Єдиноподатник, який здає землю в оренду: чи сплачувати земельний податок?
Підприємство-єдиноподатник здає в оренду власну будівлю. Чи зобов'язане воно сплачувати земельний податок за земельну ділянку, що перебуває у власності підприємства, на якій розташована така будівля?
(м. Дніпропетровськ)
Вимушені констатувати, є два варіанти відповіді на поставлене запитання, зумовлені різним прочитанням п. 297.1 ПКУ. Нагадаємо, відповідно до зазначеного пункту платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема від сплати земельного податку (звільнення не працює, якщо йдеться про земельну ділянку комунальної або державної власності, що перебуває в користуванні єдиноподатника, — від орендної плати за такі ділянки спрощенці не звільнені).
Річ у тім, що передбачене п. 297.1 ПКУ звільнення не поширюється на земельний податок за земельні ділянки, які не використовуються платниками єдиного податку для здійснення господарської діяльності.
Позиція податкових органів зводиться до того, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не вважається такою, що використовується в господарській діяльності платника єдиного податку, а тому за таку ділянку земельний податок підлягає сплаті. Аналогічна ситуація має місце, якщо в оренду передається будівля, розташована на земельній ділянці, яка перебуває у власності платника єдиного податку (докладно про плату за землю див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 11). Більше того, податкові органи наполягають на необхідності сплати земельного податку єдиноподатником, який здає в оренду нежитлове приміщення в багатоквартирному будинку. Відповідні роз'яснення розміщено в Єдиній базі податкових знань (див. зокрема підрозділ 200.01).
Слід зазначити, що подібну позицію податкові органи висловлювали і за часів Указу про спрощену систему оподаткування. Так, відповідно до ст. 6 цього Указу суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками, зокрема, податку на землю. При цьому постановою Кабміну від 16.03.2000 р. № 507 було роз'яснено, що зазначене звільнення поширюється виключно на земельні ділянки, які використовуються суб'єктом малого підприємництва для здійснення підприємницької діяльності.
Зауважимо, що з іншого розуміння наведених вище норм виходять судові інстанції, які вважають подібні заяви податкових органів такими, що не мають під собою законних підстав (див., наприклад, ухвалу Київського апеляційного адмінсуду від 23.02.2012 р. у справі № 2а-8243/11/2670, постанову Донецького окружного адмінсуду від 12.08.2011 р. у справі № 2а/0570/9475/2011, постанову Рівненського окружного адмінсуду від 09.11.2011 р. у справі № 2а/1770/4400/2011). Вони зазначають таке:
— згідно зі ст. 42 ГКУ підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку;
— операції з передачі в оренду нерухомого майна можуть охоплюватися поняттям підприємницької діяльності, а тому платник єдиного податку повинен звільнятися від сплати земельного податку, у тому числі за земельні ділянки, передані в оренду, або за земельні ділянки, на яких розташована будівля, що передається в оренду.
Підбиваючи підсумок, можна сказати, що несплата земельного податку в ситуації, щодо якої було поставлено запитання, найімовірніше, призведе до претензій з боку податкових органів. Водночас, платник податків може розраховувати на підтримку судів, якщо зважиться на оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому буде донараховано податкові зобов'язання із земельного податку.
Зауважимо, що податковими органами інколи використовується й інший аргумент, також не заснований на нормах чинного законодавства, для обґрунтування необхідності сплати єдиноподатниками земельного податку за земельні ділянки, що перебувають у їх власності. Так, вони вказують на те, що звільнення поширюється виключно на ті земельні ділянки, право власності на які оформлено на платника податків. Якщо для юросіб це не проблема, то для фізосіб-підприємців, які розраховують на несплату земельного податку, ця вимога стає фактично нездійсненною, оскільки державний акт на земельну ділянку оформляється на звичайну фізособу, а не на фізособу-підприємця. Право власності на земельну ділянку оформлялося на підприємця виключно в період дії Указу Президента України «Про продаж земельних ділянок несільскогосподарського призначення» від 19.01.99 р. № 32/99, який з 19 січня 1999 року по 20 липня 2007 року передбачав, що покупцями земельних ділянок несільгосппризначення можуть бути громадяни України — суб'єкти підприємницької діяльності. Безумовно, подібна аргументація суперечить чинному законодавству. Як відомо, ЦКУ визнає суб'єктом права власності звичайну фізособу, обумовлюючи при цьому можливість використання нею об'єктів права власності в підприємницькій діяльності (ст. 320 ЦКУ). Тому підприємець, який використовує земельну ділянку, що належить йому на праві власності, у своїй підприємницькій діяльності (у тому числі шляхом передачі її в оренду), звільняється від сплати земельного податку.
Олена Уварова, юрист
