Щодо сплати екологічного податку за розміщення відходів
Лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 06.03.2012 р. № 4794/07/10-12
Міністерство екології та природних ресурсів розглянуло звернення Державної податкової служби від 15.02.2012 р. № 1997/5/15-2116, 21.02.2012 р. № 2268/5/15-2116, 25.01.2012 р. № 1025/5/15-2116 щодо надання роз'яснень стосовно окремих аспектів сплати екологічного податку за розміщення відходів та, додатково до листа від 16.01.2012 р. № 643/07/10-12, в межах компетенції, інформує.
Щодо можливості застосування роз'яснень Мінприроди при наданні роз'яснень Державною податковою службою
Слід зазначити, що визначення базового терміна «розміщення відходів» у Законі України «Про відходи» (далі — Закон) суттєво відрізняється від аналогічного терміна у Податковому кодексі (далі — Кодекс), тому використання роз'яснень Мінприроди, фрагментарно відірваних від контексту, у загальних роз'ясненнях Державної податкової служби може містити цілком передбачені протиріччя.
На думку Мінприроди, викладену у листі від 21.07.2011 р. № 13588/07/10-11, до змісту терміна «розміщення відходів», який він мав відповідно до Закону, було додано «зберігання — тимчасове розміщення до утилізації чи видалення». Таким чином, фактично відбулась зміна попередньої бази оподаткування (відходи, що розміщувались (остаточно) на нову (відходи, що захоронюються ++ відходи, які тимчасово зберігаються перед видаленням або утилізацією). Виходячи з цього, поняття «розміщення відходів» за визначенням Кодексу може бути інтерпретоване як «утворення відходів» або «перебування відходів на території підприємства».
Чи підпадає під зміст «розміщення відходів» осад та мул очисних споруд, що вивозяться на мулові майданчики, після очисних споруд каналізації
Вивезений на мулові майданчики осад та мул проходить технологічну операцію зневоднення. Остаточні обсяг та маса зазначених відходів (сухий залишок) при цьому значно зменшуються. Під час операції зневоднення відбувається також очистка і вологи через шари ґрунту (інша назва мулових майданчиків — поля фільтрації).
Таким чином, розміщення зазначених відходів (мул та осад) відбувається лише після закінчення всіх складових (етапів) очистки, у тому числі тих, що відбуваються на полях фільтрації (очистка води та зневоднення мулу).
Щодо дозволу на використання спеціально відведених місць для зберігання та захоронення відходів
Законодавством не передбачено отримання такого дозвільного документа, як «Дозвіл на використання спеціально відведених місць для зберігання та захоронення відходів».
При проектуванні таких спеціально відведених місць та об'єктів для зберігання та захоронення відходів здійснюються відповідні процедури, зокрема проведення державної екологічної експертизи, без позитивного висновку якої будівництво таких місць та об'єктів заборонено.
Крім того, щорічні обсяги розміщення відходів на спеціально відведених місцях та об'єктах нормуються відповідно до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 р. № 1218 (далі — Порядок).
Слід зазначити, що дозвільні документи згідно з Порядком стосуються всієї діяльності підприємства, а не окремих об'єктів.
Щодо відходів від виробництва сільськогосподарської продукції
Законом передбачено два альтернативних напрями поводження з відходами: утилізація (використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів) та видалення (в основному шляхом захоронення та знищення (знешкодження)).
Згідно із схемою основних операцій з відходами, які призводять до утилізації або видалення відповідно до основної міжнародної угоди у сфері поводження з відходами — Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (додається*), до операцій розміщення відходів відносяться операції захоронення (D1, D2, D3, D4, D5, D6, D7) та зберігання (постійного) (D12). Статтею 17 Закону передбачено в установленому порядку сплата екологічного податку за розміщення відходів. Саме в результаті розміщення відходи назавжди займають певне місце у довкіллі.
Сплата екологічного податку за утворення відходів, утилізацію відходів або підготовчі операції до утилізації чи видалення відходів Законом України «Про відходи» не передбачена.
Відходи сільського господарства містять значну частку органічних речовин (органічну складову) та практично завжди повністю утилізуються за різними напрямами (наприклад, операції R1, R3, R10) (див. додаток*).
* Не наводиться. — Прим. ред.
Таким чином, хоча курячий послід або гній є відходами, але після нескладних підготовчих операцій відбувається остаточна утилізація зазначених відходів.
Заступник Міністра — керівник апарату
Д. Мормуль
коментар редакції
Мінприроди про «сміттєвий» екоподаток: і вашим, і нашим
Традиційні весняні семінари, проведені нещодавно фахівцями редакції в різних містах України, наочно засвідчили, що торішня «сміттєва» лихоманка впевнено пішла на спад — запитання читачів щодо екоподатку за розміщення відходів майже вичерпалися.
Заради справедливості слід зазначити, що вирішальне значення для нормалізації ситуації мала Узагальнююча податкова консультація щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затверджена наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 103). Не знаємо, чим була мотивована її поява, але не викликає сумніву, що значною мірою вона ґрунтувалася на ліберальних роз'ясненнях Мінприроди (див. листи від 04.08.2011 р. № 14364/07/10-11 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 82, від 05.09.2011 р. № 16687/07/10-11 і від 06.12.2011 р. № 23982/07/10-11), що має статус головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.
Нагадаємо: автори як перелічених вище роз'яснень, так і самої податкової консультації, виходили з того, що платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є тільки ті суб'єкти господарювання, які розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях або об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. При цьому місця тимчасового зберігання відходів (контейнери або урни для збору побутових відходів) не є місцями їх остаточного видалення та не належать до спеціально відведених місць або об'єктів.
Судячи з листа, що коментується, податківці все ще продовжують сумніватися, чи правильно вони вчинили, відступивши у «сміттєво-податковому» протистоянні, у зв'язку з чим продовжують екзаменувати Мінприроди на предмет «окремих аспектів сплати екологічного податку за розміщення відходів», причому тепер уже не лише побутових, а й усіх інших. Сьогоднішній лист дійсно в чомусь схожий на екзаменаційний білет, оскільки містить відповіді на 2 теоретичні та 2 практичні запитання щодо теми, яка розглядається.
Слід зауважити, у практиці шановне міністерство значно сильніше, ніж у теорії, — відповіді на обидва практичні запитання (про мул очисних споруд та про відходи виробництва сільськогосподарської продукції) заслуговують на тверду п'ятірку (насамперед за те, що точно відповідають чинному законодавству, і вже потім — за те, що не суперечать інтересам платників податків).
Щодо першого з них автори листа, пам'ятаючи про те, що ставки екоподатку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об'єктах установлені у гривнях за 1 тонну (див. п. 246.2 ПКУ), справедливо зазначили, що розміщення мула та осаду очисних споруд на полях фільтрації відбудеться тільки після зневоднення вказаних відходів та очищення води, що міститься в них, а отже, загальна маса відходів, за яку доведеться сплатити екологічний податок, буде в декілька разів менше їх вихідної маси.
Додамо від себе, що розміщення відбудеться (та як наслідок зобов'язання з екоподатку виникнуть) тільки в разі, коли зазначені мул та осад не знайдуть подальшого застосування шляхом їх утилізації (фахівцям у цій сфері добре відомі відповідні технології такої утилізації).
Відповідаючи на друге практичне запитання, автори листа врахували і цей нюанс. Упевнені, тепер у перевіряючих не має бути більше жодних претензій до сільгосппідприємств щодо сплати ними екоподатку за таку побічну продукцію сільськогосподарського виробництва, як гній, курячий послід тощо, оскільки, як зазначено в листі, що коментується, після нескладних підготовчих операцій відбувається остаточна утилізація вказаних відходів, а сплату екологічного податку за утворення, утилізацію або підготовчі операції до утилізації чи видалення відходів Законом України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР (далі — Закон про відходи) не передбачено.
У зв'язку з цим звертаємо увагу на консультацію провідного фахівця ДПСУ, опубліковану в журналі «Вісник податкової служби України», 2011, № 38 — 39, с. 24, а також на розміщене на офіційному сайті цього відомства роз'яснення з Єдиної бази податкових знань за кодом 300.01, де все одно стверджується, що сільськогосподарські підприємства, селянські та інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом продукції тваринництва та птахівництва, є платниками екоподатку. Можемо припустити, що в разі виникнення спору з податківцями суд візьме до уваги аргументи, викладені вище, та стане на бік суб'єкта господарювання, хоча в подібних спорах не можна ні в чому бути остаточно впевненим.
Що ж до необхідності отримання такими підприємствами лімітів на утворення та розміщення відходів (гною та пташиного посліду), то про неї йшлося ще в листі Мінприроди від 12.10.2005 р. № 9726/17-5 і на сьогодні в цьому питанні нічого не змінилося. Детальніше про порядок установлення таких лімітів можна прочитати у статті «Якщо на підприємстві утворюються відходи: дотримуємося порядку розміщення» («Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 95) — інформація, викладена в ній, залишається актуальною навіть після недавніх коригувань, про які йшлося в замітці «Змінено порядок установлення лімітів на утворення та розміщення відходів» («Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 33).
Переходячи до теоретичної частини «екзаменаційного білета», слід зауважити, що з нею не все так гладко, як би хотілося. Тут автори листа, схоже, вирішили дотримати баланс інтересів та трохи підіграти податківцям.
Зокрема, при відповіді на перше теоретичне запитання Мінприроди, на жаль, продовжує відстоювати зайняту раніше (див. лист від 05.09.2011 р. № 16687/07/10-11, а також консультацію, розміщену на сайті цього держоргану за посиланням http://www.menr.gov.ua/content/article/9092) позицію про кардинальну відмінність загальновживаного визначення поняття «розміщення відходів» зі ст. 1 Закону про відходи та його «податкового» визначення з п.п. 14.1.223 ПКУ (на безпідставність такої позиції ми вказували у статті «Екологічний податок за розміщення відходів» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 82).
Більше того, у цій частині сьогоднішнього документа стверджується, що з прийняттям ПКУ фактично відбулася зміна попередньої бази оподаткування (відходи, які розміщувалися остаточно) на нову (відходи, які захоронюються ++ відходи, які тимчасово зберігаються перед видаленням або утилізацією). Виходячи з цього, зазначається в листі, поняття «розміщення відходів» за ПКУ може бути інтерпретоване як «утворення відходів» або «перебування відходів на території підприємства».
Чесно кажучи, перед нами досить небезпечні вислови «головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами»! Не приведи боже, під їх впливом ДПСУ заманеться обернути історію назад, зробивши «хід конем» та оголосивши, що відносно всіх інших (непобутових) відходів керуватися Узагальнюючою податковою консультацією не можна, оскільки підприємства, виробнича діяльність яких пов’язана з утворенням відходів, зобов'язані отримати ліміт на утворення та розміщення таких відходів, який і буде в контексті, що розглядається, тим самим дозволом спеціально уповноваженого органу на використання спеціально відведених місць або об'єктів для зберігання (у тому числі тимчасового) та захоронення відходів, що згадується в п.п. 14.1.223 ПКУ (припущення, звісно, суто гіпотетичне, проте деякі підстави для нього можна знайти у відповіді Мінприроди на друге теоретичне запитання щодо можливості видачі такого дозволу).
Сподіваємося, що подібному трактуванню податкового законодавства стануть на перешкоді очікувані найближчим часом зміни до п.п. 14.1.223 ПКУ (маємо на увазі законопроект від 17.02.2012 р. № 9661-д, прийнятий поки що в першому читанні). У разі їх затвердження під розміщенням відходів розумітиметься (1) постійне (остаточне) перебування або (2) захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях або об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Є всі підстави вважати, що після зазначеного втручання законодавця і в податкового, і в природоохоронного відомства остаточно зникне підґрунтя для фіскального підходу до справляння екоподатку за розміщення відходів.
Ігор Хмелевський
