Філія як платник окремих податків і зборів

Філія як платник окремих податків і зборів

Недостатність правового регулювання діяльності філій у вітчизняному податковому законодавстві завжди викликала нарікання у платників податків, які вирішили вдатися до такої форми організації свого бізнесу. Причому така недостатність простежувалася протягом усього «життєвого циклу» відокремленого підрозділу — від самого його створення та взяття на податковий облік, що супроводжує цю подію, до ліквідації. Розглянемо в цій статті, чи стала з прийняттям ПКУ зрозумілішою та прозорішою процедура реєстрації філії як платника податків, і заразом обговоримо порядок сплати філією окремих податків і зборів.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua

Першочерговим обов’язком платника податків, що, як і раніше, передбачено чинним на сьогодні податковим законодавством (див. п.п. 16.1.1 ПКУ), є взяття його на облік у контролюючих органах . Процедуру обліку платників податків і зборів в органах державної податкової служби наразі регламентує Порядок № 1588.

Як випливає з наведеного в п. 1.7 цього Порядку визначення терміна «платники податків», до них серед інших належать і відокремлені підрозділи, які мають, отримують (передають) об’єкти оподаткування або здійснюють діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування відповідно до ПКУ чи податкових законів, та на яких покладено обов’язок зі сплати податків і зборів згідно з цим Кодексом. Аналогічне визначення міститься також у п. 15.1 ПКУ.

Звертаємо увагу, що розшифровку терміна «відокремлений підрозділ» з п.п. 14.1.30 ПКУ окремо для цілей справляння ПДФО й окремо — для цілей справляння інших податків надано в оглядовій публікації на с. 4 цього тематичного номера. Оскільки питанням сплати філіями податку на доходи фізосіб присвячено окрему статтю (див. на с. 24), у цій статті термін «відокремлені підрозділи» розуміється виключно як філії, представництва, відомості про які внесено до Єдиного державного реєстру (скорочено — ЄДР) і яким присвоєно код ЄДРПОУ.

Якщо мимохідь пригадати процедуру обліку платників податків у «докодексну» пору (на той час ці питання регулював Порядок № 80), то можна помітити, що і тоді на облік бралися всі відокремлені підрозділи. Проте при цьому слід було мати на увазі такий важливий момент: якщо згідно з правилами справляння того чи іншого податку/збору/обов’язкового платежу його платником могла виступати тільки юридична особа (це було справедливо, наприклад, щодо плати за землю), то незалежно від того, що об’єкт оподаткування (у цьому випадку — земельна ділянка) знаходився за місцем розташування філії, в органі ДПС, який обслуговував цю територію, така юрособа — головне підприємство зараховувалася до категорії платників окремих податків (див. пп. 7.11 і 9.2 Порядку № 80). Зрозуміло, що обов’язок з подання відповідної звітності, сплати податку до бюджету, а також відповідальність за ті чи інші порушення, що стосуються справляння цього податку, покладалися при цьому на головне підприємство.

Якщо ж сплачувати певний податок/збір/обов’язковий платіж (наприклад, акцизний збір або збір за спеціальне водокористування) повинен був саме відокремлений підрозділ , то жодної додаткової реєстрації йому більше не потрібно було*, оскільки, повторимо ще раз, усі такі підрозділи первісно ставилися на облік за місцем свого розташування.

* До викладеного додамо, що при сплаті спецводозбору зустрічалася ще й така ситуація, коли відокремлені підрозділи споживали воду на території, яка не була місцем їх податкової реєстрації. Судячи з роз’яснень податківців, наведених у п. 2 листа ДПАУ від 22.01.2008 р. № 613/5/15-0816, платником зазначеного збору при цьому мало виступати головне підприємство, тобто відокремлений підрозділ до категорії платників окремих податків не зараховувався.

Із прийняттям ПКУ ідеологія взяття на облік відокремлених підрозділів змінилася не дуже, хоча певні зміни все ж є. Розглянемо детальніше, у чому вони полягають.

Отже, згідно з п. 1.4 Порядку № 1588 (див. також із цього приводу п. 63.3 ПКУ) платники податків зобов’язані стати на облік в органах держподатслужби за їх місцезнаходженням (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого і нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням, або через яких здійснюється діяльність (неосновне місце обліку). Як бачимо, замість категорії «платник окремих податків», що застосовувався раніше в Порядку № 80, тепер застосовується термін «неосновне місце обліку», які, утім, за своїм змістом досить схожі між собою.

Що стосується конкретно відокремлених підрозділів юридичних осіб, то взяття їх на облік за основним місцем обліку здійснюється після внесення відомостей про них до ЄДР (п. 3.1 Порядку № 1588). Підставою для взяття на облік відокремленого підрозділу юридичної особи є надходження повідомлення про його створення від держреєстратора або відомостей з ЄДР (у тому числі відомостей, отриманих від податкового органу за основним місцем обліку юридичної особи) до податкового органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. На це вказує п. 3.2 Порядку № 1588.

Отже, відокремлений підрозділ юридичної особи буде взято на облік у податковій інспекції за своїм місцезнаходженням, тобто за основним місцем обліку, автоматично. Проте це не позбавляє його права за власним бажанням** (див. п.п. 4.2.2 Порядку № 1588) звернутися до податківців з проханням про взяття його на облік. Для цього потрібно подати документи, перелічені в п. 4.2 цього Порядку, а саме:

— заяву за ф. № 1-ОПП (додаток 6 до Порядку № 1588);

— копію витягу з ЄДР із зазначенням відомостей про такий відокремлений підрозділ.

** Зовсім інший порядок узяття на облік (та інший пакет документів) передбачено для відокремлених підрозділів юридичних осіб, які не включаються до ЄДР (для таких юросіб законом установлено особливості їх держреєстрації). Згідно з п.п. 4.2.1 Порядку № 1588 зазначені відокремлені підрозділи в 10-денний строк після державної реєстрації (легалізації, акредитації або посвідчення факту створення в інший спосіб) зобов’язані надати до податкового органу, крім заяви за ф. № 1-ОПП, також копію документа, що підтверджує присвоєння коду за ЄДРПОУ, та копію документа (свідоцтва) про реєстрацію, акредитацію, легалізацію, створення тощо.

Разом із заявою подаються оригінали вказаних документів. Звертаємо увагу, що неподання таких документів відокремленим підрозділом юрособи жодних негативних наслідків для нього (у тому числі й тих, про які зазначено в наступному підрозділі цієї статті) мати не повинно.

Після взяття платника податків на облік за основним місцем обліку орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП (додаток 2 до Порядку № 1588), яка направляється такому платнику наступного робочого дня після взяття на облік або за його згодою в такий же строк видається йому або його уповноваженій особі (п. 3.10 Порядку № 1588). Зазначена довідка є єдиним документом, що підтверджує взяття платника податків на облік у податкових органах (п. 3.11 цього ж Порядку).

Що стосується взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку, то його процедуру регламентовано розд. VII Порядку № 1588 . Так, якщо відповідно до законодавства у платника податків, крім обов’язків щодо подання податкової звітності та/або нарахування, утримання або сплати податків і зборів за основним місцем обліку, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці , то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у відповідному податковому органі, який обслуговує цю адміністративно-територіальну одиницю (п. 7.1 Порядку № 1588).

Важливо пам’ятати, що для взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку необхідно подати реєстраційну заяву за ф. № 1-ОПП з позначкою «облік за неосновним місцем обліку» до відповідного податкового органу протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого або нерухомого майна чи відкриття об’єкта або підрозділу, через які здійснюється діяльність або які підлягають оподаткуванню (див. п. 7.2 Порядку № 1588, а також останній абзац п. 63.3 ПКУ). Інакше кажучи, на автоматичну реєстрацію платника податків за неосновним місцем обліку, як це було раніше*, зараз уже розраховувати не доводиться.

* Про можливість зарахування особи до категорії платника окремих податків без реєстраційної заяви, а тільки на підставі наданої ним відповідної звітності, ішлося раніше в Методрекомендаціях № 784 (детальніше про це див. у статті, опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 16, с. 22), які були розроблені відповідно до п. 9.1 Порядку № 80 та на сьогодні застосовуватися не повинні.

Крім того, у низці випадків узяттю на облік платника податків за неосновним місцем обліку має передувати (іноді — супроводжувати) подання заяви за формою № 20-ОПП, проте на цих деталях тут не зупинятимемося. За інформацією на цю тему відсилаємо читачів до відповідних публікацій у газеті «Податки та бухгалтерський облік» (2011, № 95, с. 42; 2012, № 5, с. 30, № 9, с. 41 та на с. 44 сьогоднішнього номера).

Про всяк випадок опишемо процедуру зняття платника податків з неосновного місця обліку — її врегульовано п. 7.4 Порядку № 1588. Так, платники податків, в яких відсутні об’єкти, закриті відокремлені підрозділи, у зв’язку з чим такого платника податків було взято на облік за неосновним місцем обліку, знімаються з такого обліку в разі надходження (наявності) відповідних підтвердних документів або у зв’язку із закінченням бюджетного року за умови сплати податків, зборів до бюджету, на підставі службових документів органу державної податкової служби. Інакше кажучи, якщо головне підприємство стояло на обліку за неосновним місцем обліку, скажімо, як платник податку на землю, то після продажу земельної ділянки, що в цьому випадку виступала об’єктом оподаткування, таке підприємство може знятися з обліку, подавши копію договору купівлі-продажу землі та розрахувавшись з бюджетом за минулі податкові (звітні) періоди.

Із загального контексту розд. VII Порядку № 1588 випливає, що і зараз за неосновним місцем обліку може перебувати тільки юридична особа, навіть якщо за цим же місцем як за своїм основним місцем обліку зареєстровано її відокремлений підрозділ, причому таке взяття на «неосновний» облік головного підприємства потрібне тільки якщо самого відокремленого підрозділу не наділено згідно з ПКУ статусом платника того чи іншого податку/збору. В іншому разі всі обов’язки з декларування та сплати податку або збору виконуватиме такий відокремлений підрозділ, а отже, у реєстрації за неосновним місцем обліку головного підприємства немає жодної необхідності.

Відповідні санкції за такі порушення встановлено п. 117.1 ПКУ. Так, зокрема, за неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному податковому органі накладається штраф на юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи в розмірі 510 грн. При неусуненні таких порушень або за ті самі дії, учинені протягом року особою, яка піддавалася штрафу за це ж порушення, наступного разу штраф підвищується до 1020 грн.

Як бачимо, відповідальним у цьому випадку є той суб’єкт обліку, який допустив це порушення, — або головне підприємство, або його відокремлений підрозділ, що підлягає взяттю на податковий облік. Звертаємо увагу, що в цьому контексті санкції за п. 117.1 ПКУ може бути застосовано лише до відокремлених підрозділів юросіб, які не включаються до ЄДР (див. про них у виносці**
на с. 37), і до юридичних осіб за неосновним місцем обліку, оскільки всі інші платники податків у решті випадків беруться на облік автоматично після включення їх до ЄДР та надходження відповідної інформації від держреєстратора до податкового органу.

Розглянемо далі порядок сплати відокремленими підрозділами деяких видів податків і зборів у порядку їх послідовності у ПКУ (крім податку на прибуток, ПДВ та ПДФО, яким присвячено окремі статті на с. 15, 24 і 26 відповідно).

Нагадаємо, що свого часу суб’єктом обліку щодо акцизного збору (попередника акцизного податку) був платник збору, а ним могло виступати як головне підприємство, так і його відокремлені підрозділи (філії та представництва), що здійснювали виробничу діяльність. Місце обліку, тобто орган ДПС, визначався за місцем реєстрації платника.

Після набуття чинності ПКУ юридичні особи, які мали відокремлені підрозділи, що раніше самі за себе сплачували акцизний збір, повинні були усвідомити, що з 01.01.2011 р. платником акцизного податку є безпосередньо юридична особа.

Саме такого висновку ДПАУ дійшла в листі від 17.03.2011 р. № 7398/7/21-0217 ще тоді, коли у відповідних нормах ПКУ однозначності в цьому питанні не було. Тепер же, після набуття чинності відомим Законом № 3609 («Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 64), це прямо прописано в п.п. 212.3.1 Кодексу.

В умовах дії ПКУ платниками транспортного збору названо, зокрема, юридичних осіб (підприємства, установи, організації, іноземні юридичні особи, нерезиденти), які зареєстровані в установленому законом порядку та здатні від свого імені реалізувати право на першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що є об’єктом оподаткування (див. ст. 231 цього Кодексу). Детальніше на цю тему можна прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 41, с. 25.

Як бачимо, ПКУ безпосередньо оперує поняттям «юридична особа», а відокремлені підрозділи не є юридичними особами, унаслідок чого не мають права здійснювати реєстрацію транспортних засобів від свого імені. До того ж, у реєстраційних документах на транспортні засоби вказується юридична особа (власник), якій належить транспортний засіб, місцезнаходження такої особи та окремо місце стоянки транспортного засобу. Утім, якщо стоянка транспортних засобів розташована за місцезнаходженням філій або представництв юрособи, такі транспортні засоби реєструються хоча й за головним підприємством, проте за місцем їх стоянки, тобто за місцерозташуванням відокремленого підрозділу.

Таким чином, на сьогодні за відокремлені підрозділи (філії та представництва) сплачувати транспортний збір та подавати відповідну звітність зобов’язане саме головне підприємство, якому для цього доведеться зареєструватися за неосновним місцем обліку (місцезнаходженням філії). Ще раз підкреслимо, що для такої реєстрації наразі недостатньо подати тільки звітність щодо транспортного збору — в обов’язковому порядку потрібно ще подати реєстраційну заяву за ф. № 1-ОПП. Зрозуміло, нестиме всю відповідальність за неподання такої заяви, а також за повноту та своєчасність сплати та декларування цього збору, головне підприємство.

Пунктом 9.2 Порядку № 80 було передбачено зарахування платника податків органами ДПС до категорії платників окремих податків, зокрема, за місцезнаходженням джерел забруднення навколишнього природного середовища, розташованих на територіях інших територіальних громад, ніж сам платник. При цьому бралися на такий «окремий» облік самі юридичні особи, оскільки їх відокремлені підрозділи в останні кілька років перед набуттям чинності ПКУ не мали статусу самостійних платників екозбору (попередника екоподатку).

З 01.01.2011 р. платниками екологічного податку названо, зокрема (див. пп. 240.1 і 240.2 ПКУ):

(1) суб’єктів господарювання;

(2) юридичних осіб, що не здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність;

(3) бюджетні установи;

(4) громадські та інші підприємства, установи й організації.

До податкових агентів з екологічного податку відповідно до п. 241.2 ПКУ також належать виключно суб’єкти господарювання (деталізувати їх перелік не варто, оскільки це не має відношення до теми сьогоднішньої статті; детальну інформацію з цього питання наведено в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 82, с. 23).

Оскільки суб’єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ХКУ є тільки:

1) господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи

та

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства,

які здійснюють госпдіяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, то виходить, що відокремленим підрозділам юридичних осіб не надано право самостійно декларувати та сплачувати вказаний податок ані як його платникам, ані як податковим агентам.

У зв’язку з цим юридичні особи, які мають у своєму складі філії та інші відокремлені підрозділи, що здійснюють викиди та скиди забруднюючих речовин та/або розміщують відходи, повинні самі звітувати та сплачувати податок за викиди, скиди та розміщення відходів у таких підрозділах (пп. 250.8 і 250.10 ПКУ). Такий же підхід пропонують і податківці (див. консультацію з ЄБПЗ за кодом 300.06). Докладно про порядок такої сплати та подання звітності можна прочитати у статті «Екологічний податок: загальні моменти» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 82).

Податковими агентами щодо екологічного податку , як ми встановили вище, відокремлені підрозділи бути також не можуть — цей обов’язок передбачено в ПКУ тільки для юридичних осіб. Зрозуміло, що і відповідальність за ті чи інші податкові порушення щодо екоподатку лежить на головному підприємстві — юридичній особі (дійсному платнику або податковому агенті).

Щодо місцевих податків і зборів статус відокремлених підрозділів як їх самостійних платників врегульовано неоднаково. Тому варто по черзі розглянути кожний із них.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Майбутнє цього податку на сьогодні не зовсім зрозуміле — зовсім не виключено, що до 01.01.2013 р., коли заплановано початок його справляння, він зазнає істотних змін (про це ми попереджали наших читачів у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 55, с. 33). Проте доти, доки законодавцем не встановлене інше, слід керуватися положеннями п.п. 265.1.1 ПКУ, згідно з яким до його платників зараховано фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

Таким чином, відокремлені підрозділи юросіб правом самостійно декларувати та сплачувати цей податок не наділені, що знову ж таки вимагає додаткової реєстрації головного підприємства — юридичної особи — власника житлової нерухомості за неосновним місцем обліку в органі ДПС за місцезнаходженням об’єкта оподаткування, якщо така нерухомість розташована в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Єдиний податок. Підпунктом 10.1.2 ПКУ зазначений податок також віднесено до місцевих податків, причому порядку його справляння на сьогодні присвячено окрему гл. 1 розд. XIV цього Кодексу. Серед суб’єктів, за якими ПКУ не визнає право сплачувати єдиний податок, зокрема, названо представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку (п.п. 291.5.6 ПКУ).

Таким чином, суб’єктом обліку щодо єдиного податку може бути тільки головне підприємство — юридична особа (з філіями або без), а місцем обліку — орган ДПС за місцезнаходженням головного підприємства. Декларування та сплата ЄП здійснюється за таким місцем обліку і тому додаткової реєстрації за неосновним місцем обліку в тих податкових інспекціях, де зареєстровано відокремлені підрозділи, не потрібно.

Збір за місця для паркування транспортних засобів. Згідно з п.п. 266.1.1 ПКУ платниками цього збору визначено як юридичних осіб, так і їх філії (відділення, представництва), які відповідно до рішення місцевої ради організують і проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

При цьому платник збору, що має підрозділ без статусу юридичної особи, який здійснює діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки (п.п. 266.5.2 ПКУ).

Отже, щодо цього збору відокремлені підрозділи — його повноправні платники. Вони ж зобов’язані і подавати відповідну звітність за місцезнаходженням об’єкта обкладення збором за паркування, тобто в цьому випадку до того податкового органу, де самі зареєстровані за основним місцем обліку.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Відповідно до п. 267.1 ПКУ збір повинні сплачувати суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їх відокремлені підрозділи, що отримують у встановленому порядку торгові патенти та здійснюють певні види діяльності.

Підпунктом 267.4.5 ПКУ визначено, що для здійснення торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаваються суб’єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу. Зауважимо, що тут поняття «відокремлений підрозділ» слід розуміти дещо інакше, ніж ми домовилися на початку статті: насправді йдеться про структурні підрозділи, що не мають коду ЄДРПОУ.

А от філії та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, які діють на підставі затвердженого юрособою положення та є платниками податку на прибуток, а також відомості про які внесено до ЄДР, можуть придбавати торгові патенти самостійно. Про це йдеться у відповідній консультації з ЄБПЗ за кодом 120.01.

Отже, стояти на обліку у ДПІ за місцем розташування торговельної точки як платник збору та відповідно перераховувати такий збір може як юрособа, так і відокремлений підрозділ з кодом ЄДРПОУ. Інакше кажучи, якщо магазин має код ЄДРПОУ, то він стоятиме на обліку в ДПІ за місцем здійснення торгівлі та платити за патент буде саме цей підрозділ, тобто магазин. Якщо магазин не має коду ЄДРПОУ, то стоятиме на обліку в ДПІ за місцем його розташування юридична особа незважаючи на те, що місце її реєстрації (юрособи) в іншому районі.

І в першому, і в другому випадку для взяття на облік як платника збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, крім заяви про видачу патенту, необхідно подати також реєстраційну заяву
за ф. № 1-ОПП (і може так статися, навіть заяву за ф. № 20-ОПП, якщо з’явився новий об’єкт оподаткування, скажімо, магазин, або змінився його стан).

Про подробиці застосування штрафних санкцій за порушення торговельно-патентних правил (зокрема, за несплату (неперерахування) суб’єктом господарювання сум збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності в порядку та в строки, визначені ПКУ ) читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 72, с. 22.

Туристичний збір. Щодо цього збору інтерес представляє не перелік його платників з п.п. 268.2.1 ПКУ, які є в цьому випадку номінальними, а перелік податкових агентів, зобов’язаних справляти такий збір з його платників та перераховувати його до бюждету, а також звітувати за ним.

За рішенням місцевої ради справляння збору може здійснюватися такими податковими агентами (п.п. 268.5.1 ПКУ):

1) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими установами готельного типу, санаторно-курортними установами;

2) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення до будинків (квартир), що належать фізособам на праві власності або на праві користування за договором найму;

3) юрособами або фізособами-підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Здавалося б, оскільки в наведеному списку відокремлені підрозділи не фігурують, то питання про сплату ними турзбору як податковими агентами можна було й закрити. Проте п.п. 268.7.2 ПКУ при цьому встановлено, що податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі ДПС за місцезнаходженням підрозділу. Із цього можна зробити висновок, що такі відокремлені підрозділи юросіб повинні самостійно справляти, перераховувати до бюджету та звітувати щодо турзбору за своїм місцезнаходженням.

Тут усе просто (причому з прийняттям ПКУ нічого не змінилося): суб’єктами плати за землю можуть бути тільки юридичні особи та фізичні особи — підприємці (у тому числі резиденти та нерезиденти), які відповідно до законодавства набули права власності на землю в Україні або яким за законодавством надано в користування земельні ділянки державної і комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Загальновідомо, що філії не є юридичними особами (див. ч. 3 ст. 95 ЦКУ), тому вони не можуть бути платниками плати за землю в жодній із двох її форм: ані у формі земельного податку, ані у формі орендної плати. Отже, головне підприємство, що має у своєму складі відокремлені підрозділи (філії), у господарській діяльності яких використовуються земельні ділянки, само повинно виступати платником плати за землю за такі ділянки. Саме йому, а не філії, слід подавати декларації з плати за землю до державних податкових інспекцій за місцем знаходження земельних ділянок, зареєструвавшись попередньо в таких інспекціях за неосновним місцем обліку. Таку ж думку поділяють і податківці (див. відповідну консультацію з ЄБПЗ за кодом 200.05).

Пунктом 323.1 ПКУ платниками спецводозбору серед інших прямо визначено філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

При цьому залежно від наявності в них банківських рахунків, а також від того, чи ведуть вони окремий бухгалтерський облік своєї діяльності та чи складають окремий баланс, декларування та сплату збору покладено або безпосередньо на них (див. п. 328.5 ПКУ), або на їх головні підприємства (див. п. 328.6 цього Кодексу).

Зокрема, якщо до складу водокористувача — юридичної особи входять структурні підрозділи, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності, не складають окремого балансу, то декларації збору подаються та збір вноситься водокористувачем, до складу якого входять такі структурні підрозділи, за місцезнаходженням водних об’єктів та за ставками збору, установленими для цих водних об’єктів.

Отже, у такому разі головне підприємство повинне стати на облік як платник збору за спеціальне використання води в органі ДПС за місцезнаходженням водних об’єктів та подавати декларації з цього збору, а також сплачувати його за місцезнаходженням водних об’єктів та за ставками збору, установленими для цих водних об’єктів (додатково див. лист ДПАУ від 27.04.2011 р. № 8020/6/15-0816).

Філії , відділення, інші відокремлені підрозділи водокористувача, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, та складають окремий баланс, тобто відокремлені підрозділи в тому значенні, в якому ми домовилися розуміти цей термін у межах цієї статті, подають податкові декларації та сплачують збір за місцем своєї податкової реєстрації.

Про інші податки і збори, такі, як:

— плата за користування надрами (розд. XI ПКУ);

— фіксований сільськогосподарський податок (гл. 2 розд. XIV ПКУ);

— збір за користування радіочастотним ресурсом України (розд. XV ПКУ),

достатньо буде сказати, що у відповідних нормах цього Кодексу, які визначають коло їх платників, не передбачається можливість самостійного декларування та сплати відокремленими підрозділами юридичних осіб. А от відносно збору за спеціальне використання лісових ресурсів (розд. XVII ПКУ) усе навпаки — його платниками, крім лісокористувачів — юридичних осіб, є також їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи (див. п. 329.1 цього Кодексу).

Що стосується рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат, то розд. X ПКУ, яким на сьогодні врегульовано справляння такої плати, з 01.01.2013 р. узагалі втратить чинність (подробиці див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 55, с. 46), тому говорити про неї вже не варто.