Декларування валютних цінностей

Декларування валютних цінностей

Декларація про валютні цінності існує вже доволі давно, багато хто заповнював її не раз. Проте тривале існування документа зовсім не означає відсутність запитань щодо його заповнення, тим більше, що реалізація деяких моментів на практиці істотно відрізняється від того, як це було первісно задумано в теорії. Ця стаття про те, хто, коли і як повинен заповнювати валютну декларацію.

Олександр ЛЯМІН, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, банків та інших фінансових установ у сфері регулювання валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства встановлено Декретом № 15-93. Відповідно до ст. 9 цього Декрету, а також ч. 2 ст. 1 і ст. 5 Указу № 319 обов’язковому декларуванню підлягають валютні цінності та інше майно, доходи і дивіденди, що належать суб’єктам підприємницької діяльності — резидентам та перебувають за межами України. Стаття 2 Указу № 319 передбачає ведення зовнішньоекономічної діяльності тільки за наявності таких декларацій.

Отже, зазначені документи зобов’язують подавати валютну декларацію при дотриманні таких умов:

1. Особи, які зобов’язані подавати декларацію, повинні вважатися суб’єктами підприємницької діяльності та бути резидентами України.

Нагадаємо, що до резидентів Декрет № 15-93 відносить:

— фізосіб (громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі тих, які тимчасово перебувають за кордоном;

— юридичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють підприємницьку діяльність.

Що стосується кола суб’єктів підприємницької діяльності, то його окреслено у ст. 3 ГКУ (такими є суб’єкти, які здійснюють господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отримання прибутку).

2. Валютні цінності та майно повинні знаходитися за межами України.

Під валютними цінностями ст. 1 Декрету № 15-93 розуміє:

— валюту України;

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

— безпосередньо іноземну валюту;

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті;

— банківські метали — золото, срібло, платину, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, виготовлені з дорогоцінних металів.

Під майном слід розуміти сукупність речей та інших цінностей (уключаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів (ст. 139 ГКУ). До майна належать:

— основні фонди (будівлі, споруди, машини та оснащення, устаткування, інструмент, виробничий інвентар та пристосування, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, віднесені законодавством до основних фондів);

— оборотні засоби (сировина, паливо, матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети, інше майно виробничого та невиробничого призначення, віднесене законодавством до оборотних засобів);

— грошові кошти (гроші в національній та іноземній валютах);

— товари (вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги);

— цінні папери.

Крім того, ст. 190 ЦКУ відносить до майна ще й майнові права та обов’язки.

3. Такі валютні цінності та майно повинні належати таким резидентам.

Наприклад, постійні представництва нерезидентів з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі її законів та яких Декрет № 15-93 відносить до резидентів (абз. 3 п. 5 ст. 1 цього Декрету), не мають у власності свого майна, їх майно належить нерезиденту, а отже, і подання валютної декларації не є їх обов’язком (лист ГДПІУ від 15.03.95 р. № 22-112/10-1773).

Фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, навіть у разі наявності за межами України належних їм валютних цінностей, доходів та майна, валютну декларацію не подають. Нагадаємо: до категорії осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, належать і фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність (абз. 2 п.п. 14.1.226 ПКУ), тому їм подавати валютну декларацію теж не потрібно.

Дещо складніше з тими суб’єктами підприємництва, які мають заборгованості за розрахунками з нерезидентами. Як уже зазначалося, під визначення терміна «майно» підпадають майнові права та обов’язки, а такими згідно з п. 1.4 Положення про валютний контроль вважаються права вимоги особи за зобов’язаннями, за якими вона є кредитором, тобто йдеться про дебіторську заборгованість.

У п. 5 листа від 08.10.2003 р. № 15657/7/23-5317 податківці стверджують, що в розділах II — III валютної декларації відображаються валютні кошти та товари, які перебувають за межами України з порушенням строків розрахунків, установлених ст. 1, 2 Закону № 185. Тобто вони вважають, що факт наявності валютних цінностей і майна за кордоном не обов’язково тягне за собою необхідність подання валютної декларації. Аналогічне роз’яснення міститься в ЄБПЗ (підкатегорія 06.04), де на запитання про те, чи потрібно подавати валютну декларацію, якщо кошти та товари перебувають за межами України, а законодавчо встановлені строки розрахунків у сфері ЗЕД не порушені, було надано відповідь: якщо розрахунки здійснюються в установлені законодавством строки та за умови відсутності інших валютних цінностей за межами України, валютну декларацію можна не подавати.

Водночас НБУ дотримується прямо протилежної думки. У листі від 28.07.2005 р. № 13-122/3484 зазначається, що валютним законодавством установлено обов’язок декларування валютних цінностей, доходів та іншого майна незважаючи на те, що такі валютні цінності та майно є «непростроченими». Проте далі НБУ додає: «оскільки за порушення порядку і строків декларування валютних цінностей та іншого майна до резидентів (за винятком банків та інших фінансових установ) штрафні санкції застосовують саме органи державної податкової служби, то при виникненні спірних питань, пов’язаних із застосуванням штрафних санкцій, резиденти повинні звертатися безпосередньо до цих органів». Виходить, що в цьому питанні пріоритет має все-таки думка податкових органів.

Нагадаємо: строк розрахунків у валюті за експортно-імпортними операціями, що відбулися до 19.11.2012 р., становить 180 днів, а за експортно-імпортними операціями, які здійснюються починаючи з 19.11.2012 р., незалежно від дати укладення зовнішньоекономічного контракту застосовується 90-денний строк розрахунків (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 8, с. 4). При складанні декларації станом на 1 квітня 2013 року для визначення «простроченості» розрахунків слід ураховувати дію одночасно цих двох строків. Слід мати на увазі, що 90-денний строк розрахунків установлено НБУ лише на 6 місяців.

І ще один нюанс, пов’язаний з посередницькими договорами. Податківці стверджують: оскільки валютні цінності належать комітенту, то саме він повинен відображати їх в декларації (ЄБПЗ, підкатегорія 06.04), тобто комісіонер не зобов’язаний подавати валютну декларацію.

Податкове законодавство, що змінюється, не змінюючи самої суті, форми та порядку заповнення валютної декларації, вплинуло на строки її подання. Нагадаємо: згідно з п. 3 наказу № 207 валютна декларація подається щоквартально у строки, установлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності. Для всіх суб’єктів підприємницької діяльності ці строки визначено в п. 5 Порядку № 419, — щоквартально не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, та не пізніше 9 лютого — для річного звіту.

Водночас платники податку на прибуток повинні подавати разом із відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації (п. 46.2 ПКУ). Не вдаючись до деталей, зауважимо: згідно з Порядком № 419 квартальна або річна фінансова звітність подається підприємствами органу ДПС у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

У зв’язку з тим, що строки подання фінансової звітності до податкового органу та строки подання решті одержувачів не збігаються (чи можуть не збігатися), ДПСУ листом від 12.03.2012 р. № 6994/7/22-3317 роз’яснила, що декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, суб’єктами підприємницької діяльності з 01.01.2012 р. подається у строки, визначені ПКУ для декларації з податку на прибуток підприємств (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 36 — 37).

Звернемо увагу: з 2013 року платники податку на прибуток переважно подаватимуть декларації з цього податку тільки за звітний (податковий) рік (детальніше див. тематичний номер «Податок на прибуток-2013», «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 21). Утім, на наш погляд, валютна декларація подаватиметься все одно щокварталу у строки, установлені ПКУ. Отже, на подання валютної декларації відводиться 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (півріччя, року). Причому, якщо останній день строку подання валютної декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку повинен вважатися операційний (банківський) день, який настає за вихідним або святковим днем (п. 49.20 ст. 49 ПКУ), оскільки вона хоча й не є податковою декларацією, але за строками подання до неї прирівняна. Укластися в цей строк потрібно не лише подавши декларацію податковому органу, а ще й територіальному управлінню НБУ (лист ДПАУ від 22.02.2005 № 3309/7/23-5317).

Форму валютної декларації затверджено наказом № 207. Виходячи зі змісту декларації, відображенню в ній підлягають ті валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України, які на звітну дату (1 число кожного кварталу) перебувають за її межами. Показники заповнюються у валюті та у гривні за курсом НБУ на звітну дату, тобто на 1 число (лист ДПАУ від 12.10.2009 р. № 4776/С/22-5015), причому суми вказуються в числовому форматі та прописом. На думку ДПСУ, декларація може заповнюватися як із копійками, так і без них (ЄБПЗ, підкатегорія 06.04). Сама декларація складається з п’яти розділів. Оскільки заповнення розділу I «Загальні відомості» навряд чи викличе труднощі, почнемо розгляд з розділу II.

Заповнення валютної декларації станом на 1 число кожного кварталу, передбачає, що в цьому розділі відображаються не обороти фінансових вкладень за звітний період, а тільки їх залишки. Перерахунок валюти у гривні за курсом НБУ на 1 число може створити певні труднощі, оскільки в регістрах бухгалтерського обліку інформація відображається станом на останній день звітного періоду*. Проте вважаємо, що бухгалтерам, які не сушитимуть собі голову додатковим перерахунком, можна не хвилюватися. У листі ДПАУ від 12.10.2009 р. № 4776/С/22-5015 податківці визнавали, що відповідальність настає тільки за надання недостовірної інформації про наявність валютних цінностей або перекручення даних, що свідчать про приховування валютних цінностей і майна, що знаходяться за межами України, а не за правильність їх відображення в національному еквіваленті.

* У цьому аспекті особливої уваги потребує відображення немонетарної заборгованості, наприклад, заборгованості, що відображається в ряд.13 розділу II декларації. У бухобліку вона не перераховується, а в декларації її потрібно показувати за поточним курсом, тобто суми у гривнях у бухобліку та декларації можуть не збігатися.

До декларації додаються копії платіжних документів, що є документальним підтвердженням здійснення операцій, вказаних у цьому розділі.

Рядок 1. Фінансові вкладення на рахунках, відкритих в іноземних банках

У цьому рядку необхідно показувати залишки іноземної валюти в розрізі банківських рахунків, із зазначенням країни місцезнаходження рахунка, коду, назви та адреси банку (підприємства), дат і номерів платіжних документів, що засвідчують факт перерахування коштів за межі України. Дані для заповнення необхідно брати з регістра бухобліку за субрахунком 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті», звісно, відібравши з нього рахунки тільки в іноземних банках і без урахування депозитів. Оскільки розміщення валютних цінностей за кордоном без отримання індивідуальної ліцензії НБУ неможливе, зазначається її дата і номер. Нагадаємо: порядок та умови видачі НБУ резидентам індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 485.

Рядок 2. Депозити та вклади в іноземні банки

Заповнення цього рядка аналогічне рядку 1. Дані для заповнення необхідно брати з регістра бухобліку за субрахунком 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» для короткострокових депозитів в іноземних банках, договір за якими укладено на строк не більше 12 місяців, і 352 «Інші поточні фінансові інвестиції» для короткострокових депозитів, оформлених ощадними (депозитними) сертифікатами. Проценти, нараховані за депозитами, у цьому розділі не відображаються. Вони відображаються в IV розділі валютної декларації в повній сумі нарахованих та отриманих доходів та в рядку 1 розділу II в розмірі їх залишку на банківському рахунку.

Рядки 3, 4 і 6. Фінансові вкладення, перераховані до статутних фондів іноземних компаній, дочірніх підприємств, іноземних банків за кордоном

Валютні інвестиції за кордоном підлягають ліцензуванню відповідно до Інструкції № 122. Згідно з п.п. 14.1.81 ПКУ і п. 1.1 Інструкції № 122 придбання за кордоном корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності є валютною операцією, що називається інвестицією за кордон. У цій частині валютної декларації відображаються фактично здійснені прямі фінансові інвестиції — валютні операції, що передбачають внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Дані для заповнення можна почерпнути з аналітики рахунків:

— 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»;

— 35 «Поточні фінансові інвестиції».

Для валютної декларації підтвердними документами будуть платіжні документи, що свідчать про факт перерахування грошових коштів до статутних фондів в іноземній валюті. Курс валют для перерахунку в національну валюту, як уже зазначалося, використовується станом на звітну дату.

Рядок 5. Фінансові вкладення, перераховані на рахунки філій (представництв) за кордоном

Тут зазначаються дані про залишки іноземної валюти на рахунках філій в іноземних банках у розрізі банківських рахунків, із зазначенням країни місцезнаходження рахунка, коду валюти, назви та адреси банку (підприємства), дат і номерів платіжних документів, що засвідчують факт перерахування коштів за межі України. Підтвердними документами будуть платіжні документи, що свідчать про перерахування грошових коштів в іноземній валюті на рахунки філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємства в іноземних банках.

Рядки 7, 8 і 9. Фінансові вкладення, перераховані на придбання державних цінних паперів, цінних паперів іноземних банків та компаній

У цій частині валютної декларації відображаються портфельні фінансові інвестиції — валютні операції, які передбачають придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку. Підтвердними документами щодо внесених даних будуть платіжні документи, які свідчать про факт перерахування грошових коштів на придбання цінних паперів іноземних держав, компаній та банків.

Рядки 11 і 12. Фінансові вкладення, перераховані на придбання нерухомого майна та прав інтелектуальної (промислової) власності

У цих рядках розділу II валютної декларації необхідно вказувати суму коштів в іноземній валюті, перераховану на оплату вартості нерухомого майна та прав інтелектуальної (промислової) власності, навіть якщо операція з придбання цих активів успішно відбулася. Якщо нерухоме майно та об’єкти інтелектуальної власності надходять у володіння резидента на умовах подальшої оплати (після звітного періоду) — такі операції в цих рядках не відображаються, тобто безпосередньо фінансових вкладень резидент не здійснював.

Рядок 13. Сума коштів, перерахованих за кордон, та виставлених векселів за імпортними контрактами, за якими на звітну дату перевищені законодавчо встановлені строки

У рядку 13 відображаються валютні кошти, що знаходяться за межами України з порушенням строків розрахунків за імпортними операціями, тобто передоплати за імпортними контрактами, за якими в установлений строк не надійшов товар (послуга) в Україну. Інформація про проведені поточні операції з авансування імпортних контрактів, за якими не порушено законодавчо встановлені строки розрахунків, у цьому розділі не відображається. Якщо заборгованість визнається безнадійною, то її все одно слід відображати в цьому рядку. У листі від 05.12.2005 р. № 24181/7/22-1017 ДПАУ роз’яснює, що Указом № 319 не передбачена можливість недекларування наявності валютних цінностей за безнадійною дебіторською заборгованістю або внаслідок списання підприємством простроченої дебіторської заборгованості у зв’язку із закінченням строку позовної давності або в разі задоволення судовим органом позову щодо стягнення заборгованості з нерезидента на користь резидента.

І хоча цей лист стосувався експортерів, його логіку можна рівною мірою поширити і на імпортера, який перерахував кошти за кордон та нічого не отримав натомість.

Рядок 14. Фінансові вкладення, перераховані на інші цілі

Тут відображаються фінансові вкладення у вигляді валютних цінностей, що не ввійшли до перших 13 рядків. Наприклад, трапляються ситуації, коли резидентом придбаваються в нерезидента облігації зовнішньої державної позики України (а не іноземних держав) та зберігаються на рахунках в іноземних банках. Такі цінні папери також є валютними цінностями, підлягають обов’язковому декларуванню та відображенню в рядку 14 розділу II декларації (ЄБПЗ, підкатегорія 06.04).

Розділ III «Майно та товари за кордоном»

У цьому розділі відображається інформація про майно та товари, що знаходяться за кордоном: передані як внесок до статутного фонду іноземних (у тому числі спільних) та дочірніх підприємств; передані філіям (представництвам); експортовані (у тому числі роботи та послуги), оплата яких (або зустрічне постачання при бартерних зовнішньоекономічних операціях) не надійшла в установлені законодавством строки; вивезені як давальницька сировина, за які не надійшла готова продукція або валюта, тощо.

Дані вказуються в розрізі валюти із зазначенням країни об’єкта вкладення, його назви та адреси, переліку майна, цифрового коду валюти, вартості у валюті та у гривенному еквіваленті. Дані про вартість указуються, як і в попередньому розділі, — і у вигляді числа, і прописом.

Рядки 1, 2, 4 заповнюють резиденти, які оформили індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення інвестиції, передбачену Інструкцією № 122, та здійснили таку інвестицію. Документами, що підтверджують факт унесення майна до статутних фондів іноземних підприємств та банків (у тому числі спільних), а також власних дочірніх підприємств, розташованих за кордоном, є ВМД, копії яких додаються до валютної декларації.

У рядку 3 відображаються товари та майно, передані філіям (представництвам) за кордоном, у тому числі майно, придбання якого здійснювалося як імпортування товарів без увезення на територію України і яке використовується представництвом (філією) резидента за кордоном для виробництва товарів або надання послуг.

Рядки 5 — 7 заповнюють резиденти у випадках, коли в установлений законодавством строк із моменту експорту товарів, робіт або послуг не надійшла оплата в іноземній валюті (товари, роботи, послуги за бартерним контрактом або зворотне постачання за контрактом на переробку давальницької сировини), тобто за «простроченим» (у сенсі строків розрахунку) товаром. У разі здійснення експортних операцій за договором комісії обов’язок відображення у валютній декларації такого товару покладається на комітента, оскільки саме за ним зберігається право власності на товар (ст. 1018 ЦКУ).

Так само, як і у випадку із заповненням ряд. 13 розділу II декларації, у рядках розділу III, що розглядаються, слід відображати суми безнадійної дебіторської заборгованості. Зокрема листом від 05.12.2005 р. № 24181/7/22-1017 ДПАУ роз’яснює, що згідно з Указом № 319 суми простроченої дебіторської заборгованості, списані після закінчення строку позовної давності на збитки підприємства, підлягають обов’язковому декларуванню суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України до моменту зарахування коштів на валютний рахунок експортера в уповноваженому банку при здійсненні експортної операції чи до моменту постачання товару в Україну при здійсненні імпортної операції. Отже, якщо в подальшому заборгованість не буде погашена, її доведеться відображати в кожній наступній декларації.

До тимчасового перебування основних засобів ДПСУ застосовує різні підходи залежно від умов декларування цих основних засобів на митниці. Наприклад, податківці вважають, що в розділі III та взагалі в декларації не відображається автомобільний транспорт, який у разі переміщення ним товарів є засобом виконання договорів про надання транспортних послуг з переміщення вантажів за межі України. Прямо протилежного висновку вони доходять щодо обладнання, яке тимчасово вивозиться за межі території України для надання послуг нерезиденту: воно підлягає декларуванню в рядку 8 розділу III декларації з наданням відповідних пояснень (див. розділ 06.04 ЄБПЗ). Вважаємо, що в цьому випадку з їх думкою можна погодитися.

Розділ IV «Доходи (дивіденди) в іноземній валюті, одержані за межами України».

Заповнення цього розділу не повинне викликати труднощів. Відзначимо два моменти. По-перше, у ньому відображаються не лише доходи, отримані у вигляді дивідендів, а й інші доходи, одержані за межами України (наприклад, дохід за облігаціями, емітованими нерезидентом; див. ЄБПЗ, підкатегорія 06.04). По-друге, за наявності доходів (дивідендів) в іноземній валюті, отриманих від інвестиційної діяльності за межами України, згідно з наказом № 207 до декларації обов’язково додаються легалізовані та перекладені українською мовою (нотаріально посвідчені) копії таких документів:

1) аудиторського висновку про фінансову діяльність іноземного (спільного) підприємства за кордоном;

2) рішення засновників іноземного (спільного) підприємства за кордоном про розподіл прибутків (дивідендів);

3) довідки податкової служби країни, де одержано доходи (дивіденди) в іноземній валюті, про суму сплачених податків і зборів, передбачених законодавством цієї країни.

Розділ V «Інформаційні відомості»

Відмінність цього розділу від решти полягає в тому, що його дані мають тільки інформативний характер. Причому, якщо у резидента відсутні дані для заповнення перших чотирьох
розділів валютної декларації, фінансові санкції за неподання не застосовуються.

Податківці вимагають заповнювати всі вартісні дані цього розділу у валюті, в якій повинні здійснюватися розрахунки відповідно до контракту, а також у національній валюті за курсом НБУ на звітну дату (ЄБПЗ, підкатегорія 06.04). Дані розділу V заповнюються в розрізі валют наростаючим підсумком з початку року, а найменування рядків пояснюють їх зміст, і щодо їх заповнення особливих труднощів не виникає.

Послідовність подання валютної декларації покроково описана у спільному листі НБУ та ДПАУ від 17.04.2003 р. № 28-311/1929-2823, 3368/5/23-5316.

1. Валютна декларація у двох примірниках подається до місцевої ДПІ. Один примірник залишається в податківців для обліку та контролю, а другий зі штампом податкового органу та підписом відповідального працівника повертається резиденту.

2. Другий примірник валютної декларації резидент подає до територіального управління НБУ за своїм місцезнаходженням.

3. Після отримання декларації територіальне управління НБУ видає довідку про проведення декларування за формою, передбаченою додатком до наказу № 207, засвідчену підписом начальника (або його заступника) територіального управління НБУ та відбитком печатки.

4. Зазначена довідка подається до місцевої ДПІ для завірення підписом керівника (або його заступника) та відбитком печатки.

5. Надалі оформлена в такий спосіб довідка подається митним органам та є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення суб’єктами підприємницької діяльності розрахунків за ЗЕД-договорами, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Конкретні строки завірення довідки про проведення декларування валютних цінностей, поданої до місцевої податкової інспекції, законодавством не встановлено. ДПСУ листом від 25.01.2012 р. № 2351/7/22-3317 «з метою підвищення рівня обслуговування платників податків при наданні адміністративних послуг» зобов’язує своїх посадових осіб видавати їх протягом п’яти робочих днів.

Якщо суб’єкт господарювання планує здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не має валютних цінностей і майна за межами України, то він не зобов’язаний подавати декларацію про валютні цінності. У такому разі оформляється довідка про відсутність за межами України валютних цінностей та майна. Її форму наведено в додатку 2 до спільного листа НБУ, ДПАУ, ДМСУ від 09.01.98 р. № 13-226/53-188, 206/10/22-0117, 11/3-247. У листі ДПСУ від 25.01.2012 р. № 2351/7/22-3317 зазначено, що довідка про відсутність за межами України валютних цінностей та майна повинна видаватися (реєструватися) протягом п’яти робочих днів. Для оформлення такої довідки резидент подає її до місцевої ДПІ у двох примірниках, один з яких завіряється підписом та печаткою (у подальшому передається митним органам), а другий примірник залишається в ДПІ для обліку та контролю. Отримати цю довідку можна не орієнтуючись на строки подання звітності. Строк дії довідки — 1 квартал (ЄБПЗ, підкатегорія 06.04).

Відповідальність у сфері валютного декларування встановлена в Положенні про валютний контроль. Згідно з п. 2.7 цього документа невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

— порушення строків декларування — накладення штрафу в розмірі 10 нмдг за кожний звітний період (170 грн.);

— порушення порядку декларування — накладення штрафу в розмірі 20 нмдг (340 грн.).

При цьому порушенням порядку декларування вважається подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються в декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Якщо у суб’єкта підприємницької діяльності є дані тільки для заповнення розділу V декларації, то її неподання не тягне за собою фінансових санкцій (лист ДПАУ від 08.10.2003 р. № 15657/7/23-5317).

На завершення зазначимо про ситуацію, коли у валютній декларації було допущено помилку. Наказ № 207 не передбачає механізму подання нової декларації про валютні цінності з виправленими даними. Свого часу податківці не заперечували проти виправлення помилок у вже поданих валютних деклараціях шляхом подання нової, що включає всі дані за принципом «як воно має бути». Сподіваємося, що вони не відійшли від цієї практики і зараз, навіть незважаючи на негативну консультацію, розміщену в ЄБПЗ (підкатегорія 06.04). У будь-якому разі таких ситуацій краще не допускати, адже в листі НБУ від 28.07.2005 р.№ 13-122/3484 зазначалося: коли резидент самостійно виявив помилку в декларації про валютні цінності, а таку декларацію вже ним було подано, має місце порушення порядку декларування валютних цінностей, що тягне за собою накладення на резидента штрафних санкцій, передбачених п. 2.7 Положення № 49. Отже, резиденту, який виявив помилку в поданій валютній декларації, можливо, слід скористатися старовинною східною мудрістю, що виголошує: «вибачення гірше за проступок»…