Пошта редакції. Інвалютні доходи єдиноподатників: підприємств та підприємців

Інвалютні доходи єдиноподатників: підприємств та підприємців

Відповідь на це запитання надамо в розрізі підприємств-єдиноподатників (груп 4 і 6) та підприємців-єдиноподатників (актуально для груп 2, 3 і 5).

1. Підприємства-єдиноподатники можуть зіткнутися з такими категоріями інвалютних доходів.

1.1. Доходи від продажу, у тому числі експорту, товарів (робіт, послуг). Нагадаємо: відповідно до п.п. 2 п. 292.1 ПКУ для юросіб до складу доходу включається будь-який дохід, що надходить протягом звітного періоду у грошовій (готівковій або безготівковій) формі — причому для визначення такого складу слід використовувати правила бухгалтерського обліку з поправкою на грошовий характер доходу (див. спецвипуск «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 11, с. 40). Датою відображення доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок або до каси (п. 292.6 ПКУ). Водночас, якщо оплата за товари (роботи, послуги) надходить в іноземній валюті, то відповідно до п. 292.5 ПКУ сума доходу має визначатися шляхом перерахунку у гривні за офіційним курсом НБУ на дату його отримання — це правило є фундаментальним у питанні, що розглядається.

Разом із тим, здебільшого перш ніж потрапити на поточний інвалютний рахунок підприємства іноземна валюта зараховується на розподільчий рахунок. Крім того, наразі з такого розподільчого рахунка банк в обов’язковому порядку реалізує 50 % інвалютної виручки від продажу товарів* (робіт, послуг). У зв’язку з цим виникає запитання: на яку дату єдиноподатнику слід розраховувати та відображати дохід — дату зарахування коштів на розподільчий рахунок чи на поточний інвалютний рахунок? На нашу думку, у цьому випадку логічно орієнтуватися на момент зарахування коштів на розподільчий рахунок (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 14, с. 16). Важливо також ураховувати, що з доходу, який підлягає обкладенню єдиним податком, сума комісійної винагороди банку не вираховується.

* Докладно про це див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 101, с. 19, № 95, с. 9.

1.2. Доходи від продажу/купівлі інвалюти (різниця між курсом на МВРУ та офіційним курсом НБУ). Як уже зазначалося, з метою визначення складу доходів єдиноподатника як орієнтир слід використовувати показники бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим при продажу іноземної валюти (наприклад, при продажу інвалюти, що надійшла в оплату поставлених нерезиденту товарів/робіт/послуг) у підприємства-єдиноподатника може виникнути дохід — у сумі додатної різниці між курсом, за яким валюту було продано (за курсом на МВРУ), та офіційним курсом НБУ. При цьому, якщо виходити з положень бухгалтерського обліку, то для розрахунку такого доходу слід було б орієнтуватися на офіційний курс НБУ, за яким інвалюта значилася в обліку на момент продажу інвалюти, проте податківці, найімовірніше, виходитимуть з офіційного курсу НБУ на дату її надходження (також див. спецвипуск «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 11, с. 40). До того ж це і справедливо, хоча ні в П(С)БО, ні в ПКУ такої норми не встановлено. У свою чергу, якщо різниця виявиться від’ємною, то вона, вочевидь, на розмір єдиного податку не вплине.

Що стосується від’ємної різниці (між зазначеними вище показниками) при купівлі інвалюти, то такий дохід відображається лише в бухгалтерському обліку єдиноподатника та на величину єдиного податку не впливає — зумовлено це тим, що така операція не пов’язана з надходженнями грошових коштів від продажу товарів (робіт, послуг).

1.3. Курсові різниці. За наявності в єдиноподатника монетарних статей (тобто іноземної валюти на поточних рахунках/у касі або інвалютної дебіторської/кредиторської заборгованості, яку буде погашено у грошовій формі, — детальніше див. на с. 12) у його бухгалтерському обліку повинні визначатися курсові різниці: на дату здійснення господарської операції та на кожну дату балансу. У результаті таких дій у платника можуть виникнути доходи. На наше переконання, вони мають відображатися лише в бухгалтерському обліку та на єдиноподатковий облік впливати не повинні, оскільки їх отримання не пов’язане з надходженням грошових коштів.

Незважаючи на це ДПСУ вважає, що при обчисленні єдиного податку повинні враховуватися у тому числі й ті доходи, що виникають при визначенні курсових різниць за залишками інвалюти на дату балансу (див. Єдину базу податкових знань, розділ 240.04). Зрозуміло, ми з подібним підходом не згодні, оскільки, як уже зазначалося, подібні доходи ніяк не пов’язані з надходженням грошових коштів, а отже, вони не відповідають критеріям єдиноподаткових доходів згідно з п. 292.1 ПКУ (див. спецвипуск «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 11, с. 40).

1.4. Інвалютна кредиторська заборгованість зі строком позовної давності, що минув. Як відомо, до доходів підприємств-єдиноподатників потрапляють і деякі негрошові доходи, зокрема, кредиторська заборгованість зі строком позовної давності, що минув (п. 292.3 ПКУ). Вочевидь, що вона може бути виражена і в іноземній валюті, при цьому в контексті законодавчого регулювання строків розрахунків у ЗЕД, у нашому випадку актуальним є лише один її вид — заборгованість за отриманими, але не оплаченими товарами (роботами, послугами). Отже, на дату закінчення позовної давності ця сума підлягає включенню до єдиноподаткового доходу, причому виходячи з п. 292.5 ПКУ такий дохід необхідно зафіксувати за курсом НБУ на дату списання кредиторської заборгованості.

2. Підприємців-єдиноподатників в частині інвалютних доходів можуть очікувати такі наслідки.

2.1. Доходи від продажу, у тому числі експорту, товарів (робіт, послуг). У цій частині єдиноподаткові наслідки для підприємців практично не відрізняються від тих, що були розглянуті вище: такі доходи відображаються в момент надходження коштів на розподільчий рахунок (за офіційним курсом НБУ на цю ж дату) — зважаючи на те, що вимога про обов’язковий продаж 50 % інвалютної виручки поширюється і на підприємців. При цьому в разі утримання банком комісійної винагороди єдиноподатковий дохід на цю суму не зменшується.

2.2. Доходи від продажу/купівлі інвалюти. При продажу інвалюти підприємцю-єдиноподатнику, як і підприємству, слід ураховувати різницю між курсом валюти на МВРУ та офіційним курсом НБУ. Якщо така різниця додатна, то її має бути включено до доходу, що визнають і податківці (див. Єдину базу податкових знань, розділ 230.04) — хоча, слід зауважити, вони помилково називають таку різницю курсовою. При цьому вважаємо, що з метою визначення такої різниці в частині офіційного курсу НБУ підприємцю слід орієнтуватися на дату надходження інвалюти.

Якщо при продажу інвалюти утворюється від’ємна різниця, то вона в єдиноподатковому обліку підприємця не відображається. Це саме стосується і додатної/від’ємної різниці між курсом МВРУ та офіційним курсом НБУ, що виникає при купівлі інвалюти.

2.3. Курсові різниці. Підприємцям-єдиноподатникам не потрібно враховувати курсові різниці ані за залишками інвалюти на кінець кварталу (з чим, до речі, погоджуються і податківці — див. Єдину базу податкових знань, розділ 230.04), ані при здійсненні відповідних господарських операцій з монетарними статтями. У свою чергу, щодо посилань податківців у консультації в Єдиній базі податкових знань (розділ 230.04), про яку зазначалося вище в частині доходів від продажу/купівлі інвалюти, на необхідність відображення підприємцями курсових різниць, то, на наше переконання, вони помилкові та стосуються лише ситуації з продажем інвалюти.

2.4. Інвалютна кредиторська заборгованість зі строком позовної давності, що минув. Однією з форм доходів єдиноподатників 3 і 5 груп, зареєстрованих платниками ПДВ, є кредиторська заборгованість зі строком позовної давності, що минув. При цьому, як уже зазначалося в частині підприємств, актуальність це питання має лише в межах інвалютної заборгованості за отриманими, але не оплаченими товарами (роботами, послугами). У цьому випадку, ураховуючи пп. 292.3 і 292.5 ПКУ, на дату закінчення позовної давності за такою заборгованістю підприємець повинен визнати дохід — при цьому його слід перерахувати у гривні за офіційним курсом НБУ на цю ж дату.

Віталій Смердов, економіст-аналітик