Ви нам писали. Виготовлення рекламного відеоролика та демонстрація його на телебаченні: як урахувати витрати

Виготовлення рекламного відеоролика та демонстрація його на телебаченні: як урахувати витрати

Приводом для написання цієї статті став лист одного з наших читачів, в якому викладено таку ситуацію: підприємство з метою реклами свого товару замовило рекламному агентству відеоролик, що демонструватиметься на телебаченні. Читача цікавить, в якому порядку підприємству варто відображати в податковому та бухгалтерському обліку витрати на виготовлення й розміщення відеоролика? Відповіді на це запитання і присвячено статтю.

Олена УВАРОВА, юрист, Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Закон № 3792 — Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.93 р. № 3792-XII.

Наказ № 732 — наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження типових форм первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» від 22.11.2004 р. № 732.

Методрекомендації № 145 — Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. № 145.

П(С)БО 8 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 р. № 242.

П(С)БО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.

Відеоролик за своїми характеристиками є аудіовізуальним твором, що охороняється як об'єкт інтелектуальної власності. У свою чергу демонстрація відеоролика по телебаченню є однією із форм використання майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності. Отже, основне питання, яке необхідно вирішити у разі замовлення реклами за допомогою відеоролика, на яких умовах із точки зору законодавства про інтелектуальну власність його буде створено та кому належатимуть майнові права інтелектуальної власності на нього (у першу чергу — право публічного показу).

Нагадаємо, що згідно з ч. 1 ст. 1107 ЦКУ щодо об'єктів авторського права може бути укладено такі договори:

1) ліцензію на використання об’єкта авторського права;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права;

4) договір про передачу виняткових майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт авторського права;

5) інший договір із розпорядженням майновими правами інтелектуальної власності.

До кожного з названих договорів ЦКУ встановлює вимогу щодо форми договору: їх має бути укладено в письмовій формі. У разі недотримання цієї вимоги договір визнається нікчемним, тобто для встановлення його недійсності не потрібне рішення суду.

Найбільш очевидний варіант для підприємства — укласти з рекламним агентством договір про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права.

Важливо врахувати, що згідно з ч. 2 ст. 430 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцю цього об’єкта і замовнику спільно, якщо інше не встановлено договором. При цьому творцем цивільне законодавство визнає тільки людину (ч. 1 ст. 421 ЦКУ). Так, до авторів аудіовізуальних творів ч. 1 ст. 17 Закону № 3792 зараховує режисера-постановника, автора сценарію та текстів, автора музичних творів тощо. Проте в нашій ситуації все ускладнюється ще й тим, що ми маємо справу з так званим службовим твором: виконавцем за договором є рекламне агентство, що є роботодавцем для тих осіб, які стануть авторами відеоролика. Річ у тому, що ЦКУ і Закон № 3792 по-різному відповідають на запитання про те, кому — роботодавцеві або працівникові за загальним правилом належать майнові права на об'єкт інтелектуальної власності, створений під час виконання працівником своїх трудових обов'язків. Від вирішення цього питання безпосередньо залежить обсяг прав підприємства — замовника: якщо рекламне агентство не отримує повний обсяг прав на об'єкт інтелектуальної власності, створений його працівниками, то й передати його замовнику воно не може. Так, згідно з ЦКУ майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, і юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Якщо ж звернутися до Закону № 3792, то в ньому вказується, що виняткові майнові права на службовий твір належать роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) і (чи) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ч. 2 ст. 16 Закону № 3792).

Щоб убезпечити себе, замовнику рекламного ролика варто ще на стадії укладення договору, обумовити зазначені моменти, з'ясувавши, як саме врегульовано питання щодо належності майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір між рекламним агентством і його працівниками.

Крім того, якщо в договорі між підприємством-замовником і рекламним агентством не передбачити іншого, то майнові права на створений за замовленням відеоролик належатимуть їм спільно. Оскільки замовника насправді цікавить лише одне майнове право на відеоролик (право публічного показу), у договорі доцільно вказати, що замовнику переходить саме воно.

Проте це не єдиний можливий варіант. Договір про створення відеоролика може передбачати, що майнові права інтелектуальної власності повністю переходять замовнику.

Може бути й таке: у рекламного агентства на момент звернення до нього підприємства вже є деякі заготовки чи готові відеоролики, що цілком можуть підійти для використання в рекламі підприємства. У такому разі, особливо якщо співпраця з рекламним агентством обмежиться лише отриманням готового до використання відеоролика, а демонстрацію самої реклами підприємство замовлятиме в іншої особи, підприємство може укласти або ліцензійний договір, що передбачає можливість публічного показу відеоролика в рекламних цілях, або договір про передачу виняткових майнових прав інтелектуальної власності на відеоролик.

Якщо ж рекламне агентство бере на себе як підготовку відеоролика, так і обов'язки з його демонстрації в рекламних цілях, то також є можливим варіант, коли до підприємства жодні права інтелектуальної власності на відеоролик не переходять і воно сплачує лише надані йому рекламні послуги.

Порядок відображення витрат підприємства-рекламодавця в податковому і бухгалтерському обліку залежить від умов договору з творцем (розповсюджувачем) рекламного відеоролика, а саме: від того, хто з них виступатиме власником майнових прав на використання відеоролика — виконавець чи замовник.

Почнемо із ситуації, коли підприємство, що замовило рекламний відеоролик, отримує майнові права на його використання, тобто умови договору між замовником і творцем відеоролика передбачають, що власником таких прав після створення відеоролика є саме замовник. Це дозволить йому в майбутньому використовувати ролик у будь-якого іншого розповсюджувача реклами.

Бухгалтерський облік. Ми з'ясували, що відеоролик є об'єктом авторського права або суміжних прав.

Щодо порядку відображення витрат на придбання таких об'єктів у бухобліку П(С) БО 8 ставить перед суб'єктами господарювання запитання.

З одного боку, абзацом шостим п. 5 цього П(С) БО
авторське право і суміжні з ним права виділено в окрему групу нематеріальних активів (під нематеріальним активом п. 4 П(С) БО 8 розуміє немонетарний актив, що не має матеріальної форми і може бути ідентифікований). А якщо рекламний відеоролик — це об'єкт авторського права або суміжних прав, то відображати його начебто необхідно як нематеріальний актив. Витрати ж, здійснені на користь розповсюджувача реклами у зв'язку з безпосередньою демонстрацією відеоролика на телебаченні, тобто у зв'язку з розміщенням реклами, мають класифікуватися як витрати на збут.

З іншого боку, у п. 9 П(С) БО 8 ідеться про те, що витрати на рекламу та просування товарів на ринку не визнаються нематеріальним активом, а відображаються у складі витрат тих звітних періодів, в яких їх здійснено.

Як же вчинити в такому разі? Звернемося до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, згідно з пп. 9 і 10 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 38 (МСБО 38) Нематеріальні активи комп'ютерне програмне забезпечення, патенти, авторські права, кінофільми, переліки клієнтів, права на іпотечне обслуговування, ліцензії на риболовлю, квоти на імпорт, франшизи, торговельні марки тощо є поширеними прикладами об'єктів, які охоплює широке поняття «Нематеріальні активи». Проте не всі з таких об'єктів відповідають визначенню нематеріального активу (мається на увазі можливість ідентифікації, контроль над ресурсом та існування майбутніх економічних вигод). Якщо об'єкт, на який поширюється сфера дії цього МСБО, не відповідає визначенню нематеріального активу, то витрати на його придбання або внутрішнє генерування визнаються витратами в періоді їх здійснення.

Крім того, щодо подібної ситуації (створення веб-сторінки) в Тлумаченнях ПКТ 32 Нематеріальні активи: витрати на сторінку в Інтернеті, розміщених на сайті Верховної Ради України (http://zakon.rada.gov.ua), ідеться про те, що суб'єкт господарювання не може продемонструвати, як веб-сторінка, розроблена виключно чи головним чином для рекламування своїх власних продуктів і послуг, а також стимулювання попиту на них, генеруватиме майбутні економічні вигоди, тому всі витрати на розробку такої веб-сторінки визнаються витратами того звітного періоду, в якому їх здійснено.

Та і в п. 23 розд. 4 Методрекомендацій № 145, що регламентують порядок формування складу витрат і їх планування в торговельній діяльності, вказано, що до складу витрат на проведення маркетингових заходів, зокрема, включаються й витрати на придбання, виготовлення, копіювання, дублювання рекламних кіно-, відео- і діафільмів.

Виходячи з цього можна зробити висновок: вартість виготовленого рекламного відеоролика є витратами на рекламу і на підставі цієї норми може відразу списуватися в бухгалтерському обліку на витрати підприємства. Це дає підприємству підстави відразу віднести такі витрати до витрат на збут із відображенням на однойменному рахунку 93.

Податковий облік. На відміну від бухгалтерського обліку, в податковому обліку придбаний рекламний відеоролик як об'єкт інтелектуальної власності визнається нематеріальним активом (п.п. 14.1.120 ПКУ).

Проте, оскільки окремий порядок такого визнання ПКУ не встановлено, для цієї мети підприємство створює комісію, до складу якої мають входити компетентні фахівці з питань інтелектуальної власності. Ця комісія на підставі документів, що засвідчують правомірне придбання права власності на використання такого нематеріального активу, складає Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (типова форма № НА-1, затверджена наказом № 732).

Витрати на придбання цього об’єкта підлягають амортизації у складі групи 5 (за умови використання об’єкта в госпдіяльності) протягом строку, обумовленого в правовстановлюючих документах, але не менш як 2 роки (див. п.п. 145.1.1 ПКУ), за одним із п'яти методів, передбачених п.п. 145.1.5 ПКУ.

Оскільки майнові права інтелектуальної власності на вказаний об'єкт відповідно до договору замовлення належать підприємству-замовникові, для цілей податкового обліку воно самостійно встановлює строк користування цим об'єктом, але не менший за 10 років (див. п.п. 145.1.1 ПКУ), що фіксується в графі 6 Акта введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (типова форма № НА-1).

Облік вартості об’єкта, що амортизується, ведеться щомісячно (п.п. 145.1.5, п. 146.2 ПКУ).

Витрати ж на саму демонстрацію відеоролика на телебаченні є витратами на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів (п.п. «г» п.п. 138.10.3 ПКУ), тому як складова витрат на збут є витратами того звітного періоду, в якому їх здійснено, відповідно до правил ведення бухобліку (п. 138.5 ПКУ).

Тепер стосовно ПДВ. Оскільки зв'язок витрат на виготовлення рекламного відеоролика і демонстрацію його на телебаченні з господарською діяльністю підприємства-рекламодавця очевидний, воно має право суми «вхідного» ПДВ з таких операцій включити до свого податкового кредиту за наявності податкової накладної і за умови, що сам відеоролик і послуги з його трансляції стосуються оподатковуваних операцій підприємства. Якщо ж рекламується «пільговий» продукт (наприклад, послуги зі страхування, що надаються суб'єктами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності згідно із законом і які не є об'єктом обкладення ПДВ відповідно до п.п. 196.1.3 ПКУ), то розраховувати на податковий кредит тут не доводиться.

Приклад 1. Рекламне агентство «Фестиваль» за замовленням підприємства «Сигма» виготовило відеоролик, що рекламує товар замовника. Відеоролик демонструватиметься на одному з телеканалів.

На підставі договору замовлення право на використання відеоролика належить замовникові.

Вартість створення відеоролика — 12000 грн. (у тому числі ПДВ 20 % — 2000 грн.), вартість послуг із розміщення реклами (демонстрації ролика) — 18000 грн. (у тому числі ПДВ 20 % — 3000 грн.).

У податковому та бухгалтерському обліку ці операції відображаються наступними записами:

Таблиця 1

Облік витрат на виготовлення та демонстрацію рекламного відеоролика

Тепер розглянемо варіант, коли предметом договору з рекламним агентством є надання рекламних послуг, одним з елементів яких є розміщення реклами на телебаченні.

Якщо підприємство замовляє суб'єктові рекламної діяльності виготовлення та розміщення реклами свого продукту у будь-які рекламні способи, у тому числі й за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, то пов'язані з цим витрати підприємства-рекламодавця слід розглядати як витрати на рекламу в цілому (тобто як складову витрат на збут), які в податковому обліку включаються до складу витрат на підставі п.п. «г» п.п. 138.10.3 ПКУ, а в бухгалтерському — відображаються як витрати звітного періоду відповідно до п. 19 П(С) БО 16.

Приклад 2. Підприємство «Сигма» замовило рекламному агентству «Фестиваль» виготовлення та розміщення реклами на телебаченні. Реклама надходить до споживача з використанням рекламного відеоролика.

Вартість рекламних послуг — 30000 грн. (у тому числі ПДВ 20 % — 5000 грн.).

У податковому та бухгалтерському обліку ці операції відображаються наступними записами:

Таблиця 2

Облік витрат на виготовлення та розміщення реклами на телебаченні шляхом демонстрації відеоролика

Тепер ви знаєте, як урахувати витрати на створення та демонстрацію відеоролика. Залишається побажати, щоб понесені витрати посприяли зростанню попиту на ваші товари, розширенню кола покупців і фінансовій стабільності!