Декларування ФСП: об’єкт, база, ставки та звітність

Декларування ФСП: об’єкт, база, ставки та звітність

Анатолій БОБРО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Згідно з п. 302.1 ПКУ об’єктом оподаткування ФСП для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

З двох наданих пп. 14.1.76 та 14.1.77 ПКУ визначень поняття «землі сільськогосподарського призначення» у порядку оподаткування ФСП сільгосппідприємствам слід керуватись визначенням згідно з п.п. 14.1.77 ПКУ: це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції. Таке визначення має пряму спрямованість — для цілей глави 2 з відповідною назвою «Фіксований сільськогосподарський податок» розд. XIV ПКУ.

Сільськогосподарські угіддя, за визначенням цього поняття з п.п. 14.1.233 ПКУ, — це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Керуючись нормами ПКУ та інших чинних актів законодавства, пояснимо визначення термінів, застосованих у формулюванні
з п. 302.1 ПКУ. Почнемо із складових поняття сільськогосподарських угідь.

Рілля — земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, уключаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників та теплиць. До площі ріллі не належать сіножаті та пасовища, які розорано з метою їх докорінного поліпшення та які використовуються постійно під трав’яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Багаторічні насадження — землі, які використовуються під штучно створеними деревними, чагарниковими або трав’янистими багаторічними насадженнями, призначеними для отримання врожаю плодово-ягідних, технічних, лікарських культур, а також для декоративного оформлення територій. До цих земель належать також землі під деревно-чагарниковою рослинністю, яку вирощують для реалізації квітів (троянд, жасмину та ін.), а також розсадники (за винятком лісових). Площі під дорогами, спорудами, захисними лісосмугами виключаються зі складу багаторічних насаджень i враховуються у відповідних видах угідь. Сади — багаторічні насадження, створені для отримання плодів. Виноградники — також багаторічні насадження, створені для отримання винограду.

Іншими багаторічними насадженнями визнаються ягідники, тутівники, хмільники, насадження ефіроолійних культур, розсадники плодових культур, крім лісових; плантації декоративних багаторічних насаджень (квітники) для декоративного оформлення територій, а також для реалізації квітів, лікарські багаторічні насадження (беладона, наперстянка, шалфей лікарський та інші).

Сіножаті — це сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння, до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревною та чагарниковою рослинністю на площі до 20 % ділянки.

Пасовищами є сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби; рівномірно вкриті деревною та чагарниковою рослинністю на площі до 20 % ділянки. Пасовища гірські — пасовища, розміщені на території гірських систем.

Перелоги — орні землі, які раніше орали, а згодом більше року, починаючи з осені, не використовували для засіву сільськогосподарських культур і не готують під пар.

Акцентуємо: перелоги до об’єкта оподаткування ФСП не відносяться, щодо них не встановлено і ставки податку.

Також не є об’єктом оподаткування несільськогосподарські угіддя, які визначені п.п. 14.1.123 ПКУ як господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо.

Ще раз звертаємо увагу, що об’єктом оподаткування ФСП є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності товаровиробника або надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди. Норми п. 302.1 ПКУ не розповсюджуються на землі, що підпадають під поняття несільськогосподарських угідь. Відповідно до п.п. «б» п. 307.1 ПКУ вони оподатковуються земельним податком як земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Склад земель водного фонду визначено ст. 58 ЗКУ. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Щодо визнання земель водного фонду об’єктом оподаткування ФСП відзначимо два моменти.

Перший: до об’єкта оподаткування відносяться не всі зазначені вище землі водного фонду, а лише землі, зайняті внутрішніми водоймами (озера, ставки, водосховища). Інші (наприклад, острови, прибережні захисні смуги тощо) не є об’єктом оподаткування ФСП.

Другий: на відміну від минулих норм ч. 1 ст. 3 Закону про ФСП, формулювання п. 302.1 ПКУ щодо земель водного фонду контекстно вже не пов’язано лише рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами, які використовують зазначені землі для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах). Із цього можна зробити висновок, що землі водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків, водосховищ) вважаються об’єктом оподаткування незалежно від напрямків їх цільового використання сільгосппідприємством. Наприклад, для цілей рослинництва (поливного) або тваринництва (у звіроводстві чи для вирощування інших водоплаваючих тварин).

Правовий статус земель (землі власні чи лише у користуванні, в тому числі й на умовах оренди) для цілей оподаткування ФСП значення не має. Водночас можливі випадки, коли і орендодавець, і орендар можуть перебувати в статусі платника ФСП. Порядок сплати ФСП у цьому випадку (при передачі земельних сільгоспугідь та/або земель водного фонду в оренду) визначено пп. 306.6 та 306.7 ПКУ.

У разі якщо платник податку (орендодавець) надає сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в оренду іншому платникові податку (орендарю), орендована площа земельних ділянок не може включатися до декларації з податку орендаря, а враховується у такій декларації орендодавця (п. 306.6 ПКУ).

Якщо платник податку (орендар) орендує сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в особи (орендодавця), яка не є платником податку, орендована площа земельних ділянок уключається до декларації з податку орендаря (п. 306.7 ПКУ).

Інакше кажучи, для орендаря об’єктом оподаткування ФСП будуть лише земельні площі, орендовані в орендодавця, який не має статусу платника ФСП. Якщо ж орендодавець є платником ФСП, то саме він, а не орендар, має оподатковувати ФСП такі передані в тимчасове користування (оренду) земельні ділянки. Зазначений порядок можна відобразити в табличній формі.

У консультації (див. на с. 46 цього номера газети) з підкатегорії 360.03 Єдиної бази податкових знань, розміщеної на офіційному сайті ДПСУ: sts.gov.ua, зазначено аналогічне До декларації з ФСП включаються площі сільгоспугідь та/або земель водного фонду, що надані в користування платнику ФСП на умовах оренди (суборенди), за умови, що орендодавцем є неплатник ФСП. Площі сільгоспугідь та/або земель водного фонду, що надані в користування на умовах оренди (суборенди) орендодавцем — платником ФСП, не включаються до декларації з ФСП орендаря.

Базою оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) — нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена станом на 1 липня 1995 року (п. 303.1 ПКУ).

Визначення поняття нормативної грошової оцінкї земельних ділянок для цілей (у тому числі)
глави 2 розділу XIV цього Кодексу надане п.п. 14.1.125 ПКУ. Це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Слід відзначити, що положення глави 2 розд. XIV ПКУ, яка визначає порядок справляння ФСП, не передбачає проведення індексації бази оподаткування ФСП: нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ).

Акцентуємо увагу на тому, що згідно з розглянутим вище п. 303.1 ПКУ базою оподаткування ФСП земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) є нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року.

На це звертаємо увагу ще і тому, що у графі 4 «Нормативна грошова оцінка одиниці площі земельної ділянки» податкової декларації з ФСП немає застереження про те, що відносно земель водного фонду (рядок 2 податкової декларації з ФСП) у цій графі має зазначатись нормативна грошова оцінка саме ріллі, що використовується сільгосппідприємством.

Такий порядок оподаткування земель водного фонду дозволяє зробити висновок, що податкове навантаження у вигляді сплати ФСП з 1 гектара «водних» земель в три рази більше, ніж з 1 гектара ріллі. Цілком зрозуміло, що приймання в розрахунок ФСП однієї й тієї ж величини нормативної оцінки 1 гектара ріллі з різними (в три рази) ставками податку (0,15 % та 0,45 %) тягне адекватну різницю в сумах ФСП.

Пунктом 304.1 ПКУ установлено, що розмір ставок ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить у відсотках бази оподаткування (тобто нормативної грошової оцінки одного гектара земель).

Ставки ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь диференціюються залежно від:

— категорії (типу) земель (за багаторічні насадження ставки є нижчими);

— розташування земель (для гірських зон та поліських територій ставки є нижчими);

— спеціалізації товаровиробника (тепличні комбінати сплачують ФСП за підвищеними ставками).

До речі, якщо порівнювати ставки ФСП із ставками земельного податку, то перші є номінально вищими, проте враховуючи індексацію бази оподаткування земельним податком та неіндексацію бази оподаткування ФСП, можна говорити, що ставки ФСП у реальності є нижчими ставок земельного податку за відповідні земельні площі.

Розмір ставок ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників у відсотках до бази оподаткування наведемо в табличній формі.

Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти перевищення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки, двох третин доходу (66 відсотків) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки (абзац восьмий п. 304.1 ПКУ).

Перелік платників, які здійснюють діяльність у гірських районах і на поліських територіях, на яких застосовуються зазначені ставки податку, затверджується на пленарних засіданнях обласних рад за поданням райдержадміністрацій виходячи з критеріїв, установлених ст. 1 Закону України «Про статус гірських населених пунктів» від 15.02.95 р. № 56/95-ВР та визначених Кабінетом Міністрів України для таких територій.

Згідно з пп. 305.1 та 305.2 ПКУ базовим податковим (звітним) періодом для ФСП є календарний рік, який починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.

Під терміном «базовий звітний (податковий) період» слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу (абзац другий п. 49.19 ПКУ). Базовий податковий (звітний) період — період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку (п. 33.3 ПКУ).

Пунктами 305.3 та 305.4 ПКУ визначено поняття податкового (звітного) року у випадках створення чи ліквідації сільгосппідприємства.

Попереднім податковим (звітним) роком для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників є період з дня державної реєстрації до 31 грудня такого року. На нашу думку, тут доречніше було б сказати, не «до», а «по» 31 грудня, тобто, з включенням до такого періоду і самого цього числа. Як уже було зазначено у статті «ФСП та його платники» на с. 4 цього номера газети, для визначення можливості переходу новоутвореними сільгосппідприємствами на сплату ФСП встановлена мінімальна 75 % величина сільгосп-частки та встановлено період, за який вона повинна розраховуватися — попередній податковий (звітний) рік.

Податковий (звітний) рік для сільськогосподарських товаровиробників, що ліквідуються, — період з початку року до їх фактичного припинення.

Насамперед, як і обіцяли у статті «Порядок набуття та скасування статусу платника ФСП» на с. 15 цього номера газети, більш детально висвітлимо питання щодо строків подання декларації з ФСП.

Згідно з п. 308.1 ПКУ сільгосптоваровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, зокрема, загальну податкову декларацію з податку на поточний рік та звітну податкову декларацію на цей же період.

Водночас п. 306.1 ПКУ установлено, що сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу.

Виходить, що про граничний термін подання сільгосптоваровиробниками декларації з ФСП у ПКУ йдеться неоднозначно: згідно з п. 308.1 вона має подаватись до 20 лютого, а згідно з п. 306.1 — не пізніше 20 лютого поточного року. Ціна питання, як кажуть, власне саме 20 число. Вчитуючись у норми зазначених пунктів, доходимо до висновку, що в контексті набуття і підтвердження статусу доречніше керуватись нормами прямого призначення п. 308.1. А отже, уникаючи створення можливих конфліктних ситуацій, документи сільгосппідприємствам необхідно (принаймні, безпечніше) подавати в строк до 20 лютого.

Щоправда, у цьому питанні податківці, аргументуючи:

— п.п. 4.1.4 ПКУ: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

— п. 56.21 ПКУ: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків —

демонструють лояльну позицію. На їх думку, відповідні документи можуть надаватись в строки, установлені п. 306.1 ПКУ, тобто не пізніше 20 лютого поточного року («Вісник податкової служби України», 2012, № 20, с. 44 та 47).

Податкові декларації з ФСП подаються:

— загальна податкова декларація — органу ДПС за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку) — щодо всієї площі земельних ділянок сільгоспугідь та/або земель водного фонду, що перебувають у власності або користуванні (в тому числі на умовах оренди) платника податку, з яких справляється податок;

— звітна податкова декларація — органу ДПС за місцем розташування земельних ділянок — стосовно земельних ділянок, розташованих у межах території відповідного органу місцевого самоврядування.

До речі, не залишимо поза увагою один нюанс. Якщо норми абзацу третього п. 308.1 ПКУ, в якому вказано: «звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки — органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки» трактувати буквально, то виходить, що кількість звітних декларацій повинна бути рівнозначною кількості земельних ділянок.

На практиці ж як сільгосппідприємства, так і податківці, керуються здоровим глуздом. В основу розмежування подання звітних декларацій вкладається інший принцип, а саме різні території відповідного органу місцевого самоврядування, у межах яких розташовані земельні ділянки. Інакше кажучи кількість звітних декларацій зумовлюється кількістю територіальних одиниць органів місцевого самоврядування, в межах яких знаходяться земельні ділянки.

Відповідно до норм п. 306.4 ПКУ платники податку, що припиняють свою діяльність шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу у податковому (звітному) періоді, зобов’язані подати у період до їх фактичного припинення органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцем розташування земельних ділянок уточнену податкову декларацію з ФСП.

Подання уточнених декларацій передбачає і п. 306.5 ПКУ. Якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов’язаний:

— уточнити суму податкових зобов’язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

— подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку.

Форму Податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку (далі — декларація) з додатком до неї «Відомості про наявність земельних ділянок» затверджено наказом № 1016. Цей додаток є невід’ємною частиною загальної, нової загальної, уточнюючої загальної та/або звітної, нової звітної, уточнюючої звітної декларації.

Форма декларації з ФСП є простою і зрозумілою. До того ж, щодо заповнення рядків декларації у примітках наведено детальні пояснення, а для визначення показників за графами 6 — 18 в них самих надаються формули. Умовний приклад заповнення декларації наведено у наступній статті на с. 24 цього тематичного номера газети.

Відзначимо, що методика відображення даних у формі декларації передбачає визначення суми податку щомісяця та за рік у розрізі земельних ділянок певних категорій.

Показники бази оподаткування (нормативної грошової оцінки одного гектара земель) та суми ФСП проставляються у гривнях з двома десятковими знаками. Тобто вартісні показники проставляються у гривнях з копійками (аналогічно Розрахунку сільгосп-частки).

Об’єкт оподаткування (площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільгосптоваровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди) у декларації проставляється у гектарах з чотирма десятковими знаками.

Пунктом 306.2 ПКУ установлено, що сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

— у I кварталі — 10 %;

— у II кварталі — 10 %;

— у III кварталі — 50 %;

— у IV кварталі — 30 %.

Таке нерівнозначне щоквартальне розподілення річної суми податку до сплати у певні календарні строки узгоджується зі специфікою сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п. 306.3 ПКУ платники податку, утворені протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, у тому числі за набуті ними площі нових земельних ділянок, уперше сплачують податок протягом 30 календарних днів місяця, що настає за місяцем їх утворення (виникнення права на земельну ділянку), а надалі — у порядку, визначеному п. 306.2 ПКУ.

ФСП сплачується на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки (а не місця знаходження платника податку). Сільгосппідприємство щодо земельних ділянок, розташованих у межах території відповідного органу місцевого самоврядування, знаходиться на обліку відповідної ДПІ як платник податків не за основним місцем реєстрації.