Пошта редакції. Дивіденди у приватному підприємстві

Дивіденди у приватному підприємстві

Нагадаємо, приватним підприємством відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.

Слід зауважити: у Цивільному кодексі України про приватні підприємства не згадується взагалі. І це іноді стає підставою для дискусій про те, чи відповідає чинному законодавству існування приватних підприємств у принципі. Це питання знімає ч. 1 ст. 83 ЦКУ, якою передбачена можливість створення юридичних осіб як у формі товариств, установ, так і в інших формах, установлених законом.

Створення та діяльність приватного підприємства — процес мало врегульований на законодавчому рівні. Як випливає з тієї ж ст. 113 ГКУ, порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. При цьому інших законів, що встановлюють порядок організації таких підприємств, на сьогодні немає. Це означає, що засновник приватного підприємства керується загальними нормами законодавства, що регулюють створення суб'єктів господарювання, зокрема, ст. 56 — 58, 62 ГКУ (на це прямо вказує і Держкомпідприємництва в листах від 15.03.2011 р. № 2571, від 25.05.2009 р. № 6030). Це дозволяє йому на власний розсуд вирішувати питання про органи управління та їх компетенцію, про порядок розподілу прибутку та збитків, про умови реорганізації та ліквідації приватного підприємства, про вихід учасників тощо (див. також статтю «Хочете заснувати ТОВ? Почніть з ПП!» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 101).

Як випливає із запитання, статут приватного підприємства передбачає наявність статутного капіталу, проте не обумовлює порядку розподілу прибутку (виплати дивідендів). Отже, варіантів дій два:

1. Унести зміни до статуту. Причому інформація про порядок розподілу прибутку не належить до категорії відомостей, що вносяться до Єдиного державного реєстру, а тому внесення подібних змін не потребує звернення до державного реєстратора.

2. Керуватися приписами, що регулюють діяльність госптовариств. Ідеться про статті 113 — 118 ЦКУ та статті 1 — 23 Закону про госптовариства. Проте загальні положення про господарські товариства теж дають відповіді не на всі запитання. Держкомпідприємництва свого часу пропонував піти ще далі і в таких випадках до відносин, що виникають у межах приватного підприємства, застосовувати за аналогією норми, присвячені ТОВ (див. лист Держкомпідприємництва від 27.02.2009 р. № 1930 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 48, с. 15).

Який би варіант не було обрано, він не позбавляє власника приватного підприємства права на розподіл прибутку, отриманого таким підприємством. Проте, як і у випадку з госптовариствами, для отримання права на самі дивіденди має бути дотримано певні обов'язкові умови. Основна з них — наявність джерела для виплати дивідендів у вигляді прибутку. Із тексту ст. 15 Закону про госптовариства можна зробити висновок, що, за загальним правилом, на виплату дивідендів може бути спрямовано прибуток, що сформувався з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці, сплату процентів за кредитами банків та за облігаціями, податків та інших платежів до бюджету. За відсутності прибутку виплачені суми може бути не визнано такими, що мають статус дивідендів.

Варто звернути увагу, що законодавство не висуває вимог про те, що дивіденди може бути виплачено лише за умови відсутності збитків минулих періодів. Подібні обмеження передбачено тільки для акціонерних товариств: відповідно до ч. 3 ст. 158 ЦКУ акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого, ніж розмір статутного капіталу та резервного фонду. Для інших суб'єктів господарювання аналогічних обмежень немає. Самого факту наявності прибутку достатньо для прийняття рішення про виплату дивідендів.

Традиційним періодом, що не викликає питань, за який можуть виплачуватися дивіденди, є календарний рік, за результатами якого здійснюється розподіл та виплата прибутку. Проте суб'єкти господарювання, яких законодавство не обмежує в періодичності виплати дивідендів (до таких, наприклад, належать акціонерні товариства), можуть робити це частіше, що визнає й Мін’юст (див. лист від 10.06.2011 р. № 379-0-2-11-8.1 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 74).

Для тих випадків, коли учасник (власник) повністю не сплатив свою частку у статутному фонді (повністю не сформував його), обмеження на виплату дивідендів не встановлено. Спеціальне застереження зроблено тільки для акціонерних товариств — для них установлено заборону розподіляти прибуток до повної оплати усього статутного фонду. Для інших госптовариств таких обмежень немає. Це правило може бути орієнтиром і для приватного підприємства.

До теми оподаткування дивідендів ми повернемося в найближчих номерах.