Спільна діяльність: юридичний аспект

Спільна діяльність: юридичний аспект

«В однієї людини може бути капітал, але немає вміння розпочати й вести власну справу, а в іншої, навпаки, може бути такий талант, проте немає потрібного капіталу; між тим поєднання таких осіб дає і капітал, і потрібне вміння»*. Такою, близькою за своїм настроєм до застільної промови фразою, сказаною ще на початку минулого століття, ми хочемо розпочати нашу розповідь про договір спільної діяльності.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

* Федоров А. В. Торговое право. Одесса, 1911. С. 411 — 412.

Укладенню будь-якого договору про спільну діяльність (далі — СД) має передувати вивчення спеціально їй присвяченої глави 77 ЦКУ. Згідно з ч. 1 ст. 1130 ЦКУ за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Слід зазначити, що мета — це ознака, що відрізняє договір про спільну діяльність від інших видів договірних відносин. Так, наприклад, якщо в договорі підряду мета замовника — отримати результат роботи, а виконавця — оплату за її виконання, то договір про спільну діяльність (навіть якщо в ньому один учасник бере участь, умовно кажучи, грошима, а інший — виконанням робіт) спрямовано на отримання результату та спільне його використання для загальної мети. Тому мету має бути чітко виражено в договорі: на що конкретно спрямована спільна діяльність, який матеріальний об'єкт має бути її результатом і для чого він використовуватиметься або які спільні дії має бути вчинено і до чого привести. Часто такою загальною метою є отримання прибутку. Як приклад договору про спільну діяльність, який спрямовано на отримання прибутку, можна навести договір, за яким один або декілька учасників виробляють якусь продукцію, а інші її реалізують. Або, наприклад, один учасник вносить майно для виробництва продукції, надання послуг, а інший — грошові кошти для спільного здійснення виробництва.

Проте декларування мети у вигляді отримання прибутку — не обов'язкова умова укладення договору спільної діяльності. Поширений приклад — договір, мета якого полягає у спільному будівництві об'єкта нерухомості, після чого між учасниками розподіляється право власності на побудований об'єкт пропорційно їх внескам у спільну діяльність або на інших первісно обумовлених у договорі про спільну діяльність умовах.

Якщо ж, наприклад, укладено договір, згідно з яким одна особа зобов'язується виділити земельну ділянку для організації торговельної точки іншими особами, тоді як останні зобов'язуються сплачувати першій певні грошові суми, то яку б назву вони не мали (у тому числі «внески на здійснення спільної діяльності»), договором про спільну діяльність він не вважатиметься саме через відсутність спільної мети діяльності.

Укладаючи договір про спільну діяльність важливо переконатися, що його мета не суперечить закону та відповідає статутним документам учасників. В іншому разі договір може бути визнано судом недійсним (див., наприклад, постанову ВГСУ від 11.03.2009 р. у справі № 32/353).

Крім того, серед юристів існує думка, що договір про спільну діяльність, метою якого є отримання прибутку, може бути укладено виключно між суб'єктами господарювання, оскільки фактично це є формою ведення підприємницької діяльності. Із категоричністю подібного твердження, вважаємо, можна поспорити. У кожному конкретному випадку це питання має розглядатися окремо, оскільки некомерційний характер організації не унеможливлює ведення нею господарської діяльності (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 44).

Укладення договору про СД — певна альтернатива створенню господарського товариства або некомерційної організації, адже вони теж є спільною діяльністю, заснованою на договорі (роль якого виконує установча угода або статут). Відмінність у тому, що договір про спільну діяльність не передбачає виникнення нової юридичної особи . Власне, це і приваблює багатьох суб'єктів господарювання: без необхідності проходження процедури держреєстрації та інших організаційних складнощів є можливість об'єднати свої зусилля для досягнення певної мети, розподілити результати та за бажанням припинити взаємодію, знову ж таки без проходження досить складної процедури ліквідації.

Нагадаємо: є два види договорів про спільну діяльність — з об'єднанням вкладів (договір простого товариства) та без такого об'єднання. Утім, зважаючи на те, що другий із названих видів пов'язаний з цілою низкою труднощів, на практиці він використовується вкрай рідко. Тому ми переважно говоритимемо саме про такий вид спільної діяльності, як просте товариство.

Звернемо увагу на деякі моменти, що стосуються змісту договору про спільну діяльність.

Крім мети спільної діяльності, до істотних умов договору простого товариства слід віднести умову про вклад у спільне майно. У договорі також слід указати повний склад учасників договору. Їх може бути два або більше.

А от умова про порядок розподілу між сторонами прибутку та збитків для договору про спільну діяльність істотною не є, оскільки за відсутності такої угоди кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості вкладу через пряму вказівку на це ЦКУ.

Що стосується строку дії договору, то враховуючи приписи ч. 3 ст. 180 ГКУ, згідно з якою однією з істотних умов господарського договору , крім умов про предмет та ціну, є строк дії договору, щодо договору про спільну діяльність ця вимога може бути виконана шляхом зазначення як конкретного строку, так і моменту досягнення певної мети.

Отже, за договором простого товариства:

1. Учасники вносять певні вклади для здійснення подальших спільних дій (без утворення юридичної особи) для отримання прибутку або досягнення іншої спільної мети.

2. Саме по собі просте товариство від свого імені у відносини з третіми особами вступати не може.

3. У договорі доцільно вказати таку інформацію, щоб уникнути загрози визнання договору не укладеним (див. постанови ВГСУ від 17.01.2008 р. № 20-7/177, від 09.12.2010 № 28/92-10):

склад учасників;

мета ведення СД (отримання прибутку, інші цілі), стислий опис діяльності;

строк, на який укладається договір;

склад вкладів, що вносяться кожним учасником, порядок проведення їх оцінки;

хто з учасників уповноважений вести бухгалтерський та податковий облік СД;

обов'язки учасників з утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків;

порядок ведення справ товариством;

порядок відшкодування витрат та збитків, пов'язаних зі спільною діяльністю учасників;

порядок розподілу прибутку;

порядок припинення договору.

4. Оскільки спільна діяльність не є самостійним суб'єктом господарювання, на неї не можна отримати ліцензії, патенти та інші дозвільні документи або, наприклад, зареєструвати РРО. У межах СД відповідні види діяльності може здійснювати один із учасників, який отримав необхідний дозвіл/ліцензію/патент або зареєстрував, за необхідності, РРО.

5. СД не має власної печатки, не складає статистичну та податкову звітність, за винятком звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Договір про спільну діяльність, у тому числі договір простого товариства, може укладатися між двома і більше учасниками. При цьому ЦКУ не обмежує коло осіб, які можуть бути учасниками договору про спільну діяльність. Це означає, що право укладати такі договори мають усі особи — і фізичні (як ті, що мають статус підприємця, так і ті, які його не мають), і юридичні, як резиденти, так і іноземні суб'єкти.

Учасниками договору про СД можуть бути й суб'єкти спрощеної системи оподаткування , що тепер визнають і податкові органи (відповідні консультації розміщено в ЄБПЗ, підрозділи 230.12, 240.0), щоправда, із застереженням, що види діяльності, які здійснюються в межах СД, повинні відповідати тим видам діяльності, здійснення яких дає право перебувати на єдиному податку.

Іноземні інвестори також мають право укладати договори цього виду (на підставі Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 р. № 94/96-ВР). Відповідно до Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 р. № 112, договори, хоча б одним з учасників яких є іноземний інвестор, слід реєструвати в установленому цим Положенням порядку.

Якщо один з учасників має намір відступити свої права, що виникли в межах договору про СД, йому потрібно буде отримати згоду інших учасників на таку операцію.

Договір про спільну діяльність, за загальним правилом, набирає чинності для сторін з моменту його укладення, якщо в ньому не встановлено інше. При цьому досить лаконічна у своїх формулюваннях глава 77 ЦКУ будь-яких спеціальних правил, що встановлюють порядок укладення цього договору, а також вимог до його форми не містить. Отже, діють загальні норми. Так, наприклад, сторони можуть укласти договори як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну документами, який здійснюється з використанням поштового, телеграфного, телефонного, телетайпного, електронного чи іншого зв'язку.

ЦКУ вказує на необхідність укладення договору про спільну діяльність у простій письмовій формі. Навіть якщо метою спільної діяльності є створення об'єкта нерухомості або, наприклад, як вклад вноситься будівля, ЦКУ допускає його укладення без звернення до нотаріуса за нотаріальним посвідченням. Щоправда, необхідність нотаріальної форми договору може виникнути, якщо на цьому наполягає хоча б одна зі сторін договору.

Відповідно до п. 3.5 Порядку № 1588 на обліку в органах державної податкової служби перебувають, зокрема, договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені ПКУ. Згідно з абзацом другим п. 64.6 ПКУ ті договори, на які не поширюються передбачені ПКУ особливості податкового обліку та оподаткування, у податкових органах на облік не ставляться. Кожен учасник таких договорів перебуває на податковому обліку та виконує обов'язки платника податків самостійно.

На практиці серед фахівців ведуться дебати про те, на які договори про СД поширюється необхідність узяття на податковий облік, а на які — ні. Так, буквальне прочитання відповідних норм ПКУ деяких із них наводило на вельми суворий висновок про необхідність ставити на облік у ДПС будь-які договори спільної діяльності — як з об'єднанням вкладів, так і такі, що не передбачають об'єднання вкладів учасників. Утім, самі податкові органи (див. консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2011, № 15, а також роз'яснення в Єдиній базі податкових знань, підрозділ 040.03) дотримуються більш лояльного підходу, зазначаючи, що не підлягають обліку в органах ДПС договори про спільну діяльність між:

— юридичною особою та фізичною особою (яка не є підприємцем);

— двома фізичними особами (у тому числі підприємцями);

— суб'єктами господарювання без об'єднання вкладів учасників.

Інші договори про спільну діяльність (у тому числі між юрособою та підприємцем або між юрособами) повинні братися на облік в органах ДПС. При цьому уповноваженим платником у частині ведення податкового обліку може бути виключно юридична особа, яка є платником податку на прибуток.

Узяття на облік договору про СД здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідної уповноваженої особи.

Учасник, уповноважений на ведення обліку, подає до органу ДПС за своїм місцезнаходженням для взяття на облік договору такі документи (п.п. 3.5.2 Порядку № 1588):

— заяву за ф. № 1-ОПП;

— завірену копію договору (контракту) про спільну діяльність.

До цих документів додаються:

а) інформаційна картка договору з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію договору, якщо до складу учасників договору про спільну діяльність входить іноземний інвестор;

б) копії документів, що підтверджують погодження договору з уповноваженим органом управління відповідно до законодавства, завірені в установленому законодавством порядку, якщо договором передбачено використання нерухомого майна державної власності, що перебуває в господарському віданні або оперативному управлінні учасника договору про спільну діяльність;

в) копії ліцензій та дозволів на провадження відповідних видів господарської діяльності учасників договору, отримання яких передбачено законодавством.

Наведений перелік документів подається протягом 10 календарних днів із дати набуття чинності договором СД або проведення його реєстрації, якщо вона потрібна згідно з чинним законодавством.

Узяття на облік договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора здійснюється після державної реєстрації договору (контракту) Міністерством економіки Автономної Республіки Крим, обласним, Київським або Севастопольським міським управлінням зовнішніх зв'язків відповідно до Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 р. № 112.

Органами ДПС уповноваженій особі за договором про СД присвоюється реєстраційний (обліковий) номер (абзац «в» п. 2.2 Порядку № 1588). Якщо особа уповноважена на ведення справ за кількома договорами про СД, податковий номер видається на кожен договір окремо (п. 2.7 Порядку № 1588).

У разі переведення на обслуговування з одного органу державної податкової служби до іншого уповноваженої особи за договором про спільну діяльність одночасно здійснюється і зміна місця обліку відповідного договору про спільну діяльність. Якщо згідно із законодавством та умовами договору про спільну діяльність сторонами договору новою уповноваженою особою призначається учасник договору, який перебуває на обліку в іншому органі державної податкової служби, то здійснюється зміна місця обліку такого договору протягом місяця після отримання документів про зміну уповноваженої особи.

Податковий номер, виданий на договір про СД, у жодному з названих випадків не змінюється.

Після взяття на облік договору про спільну діяльність відомості про нього включаються до Реєстру договорів про спільну діяльність, договорів управління майном та угод про розділ продукції.

Уповноваженій особі за договором про спільну діяльність необхідно буде також окремо подати до податкового органу повідомлення за формою № 20-ОПП. Відповідне повідомлення подається за місцезнаходженням такої уповноваженої особи і самі податківці хочуть бачити в ньому інформацію про спільне майно, яке внесене учасниками для здійснення діяльності в межах договору про СД (див. підрозділ 040.06 ЄБПЗ). У свою чергу, самим учасникам договору, які зробили відповідний вклад, окремо повідомляти податковий орган про це необхідності немає.

Як передбачено п. 4.1 Інструкції № 492 , уповноважений учасник договору про СД для відкриття банківського рахунка з метою ведення спільної діяльності подає до банку такі документи:

заяву про відкриття поточного рахунка (додаток 1 до Інструкції № 492), підписану таким уповноваженим учасником;

копію договору про ведення спільної діяльності, посвідчену нотаріально;

рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності;

картку зі зразками підписів та відбитку печатки (додаток 2 до Інструкції № 492), посвідчену нотаріально. У картці наводяться зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, та зразок відбитку печатки учасника договору, якому за дорученням усіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком;

копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, завірену органом, який видав документ, нотаріально або підписом уповноваженого працівника банку.

Оскільки в результаті укладення договору про спільну діяльність новий суб'єкт господарювання не виникає, просте товариство виступати роботодавцем не може. Особи, які виконують роботи (послуги) у межах здійснення спільної діяльності, можуть або перебувати у трудових відносинах із конкретним його учасником, або виконувати такі функції в межах цивільно-правових відносин з одним з учасників товариства. Понесені витрати на виплату заробітної плати або оплату робіт (послуг) за договорами цивільно-правового характеру учасники відшкодовують особі, яка їх понесла, у порядку, установленому в договорі.

При цьому при оформленні трудової книжки не слід робити посилання на роботу за договором про спільну діяльність. Так, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої спільним наказом Мінпраці України, Мін'юсту України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок зазначається повне найменування підприємства. Також у графі 3 вказується: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво», із зазначенням їх конкретного найменування, а також роботи, професії або посади та присвоєного розряду. Отже, запис про прийняття на роботу за договором про спільну діяльність у цьому випадку робити не потрібно.

Істотна особливість простого товариства — спеціальний режим, установлений для внесеного його учасниками майна.

Згідно з ч. 1 ст. 1133 ЦКУ вкладом учасника вважається все те, що він вносить у СД (спільне майно), у тому числі грошові кошти, інше майно, професійні й інші знання, навички та вміння, а також ділову репутацію та ділові зв'язки.

Слід зауважити, що майно, яке вноситься учасником у спільну діяльність, має відповідати двом вимогам:

— його не має бути вилучено з цивільного обігу та щодо його використання не повинно бути обмежень (тобто внеском у спільну діяльність не можуть бути наркотичні засоби, зброя, за винятком випадків, коли учасниками дотримано всі норми їх використання, є необхідні документи тощо);

— учасник повинен володіти щодо майна, яке він має намір передати у спільну діяльність, необхідним для цього обсягом прав. Так, учасник не може передати у спільну діяльність своє нерухоме майно, якщо це майно перебуває під іпотекою, а іпотечний договір забороняє таку передачу. Орендар, приміром, не може передавати для спільної діяльності орендоване приміщення без згоди власника на це. Хоча, наприклад, суди визнають можливість використання земельної ділянки, що перебуває в оренді учасника СД, для здійснення спільної діяльності без отримання окремої згоди на це з боку власника землі (див. постанову ВГСУ від 10.05.2011 р. № 6/258/10).

Звернемо увагу на ще одне обмеження. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про спільну діяльність» від 12.05.2011 р. № 3322-VI установлено пряму заборону на внесення до спільної діяльності майна, об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Інші об'єкти державної власності вкладом у СД бути можуть, але при дотриманні низки умов:

— щодо такого вкладу необхідно буде провести незалежну (експертну) оцінку майна;

— частка державного учасника у спільній діяльності має перевищувати 50 %;

— на вклад зберігається державна власність.

У СД може бути внесено у вигляді вкладу як саме майно, так і певні права на нього. Наприклад, якщо земля належить учаснику на праві постійного користування або праві оренди, він може внести як вклад право користування землею. Причому як вклад може бути внесене як саме право користування (наприклад, учасник, який орендує об'єкт, може внести можливість його використання для цілей здійснення спільної діяльності протягом усього або частини строку оренди), так і право на користування (як майнове право, яким, умовно кажучи, відступається на користь спільної діяльності; тобто йдеться, наприклад, не про саму оренду, а про право на укладення відповідного договору оренди та отримання майна в користування).

Унести до спільної діяльності вклад у вигляді права користування майном може і той учасник, якому таке майно належить на праві власності. Але про те, що у спільну діяльність уноситься право користування, а не право власності, необхідно зробити спеціальне застереження в договорі. Після припинення договору таке майно повертається назад власнику без виплати винагороди за його використання у спільній діяльності (ч. 2 ст. 1141 ЦКУ). Якщо подібного застереження не зробити, вважатиметься, що як вклад унесене право власності на майно, а отже, усі учасники спільної діяльності стануть його співвласниками й у разі припинення договору його може бути розподілено між ними.

Якщо вкладом є право користування об'єктом нерухомості, то переоформляти документи, що підтверджують право власності на нього, не потрібно. Якщо подібна ситуація має місце щодо, скажімо, земельної ділянки або нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, то і зміни в частині податкових зобов'язань зі сплати земельного податку не відбудуться: їх, як і раніше, сплачуватиме той суб'єкт господарювання, який є власником відповідного об'єкта нерухомості (див. консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 6, с. 61; «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 34).

А от якщо вкладом у СД є право власності на будівлю або на земельну ділянку, на зазначені об'єкти повинна виникнути спільна часткова власність, а отже, потрібно буде переоформити правовстановлюючі документи. Із цим на практиці, як правило, виникають проблеми. Підставою для визнання спільної часткової власності може бути договір про спільну діяльність та акт приймання-передачі, в якому як сторона, що одержує, указуватиметься учасник, уповноважений на ведення обліку результатів діяльності (див. ухвалу ВАСУ від 22.01.2009 р. у справі № К-618/07). Визнає необхідність переоформлення права власності на об'єкт майна, права на який потребують проходження державної реєстрації, і ВГСУ (див., наприклад, постанову від 19.11.2009 р. № 12/159).

Такий підхід дозволяє говорити таке: якщо як внесок у спільну діяльність вноситься майно, право власності на яке не підлягає держреєстрації, спільна часткова власність на нього в учасників СД виникає з моменту підписання акта приймання-передачі. Якщо ж ідеться про об'єкти, право власності на які має бути зареєстроване, спільна часткова власність виникне тільки з моменту переоформлення правовстановлюючих документів на відповідний об'єкт, переданий як вклад у СД.

Проте, як уже зазначалося, на практиці учасники спільної діяльності намагаються уникнути подібної ситуації, оскільки вона завжди викликає низку проблем організаційного характеру. Наприклад, порядок реєстрації прав на нерухоме майно прямо таку підставу для реєстрації спільної часткової власності як договір простого товариства не називає, що часто призводить до відмови з боку БТІ в реєстрації права власності на учасників договору про СД та необхідності вирішення цього питання в судовому порядку.

Ще складніша справа з оформленням прав на земельні ділянки, оскільки Земельний кодекс України, перелічуючи підстави виникнення прав на землю, про договір СД зовсім умовчав. Ця обставина, а також відсутність у чинному законодавстві процедури переоформлення прав на внесену у СД земельну ділянку на всіх учасників договору, призводить до того, що реалізувати подібну можливість фактично неможливо. Тому більш поширеним є варіант, коли як вклад вноситься право користування об'єктом нерухомості з уключенням до договору про СД умови про обов'язок відшкодування іншими учасниками витрат на сплату податкових зобов'язань, пов'язаних з таким об'єктом, що несе учасник, який зберігає за собою статус його єдиного власника.

Те, що на внесене як вклад майно виникає спільна часткова власність, дозволяє говорити про перехід права власності на нього (на місці колишнього власника, який став учасником СД, виникає колектив власників — учасників СД). Щоправда, у податкових цілях іноді суди йдуть на те, щоб не визнавати подібну передачу майна у СД продажем, підкреслюючи, що «учасники спільної діяльності не втрачають право власності на майно, яке передають для спільної діяльності, а лише делегують правомочність з володіння та користування цим майном» (ухвала ВАСУ від 27.10.2009 р. № К-21656/07).

До складу майна, що передається у спільну власність, можуть входити, серед іншого, і незавершені об'єкти будівництва, у тому числі частки в такому об'єкті.

Якщо як вклад передано право власності на майно, то таке майно може бути продане, обміняне, використане у спільній діяльності тощо і відповідно може вже ніколи не бути повернено учаснику, який його вніс. Якщо ж майно було передано у володіння та/або користування з метою здійснення СД, то воно не може бути відчужене у процесі спільної діяльності та підлягає поверненню тому учаснику, який зберіг право власності на нього (ст. 1141 ЦКУ) без винагороди.

Що стосується ділової репутації та ділових зв'язків, то, на думку Мінфіну (див. п. 1 листа від 10.11.2006 р. № 31-34000-207-10/23936), такі об'єкти можуть бути вкладом у СД у випадку, якщо вони відповідають ознакам нематеріального активу та введені в цивільний обіг.

Усі внески учасників підлягають грошовій оцінці, погодженій з учасниками СД. Бажано оцінку вкладів оформити документально, наприклад, скласти Акт оцінки вкладів, підписаний усіма учасниками СД. Незалежна професійна оцінка не є обов'язковою та проводиться в добровільному порядку.

Відсутність у договорі застереження про розмір вкладів учасників означатиме, що вони є рівними. Розглянемо умовний приклад. Договором про спільну діяльність закріплено, що учасник А як внесок у спільну діяльність передає грошові кошти на суму 250000 грн., учасник Б — об'єкт нерухомого майна вартістю 360000 грн. (у тому числі ПДВ), а учасник В — автомобіль, який було оцінений в 72000 грн. (у тому числі ПДВ). Відповідно частки участі у спільній діяльності буде розподілено так: учасник А — 36,7 %; учасник Б — 52,8 %; учасник В — 10,5 %.

В аналогічній ситуації, якби в договорі про СД не було інформації про вартість вкладів, що вносяться учасниками Б і В, частки участі в СД розподілилися б порівну — по 33,33 %. Щоправда, слід звернути увагу: законодавець уточнює, що «інше може випливати з фактичних обставин». Тому в разі виникнення спору між учасниками щодо вартості їх вкладів зазначене застереження дає можливість тому учаснику, вклад якого насправді був більшим, відстоювати свої права, доводячи, що фактично розмір його вкладу є більшим.

Хоча учасників СД пов'язують відносини спільної часткової власності, до них, зокрема, не застосовуються норми, що надають учаснику СД право вільно, на свій розсуд (тобто  без згоди співвласників) розпоряджатися своєю часткою).

Передача майна у спільну власність для здійснення СД означає, серед іншого, що з цієї миті ризик випадкової втрати речі, що передається, повинен нести кожен із них відповідно до своєї частки у спільній власності.

Зауважимо, що не виключено й варіант участі у спільній діяльності, коли вкладом виступає трудова участь. Інакше кажучи, один із учасників бере на себе зобов'язання забезпечити виконання певної трудової функції, яку здійснюватимуть його наймані працівники (наприклад, при будівництві об'єкта). Щоправда, такий варіант внесення вкладу у СД викликає низку запитань на практиці, а тому вкрай рідко використовується.

Також варто звернути увагу на те, що в ситуації, коли один із учасників ухиляється від внесення передбаченого договором вкладу, примусити його до цього в судовому порядку, як свідчить судова практика, навряд чи вдасться. Перспективнішими виглядають позови про розірвання договору або про перегляд часток участі у СД (див. постанову ВГСУ від 01.11.2007 р. № 29/1).

За загальним правилом кожен учасник договору про СД має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.

Спільне ведення справ украй незручно для використання на практиці: будь-яка дія вимагає не лише досягнення згоди між учасниками, а й письмового підтвердження такої згоди. Тому зручнішим, а тому й значно поширенішим є варіант, коли повноваження на ведення загальних справ передаються конкретному учаснику договору про СД. Причому особа, уповноважена виступати від імені інших учасників перед третіми особами, та особа, уповноважена вести облік, не обов'язково повинні збігатися.

Як передбачає ЦКУ , у відносинах із третіми особами повноваження учасника вчинювати правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства. Утім, на практиці підтвердити свої повноваження посиланням на текст договору про СД мало кому вдається. А тому доцільно передбачити видачу довіреності з конкретно визначеним обсягом повноважень. Затвердженої форми довіреності немає, оформляється вона в довільній формі.

Саме така особа (а не СД або просте товариство) фігуруватиме в договорах, що укладаються, та первинних документах, що оформляються, оскільки всі юридичні відносини з третіми особами (контрагентами), в які вступає просте товариство в межах спільної діяльності, виникають не із самим товариством, а з окремим його учасником, від імені якого укладається правочин, але який при цьому представляє інтереси всіх учасників. Тому і визнання договору про СД недійсним на юридичну силу (дійсність) договорів, укладених учасником на виконання договору про СД до його визнання недійсним, не вплине. За будь-яким правочином, укладеним на виконання договору про СД, зобов'язаною особою буде сам учасник.

На кожного з учасників спільної діяльності покладено обов'язок нести витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу. Водночас існує заборона звільняти будь-кого з учасників від участі в покритті загальних витрат або збитків, передбачаючи одночасно, що угода щодо повного звільнення когось з учасників від подібної компенсації визнається нікчемною.

Якщо ж у договорі такий порядок не встановлено, відшкодування витрат здійснюватиметься за рахунок спільного майна простого товариства, тобто внесків учасників та майна, придбаного в результаті здійснення спільної діяльності.

Почнемо з ліцензії. Згідно зі ст. 1 Закону про ліцензування ліцензія — це документ державного зразка, що засвідчує право суб'єкта господарювання (юридичної особи або фізособи-підприємця) на здійснення вказаного в ліцензії виду діяльності протягом визначеного строку. Як бачимо, ліцензія є дозволом на провадження діяльності, виданим конкретній особі. Тобто ліцензуванню підлягає діяльність саме окремих суб'єктів підприємництва (підприємств та підприємців), які вирішили здійснювати види діяльності, що ліцензуються. До речі, у зв'язку з цим і ст. 10 Закону про ліцензування передбачає, що в заяві про видачу ліцензії повинні наводитися саме дані про конкретну особу (юридичну чи фізичну), які згодом також вказуватимуться і в самій ліцензії, виданій такій особі. Тому отримувати окрему ліцензію на здійснення СД не потрібно.

Цей висновок справедливий і щодо інших дозвільних документів, у тому числі патентів (див. лист ДПАУ від 26.06.2006 р. № 6962/6/15-0416). Так, наприклад, торговий патент отримувати в цілому на СД не потрібно (та й не вийде). Отримати його повинен той з учасників СД, який планує здійснювати готівкові розрахунки. Йому ж буде потрібний зареєстрований реєстратор розрахункових операцій у випадках, передбачених законодавством.

Водночас при здійсненні видів діяльності, що ліцензуються, у межах СД необхідно враховувати таке. Незалежно від того, на кого покладено обов'язки з обліку результатів СД, здійснювати види діяльності, що ліцензуються , або інші види діяльності, що потребують отримання того чи іншого дозвільного документа (у тому числі й у межах СД), можуть тільки ті учасники СД, які мають (отримані на своє ім'я) ліцензії на проведення таких видів діяльності чи інший дозвільний документ. Якщо ж якийсь із учасників СД захоче в межах СД займатися видом діяльності, що ліцензується, але при цьому не матиме відповідної ліцензії, то для цього йому потрібно буде її отримати. А от ведення такої діяльності учасником без ліцензії буде порушенням. Укладення договору про СД не може бути підставою для провадження іншим учасником (який не має ліцензії) діяльності, що підлягає ліцензуванню (див. консультацію податківців у журналі «Вісник податкової служби України», 2004, № 28, с. 44). Аналогічні висновки можна зробити й щодо інших дозвільних документів.

Таким чином, усе залежатиме від того, хто з учасників у межах СД фактично здійснює вид діяльності, що ліцензується, або вид діяльності, що потребує отримання того чи іншого дозвільного документа, зокрема патенту. Так, наприклад, якщо вид діяльності, що ліцензується, фактично здійснюватиме один учасник СД — той, в якого вже є для цього необхідна ліцензія, отримувати додаткову ліцензію (на СД) такому учаснику не потрібно. Причому якщо, крім такого учасника, інші учасники СД діяльністю, що ліцензується, не займатимуться, то і ліцензії таким іншим учасникам СД також не знадобляться й їх отримувати їм не потрібно (лист Держкомпідприємництва від 08.04.2002 р. № 4-452-557/1966 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 34, с. 47).

Якщо ж із двох учасників СД обидва планують займатися видом діяльності, що ліцензується або потребує отримання дозвільного документа, при цьому в одного учасника він уже є, а в другого — ні, перший учасник у межах СД може займатися відповідним видом діяльності, а от другому учаснику для його здійснення потрібно буде отримати відповідний дозвіл/ліцензію.

Можлива й така ситуація: у межах СД здійснюватимуться декілька видів діяльності, що потребують отримання ліцензії, патенту чи іншого дозвільного документа. При цьому в одного учасника є ліцензія на здійснення першого виду діяльності, а в другого — дозвіл на ведення другого виду діяльності. У такому разі, якщо обидва учасника вирішили в межах СД одночасно займатися і першим, і другим видом діяльності, кожному з них потрібно буде отримати дозвільний документ, якого не вистачає. Але є й інший вихід. Учасники мають право розподілити обов'язки, і кожен із них у межах СД займатиметься тільки тим видом діяльності, на ведення якого в нього є відповідна ліцензія/дозвіл.

Наведемо приклад. У межах СД планується торгувати в роздріб і тютюновими виробами, і алкоголем. Якщо сторони в межах СД розмежують свої обов'язки і реалізовувати алкогольні напої буде виключно той учасник, який має ліцензію на роздрібну торгівлю алкоголем, а торгувати тютюновими виробами — виключно другий учасник СД, який має ліцензію на роздрібну торгівлю тютюновими виробами, то жодних додаткових ліцензій учасникам для цього отримувати не потрібно. А от якщо кожен з учасників СД захоче одночасно займатися двома видами діяльності (тобто і торгівлею алкогольними напоями, і торгівлею тютюновими виробами), то кожному з них для цього потрібно отримати ліцензію на другий (супутній) вид діяльності, що ліцензується.

Щоправда, самі податкові органи дещо обмежено розглядають питання про необхідність отримання дозвільних документів або, наприклад, реєстрацію РРО, зазначаючи, що подібні дії повинен здійснювати той учасник договору, на якого згідно з умовами договору про спільну діяльність покладено обов'язки ведення бухгалтерського та податкового обліку (див. «Вісник податкової служби України», 2011, № 46).

Прибуток, отриманий за результатами здійснення СД, за загальним правилом (тобто якщо в договорі не передбачено інше) набуває статусу спільної часткової власності та підлягає розподілу між учасниками пропорційно вартості їх внесків (знову ж таки — якщо вони не передбачили інший порядок розподілу). Частота такого розподілу встановлюється також учасниками: це може бути як розподіл раз на квартал, наприклад, так і раз на рік, або застереження про розподіл після досягнення певного результату або ж на вимогу одного з учасників. Статусу дивідендів такі виплати не мають.

На етапі припинення спільної діяльності контрольований учасниками об'єкт спільної власності (внески сукупно з прибутком або збитком) підлягає розділу за правилами ст. 1141 і 367 ЦКУ, тобто за домовленістю між співвласниками.

Використовуючи умови попереднього прикладу, проілюструємо порядок розподілу майна при припиненні спільної діяльності. При цьому виходитимемо з припущення, що учасники простого товариства домовилися про розподіл спільного майна пропорційно оцінці вкладів.

Чисті активи спільної діяльності склали 1000000 грн., з яких 367000 грн. (36,7 %) належать учаснику А, 528000 грн. (52,8 %), — учаснику Б і 105000 грн. (10,5 %) — учаснику В. Причому до складу спільного майна, як і раніше, входить об'єкт нерухомого майна, унесений учасником Б, і автомобіль, який було внесено учасником В. Обидва ці об'єкти за досягнутою домовленістю підлягають поверненню їх колишнім власникам: учаснику Б повернено внесений ним об'єкт нерухомого майна за залишковою вартістю 336000 грн. (у тому числі ПДВ), а учаснику В повернено автомобіль за залишковою вартістю 36000 грн. (у тому числі ПДВ). Вартість цих повернень (336000 грн. і 36000 грн.) буде зарахована у зменшення часток від розподілу спільного майна: для учасника Б (528000 грн. - 336000 грн.) і для учасника В (105000 грн. - 36000 грн.).

Якщо результатом спільної діяльності буде балансовий збиток, він має покриватися за рахунок коштів учасників пропорційно їх внескам (якщо інше не встановлено договором). У цьому випадку учасники отримають лише частину вартості своїх внесків, пропорційно зменшену на суму збитків від спільної діяльності, а в разі недостатності суми вже здійснених внесків для покриття збитків учасники повинні будуть погасити борги з власних додаткових коштів за правилами ст. 1138 ЦКУ.