Екоподаток за розміщення відходів при переробці металобрухту
Чи необхідно підприємству, що займається заготівлею та переробкою металобрухту (є відповідна ліцензія), сплачувати екологічний податок за розміщення відходів, якщо зібраний металобрухт перед його переробкою певний час зберігається на території такого підприємства?
(м. Київ )
Статтею 1 Закону про відходи встановлено, що відходами визнаються будь-які речовини, матеріали та предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), які повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не можуть надалі використовуватися в місці їх утворення чи виявлення та від яких їх власник позбавляється, має намір або повинен позбавитися шляхом утилізації чи видалення.
Досить близьким за змістом до цього визначення є визначення, наведене у ст. 1 Закону про металобрухт. Відповідно до нього під металобрухтом розуміють непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність унаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають невиправний брак, залишки чорних і кольорових металів та їх сплавів.
Зазначеним Законом суб'єктів господарювання всіх форм власності, які здійснюють операції з металобрухтом, названо спеціалізованими підприємствами, а до операцій з металобрухтом віднесено заготівлю, переробку, металургійну переробку брухту чорних та кольорових металів, причому відповідно до п. 26 ст. 9 Закону про ліцензування такі операції підлягають ліцензуванню. Крім того, ст. 4 Закону про металобрухт передбачено, що зазначені операції з металобрухтом здійснюються тільки спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами, яким і видається ліцензія.
Важливо відзначити: незважаючи на пряму норму ст. 2 Закону про металобрухт щодо непоширення Закону про відходи на відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, у ст. 2 Закону про відходи міститься зворотна норма, згідно з якою Закон про металобрухт є складовою частиною законодавства про відходи, причому за правилами вирішення юридичних колізій чинною на сьогодні потрібно вважати останню з них як таку, що прийнята пізніше.
Водночас не доводиться сумніватися, що металобрухт має розглядатися як відходи лише за місцем свого утворення: або в побуті (побутовий металобрухт), або у процесі господарської діяльності ( промисловий металобрухт*). Однак навіть у цьому випадку вимоги про сплату екоподатку за розміщення відходів особами (точніше, суб'єктами підприємницької діяльності), в яких утворюється металобрухт, не можна вважати законними, хоча не виключено, що податківці продовжуватимуть наполягати на цьому й сьогодні, після виходу Узагальнюючої податкової консультації з екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 103), аргументуючи обмеженістю предмета її регулювання тільки побутовими відходами (про можливість такого трактування ми попереджали в редакційному коментарі до листа Мінприроди України від 06.03.2012 р. № 4794/07/10-12 // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 36 — 37).
* Визначення обох зазначених різновидів металобрухту див. у ст. 1 Закону про металобрухт.
Для підприємства, про яке йдеться в запитанні (у термінології Закону про металобрухт — спеціалізованого підприємства), заготовлений ним металобрухт є сировиною для подальшої переробки і вже хоча б через це не може розглядатися як відходи виробництва. Отже, абсолютно некоректно ставити питання про необхідність сплати екоподатку за розміщення відходів, якщо зібраний металобрухт перед його переробкою певний час зберігається на території такого підприємства.
Однак зовсім не виключено, що контролюючі органи відстоюватимуть фіскальну позицію і в цьому питанні, спираючись на п. 240.5 ПКУ, відповідно до якого не є платниками екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання та заготівлю відходів як вторинної сировини, здійснюють статутну діяльність зі збирання та заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), і надають послуги в цій сфері.
Справа в тому, що в переліку окремих видів відходів як вторинної сировини , збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню, затвердженому постановою КМУ від 28.02.2001 р. № 183 (про необхідність орієнтуватися саме на нього вказується у відповідній консультації, розміщеній у ЄБПЗ за кодом 300.01), на сьогодні фігурують лише відходи полімерні та відходи гумові, у тому числі зношені шини. Оскільки металобрухту в цьому переліку немає (і ніколи не було), то звільнення спеціалізованого підприємства від екоподатку на підставах, що містяться в п. 240.5 ПКУ, не працюватиме, з чого можна зробити поспішний висновок про необхідність сплати цього податку.
Головний аргумент, який слід використовувати для обґрунтування помилковості такого висновку, наведено нами вище: оскільки металобрухт бере участь у виробничому процесі як сировина, то спеціалізоване підприємство не здійснює ні тимчасового, ні постійного розміщення відходів і, отже, не має об'єкта і бази оподаткування, визначених п.п. 242.1.3 ПКУ як обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу.
На завершення додамо: у свою чергу, у такого спеціалізованого підприємства під час його виробничої діяльності з переробки металобрухту можуть утворюватися різноманітні відходи (шлаки плавильного виробництва, некондиційна сировина та/або готова продукція тощо), стосовно яких питання про сплату екологічного податку необхідно вирішувати в загальному порядку з урахуванням факту їх розміщення* та наявності/відсутності спеціально відведених для цього місць або об'єктів.
* Звертаємо увагу: на думку Мінприроди, яку ми повністю поділяємо (див. згадуваний вище лист від 06.03.2012 р. № 4794/07/10-12 і редакційний коментар до нього), до операцій розміщення відходів належать операції захоронення та зберігання (постійного). Аналогічно планується найближчим часом перевизначити термін «розміщення відходів» і в п.п. 14.1.223 ПКУ, відповідні зміни до якого буде внесено після остаточного прийняття законопроекту від 17.02.2012 р. № 9661-д (на сьогодні його прийнято поки що тільки в першому читанні).
Ігор Хмелевський, економіст-аналітик
