Самостійна рекламна роздача товарів/матеріалів: податковий та бухгалтерський облік

Самостійна рекламна роздача товарів/матеріалів: податковий та бухгалтерський облік

Найчастіше завдання з рекламного розповсюдження товарів покладається на рекламні агентства. Водночас в окремих ситуаціях подібні дії доцільніше виконувати самостійно (наприклад, коли має значення особистий контакт), про що йтиметься в цій статті. При цьому її висновки справедливі для роздачі як рекламних зразків власної продукції, так і рекламної продукції, виготовленої на замовлення.

Віталій СМЕРДОВ, Катерина СКРИПКІНА, економісти-аналітики Видавничого будинку «Фактор»

У цьому розділі поговоримо про безоплатну роздачу з рекламною метою зразків продукції платника та інших рекламних матеріалів, що мають цінність (блокноти, ручки, флешки, кепки, футболки тощо, що містять найменування підприємства, логотип та/або іншу інформацію про нього), — тобто таких, які може бути визнано товарами згідно з п.п. 14.1.244 ПКУ (далі — товари). У свою чергу, роздачі рекламних матеріалів, що не мають будь-якої цінності (буклетів, листівок, візиток, плакатів тощо) присвячено наступний розділ цієї статті.

1.1. Податок на прибуток

Доходи. Думаємо, ні в кого не викликає сумнівів те, що безоплатна роздача товарів у податкових цілях вважається їх реалізацією (п.п. 14.1.202 ПКУ). При цьому будь-яку реалізацію, як правило, супроводжує дохід, що в загальному випадку визнається в розмірі договірної вартості, але не менше суми компенсації (п. 135.4 ПКУ). У зв’язку з цим, оскільки при безоплатному розповсюдженні товарів жодної компенсації їх вартості немає, то і дохід, узагалі-то, виникати не повинен. До такого ж висновку спонукає і системний аналіз терміна «дохід»: його невдале визначення в п.п. 14.1.56 ПКУ викликає необхідність звернення з цією метою до П(С)БО 1, де дохід визначено як збільшення активів або зменшення зобов’язань. Ані того, ані іншого при безоплатному наданні товарів (робіт, послуг) немає, а отже, відсутній і дохід. Водночас цей висновок справедливий лише частково. Річ у тім, що в певних ситуаціях ПКУ приписує обчислювати доходи з урахуванням звичайних цін (про порядок їх визначення див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 91, с. 16). Наприклад, серед таких ситуацій п.п. 153.2.3 ПКУ називає реалізацію*:

1) пов’язаним особам;

2) неплатникам податку на прибуток (у тому числі фізособам);

3) особам, які сплачують податок на прибуток за іншою ставкою, ніж розповсюджувач товару.

* Крім того, нагадуємо, що на звичайні ціни слід орієнтуватися і при безоплатній передачі основних засобів, причому незалежно від податкового статусу їх отримувача (п. 146.14 ПКУ). Проте, оскільки предметом рекламних роздач вони бувають украй рідко, ми не акцентуватимемо на них увагу. Докладно про це питання див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 94, с. 30.

Таким чином, при визначенні «дохідних» наслідків самостійної рекламної роздачі формально вимальовуються два варіанти.

По-перше, дохід відображати потрібно (виходячи зі звичайних цін) — якщо отримувачами товарів є неплатники податку на прибуток, особи, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, пов’язані особи, а також в інших ситуаціях, коли ПКУ приписує визначати дохід з урахуванням звичайних цін. Заради справедливості зауважимо: отримувачами рекламних товарів, як правило, є кінцеві споживачі (тобто неплатники податку на прибуток), а отже, цей варіант матиме місце в переважній більшості випадків. Для визначення періоду відображення доходу необхідно керуватися загальними правилами (п. 137.1 ПКУ), у зв’язку з чим ним має вважатися період передачі права власності на товар (у ситуації, що розглядається, він, як правило, збігатиметься з датою фактичної передачі товару). При цьому нагадуємо, що говорити про виникнення доходу можна лише в контексті податкового обліку, тоді як у бухгалтерському обліку його відображати не потрібно.

У декларації з податку на прибуток для зазначення такого доходу призначено рядок 03.28 додатка ІД. При цьому, якщо отримувач рекламних товарів є єдиноподатником, що підтверджується відповідними документами, то суму доходу доведеться також відобразити і в додатку ОК. Докладно про заповнення декларації див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 28, 30.

На завершення у частині доходів варто зазначити: на практиці існує думка, що при безоплатних роздачах товарів доходи не виникають ніколи — причому незалежно від податкового статусу отримувача. Ґрунтується вона на згаданому вище порядку визначення доходу в податковому обліку, а також на тому, що п.п. 153.2.1 ПКУ приписує враховувати звичайні ціни, лише якщо вони відрізняються від договірних більше ніж на 20 %, у той час як при безоплатній роздачі договірних цін немає. Слід зауважити, що ми такий підхід не поділяємо: при безоплатних роздачах договірних цін у їх буквальному (цивільно-правовому) розумінні дійсно немає, проте не можна забувати про те, що в податкових цілях такі операції вважаються продажем (а його договірна ціна супроводжує завжди). Тим більше, при дотриманні такого підходу спори з перевіряючими, ураховуючи їх думку, про яку див. далі, гарантовані.

По-друге, дохід відображати не потрібно — якщо отримувачами товарів є платники податку на прибуток за тією ж ставкою, що й їх розповсюджувач, за умови, що ПКУ не приписує використовувати звичайні ціни*. Водночас податківці дивляться на цю ситуацію інакше: зокрема, у питанні про безоплатну передачу товарів вони висловлюють думку про безумовну (тобто незалежно від податкового статусу отримувача) необхідність відображення доходів за звичайними цінами (див. Узагальнюючу податкову консультацію № 581 // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 58, с. 29). Звісно, з формальної точки зору такий підхід суперечить законодавству, оскільки звичайні ціни в податкових цілях застосовуються виключно тоді, коли на це є вказівка ПКУ (п. 39.1 ПКУ). Водночас не виключаємо, що знайдуться платники, які дотримуватимуться його: у такому разі, на нашу думку, доходи від роздачі рекламних товарів краще відобразити в рядку 02.

* Нагадуємо, що неприбутковики, як правило, є платниками податку на прибуток на загальних підставах.

Витрати . Відповідно до ст. 1 Закону про рекламу рекламою вважається інформація про особу чи товар (під товарами в цьому Законі розуміються у тому числі роботи та послуги), розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою сформувати або підтримати обізнаність та інтерес споживачів реклами (невизначеного числа осіб, на яких спрямована така реклама). При цьому в числі заходів рекламного характеру ця ж стаття прямо називає і безоплатне розповсюдження зразків рекламованих товарів. У зв’язку з цим не залишається сумнівів у тому, що безоплатна рекламна роздача товарів вважається рекламою (залежно від її змісту товарів, що роздаються, інших товарів платника податків, його самого чи торговельної марки). Такий підхід підтримує і ДПСУ (див. «Вісник податкової служби України», 2012, № 11, с. 11).

Тепер безпосередньо про витрати . Так, згідно з абз. «г» п.п. 138.10.3 ПКУ витрати на рекламу включено до складу витрат на збут. При цьому п.п. 140.1.5 ПКУ визнає їх витратами подвійного призначення, проте жодних обмежень щодо їх відображення не передбачає. Отже, головною умовою для податкового обліку таких витрат є їх зв’язок з господарською діяльністю. Водночас наявність подібного зв’язку в цьому випадку є очевидною: основним критерієм господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу (п.п. 14.1.36 ПКУ), що, у свою чергу, і є метою реклами. Причому, як уже зазначалося, рекламою може бути і безоплатне розповсюдження товарів, що несуть відповідну рекламну інформацію. Отже, витрати, понесені на здійснення цієї операції, повинні враховуватися при обчисленні об’єкта податку на прибуток, зокрема як витрати на збут*. Головне при цьому — обзавестися необхідними документами (наказ про проведення рекламної роздачі конкретної групи товарів, кошторис витрат на проведення рекламних роздач, накладні на відпуск товарів, що роздаються, звіти з результатами рекламної роздачі). Аналогічного підходу наразі дотримуються і податківці (див. «Вісник податкової служби України», 2012, № 11, с. 11 та Єдину базу податкових знань, розділ 110.07.20). Причому, на нашу думку, у випадку, що розглядається, ітися може про облік не лише вартості товарів, а й інших витрат, пов’язаних з роздачею товарів: наприклад, на транспортування рекламного товару, оренду місць, з яких здійснюватиметься роздача, тощо.

* Якщо ж когось занепокоять приписи п.п. 139.1.1. ПКУ, що забороняють формування податкових витрат при роздачі подарунків, то маємо зауважити: у цьому підпункті для рекламних роздач згідно з п.п. 140.1.5 ПКУ (тобто для нашого випадку) передбачено виняток.

Відображати такі витрати, у світлі їх належності до інших, необхідно в періоді їх здійснення згідно з бухгалтерським обліком (п. 138.5 ПКУ), тобто фактично за датою затвердження звіту з результатами рекламної роздачі. У кореспонденції з бухгалтерським обліком — за датою віднесення вартості товарів, а також інших витрат (за наявності) до дебету рахунка 93 «Витрати на збут».

У декларації з податку на прибуток такі витрати відображаються в рядку 06.2. При цьому, якщо в їх формуванні брали участь єдиноподатники, то разом із декларацією необхідно подати додаток ОК.

Щодо підсумку з питання про витрати зупинимося ще на декількох моментах.

По-перше , до останнього часу в частині безоплатної рекламної роздачі можна було говорити лише про відображення витрат на збут. Водночас в одній з останніх консультацій податківці роз’яснили, що при безоплатній роздачі у витратах можна врахувати собівартість товарів, робіт, послуг, що роздаються (див. Узагальнюючу податкову консультацію № 581). У зв’язку з цим виникає запитання про правомірність одночасного відображення собівартості рекламних товарів та витрат на збут. На нашу думку, перешкод для цього немає, про що також див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 58, с. 30. Це пов’язане з тим, що при рекламній роздачі товарів платник несе відповідні рекламні витрати і якщо їх не відображати (ураховуючи у витратах лише собівартість), то можна було б говорити про зникнення різниці з податкової точки зору між роздачею з рекламною метою та безоплатною роздачею без такої, що нелогічно. При цьому слід мати на увазі, що таку собівартість вдасться відобразити у періоді такої роздачі за рядком 05.1 декларації лише за умови збільшення доходів від роздачі рекламних товарів.

По-друге , якщо предметом рекламної роздачі є імпортований платником податків товар, то при визначенні суми витрат необхідно враховувати вимоги п. 153.1 ПКУ. Зокрема, така сума визначається залежно від першої події:

1) за курсом НБУ на дату придбання товару — якщо першою подією було отримання товару і його не було оплачено раніше;

2) за курсом НБУ на дату здійснення оплати — якщо першою подією було перерахування передоплати за товар.

1.2. Єдиний податок

Спершу нагадаємо, що єдиноподатники мають право здійснювати розрахунки виключно у грошовій формі. У зв’язку з цим багато в кого виникає запитання щодо правомірності здійснення такими особами безоплатних роздач. Слід зауважити, що подібні сумніви безпідставні: річ у тім, що при отриманні рекламних товарів в особи не виникає будь-яких зобов’язань перед рекламодавцем з їх оплати (по суті, має місце укладення договору дарування). Отже, при роздачі рекламних товарів умова про розрахунки у грошовій формі не порушується (зважаючи на відсутність самих розрахунків), а отже, єдиноподатники мають повне право здійснювати цю операцію.

Тепер про доходи. Відповідно до п.п. 2 п. 292.1 ПКУ доходом юрособи-єдиноподатника є будь-який дохід у грошовій, а також матеріальній чи нематеріальній формах згідно з п. 292.3 ПКУ. При цьому про грошовий дохід при безоплатному розповсюдженні рекламних товарів не йдеться. Щодо доходів у матеріальній та нематеріальній формах, то серед них п. 292.3 ПКУ називає лише безоплатно отримані товари (роботи, послуги), кредиторську заборгованість зі строком позовної давності, що минув (нагадуємо, що з 01.07.2012 р. — лише для єдиноподатників групи 4 та групи 3 за ставкою 3 %), а також перехідний дохід для єдиноподатників групи 4. Отже, можна зробити висновок, що при безоплатних рекламних роздачах товарів юрособою-єдиноподатником формальних підстав для відображення доходу немає — незалежно від податкового статусу отримувачів.

1.3. ПДВ

Податкові зобов’язання. Операція з безоплатного розповсюдження товарів з точки зору п.п. 14.1.191 ПКУ вважається постачанням товарів, а тому, якщо її місце знаходиться на митній території України (п. 186.1 ПКУ), то таке постачання у загальному випадку підпадає під об’єкт обкладення ПДВ* (п.п. «а» п. 185.1 ПКУ). Щодо бази оподаткування, то вона, як правило, має відповідати звичайній ціні (у тому числі при роздачі імпортного товару, ввезеного іншою особою). Водночас, якщо платник роздає імпортований особисто ним товар, то база повинна визначатися виходячи з його митної вартості (п. 188.1 ПКУ). Крім того, необхідно також ураховувати те, що товар може підпадати під ПДВ-пільгу (наприклад, вітчизняні друковані періодичні видання та книги, крім видань еротичного характеру), у зв’язку з чим при його роздачі ПДВ-зобов’язань не буде.

* Зверніть увагу: якщо безоплатне розповсюдження здійснює неплатник ПДВ, то, на нашу думку, ця операція не повинна брати участь у розрахунку 300-тисячного обсягу постачання з метою ПДВ-реєстрації. Це пов’язане з тим, що в процесі такого розрахунку підстав для застосування звичайних цін ще немає.

Момент виникнення зобов’язань з ПДВ підпорядковується загальним правилам (п. 187.1 ПКУ), у зв’язку з чим ним, як правило, буде дата відвантаження товарів. На цю дату розповсюджувач повинен скласти податкову накладну**, але з урахуванням такого:

1) якщо товар роздається кінцевим споживачам (неплатникам ПДВ), то, на наш погляд, складання податкової накладної має підпорядковуватися загальним правилам (як при постачанні неплатнику ПДВ), з тією лише різницею, що його слід здійснювати не на кожну передачу, а за їх підсумками за день. У зв’язку з цим, платник повинен скласти два комплекти податкових накладних: на «нульову» та звичайну вартість (усі примірники обох комплектів залишаються у платника, причому у верхній частині «нульової» накладної проставляється відмітка «02», а у верхній частині накладної на звичайну вартість — «12»). Про особливості заповнення реквізитів податкової накладної див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 35; № 8, с. 10;

2) в інших ситуаціях — у цьому випадку також складається два комплекти податкових накладних: на «нульову» та звичайну вартість (обидва примірники накладних комплекту на звичайну вартість платник залишає в себе та проставляє в їх верхній частині відмітку «12»). При цьому якщо отримувачем товарів є платник ПДВ, то йому видається примірник «нульової» податкової накладної. В іншому разі (якщо отримувач — неплатник ПДВ) — обидва примірники залишаються у платника, а в їх верхній частині проставляється відмітка «02». Необхідно також мати на увазі, що в деяких ситуаціях «нульова» податкова накладна підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, зокрема: (а) якщо передається імпортний/підакцизний товар, (б) а також, судячи з формального прочитання п.п. «б» п. 201.1 ПКУ, у разі її складання в електронній формі. Крім того, нагадуємо, що з 01.07.2012 р. строк для реєстрації податкових накладних скорочено до 15 календарних днів (причому з цієї ж дати в п. 201.10 ПКУ передбачається можливість видачі податкової накладної і до її реєстрації). Докладно про реєстрацію податкових накладних див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 40, з урахуванням новацій, про які див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 55. У свою чергу, при заповненні Реєстру виданих та отриманих податкових накладних і декларації з ПДВ будь-яких особливостей немає. Зокрема, при заповненні декларації постачання відображається в рядку 1 із розшифровкою в додатку Д5 (з унесенням ПДВ-зобов’язань до рядка «Інші») або рядку 5 із розшифровкою в додатку Д6.

** При цьому нагадуємо, що з 01.07.2012 р. вона може складатися в паперовій або електронній формі (за умови наявності ЕЦП та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) — на вибір покупця.

Податковий кредит . У загальному випадку платник має право сформувати податковий кредит при придбанні/виготовленні/ввезенні товарів (робіт, послуг), які планується використовувати (1) в операціях, що обкладаються ПДВ, (2) у межах господарської діяльності, (3) за наявності коректно заповненої та за необхідності зареєстрованої податкової накладної (крім ввезення). При цьому викладена вище інформація дозволяє говорити про відповідність рекламної роздачі товарів умові про «господарськість» (оскільки зрештою реклама здійснюється з метою отримання доходів). Щодо умови про «оподатковуваність ПДВ», то, судячи з усього, з метою її дотримання обкладатися ПДВ має саме рекламована діяльність. В іншому разі, якщо, наприклад, рекламована діяльність підпадає під ПДВ-пільгу (наприклад, продаж книг вітчизняного виробництва), тоді як рекламується вона розповсюдженням ручок (постачання, що обкладається ПДВ), права на податковий кредит у частині вартості таких ручок у платника не буде: у такому разі «вхідний» ПДВ буде спрямовано до витрат згідно з п.п. 139.1.6 ПКУ.

Незважаючи на наведені аргументи, податківці висловлювали із цього питання фіскальну думку, ґрунтуючись на тому, що рекламне розповсюдження товарів нібито не пов’язане з господарською діяльністю (див. Єдину базу податкових знань, розділ 130.18). Сподіваємося, незабаром вони змінять свій підхід, особливо враховуючи те, що в частині податку на прибуток ДПСУ визнає безоплатне розповсюдження товарів (причому не лише рекламне) господарською діяльністю. Водночас поки цього не відбудеться, переконати податківців у правомірності збільшення податкового кредиту допоможуть судові органи. При цьому останні, судячи з їх рішень у частині рекламних матеріалів (див. про це далі), готові підтримувати в цьому питанні платників податків.

Таким чином, до зміни позиції ДПСУ податковий кредит за цією операцією варто відображати лише тим, хто готовий відстоювати свої інтереси в судах. У свою чергу, обережнішим краще дослухатися до думки контролерів. Причому якщо товар первісно придбавався/виготовлювався не для рекламного розповсюдження та «вхідний» ПДВ було включено до податкового кредиту, то на дату фактичної роздачі обережний платник повинен скласти сам собі податкову накладну (в її верхній частині проставляється відмітка «13») та нарахувати податкові зобов’язання виходячи з ціни придбання товару (п. 189.1 і п.п. «г» п. 198.5 ПКУ).

1.4. ПДФО

Питання щодо визначення наслідків з ПДФО виникає лише тоді, коли отримувачами роздач рекламних товарів є кінцеві споживачі. При цьому в таких випадках товари, як правило, розповсюджуються серед невизначеного числа осіб, що цілком відповідає абз. 18 ст. 1 Закону про рекламу. Ураховуючи цей факт, фахівці ДПСУ у своїй консультації в Єдиній базі податкових знань (розділ 160.24) указують на те, що вартість рекламного товару не розглядається як дохід фізичних осіб — споживачів рекламних заходів та відповідно не є об’єктом обкладення ПДФО. Аналогічні роз’яснення надано в консультації в журналі «Вісник податкової служби України», 2011, № 17 — 18, с. 5. Ми, у свою чергу, повністю з такою позицією згодні.

Отже, якщо ідентифікувати отримувачів рекламних товарів, розданих під час проведення рекламної акції, неможливо, то питання з ПДФО немає. Ураховуючи, що доходу у споживачів реклами не виникає, підприємство, яке проводить рекламну акцію, не повинне в цьому випадку виконувати обов’язки податкового агента, зокрема, заповнювати Податковий розрахунок за формою № 1ДФ.

Водночас: якщо за умовами проведення рекламної акції при роздачі рекламних товарів відбувається персоніфікація отримувачів, то в таких отримувачів виникає дохід. У цьому випадку можна скористатися положеннями п.п. 165.1.39 ПКУ, згідно з яким не включається до оподатковуваного доходу платника податків вартість подарунків у натуральній формі, якщо їх вартість не перевищує 50 % однієї мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня податкового року (у розрахунку на місяць). У 2012 році розмір неоподатковуваного негрошового подарунку становить 536,50 грн. Якщо вартість рекламних товарів не перевищує вказану межу, підприємство, що проводить рекламну акцію, зобов’язане виконати функції податкового агента в частині заповнення Податкового розрахунку за формою № 1ДФ, відобразивши такий дохід з ознакою «160». Для цього від отримувачів рекламних товарів необхідно одержати копію картки платника податків, у якій зазначено реєстраційний номер облікової картки (довідки про присвоєння ідентифікаційного номера) або копію паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відповідну відмітку в паспорті). Звісно, збирання зазначених документів — досить трудомісткий процес, але якщо рекламна роздача буде оформлена таким чином, що отримувачів можливо персоніфікувати, уникнути його не вдасться.

Якщо і отримувачів рекламних товарів можливо ідентифікувати, і вартість розданого рекламного товару перевищує 50 % мінзарплати, установленої на 1 січня, то у фізосіб-отримувачів виникає оподатковуваний дохід у сумі перевищення. Такий дохід обкладається за ставками, установленими п. 167.1 ПКУ (15 і 17 %). При визначенні бази оподаткування необхідно застосовувати натуральний коефіцієнт, передбачений п. 164.5 ПКУ. У зв’язку з тим, що дохід у цій ситуації надається фізичним особам у натуральній формі, ПДФО слід сплатити протягом банківського дня, наступного за днем його нарахування (надання) (п.п. 168.1.4 ПКУ). У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ неоподатковувану частину доходу необхідно відобразити з ознакою «160», оподатковувану — з ознакою «126» як дохід у вигляді додаткового блага.

Усі функції податкового агента зобов’язано виконати підприємство — розповсюджувач товарів.

Крім того, нагадуємо: якщо при роздачі рекламних товарів прийнято рішення ідентифікувати їх отримувачів, то одержана інформація за певних умов може вважатися базою персональних даних. Детальніше про це див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 48.

Таблиця 1

Податковий та бухгалтерський облік операції
із самостійного рекламного розповсюдження товарів

Як нескладно здогадатися, у цьому розділі йтиметься про роздачу рекламних матеріалів, що не мають цінності (буклетів, листівок, візиток, плакатів тощо). При цьому їх спільною та головною рисою є те, що вони не мають жодної матеріальної цінності (не є активом), а тому не можуть бути визнані товаром з точки зору п.п. 14.1.244 ПКУ.

2.1. Податок на прибуток

Доходи. На нашу думку, зважаючи на те, що рекламні матеріали, що розглядаються, не є товаром з точки зору ПКУ, то при їх розповсюдженні дохід не потрібно відображати незалежно від податкового статусу отримувача. З таким підходом у докодексні часи погоджувалися і податківці (див. лист ДПАУ від 03.06.2002 р. № 3428/6/15-1215-26). Водночас, ураховуючи їх роз’яснення в частині ПДВ, не виключено, що сьогодні їх підхід буде фіскальним.

Витрати . Вартість рекламних матеріалів, а також інші витрати, пов’язані з їх розповсюдженням, може бути відображено у складі витрат на збут. Порядок їх обліку аналогічний наведеному вище.

2.2. Єдиний податок

Наслідків з єдиного податку у розповсюджувача рекламних матеріалів не виникає.

2.3. ПДВ

Податкові зобов’язання. На нашу думку, при роздачі рекламних матеріалів, що не мають цінності, зобов’язання з ПДВ відображати не потрібно. Цей висновок обумовлено тим, що такі матеріали не підпадають під визначення товару, тоді як об’єктом обкладення ПДВ є саме постачання товарів (п.п. 14.1.191 ПКУ). Водночас податківці, ураховуючи їх роз’яснення* (див. Єдину базу податкових знань, розд. 130.05), найімовірніше, висуватимуть фіскальну думку. Що стосується судів, то їх останні рішення з цього питання (щоправда, стосовно докодексного періоду) приймалися на користь платників (див. ухвалу ВАСУ від 23.03.2011 р. у справі № К-21629/07).

* Незважаючи на те, що вказана консультація діяла лише до 06.08.2011 р., навряд чи ДПСУ змінить свій підхід.

Для тих же, хто вирішить не ризикувати та прийме позицію ДПСУ, зазначимо, що в такому разі порядок оподаткування аналогічний наведеному вище в частини рекламної роздачі товарів.

Податковий кредит . Відображення податкового кредиту, на нашу думку, підпорядковане тим же правилам, що і при роздачі рекламних товарів. Одночасно з цим виникають і проблеми з фіскальним підходом податківців. Проте суди, судячи з останніх рішень (щоправда, стосовно докодексного періоду), підтримують у цьому питанні платників податків та визнають правомірність відображення податкового кредиту (див. ухвалу ВАСУ від 19.01.2012 р. у справі № К-20305/08-С). Сподіваємося, що невдовзі податківці змінять свою фіскальну думку щодо цього питання.

2.4. ПДФО

Як уже зазначалося, рекламні матеріали не є товарами в розумінні ПКУ. Єдина мета їх роздачі полягає в рекламуванні підприємств та їх продукції. Отже, рекламні матеріали не мають жодної матеріальної цінності для їх отримувачів, а тому не можуть розцінюватися як дохід фізичних осіб. А якщо немає доходу, то і питання з ПДФО не виникає.

Таблиця 2

Податковий та бухгалтерський облік операції
із самостійного розповсюдження рекламних матеріалів (листівок)

Таблиця 3

Податковий облік самостійного розповсюдження рекламних товарів
та рекламних матеріалів, що не мають цінності