Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Послуги нотаріуса в діяльності підприємства

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Серпень, 2013/№ 62
Друк
Стаття

Послуги нотаріуса в діяльності підприємства

 

Час від часу суб’єкти господарської діяльності постають перед необхідністю нотаріального посвідчення окремих правочинів, а також вчинення інших нотаріальних дій. Така необхідність або випливає із закону, або зумовлена договірними відносинами з контрагентами. У запропонованій статті розглянемо питання податкового та бухгалтерського обліку витрат на оплату нотаріальних послуг, отриманих в ході господарської діяльності.

Наталія ДЗЮБА, Олександр ОЛІШЕВКО, економісти-аналітики Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про нотаріат — Закон України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425-XII.

Декрет про держмито — Декрет КМУ «Про державне мито» від 21.01.93 р. № 7-93.

Порядок № 296 — Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5.

П(С)БО 7 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.

П(С)БО 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.

 

Нотаріальне оформлення: обов’язкове та добровільне

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦКУ загальною умовою чинності правочину є його вчинення у формі, встановленій законом. Законодавець передбачає дві форми вчинення правочину: усну й письмову (ст. 205 ЦКУ). За загальним правилом усі правочини між юридичними особами, незалежно від виду правочину та сфери його застосування, а також незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи та форми власності мають вчинятися у письмовій формі (ст. 208 ЦКУ).

Поряд з цим цивільне законодавство не встановлює обов’язковості нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) усіх без винятку правочинів, вчинених у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення таких правочинів необхідне лише тоді, коли це прямо встановлено законом або передбачено домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦКУ).

Обов’язкове нотаріальне посвідчення передбачено в ЦКУ, зокрема, щодо таких договорів:

— виділення в натурі частки з нерухомого спільного майна, що перебуває у спільній частковій власності (ч. 4 ст. 364);

— застави нерухомого майна (ч. 1 ст. 577);

— купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657);

— ренти (ст. 732);

— найму будинку або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ч. 2 ст. 793);

— найму транспортних засобів за участі фізичної особи* (ч. 2 ст. 799);

— управління нерухомим майном (ч. 2 ст. 1031) та ін.

* Звертаємо увагу, що укладення такого договору з фізособою-підприємцем не потребує його нотаріального посвідчення (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 53, с. 44).

Добровільне нотаріальне посвідчення правочину. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 209 ЦКУ учасники правочину (фізичні або юридичні особи) можуть домовитися про нотаріальне посвідчення (на свій розсуд без законодавчого зобов’язання) будь-якого правочину, вчиненого в письмовій формі.

Таким чином, за бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов’язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори купівлі-продажу «звичайного» (який не є нерухомістю) товару (виконання робіт, надання послуг), комісії, доручення, завдатку, довіреності тощо.

На практиці вважається, що в разі виникнення конфліктної ситуації набагато більше довіри до документа, який посвідчено у нотаріуса, ніж до того, що укладений в простій письмовій формі. Особливо це важливо при судових розглядах.

Укладаючи той чи інший правочин за участі нотаріуса-професіонала, можна бути впевненим, що він повністю відповідає законодавству і вам не загрожує обмеження прав. Такий правочин важко оскаржити, оскільки перш ніж посвідчити його, нотаріус перевіряє законність всіх представлених документів, докладно роз’яснює усі права та обов’язки, а також всі юридичні наслідки угоди, що укладається, що додає впевненості в «чистоті» та законності такої угоди у всіх ії сторін.

Але після того як сторони обрали більш сувору, ніж випливає із закону, форму вчинення правочину — нотаріально посвідчену замість простої письмової, якою була підстава обов’язковості такої форми — закон чи згода сторін — уже значення не має. Передбачені в законі наслідки порушення вимог про нотаріальне посвідчення договору застосовуються незалежно від того, стала відповідна форма обов’язковою через вимогу закону чи внаслідок досягнутої контрагентами домовленості.

 

Нотаріальним посвідченням правочину знехтували: як виправити становище

Відсутність нотаріального посвідчення у випадках, коли відповідно до закону таке посвідчення є обов’язковим, за загальним правилом робить договір нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦКУ), тобто в розумінні цивільного законодавства таким, що не створює для сторін жодних правових наслідків. Це, зокрема, означає позбавлення права на понесені за договором витрати та податковий кредит з ПДВ. Причому для визнання договору нікчемним рішення суду не потрібне. Інакше кажучи, податковий орган, виявивши, наприклад, під час податкової перевірки факт віднесення до витрат плати за договором, який унаслідок відсутності його нотаріального посвідчення вважається нікчемним, може такі витрати не визнати, пославшись на нікчемність договору без звернення до суду з відповідною вимогою. Суди подібні дії податківців визнають правомірними (див. ухвалу Київського апеляційного адмінсуду від 16.12.2010 р. № 2-а-12428/10/2670).

Утім, назвати ситуацію безвихідною, допоки факт відсутності нотаріального посвідчення не зафіксовано актом податкової перевірки, не можна. Досить поширеним способом обійти вимогу про нотаріальне посвідчення договору стало звернення однієї зі сторін договору до суду з вимогою визнати договір дійсним. Таку можливість надає ч. 2 ст. 220 ЦКУ, відповідно до якої, якщо сторони домовилися відносно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами (у нашій ситуації таким достатнім доказом є сам письмовий договір, підписаний сторонами), і відбулося повне або часткове виконання договору (скажімо, предмет договору передано іншій стороні, яка, у свою чергу, виконала свій обов’язок з оплати договору), але одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібне. Доказом того, що одна зі сторін ухиляється від нотаріального посвідчення договору, можуть бути направлені іншою стороною пропозиції нотаріально посвідчити договір, які залишилися без відповіді або на які отримано відмову (див., наприклад, постанову ВГСУ від 01.09.2011 р. № 5020-398/2011). Наші пропозиції щодо цього див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 88, с. 40.

На доповнення до викладеного вище зазначимо, що у питанні визнання правочинів чинними на підставі ч. 2 ст. 220 ЦКУ у недалекому минулому існувала проблема, пов’язана з застосуванням цієї норми щодо правочинів, які на той час потребували як нотаріального посвідчення, так і державної реєстрації (зокрема, до них відносились договори купівлі-продажу нерухомого майна). Вона полягала у тому, що суди відмовлялись визнавати такі договори дійсними, мотивуючи це неможливістю застосування до них вказаної вище норми (докладно про це див. на с. 38 сьогоднішнього номера).

Між тим, на сьогодні цю проблему вичерпано, оскільки, як відомо, з 01.01.2013 р. вимогу щодо державної реєстрації договорів було скасовано*. Головна роль тепер належить державній реєстрації відповідних речових прав на нерухомість, яка, до речі, не повинна заважати судам застосовувати до правочинів щодо передачі речових прав на нерухомість ч. 2 ст. 220 ЦКУ та, відповідно, визнавати їх дійсними. Від себе зазначимо, що після визнання подібного договору дійсним набувачу відповідних речових прав доведеться їх зареєструвати, причому з цією метою органу держреєстрації буде достатньо надати лише відповідну ухвалу суду (хоча, на наш погляд, у такому разі краще мати при собі і договір).

* За деякими винятками (див., наприклад, ч. 3 ст. 811 ЦКУ щодо договору оренди житла з викупом), які, на нашу думку, викликані недоліками законодавчої техніки.

 

Державні та приватні нотаріуси: якого обрати

З набуттям чинності з 03.06.2009 р. змінами до Закону про нотаріат в законодавстві не існує жодних обмежень щодо виконуваних нотаріусами дій — з того часу державні та приватні нотаріуси повністю порівняні в правах.

Нотаріальні дії. Згідно з п. 1 гл. 1 розд. I Порядку № 296 нотаріальні дії можуть вчинюватися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених ст. 9, 53, 55, 60, 66, 72, 73, 94 Закону про нотаріат та іншими актами законодавства України. Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса.

Перелік нотаріальних дій, які мають право вчиняти нотаріуси, установлено ст. 34 Закону про нотаріат. У господарській практиці найбільш розповсюдженими є такі з них:

посвідчення правочинів (договорів, довіреностей тощо);

накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації;

засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них;

засвідчення справжності підпису на документах;

засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу;

— приймання у депозит грошових сум та цінних паперів;

— вчинення виконавчих написів, протестів векселів тощо.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Основною відмінністю державного нотаріусу від приватного є, звичайно ж, вартість послуг, що складається з державного мита (якщо йдеться про державного нотаріуса) або з плати за вчинення нотаріальних дій (якщо йдеться про приватного нотаріуса), плати за додаткові послуги (наприклад: консультаційні послуги, підготовка проектів документів, копіювання, набір тексту), а також вартості нотаріальних бланків, реєстраційних дій, витягів із електронних реєстрів тощо. Розглянемо ці нюанси детальніше.

Державні нотаріуси. Отже, відповідно до ст. 19 Закону про нотаріат та ч. 1 гл. 16 розд. I Порядку № 296 за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених законодавством (якщо конкретніше, то за ставками, встановленими Декретом про держмито).

За надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру справляється окрема плата. За своїм змістом це послуги з правової допомоги (консультації, проведення правового аналізу змісту документів), з технічного виготовлення документів та інші послуги (виїзд нотаріуса для вчинення нотаріальних дій за межі свого робочого місця, розшук документів в нотаріальному архіві тощо).

Перелік додаткових послуг та розмір плати за них установлюються Головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Наприклад, Тарифи за надання додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру, які надаються державними нотаріусами Київського міського нотаріального округу, затверджено наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 29.04.2011 р. № 675/02.

Плата за надання додаткових платних послуг здійснюється шляхом безготівкового перерахунку, встановленого відповідними нормативно-правовими актами.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою (ст. 31 Закону про нотаріат). Ця плата має бути не менша від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії (ч. 3 гл. 16 розд. I Порядку № 296).

Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін.

Як свідчить практика, у більшості випадків не завжди вдається визначити, чиї послуги виявляться дешевшими: державного чи приватного нотаріуса*. Загалом, при виборі нотаріуса для посвідчення нескладної або разової угоди, копій документів, що не потребує високого рівня професіоналізму, можна обирати нотаріуса виходячи з розцінок на послуги, близькості місця розташування або доступності (режим роботи, черги тощо).

* Принагідно зауважимо, що проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо регулювання плати за вчинення нотаріальних дій», який було схвалено на урядовому засіданні 17 липня, передбачено уніфікувати розміри ставок та порядок сплати нотаріального збору.

Натомість, якщо документ, що підлягає нотаріальному оформленню, складний, важливий або має значну вартість, радимо більш відповідально підходити до питання вибору нотаріуса, адже від рівня його кваліфікації та зацікавленості зробити все якомога краще буде залежати, наскільки юридично та фінансово захищеним буде підприємство в ході реалізації даної угоди або за наслідками оформлення тих чи інших документів.

Професійний та небайдужий до клієнта нотаріус не тільки зробить усе якісно, у строк та відповідно до вимог діючого законодавства, але й порадить, які дії в конкретній ситуації будуть більш доцільними, безпечнішими, надасть корисні рекомендації стосовно підготовки проектів документів та правильного їх оформлення.

 

Хто платить за нотаріальні послуги

Що стосується розподілу витрат на нотаріальні послуги при укладанні договорів між юридичними особами, то конкретного порядку з цього питання не існує. У зв’язку з чим, враховуючи свободу, що надається суб’єктам господарювання при укладанні договорів (ст. 6 ЦКУ), у кожному випадку сторони мають можливість домовитися між собою про такий розподіл у будь-який спосіб: пропорційно, в різних долях, або за рахунок однієї зі сторін.

Разом з тим слід зазначити, що це правило стосується лише витрат на послуги нотаріуса (у тому числі державного мита, якщо йдеться про послуги державного нотаріуса). Якщо ж говорити про податки, збори та платежі, обов’язковість сплати яких відповідним нормативним актом покладено на ту чи іншу сторону правочину, то сплачувати їх необхідно саме цій стороні.

Наприклад, сплата пенсійного збору при відчуженні нерухомості здійснюється саме покупцем (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 43, с. 33), і перекласти цей обов’язок на іншу сторону не вдасться. Це саме стосується і плати за отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також сплати держмита під час реєстрації речових прав на нерухоме майно — сплата цих сум покладається на так звану заінтересовану особу (докладніше про це можна прочитати у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 43, с. 4).

 

Яким документом оформлюються послуги нотаріуса

Спеціальне законодавство не встановлює чітких вимог щодо надання нотаріусом розрахункового документа при наданні клієнту послуги та не встановлює форму такого документа. Крім того, профільний Закон про РРО також не визначає порядок здійснення розрахунків особами, що провадять незалежну професійну діяльність, та відповідно не поширюється на цих осіб.

Враховуючи наведене, податківці роз’яснюють, що особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ, який підтверджує факт наданої послуги або виконаної роботи (див. розділ 109.03 ЄБПЗ).

Разом з тим, ст. 8 Закону про нотаріат передбачено видачу нотаріусом довідок про вчинені нотаріальні дії фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вони вчинялися.

Таким чином, з метою підтвердження надання/отримання нотаріальних послуг на користь юридичної особи та визначення їх вартості найбільш прийнятним документом, на нашу думку, є зазначена довідка про надання нотаріальних послуг довільної форми за умови, що вона містить обов’язкові реквізити первинного документа, наведені в п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

На практиці, окрім довідок, нотаріуси видають своїм клієнтам квитанції про сплату грошових коштів, які підтверджують проведення готівкових розрахунків, та рахунки для оплати за нотаріальні послуги у безготівковій формі. Оскільки обидва зазначені документи у загальному випадку не свідчать про фактичне надання нотаріальної послуги, в цьому разі необхідно складання нотаріусом довідки або акта наданих послуг.

Таким чином, саме довідка або акт наданих послуг нотаріуса і будуть підставою для віднесення витрат, пов’язаних з оплатою послуг нотаріуса, на витрати в бухгалтерському та податковому обліку.

 

Оподаткування плати за послуги приватного нотаріуса

ПДФО. Приватні нотаріуси як платники податків, які здійснюють незалежну професійну діяльність, відносяться до самозайнятих осіб (п.п. 14.1.226 НКУ). Порядок оподаткування доходів, отриманих приватними нотаріусами від ведення незалежної професійної діяльності, прописано у ст. 178 ПКУ.

Згідно з п. 178.7 ПКУ приватні нотаріуси самостійно відповідно до даних, указаних ними в річній декларації про майновий стан і доходи, проводять розрахунок та сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб із сум доходів, отриманих ними від провадження незалежної нотаріальної діяльності.

У цьому зв’язку, щоб уникнути подвійного оподаткування, податковий агент при виплаті приватному нотаріусу доходу, безпосередньо пов’язаного з веденням незалежної нотаріальної діяльності, не повинен утримувати ПДФО у джерела виплати, якщо таким приватним нотаріусом надано копії довідки про взяття на облік за ф. № 4-ОПП (див. п. 178.5 ПКУ).

У цій довідці в обов’язковому порядку перед прізвищем, іменем та по батькові фізичної особи — нотаріуса має бути вказано вид професійної діяльності — «Приватний нотаріус» (див. лист ДПСУ від 17.01.2013 р. № 1004/7/18-3117).

У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ податковий агент відображає виплачений приватному нотаріусу дохід, пов’язаний із веденням незалежної нотаріальної діяльності, з ознакою доходу «157».

Якщо з будь-яких причин указану довідку за ф. № 4-ОПП не було отримано, то суб’єкт господарювання — податковий агент зобов’язаний утримати ПДФО у джерела виплати в загальному порядку за ставкою 15 (17) %. Тобто в цьому випадку нотаріусу має бути виплачено дохід за мінусом податку на доходи. Якщо ж нотаріусу було виплачено всю суму, указану в документі, що підтверджує отримання ним грошових коштів за вчинені нотаріальні дії та є підставою для оплати, без вирахування ПДФО, то суб’єкт господарювання повинен сплатити ПДФО за рахунок власних коштів. У цьому випадку для визначення бази обкладення ПДФО необхідно застосувати «натуральний» коефіцієнт, установлений п. 164.5 ПКУ.

При цьому суб’єкт господарювання повинен сплатити ПДФО до бюджету з оподатковуваного доходу:

одночасно з перерахуванням грошових коштів приватному нотаріусу, якщо дохід нотаріусу виплачується шляхом безготівкового розрахунку (п.п. 168.1.2 ПКУ);

протягом банківського дня, наступного за днем виплати доходу, якщо виплата доходу здійснюється готівкою (п.п. 168.1.4 ПКУ).

Як роз’яснюють податківці (див. рубрику «Думка фахівців офіційних органів» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 62, с. 47), такий дохід у ф. № 1ДФ можна також відобразити з ознакою «157», бо на документі, який підтверджує отримання доходу приватним нотаріусом, стоїть печатка, що містить зображення Державного Герба України, слова «приватний нотаріус», прізвище, ім’я та по батькові приватного нотаріуса, найменування нотаріального округу, а надані та вказані в такому документі послуги пов’язані з веденням нотаріальної діяльності.

ЄСВ. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI осіб, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю (зокрема нотаріальною), віднесено до платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п.п. 4.5.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління ПФУ від 27.09.2010 р. № 21-5, обчислення та сплата сум ЄСВ приватними нотаріусами, що здійснюють незалежну професійну діяльність, проводиться самостійно.

Тому суб’єкт господарювання, який виплачує приватному нотаріусу дохід, безпосередньо пов’язаний із веденням незалежної нотаріальної діяльності, ЄСВ з нього справляти не повинен у разі надання таким нотаріусом копії повідомлення про взяття його на облік
в органах Пенсійного фонду України як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність
(див. листи Пенсійного фонду України від 01.03.2011 р. № 3954/03-30 та від 19.03.2012 р. № 6183/03-20).

У звіті з ЄСВ (додаток 4) дохід від провадження нотаріальної діяльності, нарахований (виплачений) приватному нотаріусу, з якого не стягується ЄСВ, суб’єкти господарювання не відображають.

Якщо ж приватний нотаріус не надав суб’єкту господарювання, який виплачує йому дохід, копію повідомлення, то останній зобов’язаний утримати з такого доходу нотаріуса ЄСВ у розмірі 2,6 % та нарахувати на нього ЄСВ у розмірі 34,7 %. У звіті з ЄСВ (додатку 4) дохід нотаріуса, що обкладається ЄСВ, відображається як дохід, отриманий за цивільно-правовим договором за надані послуги.

 

Бухгалтерський та податковий облік нотаріальних послуг

У бухгалтерському обліку витрати на нотаріальні послуги відповідно до п. 18 П(С)БО 16 відносять до складу адміністративних витрат поточного періоду. Обліковуються ці витрати за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Якщо ж нотаріальні витрати здійснюються у процесі придбання основних засобів, у бухгалтерському обліку їх слід віднести до складу первісної вартості таких основних засобів на підставі п. 8 П(С)БО 7, попередньо акумулюючи їх на відповідному субрахунку рахунка 15 «Капітальні інвестиції».

Як відомо, первісну вартість придбаного об’єкта, крім сум, сплачених постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків), формують також:

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням / отриманням прав на об’єкт основних засобів;

— інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням об’єкта основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

У податковому обліку витрати на послуги нотаріуса відповідно до п.п. 138.10.2 ПКУ увійдуть у періоді їх здійснення до складу адміністративних витрат, з відображенням їх в рядку 06.1 декларації про прибуток підприємства. Як завжди, для цього має бути в наявності правильно оформлений первинний документ (про нього див. вище), що підтверджував би здійснення зазначених витрат в цілях ведення господарської діяльності платника податків.

Що ж стосується ситуацій, коли отримання нотаріальних послуг пов’язано з придбанням основних засобів, то відповідно до п. 146.5 ПКУ, який, до речі, містить приписи, аналогічні п. 8 П(С)БО 7, вартість таких послуг слід включити до первісної вартості відповідного основного засобу з наступною амортизацією, за умови використання такого засобу у господарській діяльності, з віднесенням на податкові витрати залежно від напрямку його використання.

Наведений вище порядок податкового обліку є справедливим як тоді, коли посвідчення того чи іншого правочину є обов’язковим відповідно до законодавства (наприклад, щодо договору купівлі-продажу нерухомого майна), так і тоді, коли сторони самостійно домовились про нотаріальне посвідчення договору, а також при отриманні інших нотаріальних послуг за умови, що їх отримання пов’язане з господарською діяльністю.

Однак у податківців до цього питання дещо інший підхід. На їх думку, якщо нотаріальне посвідчення договору не є обов’язковим відповідно до законодавства, то підстав для формування податкових витрат немає (див. консультацію в ЄБПЗ, розд. 102.07.20). Інакше кажучи, податківці не дозволяють враховувати у зменшення об’єкта оподаткування витрати на нотаріальне посвідчення договорів, якщо таке посвідчення здійснювалося за домовленістю сторін.

Ми з такою позицією не згодні. Платник податку має право на відображення у складі витрат вартості послуг за нотаріальне посвідчення будь-яких правочинів, аби тільки дотримувався зв’язок таких витрат з господарською діяльністю платника податків. Цей висновок стосується й тих правочинів, обов’язковість нотаріального посвідчення яких законодавством не передбачена, але сторони вирішили добровільно вдатися до нього. Адже коли у договорі прописано умову щодо його нотаріального посвідчення, ця умова стає обов’язковою, а тому витрати платника, пов’язані з таким посвідченням, мають господарську направленість.

У бухгалтерському та податковому обліку підприємства відносини з приватним і державним нотаріусом слід відображати так, як це показано у таблиці (на с. 31).

 

Облік послуг державного і приватного нотаріуса

№ з/п

Зміст господарської операції

Бухгалтерський облік

Сума,
грн.

Податковий облік

Дт

Кт

доходи

витрати

1

2

3

4

5

6

7

Приватним нотаріусом засвідчено вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них

1

Видано підзвітні кошти з каси підприємства

372

301

500

2

Сплачено за послуги приватного нотаріуса готівкою через підзвітну особу (надано авансовий звіт)

685

372

500

3

Оприбутковано послуги за авансовим звітом (списано на витрати оплату послуг нотаріуса)

92

685

500

500*

* У податковому обліку ці витрати відповідно до п.п. 138.10.2 ПКУ в періоді їх здійснення увійдуть до складу адміністративних витрат, з відображенням їх в рядку 06.1 декларації про прибуток підприємств.

Державним нотаріусом засвідчено договір куплі-продажу об’єкта нерухомості і зареєстровано право власності на об’єкт

1

Сплачено суму державного мита за вчинення нотаріальної дії (сума умовна)

642

311

1000

2

Сплачено суму держмита за держреєстрацію права власності

642

311

119

3

Сплачено суму за отримання витягу з держреєстру

685

311

120

4

Оприбутковано об’єкт нерухомості

152

631

100000

5

Відображено суму податкового кредиту

641

631

20000

6

Уключено до первісної вартості об’єкта нерухомості суми:

державного мита за вчинення нотаріальної дії (сума умовна)

152

642

1000

держмита за держреєстрацію права власності

152

642

119

за отримання витягу з держреєстру

152

685

120

7

Уведено об’єкт нерухомості в експлуатацію

103

152

101239

—*

* У податковому обліку сформовано первісну вартість будівлі в розмірі 101239 грн. При цьому державне мито, а також витрати на державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомості відносяться на збільшення первісної вартості об’єкта, що підлягає подальшій амортизації і в податковому, і в бухгалтерському обліку (п. 8 П(С)БО 7, п. 146.5 ПКУ).

8

Перераховано оплату за об’єкт нерухомості

631

311

120000

 

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі