Щодо тривалості робочого часу та відпустки без збереження зарплати
Лист Міністерства соціальної політики України від 03.02.2012 р. № 31/13/133-12
У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто <…> звернення та повідомляється.
Статтею 91 КЗпП передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Відповідно до статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства й організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. При встановленні в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу не може йтися про зменшення величини оплати праці, яка має провадитися за повною тарифною ставкою, за повним окладом. Тобто у цьому випадку норма тривалості робочого часу (хоча вона й менша) відповідає нормі оплати праці.
Разом з тим статтею 56 КЗпП визначено, що за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці при цьому провадиться пропорційно до відпрацьованого часу.
Згідно зі статтею 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Отже, обмеживши максимальну тривалість обідньої перерви двома годинами, законодавство не визначає її мінімальної тривалості. Проте її тривалість має бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення. Тривалість перерв для відпочинку та харчування встановлюється роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством та Галузевою угодою.
У випадках, передбачених статтею 25 Закону «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати , зокрема пенсіонерам за віком — тривалістю до 30 календарних днів щорічно, особам — ветеранам праці, на яких поширюється чинність Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», строком до двох тижнів на рік тощо.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами і незалежно від графіків та режимів розраховується в календарних днях. Тому жодна з відпусток, передбачених цим Законом, не ділиться на години.
Чинним законодавством не передбачено поділу на частини відпусток без збереження заробітної плати.
Директор Департаменту О. Товстенко
коментар редакції
Деякі питання трудового законодавства
У листі, що коментується, Мінсоцполітики надало роз'яснення щодо окремих питань трудового законодавства. Звернемо увагу на основні моменти.
1. При укладенні колективного договору підприємства та організації можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачена в ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), тобто менше 40 годин на тиждень (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Установлюючи меншу норму тривалості робочого часу, роботодавцю слід мати на увазі, що оплата праці працівників має здійснюватися за повною тарифною ставкою (за повним окладом).
2. За згодою між працівником та роботодавцем як при прийнятті на роботу, так і в подальшому, працівнику може бути встановлено неповний робочий час: неповний робочий день, неповний робочий тиждень або поєднання неповних робочого дня та тижня (ст. 56 КЗпП). Робота на умовах неповного робочого часу не спричинює будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Оплата праці в цьому випадку здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. Докладніше про особливості встановлення неповного робочого часу читайте у статті «Неповний робочий час» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 92, с. 14.
3. Максимальна тривалість перерви для відпочинку та їжі становить 2 години (ч. 1 ст. 66 КЗпП). Як зазначає Мінсоцполітики, мінімальну тривалість обідньої перерви чинним законодавством не передбачено. Конкретна тривалість установлюється роботодавцем у правилах трудового розпорядку або в колективному договорі. При цьому слід мати на увазі, що тривалість перерви має бути достатньою для виконання її функції, тобто працівник за час перерви повинен встигнути відпочити та пообідати.
4. Незалежно від режиму роботи працівників усі відпустки, уключаючи відпустку без збереження заробітної плати (ст. 25 і 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки)), надаються в календарних днях і не можуть бути поділені на години. Також Мінсоцполітики зазначає, що чинним законодавством не передбачений поділ на частини відпустки за свій рахунок. Мабуть, фахівці відомства виходять з того, що Закон про відпустки передбачає поділ на частини тільки для щорічної відпустки. Проте, на нашу думку, стаття 12 Закону про відпустки встановлює обмеження при поділі щорічної відпустки у вигляді вимоги про те, що одна з частин цієї відпустки має бути безперервною та становити не менше 14 календарних днів. Отже, на інші види відпустки це обмеження не поширюється і вони можуть бути поділені на частини будь-якої тривалості. Наприклад, пенсіонер, якому в обов'язковому порядку за його бажанням щорічно має бути надана відпустка за свій рахунок тривалістю 30 календарних днів, може частково використати відпустку на початку року (20 календарних днів), а частково в середині або наприкінці того ж року (10 календарних днів).
Катерина Скрипкіна
