Оплата праці та відпочинку працівників, зайнятих на тимчасових/сезонних роботах
В одному з попередніх номерів нашої газети (див. статтю «Тимчасові та сезонні працівники» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 51 с. 26) ми розглянули особливості прийняття та звільнення працівників, зайнятих на тимчасових та сезонних роботах. У цій статті йтиметься про оплату праці та відпочинку тимчасових та сезонних працівників.
Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Закон про відпустки — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.
Закон № 2240 — Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III.
Закон № 2464 — Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.
Указ № 310 — Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.74 р. № 310-IX.
Указ № 311 — Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.74 р. № 311-IX.
Список сезонних робіт — Список сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою КМУ від 28.03.97 р. № 278.
Положення № 578 — Положення про порядок організації сезонних робіт, затверджене постановою КМУ від 27.04.98 р. № 578.
Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.
Порядок № 22-2 — Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою правління ПФУ від 08.10.2010 р. № 22-2.
Порядок № 1266 — Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266.
Інструкція № 21-5 — Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена постановою правління ПФУ від 27.09.2010 р. № 21-5.
Заробітна плата
Порядок оплати праці тимчасових та сезонних працівників, як і інших працівників, регулюється КЗпП, Законом про оплату праці , іншими законодавчими актами, а також колективним договором та трудовим договором, укладеним із працівником.
Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах , здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу відповідно до норм, розцінок, тарифних ставок, що діють на підприємстві, і не може бути нижче розміру мінімальної заробітної плати, установленого законодавством України, за умови виконання норм праці (п. 7 Положення № 578).
Оплата праці тимчасового працівника, прийнятого для заміщення тимчасово відсутнього працівника , здійснюється на умовах, установлених для тимчасово відсутнього працівника (лист Мінпраці від 26.01.2008 р. № 30/13/84-08). Оплата праці інших тимчасових працівників здійснюється в порядку, установленому трудовим договором.
Розмір тарифної ставки (окладу) тимчасового/сезонного працівника встановлюється у штатному розписі. Оскільки цей розмір не повинен бути менше мінімальних гарантій щодо оплати праці, то нагадаємо, що мінімальну зарплату на 2012 рік установлено ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-VI і вона становить:
— у місячному розмірі: у січні — березні — 1073 грн., у квітні — червні — 1094 грн., у липні — вересні — 1102 грн., у жовтні — листопаді — 1118 грн., у грудні — 1134 грн.;
— у погодинному розмірі: у січні — березні — 6,43 грн., у квітні — червні — 6,56 грн., у липні — вересні — 6,61 грн., у жовтні — листопаді — 6,70 грн., у грудні — 6,80 грн.
Зауважимо: особливості залучення працівників до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, а також умови здійснення оплати за виконану роботу в такі дні регулюються ст. 71, 72 і 107 КЗпП. Докладно про це читайте в статті «Робота у вихідні, святкові та неробочі дні» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 92, с. 17. Положення п. 9 Указу № 311*, що встановлюють особливий порядок роботи в такі дні та їх оплату для тимчасових працівників, а саме, що в разі укладення трудового договору з тимчасовим працівником на строк не більше 6 днів його може бути залучено в межах цього строку до роботи у вихідні дні без дозволу профспілкового комітету підприємства без надання за роботу в ці дні інших днів відпочинку та з їх оплатою праці в одинарному розмірі, сьогодні не застосовуються, оскільки суперечать чинному законодавству.
* Незважаючи на те що Указ № 310 і Указ № 311 прийнято ще за часів СРСР, вони продовжують діяти на території України в частині, що не суперечить законодавству України (див. постанову Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII, лист Мінпраці від 02.12.2005 р. № 9942/0/14-05/018-17).
Зарплата, нарахована тимчасовим/сезонним працівникам, як і зарплата постійних працівників, підлягає:
— індексації. Зауважимо, що редакція газети «Податки та бухгалтерський облік» щомісячно публікує розраховані величини приросту індексу споживчих цін для кожного базового місяця, необхідні для проведення індексації. Звертаємо увагу: постановою КМУ від 13.06.2012 р. № 526 унесено зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078. Текст Порядку з урахуванням змін, а також коментар редакції до нього наведено в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 51, с. 6;
— компенсації в разі затримки її виплати на один і більше календарних місяців. Докладно про нарахування компенсації читайте у статті «Компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 9, с. 34.
Лікарняні
Оскільки тимчасові та сезонні працівники працюють на умовах трудового договору, то вони є застрахованими особами в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Тому в разі настання страхового випадку, незалежно від часу, який пропрацьовано на підприємстві, вони матимуть право на отримання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд).
Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також у разі здійснення догляду за хворою дитиною до 14 років, провадиться працівникам, зайнятим на тимчасових та сезонних роботах, не більше ніж за 75 календарних днів протягом календарного року (абзац четвертий ч. 2, абзац третій ч. 3 ст. 35 Закону № 2240).
Механізм визначення суми лікарняних установлено Порядком № 1266.
У загальному випадку розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку виплат по тимчасовій непрацездатності, є останні 6 календарних місяців або менша кількість повних відпрацьованих місяців (з 1-го до 1-го числа) за основним місцем роботи, що передують місяцю, в якому працівник захворів (абзац перший пп. 4, 5 Порядку № 1266).
Для осіб, які працюють на підприємствах, в організаціях, робота яких пов'язана із сезонним характером виробництва згідно зі Списком сезонних робіт, за розрахунковий період беруться 12 календарних місяців підряд (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (абзац четвертий п. 4 Порядку № 1266). Звертаємо увагу: з роз'яснень, наданих Мінпраці в листі від 09.09.2010 р. № 244/18/99-10, випливає, що ця норма застосовується виключно роботодавцями, які працюють у галузях, перелічених у Списку сезонних робіт, і тільки для розрахунку суми лікарняних постійним працівникам, тобто таким, які працюють на сезонних підприємствах цілий рік (наприклад, адмінперсонал).
Для сезонних працівників (таких, які працевлаштовані на певний період (сезон) за строковим трудовим договором), як і для тимчасових працівників, застосовуються загальні правила щодо визначення розрахункового періоду для обчислення суми лікарняних, установлені абзацом першим пп. 4 і 5 Порядку № 1266. При цьому враховуючи обмеження щодо строку трудових договорів, які укладаються з тимчасовими/сезонними працівниками, середня заробітна плата для оплати періоду непрацездатності таких працівників обчислюватиметься за фактичну кількість відпрацьованих календарних місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю настання страхового випадку (п. 5 Порядку № 1266). Причому, якщо працівник відпрацював повний місяць, але прийнято на роботу його було не в перший календарний день місяця (наприклад, перший календарний день місяця є вихідним або святковим днем), то такий місяць при визначенні розрахункового періоду не враховується (див. лист Мінпраці від 19.10.2007 р. № 595/020/99-07).
Якщо ж тимчасовий/сезонний працівник перш ніж захворіти відпрацював у цього роботодавця менше календарного місяця, середня заробітна плата для розрахунку суми лікарняних обчислюватиметься за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку (абзац перший п. 6 Порядку № 1266).
Якщо працівник захворів у перший день роботи або в розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку працівник не мав заробітку з поважних причин, якими є тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або шестирічного віку за медичним висновком, то середня зарплата за один робочий день (годину) розраховується виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), установленого працівнику на момент настання страхового випадку (п. 10 Порядку № 1266).
На практиці можлива ситуація, коли листок непрацездатності тимчасовому/сезонному працівнику було відкрито в період його роботи на підприємстві, а закрито вже після звільнення з нього (можливість звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору розглядалася у статті «Тимчасові та сезонні працівники» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 51, с. 26). Щодо оплати такого листка непрацездатності зазначимо таке. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 2240 з моменту настання страхового випадку в період роботи (уключаючи перший робочий день та день звільнення) застраховані особи, якими є в тому числі тимчасові/сезонні працівники, мають право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності. Виплачується така допомога починаючи з 6 дня непрацездатності та за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи.
Отже, звільнення тимчасового/сезонного працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору в період його тимчасової непрацездатності не позбавляє такого працівника права на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності, що виплачується за рахунок коштів Фонду.
Кількість листків непрацездатності, які підлягатимуть оплаті, повинна визначатися за принципом, що їх видано за страховими випадками, які настали в період роботи. Так, якщо другий листок непрацездатності є продовженням першого, тобто на лицьовому боці попереднього листка непрацездатності внизу підкреслено «продовжує хворіти» та вказано номер нового листка непрацездатності, а на лицьовому боці наступного листка непрацездатності у верхній частині підкреслено слово «продовження листка №» із зазначенням номера та серії попереднього листка непрацездатності, то листки непрацездатності стосуються одного страхового випадку. У цьому випадку оплата другого листка непрацездатності здійснюється виходячи із середньої заробітної плати, розрахованої для оплати першого листка непрацездатності.
Якщо обидва листки непрацездатності, що йдуть підряд, мають відмітку «первинний», то другий листок непрацездатності вважатиметься новим страховим випадком.
Що стосується оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, то з роз'яснень Мінсоцполітики, наданих у листі від 19.01.2012 р. № 26/18/99-12, випливає таке: якщо працівник захворів у період роботи та продовжує хворіти після припинення трудових відносин, із перших п'яти днів тимчасової непрацездатності оплаті підлягають тільки робочі дні, які було пропущено працівником у зв'язку з його тимчасовою непрацездатністю. Тобто, наприклад, якщо на перші п'ять днів тимчасової непрацездатності припадає один робочий день за графіком роботи працівника (у тому числі день звільнення), за рахунок коштів роботодавця здійснюється оплата працівнику одного дня тимчасової непрацездатності. Дні після припинення трудових відносин, що припадають на перші п'ять днів хвороби, не оплачуються. Цей висновок Мінсоцполітики базується на положеннях п. 2 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 439, згідно з яким оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі здійснюється за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, які припадають на дні тимчасової непрацездатності. Утім, на наш погляд, при вирішенні питань оплати періоду хвороби необхідно дотримуватися одного підходу, незалежно від джерела фінансування — кошти роботодавця чи Фонду. Водночас роботодавці, озброївшись зазначеним листом Мінсоцполітики, можуть не оплачувати ті з перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, які настають за днем звільнення. Допомога по тимчасовій непрацездатності, на яку працівник має право починаючи з шостого дня непрацездатності, роботодавці зобов'язані нараховувати та виплачувати після отримання коштів Фонду.
Докладно про особливості розрахунку лікарняних читайте у статті «Розрахунок лікарняних: теорія та практика» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 18, с. 11).
Допомога по вагітності та пологах
У разі надання працівницею, яка зайнята на тимчасових/сезонних роботах, листка непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами, роботодавець зобов'язаний надати їй відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами й нарахувати та виплатити допомогу по вагітності та пологах.
Зауважимо: для тимчасових/сезонних працівниць чинним законодавством жодних особливостей надання такої відпустки, а також розрахунку, нарахування та виплати декретних не передбачено. Докладно про порядок надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами й нарахування декретних читачі можуть дізнатися зі статті «Якщо працівниця збирається в декрет» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 21, с. 37).
Відпустки
Працівники, які приймаються на сезонні/тимчасові роботи, мають право на щорічну відпустку, тривалість якої визначається пропорційно відпрацьованому ними часу в цього роботодавця (ч. 9 ст. 6 Закону про відпустки).
Що стосується положень п. 10 Указу № 310 і п. 10 Указу № 311, якими встановлено, що сезонні та тимчасові працівники права на відпустку або заміну її грошовою компенсацією не мають, то, на нашу думку, застосовувати їх сьогодні не можна, оскільки ці норми суперечать ч. 9 ст. 6 Закону про відпустки.
Порядок визначення тривалості відпустки тимчасових і сезонних працівників такий:
1) визначається відповідно до ст. 9 Закону про відпустки стаж роботи, що дає право на відпустку в календарних днях, без урахування святкових та неробочих днів, установлених ст. 73 КЗпП;
2) розраховується кількість календарних днів щорічної відпустки , що припадають на кожен календарний день періоду, фактично відпрацьованого тимчасовим/сезонним працівником, з урахуванням того, що відпустка повної тривалості належить за повний відпрацьований рік (365 (у високосному році — 366) календарних днів). Нагадаємо: тривалість щорічної основної відпустки, що надається працівникам за відпрацьований робочий рік, має бути не менше ніж 24 календарні дні (ст. 75 КЗпП та ст. 6 Закону про відпустки).
Тривалість відпустки, що припадає на один календарний день стажу, який дає право на відпустку, можна визначити за такою формулою:
Тк.д. = Дв : (К - С) ,
де Тк.д. — тривалість відпустки, що припадає на один календарний день стажу;
Дв — кількість календарних днів відпустки;
К — загальна кількість календарних днів у робочому році, за який надається відпустка (365 (у високосному році — 366) календарних днів);
С — кількість святкових та неробочих днів згідно зі ст. 73 КЗпП у робочому році, за який надається відпустка;
3) визначається кількість належних працівнику днів щорічної відпустки шляхом множення стажу роботи працівника на цьому підприємстві (у днях) і тривалості відпустки, що припадає на 1 календарний день стажу.
Якщо працівник не скористався своїм правом на щорічну відпустку в період дії строкового трудового договору, то за бажанням такого працівника в разі звільнення йому може бути:
— надана невикористана відпустка з наступним звільненням (за винятком випадків звільнення за порушення трудової дисципліни). Підставою для надання такої відпустки буде заява працівника про надання відпустки з наступним звільненням. Датою звільнення буде останній день відпустки. При цьому дія трудового договору, укладеного з працівником на певний строк, подовжується до закінчення відпустки (ст. 3 Закону про відпустки)
або
— нарахована та виплачена в день звільнення компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Розрахунок відпускних та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки здійснюється відповідно до Порядку № 100 виходячи з розміру середньоденної заробітної плати тимчасового/сезонного працівника.
Розрахунок середньої зарплати для визначення суми відпускних та компенсації працівнику, який пропрацював на підприємстві менше року, здійснюється виходячи з виплат за фактичний час роботи з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, в якому виплачуються відпускні або компенсація за невикористану відпустку.
Якщо працівник відпрацював на підприємстві менше місяця, то розрахунок середньоденної заробітної плати має здійснюватися на підставі абзацу третього п. 4 Порядку № 100 виходячи з установленої йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу.
Докладно про особливості проведення розрахунку відпускних див. статтю «Щорічна відпустка» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 34, с. 5.
Що стосується інших видів відпусток, установлених Законом про відпустки, то вони надаються тимчасовим/сезонним працівникам у загальному порядку. Окремо зупинимося тільки на додатковій відпустці на дітей, яка надається особам, переліченим у ст. 19 Закону про відпустки.
Нагадаємо: додаткова відпустка на дітей належить до соціальних відпусток та надається за календарний рік, а не за відпрацьований робочий рік. Працівник, зайнятий на тимчасових/сезонних роботах, має право на її використання або отримання компенсації за неї в повному обсязі, незалежно від відпрацьованого в цього роботодавця часу та дати народження дитини. Проте при наданні такої відпустки роботодавцю слід урахувати такі особливості:
— по-перше, якщо працівник у поточному календарному році (у 2012 році) до влаштування на це підприємство працював у іншого роботодавця та мав право на додаткову відпустку на дітей, то нинішній роботодавець не має права надавати йому додаткову відпустку на дітей за поточний (2012) календарний рік, незалежно від того, надавалася цьому працівнику на попередньому місці роботи така відпустка чи ні. Річ у тім, що в цьому випадку обов'язок з надання такої відпустки або нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку на дітей за цей рік покладається на попереднього роботодавця;
— по-друге, якщо працівник, який має право на додаткову відпустку на дітей, у поточному календарному році до влаштування на це підприємство ніде не працював, або працював у іншого роботодавця, але права на отримання додаткової відпустки на дітей тоді ще не мав, і таке право виникло в період роботи на цьому підприємстві, то нинішній роботодавець зобов'язаний надати йому таку відпустку в повному обсязі або нарахувати та виплатити йому при звільненні компенсацію за невикористану додаткову відпустку на дітей за поточний рік. Інформацію про те, чи перебував працівник у трудових відносинах з іншим роботодавцем до влаштування на це місце роботи та чи мав право на отримання додаткової відпустки на дітей, нинішній роботодавець може дізнатися з трудової книжки працівника та відповідних документів, що підтверджують право на отримання додаткової відпустки на дітей (див. лист Мінпраці від 03.03.2007 р. № 58/06/186-07 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 28).
Вихідна допомога при звільненні
Випадки виплати вихідної допомоги при звільненні, а також мінімальні розміри такої вихідної допомоги, залежно від підстави, за якою здійснюється звільнення працівника, визначено ст. 44 КЗпП. Положення п. 8 Указу № 310 і п. 7 Указу № 311, що встановлюють додаткові підстави для виплати вихідної допомоги та її розміри, сьогодні не діють.
Інформацію про встановлені ст. 44 КЗпП мінімальні розміри вихідної допомоги залежно від причини звільнення наведемо в таблиці.
| Підстава для припинення трудового договору | Мінімальний розмір вихідної допомоги (ст. 44 КЗпП) |
| Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП) | Середній місячний заробіток |
| Зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП) | |
| Виявлення невідповідності працівника посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП) | |
| Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП) | |
| Порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору (ст. 38 і 39 КЗпП) | Тримісячний середній заробіток |
Ще раз підкреслимо, що суми вихідної допомоги, передбачені ст. 44 КЗпП, є законодавчо встановленими мінімальними гарантіями, нижче яких роботодавець не має права виплачувати вихідну допомогу, проте він має право встановити в колективному договорі виплату допомоги в сумі більшій, ніж передбачена ст. 44 КЗпП. Виплата вихідної допомоги в більшому розмірі може бути передбачена також іншими законодавчими актами.
Розрахунок суми вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку № 100 виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (з 1-го до 1-го числа), що передували місяцю звільнення.
Працівникам, які відпрацювали на підприємстві менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо ж і впродовж цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня не зі своєї вини, розрахунок середньої заробітної плати здійснюється виходячи з установлених йому у трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Докладно про порядок розрахунку вихідної допомоги читайте у статті «Остаточний розрахунок при звільненні» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 48, с. 39.
Оподаткування виплат, нарахованих тимчасовим/сезонним працівникам
Податок на доходи фізичних осіб. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) тимчасовому/сезонному працівнику його роботодавцем, здійснюється в загальному порядку. Тимчасовий/сезонний працівник, як і звичайний працівник, має право на застосування до його заробітної плати податкової соціальної пільги (далі — ПСП). Це право в нього виникає, якщо розмір нарахованої за місяць заробітної плати не перевищує граничного розміру заробітної плати, який розраховується відповідно до п.п. 169.4.1 ПКУ. У 2012 році такий граничний розмір становить 1500 грн.
Роботодавець починає застосовувати ПСП до нарахованої працівнику заробітної плати за місяць з податкового періоду (місяця), в якому платник податків подав заяву на її застосування та підтвердні документи (за необхідності) (абзац другий п.п. 169.2.2 ПКУ). Надається пільга з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платника податку було звільнено з цього місця роботи, тобто і в місяці звільнення (п.п. 169.3.4 ПКУ).
Докладно про порядок застосування ПСП читайте у статті «Податкова соціальна пільга: запитували? — відповідаємо!» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 77, с. 30.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Нарахування та утримання єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування (далі — ЄСВ) із суми зарплати, нарахованої тимчасовим працівникам, здійснюється роботодавцем за загальними правилами.
А от для працівників, зайнятих на сезонних роботах, ч. 2 ст. 7 Закону № 2464 та п.п. 4.3.4 Інструкції № 21-5 установлено особливий порядок справляння ЄСВ. Згідно з цими нормами для осіб, зайнятих на сезонних роботах, та інших осіб, які одержують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначаються шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які її нараховано. Отже, якщо відповідно до умов оплати праці заробітна плата сезонному працівнику нараховувалася за період , що перевищує один календарний місяць, то для цілей справляння ЄСВ суму заробітної плати ділять на кількість місяців, за які вона нараховувалася. Нагадаємо: згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 2464 нарахування та утримання ЄСВ здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування ЄСВ, що дорівнює 17 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний місяць. Тому отримані в результаті розрахунку суми доходу, що припадають на кожен і з місяців періоду, за який здійснювалося нарахування зарплати, порівнюють з максимальною базою справляння ЄСВ, що діяла у відповідному місяці (див. лист ПФУ від 04.05.2012 р. № 10341/03-20 ). У 2012 році розмір максимальної бази справляння ЄСВ становить: у січні — березні — 18241 грн., у квітні — червні — 18598 грн., у липні — вересні — 18734 грн., у жовтні — листопаді — 19006 грн., у грудні — 19278 грн.
У таблиці 6 додатка 4 до Порядку № 22-2 заробіток, нарахований сезонному працівнику за декілька місяців, відображається у звіті за місяць, в якому його нараховано. При цьому щодо цього працівника заповнюється стільки окремих рядків, за скільки місяців нараховано заробіток (тобто в розрізі кожного місяця та року, за який його нарахували). Місяць нарахування вказується у графі 11 таблиці 6, а у графі 10 проставляється код типу нарахувань «1».
Водночас, зауважимо: згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП заробітна плата повинна виплачуватися працівникам не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів і не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Ці вимоги поширюються на всіх роботодавців, у тому числі й на роботодавців тимчасових/сезонних працівників. Порушення зазначених строків, періодичності виплати заробітної плати, розміру авансу загрожує посадовим особам підприємства адмінштрафом у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн.).
Сподіваємося, що наведений матеріал буде корисним і роботодавцям, які працевлаштовують працівників для виконання тимчасових та/або сезонних робіт, і самим тимчасовим/сезонним працівникам.
