Збір за спеціальне використання води
Зміни до правил справляння цього збору, унесені Законом № 4834, можна назвати своєрідною міні-революцією, на яку довго очікували і яка, нарешті, відбулася. Ще у статті «Спецводозбір-2012: оголошується заплив і для єдиноподатників!» («Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 29), говорячи про необхідність його сплати при використанні води на санітарно-гігієнічні потреби, ми обнадіяли наших читачів тим, що незабаром ситуація частково повернеться «на кола свої». Адже, як усі ми пам'ятаємо, до набуття чинності ПКУ зазначений збір за санітарно-гігієнічні потреби не справлявся, а з 01.01.2011 р. ситуація в цьому плані суттєво погіршилась.
Зауважимо: чинною до 01.07.2012 р. редакцією п.п. 324.4.1 ПКУ спецводозбір дозволялося не сплачувати лише за воду, що використовується для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які перебувають на цій території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, у межах житлового фонду та присадибних ділянок). Отже, якщо питні та санітарно-гігієнічні потреби працівників підприємств (фактично того ж населення) задовольнялися на робочих місцях, то суб'єкти господарювання, які виступають їх роботодавцями, були зобов'язані сплачувати спецводозбір навіть тоді, коли іншого водоспоживання (виробничого, промислового тощо) вони не здійснювали. Цей висновок у той час підтверджувався роз'ясненням у ЄБПЗ за кодом 270.01.
З 1 липня у ПКУ з'явився новий п. 323.2, відповідно до якого не вважаються платниками збору водокористувачі, які використовують воду «у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та платників єдиного податку»*. При цьому під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» розуміється використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах та умивальниках, а також використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані. Декілька слів про ці новели ПКУ.
* Аналогічно доповнено п.п. 324.4.1 ПКУ: збір не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (визначення населення залишилося тим самим, тому його тут не наводимо), «у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та платників єдиного податку».
По-перше , як позитивний момент слід відзначити закріплення в Кодексі визначення базового для цілей справляння спецводозбору поняття «санітарно-гігієнічні потреби». Раніше, нагадаємо, доводилося користуватися роз'ясненнями уповноважених держорганів — див. листи ДПАУ від 16.06.2007 р. № 12216/7/15-0817 («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 71) та Держводгоспу України від 10.12.2007 р. № 4427/2/11-07 («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 7). Порівняно з цими роз'ясненнями, а також із законопроектом № 9661-д із діючого визначення зникла згадка про використання води «для пиття», що насправді виправдано логікою (пиття дійсно не має жодного стосунку до санітарії та гігієни ). Додамо, що це не спричинює необхідності сплати збору за воду, випиту співробітниками, — звільнення стосується і санітарно-гігієнічних, і питних потреб (див. вище).
По-друге , вживання в тексті п. 323.2 і п.п. 324.4.1 ПКУ конструкції «у тому числі…» деяких фахівців підштовхує до думки, що сплачувати спецводозбір за питні та санітарно-гігієнічні потреби не слід було і раніше, тобто з 01.01.2011 р. по 01.07.2012 р., просто тоді це не було прописано прямо, а зараз законодавець спеціально уточнив цей момент. Проте системне прочитання вказаних норм у їх взаємозв'язку з колишньою редакцією п.п. 324.4.1 ПКУ підстав для таких висновків не дає, оскільки чітко видно, що до змін, які коментуються, у Кодексі йшлося тільки про населення, обмежене житловим фондом та присадибними ділянками. Отже, на населення, яке використовує воду в тих же цілях, але на робочих місцях (вірніше, на його роботодавців — юридичних та фізичних осіб — підприємців), звільнення від спецводозбору до 1 липня цього року не поширювалося. Тому подання уточнюючих декларацій та заяв на повернення нібито надміру сплачених сум цього збору за вказаний період абсолютно позбавлено сенсу — податківці, зрозуміло, на таке не підуть.
По-третє , абсолютно не зрозуміло, навіщо, говорячи про юросіб та ФОП, знадобилося доповнювати їх ще й «платниками єдиного податку». Адже єдиноподатники — не якась третя множина суб'єктів господарювання разом з юридичними особами та фізособами-підприємцями, а всього лише підмножина двох останніх, і виділяти їх окремо жодної необхідності насправді не було. Якщо ж передбачалося (але це навряд чи) звільнити єдиноподатників від спецводозбору взагалі, як то було до 01.01.2012 р., поки Закон № 4014 не зарахував їх до платників зазначеного збору, то таке звільнення слід було робити зовсім інакше, уносячи зміни до п. 297.1 ПКУ.
Як бачимо, поспішне (уже третє такого масштабу після Закону № 3609 і Закону № 4014) удосконалення податкових норм невдовзі напевно вимагатиме подальших змін (і не лише щодо спецводозбору, де похибки законодавця не настільки суттєві). Краще було все-таки спочатку сім разів відміряти, а потім вже вводити ПКУ в дію.
