Оплата праці працівників-сумісників

Оплата праці працівників-сумісників

В одному з попередніх номерів нашої газети було розглянуто особливості організації праці сумісників, порядок працевлаштування та звільнення цієї категорії працівників (див. статтю «Я — сумісник!» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 73, с. 29). Мета цієї статті — розглянути питання, що стосуються оплати праці працівників-сумісників, нарахування їм лікарняних, декретних та відпускних.

Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про оплату праці — Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Закон про відпустки — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Закон № 2240 — Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III.

Закон № 2464 — Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.

Порядок № 1266 — Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266.

Інструкція № 59 — Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну України від 13.03.98 р. № 59.

Насамперед слід зауважити, що робота на умовах неповного робочого часу, різновидом якої є робота за сумісництвом, не спричинює будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП, лист Мінпраці від 03.03.2008 р. № 42/13/133-08). Проте певні особливості як при нарахуванні заробітної плати працівникам-сумісникам, так і при розрахунку належних їм відпускних та соціальних допомог, матимуть місце. Що це за особливості, розглянемо далі.

Оплата праці працівників-сумісників здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ст. 102¹ КЗпП). Тому місячний фонд оплати праці сумісника може бути менше мінімальної заробітної плати. Проте в умовах нормальної тривалості робочого часу заробітна плата такого працівника має бути не нижче встановленого законодавством рівня мінімальної заробітної плати. Аналогічне правило діє і для відрядників: відрядні розцінки працівників-сумісників має бути встановлено так, щоб у разі виконання місячної норми оплата праці працівника становила не менше мінімальної заробітної плати*.

— у місячному розмірі: у січні — березні — 1073 грн., у квітні — червні — 1094 грн., у липні — вересні — 1102 грн., у жовтні — листопаді — 1118 грн., у грудні — 1134 грн.;

— у погодинному розмірі: у січні — березні — 6,43 грн., у квітні — червні — 6,56 грн., у липні — вересні — 6,61 грн., у жовтні — листопаді — 6,70 грн., у грудні — 6,80 грн.

На працівників-сумісників у повному обсязі поширюються положення трудового та зарплатного законодавства. Тобто такі працівники нарівні з іншими мають право на встановлення їм доплат, надбавок, премій, інших виплат, гарантованих КЗпП, генеральною чи галузевою угодою, колективним договором, укладеним на підприємстві. Водночас слід мати на увазі: якщо працівник-сумісник виконує роботу понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості робочого дня, то така робота не вважається надурочною та оплачується в одинарному розмірі (див. абзац другий п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13).

Чинне законодавство не встановлює обмежень щодо можливості направлення у відрядження працівників-сумісників. Причому працівника може бути направлено у відрядження як з основного місця роботи, так і з роботи за сумісництвом, або одночасно з двох підприємств.

Якщо працівник, який має декілька місць роботи, відряджається тільки з одного підприємства, то період відрядження оплачується з урахуванням вимог ст. 121 КЗпП лише на тому підприємстві, яке його відрядило . На інших підприємствах працівник на період відрядження може взяти відпустку без збереження заробітної плати (ст. 26 Закону про відпустки) чи іншу відпустку, передбачену Законом про відпустки.

Якщо строк і місце відрядження за основним місцем роботи та за сумісництвом збігаються, заробіток зберігається за працівником на обох посадах. Щодо витрат для відшкодування витрат на відрядження працівника, то якщо у внутрішніх положеннях про відрядження, розроблених на підприємствах, які відрядили працівника, міститься норма про розподіл таких витрат між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, то вони мають право за попередньою домовленістю сторін розподілити між собою такі витрати. При цьому в наказі про відрядження кожного з підприємств слід указати, які саме витрати відшкодовуватимуться працівнику кожним із підприємств.

Аналогічні правила діють і щодо внутрішніх сумісників. Тобто, якщо внутрішній сумісник направляється у відрядження, наприклад, з основного місця роботи, то заробіток за період відрядження буде збережено тільки за основним місцем роботи. Якщо ж у відрядженні він виконуватиме службові доручення, що мають відношення і до основної роботи, і до роботи за сумісництвом, то заробіток за період відрядження має бути нараховано за обома місцями роботи. При цьому в наказі про відрядження роботодавець в обов’язковому порядку повинен вказати обидві посади працівника-сумісника, який відряджається, а також як розподілятимуться щодо цього працівника витрати на відрядження в податковому та бухгалтерському обліку.

Оплата праці працівника-сумісника за виконану за період перебування у відрядженні роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. При цьому розмір такої оплати праці не може бути нижче середнього заробітку (ст. 121 КЗпП).

Для оплати праці працівника за період відрядження необхідно:

— по-перше, визначити денний заробіток за місяць, в якому працівник перебував у відрядженні;

— по-друге, розрахувати середньоденну заробітну плату працівника;

— по-третє, порівняти отримані величини. Якщо денний заробіток виявиться вище ніж середньоденна заробітна плата, оплату періоду відрядження слід здійснювати виходячи з денного заробітку. В іншому разі — за середньоденним заробітком.

При визначенні денного заробітку враховуються всі елементи заробітної плати, які працівник отримує в місяці, в якому його направили у відрядження: оклад, доплати, надбавки, премії, суми індексації (див. лист Мінсоцполітики від 08.04.2012 р. № 283/13/155-12). При цьому порівняльні розрахунки необхідно здійснювати виходячи з повного робочого місяця.

У загальному випадку розрахунок середньоденної заробітної плати провадиться відповідно до Порядку № 100 виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (з 1-го до 1-го числа), що передували місяцю, в якому працівника було направлено у відрядження (абзац третій п. 2 Порядку № 100). Зауважимо, що особливості оплати днів відряджень працівників було розглянуто фахівцем Мінсоцполітики Н. Синько в публікації «Розрахунок середньої зарплати для збереження заробітку за період перебування у службовому відрядженні» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 73, с. 35.

Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством чи з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Порядок розрахунку денної виплати та середньоденної зарплати для оплати періоду відрядження розглянемо на конкретному прикладі.

Приклад 1. Працівника було прийнято на роботу за сумісництвом з тривалістю робочого часу 4 години на день при 8-годинному робочому дні, установленому на підприємстві. З 27 по 31 серпня 2012 року він перебував у відрядженні. Згідно зі штатним розписом оклад працівника становить 3000 грн. (за умови повної зайнятості).

Режим роботи, установлений на підприємстві, — п’ятиденний робочий тиждень. Виплати, нараховані працівнику за фактично відпрацьований час перед відрядженням, наведемо в таблиці.

1. Розрахуємо денну заробітну плату за серпень 2012 року:

1500 : 22 = 68,18 (грн.),

де 22 — кількість робочих днів у серпні 2012 року згідно з графіком роботи підприємства.

2. Розрахуємо середньоденну заробітну плату працівника:

3000 : 41 = 73,17 (грн.).

Оскільки розмір середньоденної зарплати (73,17 грн.) перевищує суму денної заробітної плати (68,18 грн.), то оплата днів відрядження здійснюватиметься виходячи із середньоденної зарплати працівника.

3. Визначимо суму виплат за дні відрядження:

73,17 х 5 = 365,85 (грн.).

Щорічна основна та додаткова відпустки. Працівник, який уклав трудовий договір на умовах сумісництва, має право на оплачувану щорічну основну відпустку на роботі за сумісництвом повної тривалості. Зауважимо, що тривалість щорічної основної відпустки, яка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, має бути не менше ніж 24 календарні дні (ст. 75 КЗпП та ст. 6 Закону про відпустки).

Щодо надання суміснику щорічних додаткових відпусток за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону про відпустки) та за особливий характер праці (ст. 8 Закону про відпустки) зазначимо таке. Пунктом 1 ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки встановлено, що право на такі додаткові відпустки виникає у працівника тільки у випадку, коли час його фактичної зайнятості в таких умовах становить не менше половини тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії чи посади. Тобто, якщо суміснику встановлено неповний робочий день, наприклад, 2 години на день при 8-годинному робочому дні, дні роботи на умовах неповного робочого часу не зараховуватимуться до стажу, що дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (див. лист Мінпраці від 22.03.2010 р. № 49/0/010/80-10 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 40, с. 44).

Можливість надання суміснику щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (п. 2 ст. 8 Закону про відпустки), залежить від установленого йому режиму робочого часу. Якщо сумісник зайнятий на роботі з неповним робочим днем (наприклад, працює 4 години на день при 8-годинному робочому дні), то права на таку відпустку він не має. Річ у тім, що згідно з п. 2 Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7, ненормований робочий день не застосовується для працівників, які працюють на умовах неповного робочого дня. Водночас право на цю відпустку мають працівники, зайняті на умовах неповного робочого тижня. У разі поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня додаткова відпустка за ненормований робочий день також не надається (лист Мінпраці від 07.05.2002 р. № 010-430 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 40, с. 47).

Надаючи щорічну відпустку суміснику, роботодавцю слід дотримуватись певних вимог:

по-перше, за бажанням працівника щорічна відпустка за місцем роботи за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Причому в такому разі працівник має право на щорічну відпустку повної тривалості за місцем роботи за сумісництвом до настання шестимісячного строку безперервної роботи в перший рік роботи на цьому підприємстві (п. 6 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки);

по-друге, якщо тривалість відпустки за основним місцем роботи перевищує тривалість відпустки за сумісництвом, то за бажанням сумісника йому надається відпустка без збереження заробітної плати на підставі п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки.

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами. У разі надання роботодавцю належно оформленого листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами працівниця матиме право на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, передбачену ст. 17 Закону про відпустки , як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Така відпустка є оплачуваною відпусткою. За період перебування жінки у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами їй надається допомога по вагітності та пологах, що компенсує жінці втрату заробітної плати. Порядок розрахунку допомоги по вагітності та пологах наведено на с. 33.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. За наявності підстав, зазначених у ст. 19 Закону про відпустки, працівники мають право на додаткову відпустку на дітей і на основному місці роботи, і на роботі за сумісництвом (див. лист Мінпраці від 03.03.2008 р. № 42/13/133-08). Докладно про умови надання цієї відпустки читайте у статті «Надаємо відпустку працівникам, які мають дітей» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 29.

Навчальна відпустка. Чинним законодавством не передбачене надання працівникам-сумісникам додаткових оплачуваних відпусток у зв’язку з навчанням. Тому на роботі за сумісництвом на період такої відпустки, наданої за основним місцем роботи, працівнику слід надавати відпустку без збереження заробітної плати відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки (див. лист Мінпраці від 05.06.2008 р. № 5305/0/14-08/06). Про особливості надання навчальної відпустки можна дізнатися зі статті «Навчальна відпустка» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 83.

Відпустка без збереження заробітної плати. Працівники-сумісники мають право скористатися відпусткою без збереження заробітної плати на підставі ст. 25 і 26 Закону про відпустки.

«Чорнобильська» відпустка. При визначенні права на додаткову відпустку для чорнобильців, що надається на підставі п. 22 ч. 1 ст. 20 і п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-ХІІ, слід мати на увазі, що ця відпустка не належить до щорічних відпусток, не пов’язана з робочим процесом та надається громадянам, віднесеним до 1 і 2 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, незалежно від часу роботи на підприємстві, в установі, організації, як пільга та компенсація (див. лист Мінпраці від 18.05.2011 р. № 164/13/116-11). Ця відпустка надається один раз на календарний рік та оплачується за рахунок коштів державного бюджету. При цьому особи, прийняті на роботу за сумісництвом , права на додаткову оплачувану відпустку для чорнобильців не мають.

Розрахунок середньої заробітної плати для оплати днів зазначених видів оплачуваних відпусток здійснюється відповідно до Порядку № 100 виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю надання відпустки.

Звертаємо увагу: розрахунок середньої зарплати для оплати періоду відпустки за основним місцем роботи та за сумісництвом здійснюється окремо. Тобто розрахунок середньої зарплати для оплати періоду відпустки за основним місцем роботи проводять виходячи з виплат, нарахованих у розрахунковому періоді за основним місцем роботи, а за сумісництвом — виходячи з виплат, нарахованих у розрахунковому періоді на роботі за сумісництвом.

Докладно про порядок розрахунку відпускних читайте у статті «Щорічні відпустки» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 34, с. 5.

Абзацом першим ч. 1 ст. 50 Закону № 2240 установлено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам призначаються та надаються за основним місцем роботи, за винятком допомоги по тимчасовій непраце-
здатності та допомоги по вагітності та пологах, які надаються і за основним місцем роботи, і за сумісництвом.

Із наведеної норми випливає, що працівник за місцем роботи за сумісництвом має право претендувати на отримання тільки:

— допомоги по вагітності та пологах;

— допомоги по тимчасовій непрацездатності.

А от розраховувати на отримання путівок на санаторно-курортне лікування та на оздоровлення своїх дітей у дитячих закладах оздоровлення, оплачених за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — ФТВП) суміснику не варто, оскільки вони надаються тільки за основним місцем роботи працівника. Також не зможе працівник-сумісник отримати за неосновним місцем роботи допомогу на поховання, або в разі його смерті — члени сім’ї чи інші особи, які здійснили поховання. Причина тут та сама: ця допомога виплачується тільки за основним місцем роботи. Дитячі новорічні подарунки від ФТВП він також зможе отримати тільки за основним місцем роботи.

Далі поговоримо про особливості розрахунку сумісникам виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку з вагітністю та пологами.

Розрахунок виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю здійснюється згідно з Порядком № 1266. Проте для внутрішніх та для зовнішніх сумісників він має свої особливості. Розглянемо їх далі.

Зовнішні сумісники. Для отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності зовнішньому суміснику необхідно подати до комісії (уповноваженому) із соціального страхування, створеної на підприємстві, такі документи:

1) копію листка непрацездатності, завірену підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи;

2) довідку про середню заробітну плату з основного місця роботи;

3) довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом (якщо застрахована особа працює на декількох роботах за сумісництвом);

4) копії відповідних посвідчень чи інших документів, що підтверджують його право на пільгу щодо розміру допомоги по тимчасовій непраце-
здатності, установлену ст. 37 Закону № 2240 — у разі наявності такого права.

Пунктом 3 Порядку № 1266 установлено, що розрахунковим періодом, за який здійснюється обчислення середньої зарплати для розрахунку лікарняних, у тому числі суміснику, є період за основним місцем роботи перед настанням тимчасової непрацездатності, протягом якого працівник сплачував або за нього сплачувався єдиний внесок на загальнообов’язкове соціальне страхування (далі — ЄСВ).

У загальному випадку при розрахунку лікарняних зовнішньому суміснику середньоденна (середньогодинна) заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати за сумісництвом, з якої сплачувався ЄСВ, на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у відповідному періоді розрахункового періоду за основним місцем роботи (абзац третій п. 21 Порядку № 1266).

При розрахунку середньої заробітної плати для нарахування лікарняних за сумісництвом слід мати на увазі, що загальна сума заробітної плати в місяцях розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування ЄСВ* (абзац п’ятий п. 21 Порядку № 1266). Отже, якщо в місяці (місяцях) розрахункового періоду загальна сума нарахованої заробітної плати за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом перевищує максимальну величину бази нарахування ЄСВ, до розрахунку середньої заробітної плати за місцем роботи за сумісництвом береться різниця між цією величиною та зарплатою за основним місцем роботи.

* У 2012 році розмір максимальної бази справляння ЄСВ становить: у січні — березні — 18241 грн., у квітні — червні — 18598 грн., у липні — вересні — 18734 грн., у жовтні — листопаді — 19006 грн., у грудні — 19278 грн.

Нарахування та виплата лікарняних зовнішньому суміснику здійснюється за робочі дні (години) за місцем роботи за сумісництвом, що припадають на період тимчасової непрацездатності.

Приклад 2. Працівник, який працює на підприємстві за сумісництвом (зовнішній сумісник), хворів з 6 по 13 серпня 2012 року. Працівник надав з основного місця роботи копію листка непрацездатності, завірену підписом керівника та печаткою і довідку про середню заробітну плату, нараховану за основним місцем роботи в розрахунковому періоді. На обох підприємствах установлено 5-денний робочий графік роботи. Страховий стаж працівника — 8 років 10 місяців. Розрахунковий період і за основним місцем робіт, і за сумісництвом збігається: лютий — липень 2012 року.

Інформацію про виплати, нараховані працівнику в розрахунковому періоді за основним місцем роботи та за сумісництвом, наведемо в таблиці.

У цьому випадку розрахунковий період як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом збігається, тому середньоденна заробітна плата для оплати листка непрацездатності на роботі за сумісництвом дорівнюватиме сумі нарахованої за розрахунковий період заробітної плати за сумісництвом, поділеній на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у розрахунковому періоді за основним місцем роботи.

Розрахуємо середньоденну зарплату за місцем роботи за сумісництвом:

12000 : 123 = 97,56 (грн.).

Оскільки страховий стаж працівника перевищує 8 років, то розрахунок лікарняних здійснюватиметься виходячи зі 100 % середньоденної заробітної плати.

Визначимо суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності:

97,56 х 5 = 487,80 (грн.).

Сума допомога по тимчасовій непрацездатності дорівнює 97,56 грн.

Загальна сума виплат за період непрацездатності становитиме:

487,80 + 97,56 = 585,36 (грн.).

Якщо працівник за місцем роботи за сумісництвом у розрахунковому періоді, визначеному за основним місцем роботи, не відпрацював жодного дня, але в нього є відпрацьовані робочі дні перед настанням тимчасової непрацездатності за сумісництвом, то розрахунок середньоденної (середньогодинної) заробітної плати здійснюють виходячи із заробітної плати, нарахованої за фактично відпрацьований час за сумісництвом, та кількості робочих днів, фактично відпрацьованих за основним місцем роботи, у місяці настання страхового випадку до початку хвороби (див. п. 2 прикладу до п. 21 у додатку 1 до Порядку № 1266, лист Мінпраці від 23.11.2007 р. № 653/020/99-07 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 80).

Приклад 3. За основним місцем роботи працівник працює з 01.03.2010 р., а за сумісництвом — з 06.08.2012 р. З 22 по 31 серпня 2012 року працівник хворів, що підтверджується копією листка непрацездатності, завіреною підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи. Разом із копією листка непрацездатності працівник надав довідку про середню заробітну плату, нараховану за основним місцем роботи в розрахунковому періоді (у лютому — липні 2012 року). Страховий стаж працівника становить 10 років.

Розрахунковий період, за який здійснювалося обчислення середньої зарплати для оплати періоду тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи, — лютий — липень 2012 року. Розрахунковий період за місцем роботи за сумісництвом для оплати листка непрацездатності — з 6 по 21 серпня 2012 року. У зв’язку з тим, що в розрахунковому періоді, за який розраховувалася середня зарплата для оплати періоду тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи, працівником за місцем роботи за сумісництвом не відпрацьовано жодного дня, розрахунок лікарняних за сумісництвом слід здійснювати виходячи з виплат, нарахованих за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку на роботі за сумісництвом, та кількості днів, відпрацьованих таким працівником за основним місцем роботи в місяці настання хвороби до початку хвороби (з 1-го числа місяця, в якому працівник захворів, до 1-го дня непрацездатності).

Припустимо, що працівник надав довідку з основного місця роботи про те, що ним з 1 по 21 серпня 2012 року було відпрацьовано за основним місцем роботи 15 днів. Заробітна плата, нарахована працівнику за період з 6 по 21 серпня 2012 року за сумісництвом, склала 1200 грн.

Визначимо середньоденну зарплату за місцем роботи за сумісництвом:

1200 : 15 = 80 (грн.).

Сума лікарняних за рахунок коштів підприємства становитиме:

80 х 2 = 160 (грн.).

Сума допомога по тимчасовій непрацездатності:

80 х 5 = 400 (грн.).

Загальна сума виплат за період непрацездатності дорівнюватиме 560 грн. (160 грн. +  400 грн.).

Якщо в розрахунковому періоді за місцем роботи за сумісництвом працівник не працював декілька днів, що припадають на розрахунковий період за основним місцем роботи, або в розрахунковому періоді за основним місцем роботи працівник не мав відпрацьованих робочих днів, але працював за сумісництвом, середньоденна (середньогодинна) заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за сумісництвом у розрахунковому періоді заробітної плати, з якої сплачувався ЄСВ за фактично відпрацьовані календарні місяці (відпрацьований час), на кількість робочих днів (годин) за місцем роботи за сумісництвом (абзац четвертий п. 21 Порядку № 1266, лист Мінпраці від 15.08.2007 р. № 500/020/99-07 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 75).

Приклад 4. Працівник працює за основним місцем роботи з 06.02.2006 р., за сумісництвом — з 09.04.2012 р. З 27 серпня 2012 року по 3 вересня 2012 року працівник хворів, що підтверджується копією листка непрацездатності, завіреною підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи. Разом із копією листка непрацездатності працівник надав довідку про середню заробітну плату, нараховану за основним місцем роботи в розрахунковому періоді (лютий — липень 2012 року). Страховий стаж працівника становить 12 років. На обох місцях роботи встановлено 5-денний графік роботи.

Інформацію про виплати, нараховані працівнику в розрахунковому періоді за основним місцем роботи та за сумісництвом, наведемо в таблиці с. 34.

Розрахунковий період за основним місцем роботи — лютий — липень 2012 року. У зв’язку з тим, що в цьому розрахунковому періоді є невідпрацьовані дні за місцем роботи за сумісництвом, для визначення середньоденної заробітної плати слід нараховану в розрахунковому періоді заробітну плату за сумісництвом за період з 09.04.2012 р. по 31.07.2012 р. розділити на кількість днів, відпрацьованих у такому періоді за сумісництвом (з 09.04.2012 р. по 31.07.2012 р.). Річ у тім, що, як уже зазначалося раніше, при розрахунку середньої зарплати для оплати листка непрацездатності на роботі за сумісництвом слід брати розрахунковий період за основним місцем роботи (п. 3 Порядку № 1266). Тому, незважаючи на те що квітень 2012 року було відпрацьовано працівником не повністю, заробітна плата за фактично відпрацьовані дні у квітні 2012 року братиме участь у розрахунку середньоденної заробітної плати для визначення суми лікарняних за місцем роботи за сумісництвом.

Розрахуємо суму середньоденної заробітної плати для оплати періоду хвороби на роботі за сумісництвом:

4500 : 76 = 59,21 (грн.).

Сума оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності становитиме:

59,21 х 5 = 296,05 (грн.).

Сума допомога по тимчасовій непрацездатності дорівнює 59,21 грн.

Загальна сума лікарняних складе 355,26 грн. (296,05 грн. + 59,21 грн.)

Приклад 5. За основним місцем роботи працівниця перебуває у відпустці для догляду за дитиною з 01.06.2010 р. дотепер. 30.01.2012 р. працівницю було прийнято на роботу за сумісництвом на інше підприємство*. З 13 по 17 серпня 2012 року працівниця хворіла. Згідно з довідкою, наданою з основного місця роботи, у цієї працівниці в розрахунковому періоді (лютий — липень 2012 року) за основним місцем роботи немає ані відпрацьованих робочих днів, ані нарахованої заробітної плати.

Страховий стаж працівниці — 9 років 7 місяців.

Дані щодо роботи за сумісництвом, необхідні для розрахунку виплат по тимчасовій непрацездатності, наведемо в таблиці.

У цьому випадку розрахунок середньоденної заробітної плати слід проводити в порядку, передбаченому абзацом четвертим п. 21 Порядку № 2166, а саме виходячи з кількості відпрацьованих робочих днів (годин) за сумісництвом.

Середньоденна заробітна плата для оплати періоду тимчасової непрацездатності за сумісництвом становитиме:

18000 : 123 = 146,34 (грн.).

Розрахуємо суму лікарняних, що виплачуються за рахунок коштів підприємства:

146,34 х 5 = 731,70 (грн.).

Внутрішній сумісник. Якщо працівник є внутрішнім сумісником, тобто сумісництво оформлене на тому ж підприємстві, яке є основним місцем роботи працівника, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності за обома місцями роботи буде оригінал листка непрацездатності.

Окремі розрахунки середньоденної (середньогодинної) заробітної плати за різними місцями роботи в разі хвороби внутрішнього сумісника не проводяться. Розрахунок середньоденної заробітної плати здійснюється виходячи із загальної нарахованої заробітної плати в розрахунковому періоді за основним місцем роботи та за сумісництвом і кількості відпрацьованих у ньому робочих днів за основним місцем роботи (див. лист Мінпраці від 11.09.2006 р. № 912/020/153-06 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 79). При цьому слід пам’ятати, що сумарний розмір заробітної плати за основним місцем роботи та за сумісництвом не повинен перевищувати максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Сума виплат по тимчасовій втраті працездатності розраховується шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість робочих днів (годин), що припадають на період хвороби за основним місцем роботи.

Приклад 6. Працівник є внутрішнім сумісником. У серпні 2012 року він подав до бухгалтерії підприємства належно оформлений листок непрацездатності, що свідчить про його хворобу з 1 по 10 серпня 2012 року. Розрахунковий період: лютий — липень 2012 року.

Страховий стаж працівника — 11 років 6 місяців.

Дані про відпрацьовані дні та суму зарплати наведемо в таблиці.

Оскільки працівник є внутрішнім сумісником, то середньоденна заробітна плата для оплати листка непрацездатності за обома місцями роботи дорівнюватиме сумі нарахованої за розрахунковий період заробітної плати за основним місцем роботи та за сумісництвом, поділеній на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у розрахунковому періоді за основним місцем роботи.

Сума загальної нарахованої заробітної плати за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом за місяцями розрахункового періоду не перевищує максимальну величину бази нарахування ЄСВ. Тому в розрахунку середньої заробітної плати за сумісництвом бере участь уся сума заробітної плати, нарахована в розрахунковому періоді.

Розрахуємо середньоденну зарплату:

(18600 + 9000) : 123 = 224,39 (грн.).

Визначимо суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності:

224,39 х 3 = 673,17 (грн.).

Сума допомога по тимчасовій непрацездатності складе:

224,39 х 5 = 1121,95 (грн.).

Загальна сума виплат за період непрацездатності становитиме:

673,17 + 1121,95 = 1795,12 (грн.).

Звертаємо увагу роботодавців: якщо працівник оформив сумісництво на тому ж підприємстві, де і його основне місце роботи (внутрішній сумісник), але при цьому заробітна плата за основним місцем роботи та за сумісництвом виплачується з різних джерел фінансування (наприклад, за основним місцем роботи — з бюджету, а за сумісництвом — за рахунок спецфонду), то розрахунок виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю слід проводити окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом, аналогічно розрахунку лікарняних зовнішнім сумісникам.

Призначення та розрахунок допомоги по вагітності та пологах здійснюються:

— зовнішнім сумісникам — на підставі копії листка непрацездатності, завіреної підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи, довідки про середню заробітну плату з основного місця роботи та довідки (довідок) про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом (якщо застрахована особа працює на декількох роботах за сумісництвом);

— внутрішнім сумісникам — на підставі оригіналу листка непрацездатності.

Сума допомоги по вагітності та пологах розраховується шляхом множення суми середньоденної заробітної плати на кількість календарних днів, що припадають на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами згідно з листком непрацездатності (п. 20 Порядку № 1266).

Відповідно до п. 21 Порядку № 1266 середньоденна зарплата для визначення суми декретних за місцем роботи за сумісництвом обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати за сумісництвом, з якої сплачувався ЄСВ, на кількість календарних днів у відповідному періоді розрахункового періоду за основним місцем роботи.

Якщо працівниця в розрахунковому періоді за місцем роботи за сумісництвом не працювала декілька днів, які припадають на розрахунковий період за основним місцем роботи, для розрахунку допомоги по вагітності та пологах необхідно зар-
плату, отриману за сумісництвом у розрахунковому періоді за основним місцем роботи, розділити на кількість календарних днів за місцем роботи за сумісництвом.

Як і у випадку з розрахунком лікарняних, при розрахунку середньої заробітної плати для визначення суми декретних за сумісництвом слід мати на увазі, що загальна сума заробітної плати в місяцях розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування ЄСВ.

Окремі обмеження передбачено для випадку, коли працівниця йде у відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, пропрацювавши на цьому підприємстві менше календарного місяця (тобто для новоприйнятих працівниць). У цьому випадку середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах обчислюватиметься виходячи з нарахованої заробітної плати , з якої сплачувався ЄСВ, але:

— не вище розміру середньої заробітної плати за всіма видами економічної діяльності (за даними Держкомстату*) у відповідному регіоні (в АР Крим, областях, м. Києві та Севастополі) у місяці, що передує місяцю, в якому настав страховий випадок;

та

— не нижче розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом у місяці настання страхового випадку (абзац другий п. 6 Порядку № 1266).

* Дані Держкомстату про розмір середньої заробітної плати за всіма видами економічної діяльності у відповідному регіоні можна знайти на офіційному веб-сайті Держкомстату України www.ukrstat.gov.ua

Якщо сумісництво оформлене на одному підприємстві (працівниця — внутрішній сумісник), провадити окремі розрахунки для оплати листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами за різними місцями роботи не потрібно.

Докладно про виплати, що беруть участь у розрахунку допомоги по вагітності та пологах, читайте у статті «Якщо працівниця збирається в декрет» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 21, с. 37.

Оподаткування заробітної плати сумісника здійснюється в загальному порядку: на неї нараховується та з неї утримується ЄСВ, а також утримується податок на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО).

Щодо застосування податкової соціальної пільги (далі — ПСП) за місцем роботи за сумісництвом зазначимо таке. Як відомо, ПСП застосовується до доходу у вигляді зарплати, нарахованого платнику податків протягом звітного місяця тільки за одним місцем його нарахування (виплати), яке платник податків вибирає самостійно шляхом подання заяви про самостійне обрання місця застосування ПСП (далі — заява про застосування ПСП) одному зі своїх роботодавців (пп. 169.2.1, 169.2.2 ПКУ). Тобто, якщо працівник не користується ПСП за основним місцем роботи, він може подати заяву на її застосування за місцем роботи за сумісництвом. При цьому необхідно мати на увазі таке.

Право на застосування ПСП виникає у платника податку, якщо його заробітна плата за місцем застосування ПСП не перевищує граничного розміру доходу, що дорівнює у 2012 році 1500,00 грн. Винятком із цього правила є випадки надання ПСП на дітей на підставі п.п. 169.1.2, пп. «а» і «б» п.п. 169.1.3 ПКУ (абзац другий п.п. 169.4.1 ПКУ). У таких випадках граничний розмір доходу, що дає право на застосування ПСП для одного з батьків визначається кратно кількості дітей, а для другого з батьків — на загальних підставах.

При цьому, якщо працівник отримує дохід у вигляді заробітної плати від двох роботодавців, то з граничним розміром доходу необхідно порівнювати не загальну суму заробітної плати, що отримується таким працівником від різних роботодавців, а заробітну плату, нараховану за місцем застосування ПСП (за місцем подання заяви про застосування ПСП).

Якщо ж працівник є внутрішнім сумісником , тобто виконує на одному підприємстві, крім своєї основної роботи, передбаченої трудовим договором, іншу роботу за сумісництвом, з граничним розміром доходу порівнюється загальна сума заробітної плати, нарахована такому працівнику і за виконання своєї основної роботи, і за роботу за сумісництвом одним роботодавцем . Адже з граничним розміром порівнюється загальний місячний дохід у вигляді заробітної плати, отриманий від одного роботодавця — податкового агента.

Водночас, отримуючи заробітну плату від двох і більше роботодавців, працівник — платник податку зобов’язаний контролювати загальну суму нарахованих (виплачених) оподатковуваних доходів протягом звітного року у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат чи інших виплат винагород, нарахованих (наданих, виплачених) йому у зв’язку з трудовими та цивільно-правовими договорами. І якщо загальна річна сума таких оподатковуваних доходів перевищить 120 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року (у 2012 році — 128760 грн.), то цей платник податків повинен подати до органу ДПС до 1 травня року, наступного за звітним, річну декларацію про майновий стан і доходи (п.п. «є» п. 176.1 ПКУ).

Зауважимо, що розміри ПСП, які застосовуються у 2012 році, залежно від категорії платника податків, та граничні розміри доходу, який дає право на застосування ПСП, було наведено в тематичному номері «Завжди напохваті» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 6, с. 14).

Індексація доходів, отриманих працівником на роботі за сумісництвом, передбачена ст. 10 Закону № 491 та п. 7 Порядку № 1078.

За загальним правилом спочатку індексуються доходи працівника за основним місцем роботи, а потім — дохід, отриманий ним за сумісництвом. Загальний індексований дохід, отриманий за основним місцем роботи та за сумісництвом, не повинен перевищувати розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи*.

* Розміри прожиткового мінімуму для працездатної особи в розрахунку на місяць, установлені ст. 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-VI та становлять: у січні — березні 2012 року — 1073 грн., у квітні — червні 2012 року — 1094 грн., у липні — вересні 2012 року — 1102 грн., у жовтні — листопаді 2012 року — 1118 грн., у грудні 2012 року — 1134 грн.

Отже, необхідність у проведенні індексації заробітної плати за сумісництвом виникає тільки тоді, коли зарплата за основним місцем роботи нижче розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи. У цьому випадку до розрахунку сум, що підлягають індексації за сумісництвом, потрапить різниця між установленим законом прожитковим мінімумом та заробітною платою за основним місцем роботи.

Для проведення індексації заробітної плати за сумісництвом працівник повинен надавати довідку з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу (п. 7 Порядку № 1078). Якщо працівник-сумісник не надав таку довідку, доходи за сумісництвом не індексуються (див. лист Мінпраці від 11.02.2004 р. № 024-15).

На завершення зазначимо, що приймаючи працівника за сумісництвом, слід пам’ятати: робота за сумісництвом не обмежує трудові права працівника. Водночас необхідно враховувати низку особливостей щодо надання та оплати відпусток, а також періоду тимчасової непрацездатності. Матеріал цієї статті допоможе в цьому.