Якщо в декларації неповністю вказана назва податкового органу
При заповненні декларації з ПДВ неточно вказана назва податкового органу (через проведення реформи платником податків не було враховано зміну назви — не зазначено область). Чи можуть визнати таку декларацію недійсною?
(м. Дніпропетровськ)
Запитання, вочевидь, виникло у зв’язку з тим, що назва органу державної податкової служби, до якого подається звітність, у податковій декларації згідно з п. 48.3 ПКУ є одним із її обов’язкових реквізитів. А це, у свою чергу, може загрожувати платнику податків наслідками з п. 49.11 ПКУ, де встановлено, що в разі подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням норм пп. 48.3 і 48.4 ПКУ, декларацію у платника податків може бути не прийнято (не визнано податковою декларацією, п. 48.7 ПКУ). Щоправда, для цього податковий орган повинен точно дотримуватись визначеної процедури «невизнання».
Так, як установлює п. 49.11 ПКУ, у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пп. 48.3 і 48.4 ПКУ, податковий орган зобов’язаний направити такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації (із зазначенням причин такої відмови) у такі строки:
— у разі подання платником податків податкової декларації поштою або засобами електронного зв’язку — протягом 5 робочих днів із дня її отримання;
— при поданні такої податкової декларації особисто платником податків або його представником — протягом 3 робочих днів із дня її отримання (про процедуру «невизнання» див. також відповідь на с. 11).
Як правило, у разі подання звітності в електронному вигляді таке повідомлення-відмову зазвичай містить друга квитанція (п. 7.6 розд. III Інструкції № 233, п. 4.14 Методрекомендацій № 516), яку отримує платник податків, адже на момент її складання правильність заповнення обов’язкових реквізитів у поданій декларації вже має бути перевірена податковим органом (п.п. 4.13.6 Методрекомендацій № 516).
Отже, насамперед «невизнання» декларації податковим органом має відповідати описаній процедурі (із направленням платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті декларації, із зазначенням причин відмови, у відведений
5 (3)-денний строк). Інакше, якщо такі умови «невизнання» не дотримуються, то в такому разі вже самі дії контролюючих органів, які не виконали встановлені правила (наприклад, надіслали повідомлення пізніше відведеного строку або, припустимо, без зазначення причин тощо), можна розцінювати як неправомірні.
Водночас, якщо, припустимо, такий порядок «невизнання» буде контролюючими органами дотримано і платником податків усе-таки буде отримано повідомлення (квитанцію) про відмову, то, отримавши повідомлення-відмову у прийнятті декларації, платник податків має право (п. 49.12 ПКУ):
— подати нову декларацію та сплатити штраф — у разі порушення строків її подання (якщо ж, припустимо, отримавши повідомлення, подати нову декларацію платник податків встигає до закінчення граничних строків подання, то штраф у такому разі сплачувати не доведеться — що можливо, наприклад, у разі, якщо спочатку перша «неправильна» декларація подавалася завчасно — скажімо, у перших числах місяця, наступного за звітним, щоб до граничного строку подання закінчувалися відведені «на відмову» 5(3) робочих
днів);
— оскаржити рішення податкового органу в порядку, передбаченому ст. 56 ПКУ (зокрема, з дотриманням строків оскарження — тобто відведених на подання скарги при адміністративному оскарженні 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податків повідомлення податкового органу, або дотриманням строків давності — при судовому оскарженні). На те, що відмова у прийнятті декларації може бути, зокрема, оскаржена платниками податків у судовому порядку (може бути предметом розгляду в адміністративних судах), зверталася увага і в інформаційному листі ВАСУ від 15.06.2012 р. № 1503/12/13-12. При цьому підкреслювалося, що відмовляти платнику податків суди не мають права, навіть якщо платником податків було дещо інакше (не досить коректно) сформульовано позовні вимоги, що стосуються неприйняття декларації. А от зразок заповнення скарги на отримане, наприклад, «штрафне» податкове повідомлення-рішення, якщо, припустимо, платник податків, який спершу вирішив почекати з оскарженням, у подальшому вирішить оскаржити його, див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 44, с. 15.
Інша річ, що в цьому випадку не можна не визнати, що допущена платником податків неточність сама по собі все ж малоістотна (до речі, примітно, що іноді виною тому стає саме програмне забезпечення, що «не встигає за реформами», у базі даних якого назву податкового органу все ще не оновлено, на тлі чого «невизнання» декларації, що надійшла від платника податків, який заповнив «з його допомогою» декларацію, виглядає вельми курйозно). Тому, розуміючи всю пікантність ситуації, судова практика в подібних питаннях, зважаючи на неістотність порушень, підтримує платника податків. Так, наприклад, у постанові Дніпропетровського адміністративного суду від 02.08.2012 р. у справі № 2а/0470/6068/12 (щодо невизнання податковим органом податкової звітності через відсутність у ній поряд із кодом ДПІ найменування податкового органу, до якого вона подавалася) суд установив, що складена платником податків податкова звітність (навіть із зазначенням виключно коду ДПІ) дозволяла податковому органу чітко ідентифікувати платника податків та податковий орган, до якого вона подається. А тому в цьому випадку відсутність найменування податкового органу не може розцінюватися як порушення форми та змісту декларацій, у зв’язку з чим дії податківців з невизнання податкової звітності було визнано судом неправомірними.
Або, наприклад, розглядаючи схожу справу (щодо невизнання декларації через незазначення в ній рядків, до яких подавалися додатки), ВАСУ також, підходячи до питання системно, в ухвалі від 22.08.2012 р. № К-37964/10 справедливо зазначав, що підставою для відмови податкового органу визнати податкову звітність як податкову декларацію мають бути такі дефекти її заповнення, які впливають на адміністрування податку органом державної податкової служби. Подана ж платником податків декларація не веде до неможливості або ускладнення перевірки вказаних у ній даних податковим органом, тому не може спричинити наслідки у вигляді невизнання декларації документом податкової звітності та дії податкового органу з її невизнання незаконні. Отже, суди, як бачимо, у цьому випадку підходять до ситуації зважено.
Людмила Солошенко, економіст-аналітик
