Штраф за відмову від туру: якою має бути межа відповідальності?
Турагентство в договорі з туристом передбачає, що в разі відмови від туру він повинен сплатити неустойку. Розмір неустойки залежить від того, за скільки днів до виїзду турист повідомляє про свою відмову і може становити від 25 до 100 відсотків вартості туру. Проте деякі туристи, які спочатку підписали договір на таких умовах, у подальшому заявляють про неправомірність зазначених у ньому розмірів штрафів. Чи є для подібних заяв підстави та як відобразити суми штрафу в обліку?
Віталій СМЕРДОВ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Про правомірність штрафу за відмову від туру
Туристи, які відмовляються від турпоїздки та оспорюють застосування до них штрафних санкцій, до внесення Законом № 4385 (див. с. 43) змін (набрали чинності з 07.03.2012 р.) до Закону про туризм найчастіше посилалися на ч. 7 ст. 20 Закону про туризм (у її попередній редакції). Там, зокрема, передбачалося, що турист має право відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ним витрат за послуги, надані до цього повідомлення.
Проте практика застосування цієї норми була дуже неоднозначною. Так, у випадках, коли спір між туристом та турагентом (або туроператором) переносився в зал судових засідань, суди, як правило, вважали за краще тлумачили наведену норму як абсолютне та безумовне право туриста з будь-яких причин (як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру) розірвати договір. Інакше кажучи, підстави для одностороннього розірвання, як вважали суди, можуть навіть не залежати від дій турагента (туроператора), не бути пов'язаними з неналежним виконанням ним зобов'язань за договором. При цьому, як підкреслювалося, у туриста виникає обов'язок відшкодувати турагенту (туроператору) витрати тільки при одночасному виконанні таких умов:
— турагент або туроператор (залежно від того, з ким туристом було укладено договір) може підтвердити їх документально;
— це мають бути витрати, що фактично понесені, тобто упущена вигода до них уключена бути не може (приміром, якщо туроператор заздалегідь повністю оплачує послуги готелю для того, щоб потім уключити послугу проживання до турпродукту, то відмова туриста від поїздки не позбавляє туроператора можливості продати цю послугу у складі турпродукту іншому туристу; те, що зробити це в якийсь досить обмежений проміжок часу буде складно, а отже, зменшуються шанси туроператора на отримання прибутку, судом до уваги не братиметься);
— витрати має бути пов'язано з оплатою послуги, уже наданої на момент, коли турист відмовляється від поїздки (це, наприклад, можуть бути послуги бронювання місця для проживання, але не сама послуга проживання, оскільки вона не надавалася, послуги з оформлення візи тощо).
Як бачите, за такого підходу суб'єкт туристичного бізнесу виявлявся фактично незахищеним від не цілком добросовісного туриста. Проте й інша крайність, що часто має місце на практиці, у вигляді включення до договору умови про штрафи в розмірі 100 % вартості туру також недопустима.
Утім, судова практика в цьому питанні не відрізнялася одноманітністю. Як убачається, більш зваженим та таким, що відповідає вимогам законодавства, варіантом вирішення питання про відповідальність туриста за відмову від поїздки був підхід судів, які виходили з такого.
Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону про туризм (у старій редакції) кожна зі сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору. До таких змін Закон до внесення в нього змін Законом № 4385 зараховував:
1) погіршення умов поїздки, зміну її строків (формулювання надає цій підставі оціночний характер, адже у сторін договору можуть бути різні уявлення про те, які зміни умов поїздки слід вважати їх погіршенням);
2) непередбачене збільшення транспортних тарифів;
3) запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів, а також інших обов'язкових платежів;
4) різка зміна курсу національних валют;
5) інші підстави, але тільки за домовленістю сторін.
Відмова туриста від поїздки є нічим іншим, як розірванням договору в односторонньому порядку, а тому може відбуватися тільки за наявності однієї з перелічених вище підстав. В інших випадках припинення договірних відносин має відбуватися з обопільної згоди сторін (таку аргументацію, приміром, покладено в основу рішення апеляційного суду м. Києва від 16.10.2008 р. у справі № 22-8731/2008).
Якщо ж обставин, що вказують на істотну зміну умов, немає, до туриста дійсно може бути застосовано передбачені договором штрафи. Проте і в цьому випадку їх розмір не може бути як завгодно великим. Навіть якщо турист підписав договір, що передбачає, приміром, штраф у розмірі 100 % від вартості туру, він завжди може оспорити його на підставі Закону про захист прав споживачів.
Так, ст. 18 Закону передбачено, що виконавець послуги не повинен уключати до договорів зі споживачем несправедливі умови. При цьому серед несправедливих умов законодавець, зокрема, називає вимогу про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації (більше 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону про захист прав споживачів).
Викладений вище підхід залишається актуальним для вирішення спірних ситуацій, що виникли між турагентом (туроператором) та туристом, який відмовився від туру до набуття чинності Законом № 4385 (до 07.03.2012 р.). Розглянемо, які шляхи виходу з конфліктних ситуацій законодавець пропонує тепер. Порівняємо редакції ст. 20 у частині, що нас цікавить, до внесення до неї змін Законом № 4385 і після.
| До внесення змін Законом № 4385 | Після внесення змін Законом № 4385 |
| 1 | 2 |
| Зміни обставин, що вважаються істотними | |
| Кожна із сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин, з яких вони виходили при укладенні договору. | Кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв’язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі:
|
| Коментар. І попередня, і нова редакція ст. 20 Закону про туризм надає сторонам договору на туристичне обслуговування право вимагати внесення змін до договору або його розірвання за наявності змін в обставинах, істотних для сторін. Проте, якщо ст. 20 у редакції, що діяла до внесення змін Законом № 4385, пропонувала вичерпний перелік таких змін, то формулювання її нової редакції дозволяє говорити про те, що його може бути доповнено будь-якою умовою, що відповідає ознакам істотності, названим у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України. Для цього має виконуватися вимога про одночасну наявність таких ознак : | |
| Обов'язок туроператора (турагента) попередити про зміну обставин | |
| — | Туроператор (турагент) зобов’язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування |
| Коментар. Попередня редакція ст. 20 Закону про туризм вимоги до туроператора (турагента) про необхідність повідомити туриста про істотну зміну обставин не висувала. Як бачимо, турист, повідомлений у встановлені ст. 20 Закону про туризм строки, отримує можливість відмовитися від поїздки, не відшкодовувавши другій стороні договору понесених нею витрат та не виплачуючи штрафних санкцій. Якщо туроператор (турагент) не виконує покладеного на нього обов'язку про повідомлення, це, безумовно, не позбавляє туриста можливості в односторонньому порядку відмовитися від договору, але може спричинити для самого туроператора (турагента) негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій (якщо такі передбачені договором з туристом) або обов'язку відшкодувати туристу витрати, понесені ним у зв'язку з несвоєчасним повідомленням про істотну зміну обставин. | |
| Право туриста відмовитися від туру безвідносно до істотної зміни обставин | |
| Турист вправі відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення | Турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов’язаних |
| Коментар. По-перше, нове формулювання ст. 20 Закону про туризм виглядає більш коректно: при буквальному прочитанні її тексту в попередній редакції формально виходило, що відшкодовувати нема чого, оскільки ще жодна послуга, що входить до турпродукту, фактично не надана | |
| Зміна ціни туру як підстава для розірвання договору | |
| Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторонами, можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо | Зміна ціни туристичного продукту після укладення договору на туристичне обслуговування допускається лише у разі необхідності врахування зміни тарифів на транспортні послуги, запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів, зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена вартість туристичного продукту. |
| Коментар. Як і у своїй попередній редакції, ст. 20 Закону про туризм як одну з підстав відмови туриста від поїздки без відшкодування туроператору (турагенту) будь-яких витрат та виплати штрафних санкцій передбачає зміну ціни турпродукту більше ніж на 5 %. | |
Облік отримання відшкодування та штрафів від туриста
Як уже зазначалося, при відмові туриста від договору туроператор (турагент) в окремих ситуаціях може стягнути з нього суму фактично понесених витрат, а також штрафів. Варто зауважити, що ці суми слід чітко відмежовувати одна від одної, що пов'язано не лише з їх різною юридичною природою, а й з різними обліковими (у тому числі податковими) наслідками, про що див. далі.
1. Облік відшкодування витрат туроператора (турагента)
Ще раз нагадаємо, що витрати, відшкодування яких туроператор (турагент) має право вимагати від туриста, мають бути (1) фактично понесені, (2) підтверджені документально. При цьому вираз «фактично понесені», найімовірніше, слід трактувати дещо ширше ніж в обліку, у зв'язку з чим уключати до таких витрат і суму передоплат від туроператорів (турагентів) постачальникам відповідних послуг — звісно, за умови, що такі передоплати за умовами договорів не повертаються, тобто фактично перетворюються на збиток туроператорів (турагентів). Тепер безпосередньо перейдемо до їх обліку.
Бухгалтерський облік. У бухгалтерському обліку збитки туроператора (турагента), що утворилися внаслідок відмови туриста від договору, відображаються у складі витрат, зокрема, за дебетом субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності». У свою чергу, сума їх відшкодування відображається у складі доходів — за кредитом субрахунку 715 «Одержані штрафи, пені, неустойки», що безпосередньо випливає з Інструкції № 291, згідно з якою на цьому субрахунку узагальнюється інформація у тому числі про суми з відшкодування зазнаних збитків. Як такий, що йому кореспондує, найлогічніше використати субрахунок 374 «Розрахунки за претензіями».
Податок на прибуток. У податковому обліку відшкодування слід орієнтуватися на п.п. 136.1.5 ПКУ, згідно з яким у доходах не враховуються у тому числі суми коштів або вартість майна, отримані за рішенням суду або в результаті задоволення претензій, як компенсація прямих витрат або збитків, але за умови, що вони:
1) понесені в результаті порушення прав та інтересів платника податків, що охороняються законом;
2) не були включені до витрат;
3) не були відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів (у нашому випадку неактуально).
При цьому в такому випадку ми можемо говорити про те, що дії туриста, який відмовився від виконання договору, призвели до порушення законних прав та інтересів турагента (туроператора). У свою чергу, щодо витрат, то турагент (туроператор) мав би право їх відобразити лише при продажу відповідного турпродукту, чого в цьому випадку не відбулося.
Таким чином, можна зробити висновок: суми відшкодування фактично понесених витрат, отримані від туриста, не включаються до податкового доходу турагента (туроператора) на підставі п.п. 136.1.5 ПКУ, причому незалежно від того, довелося звертатися за таким відшкодуванням до суду чи воно здійснювалося туристом добровільно на підставі ст. 20 Закону про туризм.
ПДВ. Як відомо, у загальному випадку об'єктом обкладення ПДВ є постачання товарів та послуг. У нашому ж випадку постачання послуг не відбулося, у зв'язку з чим підстав для обкладення ПДВ суми відшкодування немає.
2. Облік штрафів, отриманих від туриста
Як уже зазначалося, питання про їх покладення на туриста Законом про туризм не врегульовано. У зв'язку з цим сторони вільні вирішити його самостійно в договорі з урахуванням приписів Закону про захист прав споживачів. Облік цих сум дещо відрізняється від того, що було наведено вище, у частині відшкодування прямих збитків. Розглянемо його далі.
Бухгалтерський облік . У бухгалтерському обліку суми таких штрафів слід кваліфікувати як дохід та відображати за кредитом субрахунку 715 у кореспонденції із субрахунком 374.
Податок на прибуток. У податковому обліку суми штрафів уключаються до доходу (у періоді їх фактичного отримання) на підставі п.п. 135.5.3 ПКУ. У декларації з податку на прибуток ці суми вносяться до ряд. 03 та 03.8 Додатка ІД.
ПДВ . У цьому випадку об'єкт оподаткування відсутній, тобто в обліку ПДВ не буде жодних наслідків.
Бухгалтерський та податковий облік отримання відшкодування витрат
та штрафів (облік туроператора — неплатника ПДВ)
| № з/п | Зміст господарської операції | Сума, | Бухгалтерський облік | Податковий облік | ||
| Дт | Кт | доходи | витрати | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Надходження часткової передоплати за турпродукт | ||||||
| 1 | Надійшла часткова передоплата за турпродукт від туриста | 7000 | 311 (301) | 681 | — | — |
| Формування турпродукту (до моменту відмови туриста) | ||||||
| 1 | Перераховано постачальникам передоплату за складові турпродукту | 9000 | 371 | 311 | — | — |
| Відмова туриста від договору | ||||||
| 1 | Списано суму передоплати постачальникам на витрати (якщо вона є збитком туроператора) | 9000 | 949 | 371 | — | — |
| 2 | Відображено заборгованість туриста перед туроператором, у тому числі: | |||||
| 2.1 | у частині фактично понесених витрат | 9000 | 374 | 715 | — | — |
| 2.2 | у частині штрафу | 1000 | 374 | 715 | — | — |
| 3 | Здійснено залік заборгованості туриста в сумі передоплати турпродукту | 7000 | 681 | 374 | — | — |
| 4 | Надійшли кошти від туриста, у тому числі: | |||||
| 4.1 | сума відшкодування | 2000 | 311 (301) | 374 | — | — |
| 4.2 | сума штрафу | 1000 | 311 (301) | 374 | 1000 | — |
Сподіваємося, що ця стаття допоможе розібратися в умовах, за яких туристи мають право відмовитися від виконання договірних зобов'язань, та відшкодуванні/санкціях, що в такому разі може бути покладено на них відповідними суб'єктами туристичної діяльності. Звісно, краще, щоб кількість таких ситуацій у вашій практиці наближалася до нуля, проте політична та економічна нестабільність, що спостерігається останнім часом, позначається й на умовах ведення бізнесу, особливо, туристичного. У зв'язку з цим, якщо такі відмови все ж мають місце, то варто знати порядок відображення подібних операцій в обліку, у тому числі отримання від туриста сум відшкодування та штрафів.
