Пошта редакції. Округлення ставок єдиного податку

Округлення ставок єдиного податку

Вимоги інспектора ґрунтуються на приписі місцевої ради про необхідність округлення ставки єдиного податку до цілого числа , що суперечить Податковому кодексу України. Місцева рада, найімовірніше, діяла за інерцією: правило про округлення ставок установлено ПКУ щодо плати за торговий патент. Так, згідно з п.п. 267.3.9 ставки збору округлюються — менше ніж 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округлюється до однієї гривні.

Жодних подібних правил щодо ставок єдиного податку законодавець не закріпив, обмеживши повноваження місцевих рад лише встановленням їх у відсотках (фіксованих ставках) до розміру мінімальної заробітної плати, передбаченої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з розрахунку на календарний місяць (п. 293.2 ПКУ):

1) для першої групи платників єдиного податку — у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку — у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Інакше кажучи, передбачається, що критерієм установлення ставок єдиного податку для місцевої ради має бути не конкретна величина у гривнях, а відносна у прив'язці до мінімальної зарплати та що становить певний відсоток від неї. Повторимося, при цьому повноваження впливати на розмір ставки єдиного податку шляхом уключення застереження про правила округлення розміру єдиного податку місцевим радам надано не було. Тому якщо в рішенні місцевої ради для другої групи передбачено ставку в розмірі 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, суб'єкт господарювання повинен був до 20.01.2012 р. заплатити 214 грн. 60 коп. єдиного податку за січень (без округлення до 215 грн.).

Змушені зауважити: ситуація, описана в запитанні, хоча і не є повсюдною, але, на жаль, мала місце не лише в м. Дніпропетровську, а і, приміром, у м. Харкові та Харківській області, в окремих населених пунктах Львівської області. Становище платника податків погіршується й некоректним підходом законодавця до визначення розміру штрафу за несплату фізичною особою єдиного податку. Згідно з п. 122.1 ПКУ це порушення тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 % ставки єдиного податку, обраної платником. Таке формулювання на практиці дає податковим органам підстави вказувати на те, що розмір штрафу не залежить від суми недоплати: як у ситуації, коли платник податків зовсім не сплатив єдиний податок, так і в ситуації, коли сума недоплати склала 40 копійок, розмір штрафу однаковий — 50 % ставки єдиного податку (більш виправданим був би штраф у розмірі 50 % від суми недоплати).

Для платника податків, який зіткнувся з подібними вимогами інспектора, найправильнішим став би такий варіант дій:

1) подати заяву через канцелярію або направити поштою (щоправда, тут слід мати на увазі, що датою подання такої заяви податківці вважають дату фактичного її надходження до податкового органу), проставивши в ньому відмітку про відсутність податкового боргу. Скажемо більше, таку відмітку можуть ставити навіть ті платники податків, які й зовсім не сплатили єдиний податок за січень: річ у тім, що податковим боргом згідно з наведеним у п.п. 14.1.175 ПКУ визначенням вважається сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлені строки. Питання про те, чи може сума єдиного податку вважатися узгодженим податковим зобов'язанням, а отже, чи виникає податковий борг у разі її несвоєчасної сплати, було предметом дискусій і до ПКУ. Набуття ним чинності аргументів сторін, великою мірою, не змінило: платники податків, як і раніше, можуть наполягати на тому, що несплата єдиного податку сама по собі не спричинює виникнення податкового боргу. Він виникне тільки у випадку, якщо податковим органом на суму недоплати та штрафу буде виписано податкове повідомлення-рішення. Після закінчення 10 календарних днів після його отримання, якщо платник податків не сплатить указану в ньому суму, виникне податковий борг.

Більше того, ПКУ повинен ще більше зміцнити позиції платників податків у спорі з податковими органами. Згідно з п. 295.2 ПКУ нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється органами державної податкової служби. Отже, ця ситуація має підпадати під більш загальну норму, установлену п. 54.3 ПКУ, якою передбачено обов'язок контролюючого органу самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо відповідно до податкового законодавства саме такий орган є особою, відповідальною за нарахування сум грошових зобов'язань. Інакше кажучи, приписи ПКУ можна тлумачити таким чином: допоки платник єдиного податку не отримає податкове повідомлення-рішення, яким буде нараховано авансові внески з єдиного податку, у нього не виникне обов'язку зі сплати вказаних сум, а отже, — загрози штрафу за ст. 122 ПКУ, а також виникнення податкового боргу теж не буде;

2) якщо податковим органом у подальшому виписано податкове повідомлення-рішення на суму штрафу за ст. 122 ПКУ або відмовлено у видачі свідоцтва платника єдиного податку у зв'язку з неповною сплатою єдиного податку, то такі акти податкового органу слід оскаржити.

Зі зрозумілих причин мало хто із суб'єктів господарювання готовий іти на такий теоретично правильний, але малоефективний з практичної точки зору варіант розвитку подій (адже на період оскарження рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку діяльність суб'єкта господарювання буде практично паралізовано). Тому чимало підприємців, які зіткнулися з подібною ситуацією, сплатили суму недоплати, яку вимагали від них податкові інспектори, а також штрафу за ст. 122 ПКУ. Якщо на вказані суми податковим органом було виписано податкове повідомлення-рішення, то тепер його необхідно оскаржити (про процедуру оскарження див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 44; 2012, № 6). Якщо результат оскарження буде для платника податків позитивним, то вказану суму можна буде направити в рахунок погашення поточних платежів. Якщо ж платник податків сплатив суму недоплати та штраф «за власним бажанням», що виникло в нього під впливом наполегливих рекомендацій податкового інспектора, то ситуація виявляється ще простішою: цю суму без проходження процедури оскарження можна вважати помилково сплаченою та щодо неї може бути подано до податкового органу заяву в довільній формі про спрямування вказаних сум у рахунок погашення поточних платежів.

Хочемо застерегти: деякі місцеві ради (приміром, місцева рада м. Житомира) пішли іншим шляхом та передбачили округлення сум єдиного податку до цілого числа в менший бік. Інакше кажучи, у ситуації, що нами розглядається, на думку місцевої ради, платник податків повинен був заплатити не 214,60 грн., а тільки 214 грн. На нашу думку, незважаючи на всю привабливість такого правила для платників податків, спокушатися їм усе ж не варто. Заплатити єдиний податок слід виходячи виключно з прив'язки до відсотків від мінімальної заробітної плати, без здійснення будь-яких округлень.