Незареєстровані договори оренди землі — не перешкода для ФСП та спецрежимного оподаткування сільгосп-ПДВ

Незареєстровані договори оренди землі — не перешкода для ФСП та спецрежимного оподаткування сільгосп-ПДВ

Як свідчать численні звернення до редакції, для багатьох сільгосппідприємств — платників фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість із спеціальним режимом оподаткування, одним з найактуальніших протягом останніх років питань податкового обліку є питання, пов’язане з використанням у господарській діяльності земель, договори оренди яких з різних причин не пройшли державної реєстрації. Починаючи ще з докодексних часів податківці наполегливо демонструють фіскальну позицію, нараховують податкові зобов’язання та штрафні санкції, до того ж водночас нерідко позбавляють сільгосппідприємства статусу платників ФСП та сільгосп-ПДВ.

На запитання: чи правомірними є дії податківців, красномовними відповідями слугують рішення кількох місцевих окружних адміністративних судів, які задовольнили позови сільгосппідприємств до районних податкових інспекцій. Отримали захист аграрії і на рівні апеляційних адміністративних судів. Звичайно, найбільшого оптимізму у цьому питанні додає позиція ВАСУ — Вищого адміністративного суду України.

Михайло ВИШНЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Як ми розуміємо, при розгляді справ, предмет спору яких, по суті, мав витоки з питання використання сільгосппідприємствами у господарській діяльності земель, договори оренди яких не пройшли державної реєстрації, суди враховували об’єктивну реальність сьогодення. Не можна беззастережно ставити як провину сільгосппідприємствам недотримання вимог земельного законодавства щодо оформлення договорів оренди, якщо на практиці виникають ситуації, коли цього взагалі іноді неможливо зробити з об’єктивних причин.

Так, у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 р. у справі № 2а-67/12/1470 (залишеній без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012 р. № 2а-67/12/1470) відзначається, що такими причинами можуть бути, зокрема:

— смерть орендодавців та відсутність спадкоємців (неприйняття спадщини, відумерла спадщина);

— смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину;

— довготривалий строк надання спадкоємцями правовстановлюючих документів на землю (державних актів), без яких реєстрація договорів оренди неможлива;

— довготривалий строк визнання судом спадщини відумерлою тощо.

Ураховуючи положення вимог діючого законодавства, у разі смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки із спадкоємцями може бути укладено не раніше спливу шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому протягом цього періоду земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні орендаря та не може бути витребувана спадкоємцями до отримання ними документів, які підтверджують право на спадщину.

Отже, із наведеного вище виходить, що у разі смерті орендодавця мінімум півроку в контролюючих органів є формальна підстава заганяти сільгосппідприємство у глухий кут без вини винного. І дивлячись, як кажуть, правді в очі зрозуміло, що проблема переоформлення договорів стає дедалі гостріша, адже первісних отримувачів земельних ділянок (паїв) з кожним роком за законами життя стає все менше. У цих ситуаціях сільгосппідприємства навпаки заслуговують на слова подяки, не покидаючи поля напризволяще та вирощуючи на них сільгосппродукцію, тим самим забезпечуючи продовольчу безпеку країни (про що нерідко чуємо з високих трибун).

Утім, облишимо лірику. Висвітлюючи матеріали судових розглядів, відзначимо два моменти:

перший — хоча судові рішення датовані 2012 роком, тобто уже в період дії ПКУ, в них є також посилання на Закон про ФСП та Закон про ПДВ, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин;

другий — фіскальну думку, пов’язану з питанням незареєстрованих договорів оренди земельних ділянок (паїв) податківці рівнозначно підводять до двох видів спецрежимів оподаткування, а саме: ФСП та сільгосп-ПДВ, установлених для сільгосппідприємств. До речі, нагадаємо, що фіксований сільськогосподарський податок теж є спеціальним, оскільки він разом з єдиним податком складають зміст розділу XIV ПКУ з відповідною назвою «Спеціальні податкові режими». Зважаючи на тему цього номера газети, переважно будемо говорити про ФСП, але водночас повністю обмежуватись ним не станемо. Судові рішення здебільшого стосуються двох названих спецрежимів оподаткування.

Як загальну рису слід відзначити, що різні податкові інспекції на місцях як підгрунтя формування їх фіскальної думки беруть одну і ту ж мотивацію — відсутність факту державної реєстрації договору оренди сільгосппідприємствами земельних ділянок (паїв).

З аналізу ситуації проглядається хід фіскальних думок податківців, що умовно можна розділити на три етапи:

— спочатку вибірково приводяться окремі норми податкового законодавства, чинного на час проведення перевірок;

— потім акцент уваги переноситься на норми земельного законодавства;

— а на завершення недоліки оформлення договорів оренди у світлі норм земельного законодавства, трактуються як порушення податкового законодавства з негативними для сільгосппідприємств наслідками.

У згаданій уже раніше  постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 р. у справі № 2а-67/12/1470 говориться, зокрема, що на думку податківців, сільгосппідприємство неправомірно перебувало в режимі сплати фіксованого сільськогосподарського податку та на спеціальному режимі оподаткування ПДВ у зв’язку з тим, що деякі договори оренди земельних ділянок, які воно використовує, не зареєстровані в установленому порядку. При цьому податківцями зроблені висновки, що:

— договори оренди є неукладеними та недійсними;

— сільгосппідприємством не дотримано вимог п. 8¹.6 ст. 8¹ Закону про ПДВ та ст. 209 ПКУ;

— сільгосппродукція, що вироблена сільгосппідприємством на цих землях не є продукцією власного виробництва;

— таку сільгосппродукцію слід виключити з обсягу питомої ваги вартості сільгосптоварів вироблених (поставлених) сільгосппідприємством:

— після зменшення податківцями обсягу сільгоспдоходу не додержується 75 % сільгосп-частка, отже, сільгосппідприємство не має права на спеціальний режим оподаткування.

У зв’язку з цим податкова інспекція направляє сільгосппідприємству податкове повідомлення-рішення зі збільшенням податкових зобов’язань і нарахуванням штрафних санкцій та приймає рішення про виключення його з реєстру суб’єктів спецрежиму оподаткування ПДВ та анулювання виданого Спецсвідоцтва.

У постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 27.11.2012 р. у справі № 2а/0270/5141/12 говориться дещо інакше, але першопричина спору залишається незмінною. Податківці знову пов’язують в один вузол податкові та земельні правовідносини. На їх думку, сільгосппідприємством у господарській діяльності неправомірно використовувались земельні ділянки, оскільки відповідно до ст. 125 ЗКУ право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

Оскільки сільгосппідприємство не є правомірним землекористувачем, податкова інспекція вважає, що право на податкову пільгу у вигляді несплати до бюджету сум ПДВ із поставлених товарів виникає лише за умови реалізації сільськогосподарської продукції, належної такому платникові, за умови її виготовлення таким платником на власних або орендованих потужностях. У разі якщо така продукція належала іншим особам, однак була реалізована таким платником, відсутні підстави для застосування податкової пільги.

Наслідки такого висновку податківців зрозумілі — збільшення сільгосппідприємству податкових зобов’язань з ПДВ та нарахування штрафних санкцій.

Аналогічна позиція податківців спостерігається також в іншій постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2012 р. у справі № 2а/0270/5651/11, залишеній без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 р. № 2а/0270/5651/11.

Як випливає із матеріалів, згаданих вище постанов та ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, суму поставок, на яку, на думку ДПІ, не розповсюджується спецрежим оподаткування, податківці визначали дивно, а саме пропорційно питомій вазі площі земельних ділянок, договори оренди яких не мали державної реєстрації в загальній площі всіх земельних ділянок, які використовувалися сільгосппідприємством. За відсотком, визначеним таким чином, із загальної суми поставок сільгосптоварів виключалась певна сума, відповідно до якої сума ПДВ у розумінні ДПІ набувала статусу податкового зобов’язання перед бюджетом. Та й згадка про відповідне коригування податкового кредиту присутня не у кожному із зазначених вище матеріалів судових розглядів, до того ж у досить туманному формулюванні.

Зрозуміло, що лінія поведінки місцевих податкових інспекцій продиктована позицією головного відомства. Так, у листі від 16.08.2012 р. № 469/0/61-12/15-3415 ДПСУ зі зверненням до норм Закону про оренду землі та ЗКУ робиться висновок, що сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких договори оренди не укладені, або укладені, але не зареєстровані у встановленому порядку, не може вважатися власно вирощеною з метою застосування спеціального режиму оподаткування. Аналогічні мотивацію та висновки зазначено також у листі ДПСУ від 22.11.2012 р. № 5828/0/61-12/15-3415, № 5793/0/61-12/15-3415.

Із чинних на сьогодні роз’яснень «високих» податківців щодо порядку застосування ФСП, крім названих листів, слід згадати і консультацію (див. на с. 43 цього номера газети) у підкатегорії 360.02 Єдиної бази податкових знань, розміщеній на офіційному сайті ДПСУ: sts.gov.ua. На запитання: як сільгосптоваровиробник, для набуття або підтвердження статусу платника ФСП, може підтвердити право користування сільгоспугіддями, якщо в державному земельному кадастрі відсутні відомості про договори оренди сільгоспугідь (земельні ділянки, земельні частки (паї)), якими користується таке підприємство, і відповідно чи включається виручка від реалізації продукції, що вирощена на таких угіддях, до складу виручки від реалізації продукції власного виробництва, суть відповіді зводиться до такого:

— підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського виробника або надані йому у користування, у тому числі на умовах оренди, здійснюється відповідними територіальними органами Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки;

— дохід від реалізації сільгосппродукції, що вирощена на земельних ділянках, земельних частках (паях), угіддях без наявності підтверджуючих документів щодо права власності та/або користування земельними ділянками, не включається до доходу від реалізації сільгосппродукції власного виробництва.

І хоча в цій консультації не згадується про реєстрацію договорів оренди, висновки у наведених вище листах ДПСУ не дають сумніву в тому, що укладений, але не зареєстрований договір податківці всіх рівнів не визнають як такий підтверджуючий документ, а отже, не визнають право сільгосппідприємств на спецрежим оподаткування.

Аналогічна відповідь на це запитання викладена у журналі «Вісник податкової служби України», 2012, № 20, на с. 53.

До речі, роз’яснення порядку підтвердження розміру орендованої площі надавалось ще попередньою ДПАУ (тобто ще до реформування її в ДПСУ) у листі від 12.10.2009 р. № 22231/7/15-0717 («Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 90), правда, без фіскальних висновків. З метою забезпечення повноти обліку об’єкта оподаткування ФСП місцевим податківцям та платникам цього податку вказувалось: якщо договори на оренду земельної ділянки укладені на термін до одного року та у разі використання сільськогосподарськими підприємствами земельних ділянок, правовстановлюючі документи яких проходять процедуру оформлення і ще не зареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, то для розрахунку ФСП площа земельних ділянок буде підтверджуватись відділами Держкомзему в районах.

Аналізуючи матеріали судових розглядів можна відзначити, що при прийнятті рішення суди першої та апеляційної інстанцій, що знаходяться в різних регіонах нашої держави, наводили практично ідентичну аргументацію. Дослідивши матеріали, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суди критично оцінили позицію податківців та визнали їх рішення неправомірними.

Наведемо норми законодавства, що є чи були чинними на момент виникнення спірних правовідносин та якими податківці аргументують свою позицію.

Згідно з п. 301.1 ст. 301 ПКУ платниками ФСП з урахуванням обмежень, установлених п. 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (п. 302.1 ПКУ).

Аналогічні визначення платників ФСП та об’єкта оподаткування цим податком були надані Законом про ФСП, що втратив чинність.

Особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські й інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу (абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону про ФСП).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону про ФСП об’єктом оподаткування для платників ФСП є, зокрема, площа сільгоспугідь, переданих сільгосптоваровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди.

Відносно застосованих у формулюванні наведених вище норм податкового законодавства слів «користування, в тому числі на умовах оренди», податківці переносять акцент уваги на норми земельного законодавства. Відносини щодо користування земельною ділянкою врегульовані спеціальними нормами, які містяться в Законі про оренду землі, якими передбачено, зокрема ст. 6 Закону, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗКУ, ЦКУ, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною 5 ст. 126 ЗКУ (в редакції до внесення змін з 01.01.2013 р.) було установлено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Проте у порядку роз’яснення податкового законодавства суди не погодились з аргументами податківців з їх зверненням до норм земельного законодавства.

Зупиняючись на постановах та ухвалах судів (місцевих та апеляційних відповідно), також будемо наводити точку зору Вищого адміністративного суду України (ВАСУ), викладену в інформаційному листі № 2614 (див. на с. 36 цього номера газети), яким суддям місцевих та апеляційних адміністративних судів фактично надано, так би мовити, детальні відомчі інструкції при здійсненні правосуддя щодо питань, пов’язаних із застосуванням норм ПКУ, що регулюють справляння ФСП та застосування спецрежиму оподаткування ПДВ діяльності у сфері сільського господарства. Наведемо аргументи судових органів щодо окремих спірних моментів.

Ураховуючи пріоритетність застосування норм ПКУ перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, ВАСУ в листі № 2614 відзначає, що:

— недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільгоспугідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння ФСП. Угіддя, що розглядаються, будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку;

— виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов’язковою умовою для визнання сільгоспугідь такими, що знаходяться в користуванні платника ФСП. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

ВАСУ в листі № 2614 також говорить, що ПКУ:

— не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки;

— не зводить користування сільгоспугіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов’язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника ФСП.

Аналогічне читаємо і в постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 р. у справі № 2а-67/12/1470: для цілей оподаткування не встановлено значення виду договору (його формалізована якість) — договір оренди, договір про надання землі для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис), договір про надання майна в користування, або взагалі без укладення договору.

У постановах Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2012 р. у справі № 2а/0270/5651/11 та від 27.11.2012 р. у справі № 2а/0270/5141/12 зазначено, зокрема, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Про повноваження податківців ідеться й у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 р. у справі № 2а-67/12/1470. Відповідно до п.п. 21.1.1 ПКУ посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно відповідно до цього Кодексу та інших законів України, інших нормативних актів.

ВАСУ в листі № 2614 також відзначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами ПКУ.

У постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 р. у справі № 2а-67/12/1470 прозвучала думка податківців про те, що використання земельних ділянок, договори оренди яких не пройшли державної реєстрації, ними розуміється як самовільне захоплення земель. Спростовуючи це твердження суд відзначає, що належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення сільгосппідприємством будь-яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок як застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства податківцями не надано.

Відсутність доказів податківців із цього приводу відзначається й у постановах Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2012 р. у справі № 2а/0270/5651/11 та від 27.11.2012 р. у справі № 2а/0270/5141/12. Посилання на порушення вимог законодавства щодо реєстрації договорів оренди та використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів є безпідставне, оскільки органом, який здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, установленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, не було виявлено та зафіксовано жодного порушення щодо використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів у порушення вимог ст. 125, 126 ЗКУ.

Крім цих аргументів судових органів, можна звернути увагу на те, що згідно зі ст. 17 Закону про оренду землі передача об’єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання — передачі. Він (акт), як установлено ст. 15 цього ж Закону, є невід’ємною частиною договору оренди землі. Отже, за наявності самостійно та добровільно підписаних орендодавцями та орендарями таких договорів та актів, говорити про самовільне захоплення земель якось недоречно.

Цілком справедливо суди відзначили незаконність надуманого податківцями методу визначення так званої сільгосп-частки за процентним співвідношенням площ, про що ми уже згадували раніше.

Зі змісту п. 308.4 ПКУ ВАСУ зроблено висновок, що для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння ФСП:

— є належним будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав воно не виникало;

— для розрахунку сільгоспдоходів можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах;

— дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність урахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку сільгосп-частки.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника ФСП установлено ст. 308 ПКУ. Кваліфікаційною вимогою для сільгосппідприємства, яке претендує на статус платника ФСП є сільгосп-частка, яка повинна перевищувати 75 % загального обсягу доходу.

У листі № 2614 ВАСУ говорить аналогічно: перебування особи у статусі платника ФСП є правомірним, якщо при цьому досягнуто зазначеного критерію, який вважається дотриманим і в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільгоспугіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Водночас ВАСУ відзначає, що:

— у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників ФСП у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства.

— податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника ФСП з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільгосппродукції рослинництва.

Нагадаємо, що порядок скасування реєстрації платника ФСП регламентовано п. 308.6 ПКУ, в якому, акцентуємо, відсутня мотивація скасування у зв’язку з незареєстрованими договорами оренди землі.

Не залишилось поза увагою ВАСУ і питання нарахування та сплати ФСП. Відзначається, що:

— відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника ФСП від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні;

— об’єктом оподаткування є ті сільгоспугіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, але не обмежуючись, орендою;

— ФСП сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Ще раз звертаємо увагу, що у листі № 2614 частину роз’яснень законодавства (податкового та земельного), присвячено спецрежиму сільгосп-ПДВ. ВАСУ відзначає, що при визначенні підстав для застосування сільгосппідприємствами і спеціального режиму оподаткування ПДВ діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, застосовуються аналогічні правила.

ВАСУ, зокрема, стверджує, що недотримання сільгосп-частки — єдина підстава для застосування до сільгосптоваровиробника правил загального режиму оподаткування ПДВ. В інших випадках, зокрема, у разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільгосптоварів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування ПДВ.

Гадаємо, що висвітленню низки питань, пов’язаних із незареєстрованими договорами оренди землі, ми присвятили багато уваги недарма. Зазнавши фіаско в місцевих та апеляційних судах, податкові інспекції не хочуть визнавати помилковість їх позиції і подають касаційні скарги до ВАСУ.

Хочеться мати надію, що з огляду на позицію ВАСУ у листі № 2614, податківці змінять свою фіскальну думку з неправомірними (як на те вказує суд) претензіями до сільгосппідприємств. Разом з тим не виключаємо, що питання, які розглядаються в цій статті, можуть мати новий виток, але уже в контексті реєстрації прав користування з огляду на викладення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV у новій редакції. За визначенням ст. 2 цього Закону терміна «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно», це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом унесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Земельні ділянки, зокрема, підпадають під визначення терміна «нерухоме майно». Згідно зі ст. 3 цього Закону, державна реєстрація прав є обов’язковою. Стаття 126 ЗКУ з 01.01.2013 р. теж має нову редакцію: «Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На жаль, реальність така, що далеко не кожне сільгосппідприємство звертається до суду, а отже, існує теоретична вірогідність отримання податківцями бажаного для них результату. Окремі сільгосппідприємства під психологічним пресингом дзвінків та викликів до ДПІ все ж сплачують спірні зобов’язання та штрафні санкції.

Попри все будемо оптимістами в очікуванні реакції податківців та побажанні сільгосппідприємствам успіхів.