Витрати туроператора на страхування та оплату банківської гарантії
Туроператор сплачує банку комісійну винагороду за банківську гарантію (одна з умов здійснення туроператорскої діяльності), а також перераховує страховій компанії страхові платежі за укладеним договором добровільного страхування відповідальності туроператора. Чи може такі суми туроператор уключити в податковому обліку до складу «податкових» витрат?
(м. Одеса)
Як відомо, однією з вимог, що висуваються до провадження туроператорської діяльності, що ліцензується, є необхідність підтвердження туроператором фінансового забезпечення своєї цивільної відповідальності (за збитки, які можуть бути нанесені туристам у разі виникнення обставин його неплатоспроможності або внаслідок порушення процесу банкрутства) гарантією банку або іншої кредитної установи (ст. 15 Закону України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР, далі — Закон про туризм, розд. 5 Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджених спільним наказом Держкомпідприємництва та Міністерства культури і туризму України від 11.09.2007 р. № 111/55, далі — Ліцензійні умови № 111/55).
Оскільки отримання банківської гарантії в цьому випадку є обов’язковим, то суму комісійної винагороди банку за банківську гарантію підприємство-туроператор має право віднести в податковому обліку до складу «податкових» витрат як витрати, пов’язані з веденням господарської діяльності (ст. 138 ПКУ), — зокрема, включити до складу адміністративних «податкових» витрат (п.п. «є» п.п. 138.10.2 ПКУ) як витрати на оплату послуг банків (у періоді визнання таких витрат згідно з правилами бухгалтерського обліку, Дт 92 — Кт 685). Відповідно в декларації з податку на прибуток така сума відобразиться в «адміністративному» рядку 06.1.
Що стосується витрат на страхування, то перш за все вкажемо на консультацію, розміщену в розділі 110.07.12 ЄБПЗ, в якій податківці, цитуючи норми «страхового» п.п. 140.1.6 ПКУ, роз’яснювали, що витрати на будь-яке страхування відповідальності перед третіми особами до складу витрат платника-страхувальника при визначенні об’єкта оподаткування не включаються (винятком, мабуть, у цьому випадку є страхування цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, можливість відображення «податкових» витрат за яким прямо передбачена цим підпунктом). Тому з урахуванням такої «заборонної» позиції контролюючих органів віднести витрати на страхування відповідальності до складу «податкових» витрат навряд чи вдасться*.
Інша річ, якщо укладаються договори на страхування комерційних ризиків. Тоді витрати на страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податків, пов’язаних із здійсненням ним господарської діяльності (у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору) платник податків згідно з п.п. 140.1.6 ПКУ має право віднести в податковому обліку до складу «податкових» витрат (докладніше про витрати на страхування див. також статтю «Витрати на страхування: загальні принципи» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 16).
І ще один момент, що вартий уваги в цьому випадку. Якщо підприємство, припустимо, перераховує комісійну винагороду банку за банківську гарантію або страхову суму за договором страхування ризиків за тривалий період часу або ж, наприклад, відразу за весь період дії гарантії/договору страхування (Дт 39 — Кт 685, 65), то (з урахуванням п. 138.5 ПКУ та п. 8 П(С)БО 16 ) у бухгалтерському та податковому обліку такі суми потрапляють до витрат шляхом розподілу сплаченої суми (Дт 92 — Кт 39) між відповідними звітними (податковими) періодами (на що звертають увагу і податківці в консультаціях, розміщених у розділі 110.07.12 ЄБПЗ та в журналі «Вісник податкової служби України», 2011, № 48, с. 19).
Людмила Солошенко, економіст-аналітик
* Для порівняння зауважимо, що, наприклад, у договорах обов’язкового (медичного та від нещасних випадків) страхування туристів (ст. 16 Закону про туризм та п. 7.1 Ліцензійних умов № 111/55) туроператор, як правило, діє «на посередницьких засадах» на підставі укладеної зі страховою компанією агентської угоди та виступає при цьому перед туристами її агентом. Тому при такій посередницькій схемі питання про відображення витрат за страхуванням у туроператора не виникає — страхові суми проходять через туроператора як через посередника транзитом та ані до доходів, ані до витрат туроператора в податковому обліку не включаються (детальніше про туристичну діяльність див. тематичний номер газети «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 22).
