерчандайзингові витрати для оптовика вже нібито не є пов'язаними з його господарською діяльністю. При цьому відповідно не даючи їм дороги до валових витрат згідно з п.п. 5.4.4 Закону про податок на прибуток.
Після набуття чинності ПКУ ситуація з відображенням у складі витрат оплати маркетингових послуг ретейлових мереж та послуг мерчандайзерів, які здійснюють організацію та управління рухом продукції (робіт, послуг) до споживачів та післяпродажне їх обслуговування, також перебувала під знаком питання. Річ у тім, що до маркетингових такі послуги згідно з п.п. 14.1.108 ПКУ можуть належати тільки за наявності зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Зважаючи на це податківці не дозволяли відносити до складу «податкових» витрати в ситуації, коли маркетингові дослідження, рекламні та передпродажні акції оплачувалися та проводилися з ініціативи виробника продукції, а реалізовувалися безпосередньому споживачу через мережу торговельних організацій (див. роз'яснення податківців у розділі 110.07.05 ЄБПЗ, розміщеної на офіційному сайті ДПСУ).
Сподіваємося, що податківці в подальшому не змінять свою точку зору, викладену в листі, що коментується.
Наталія Дзюба
