Облікова політика: про що важливо знати

Облікова політика: про що важливо знати

Традиційно, підбиваючи підсумки року, що минув, підприємство може вносити корективи щодо своєї облікової політики. Про що слід пам’ятати в такому разі, розглянемо в цій статті.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV.

Положення № 1213 — Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 р. № 1213.

П(С)БО 1 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87.

П(С)БО 6 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.05.99 р. № 137.

Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік та п. 3 П(С)БО 1 облікова політика є сукупністю принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

При цьому, як передбачено п. 23 П(С)БО 1, підприємство повинне висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

— принципів оцінки статей звітності;

— методів обліку щодо окремих статей звітності.

Таким чином, облікова політика — це опис обраних підприємством принципів оцінки статей звітності із запропонованих П(С)БО методів обліку, дотримання яких дозволяє скласти достовірну фінансову звітність.

Облікову політику підприємство розробляє самостійно за погодженням із власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів (ч. 5 ст. 8 Закону про бухоблік). При цьому, формуючи власну облікову політику, підприємство повинне вибирати такі принципи, методи та процедури обліку, щоб достовірно відобразити фінансовий стан, результати своєї фінансово-господарської діяльності та руху грошових коштів, а також забезпечити порівнянність фінансових звітів (пп. 14 — 17 П(С)БО 1). Отже, головне призначення облікової політики полягає у виборі найбільш вигідних для кожного конкретного підприємства методів обліку (виходячи з організаційної структури, галузі та інших особливостей діяльності), що дозволяють водночас скласти достовірну фінансову звітність.

Зауважимо: незважаючи на подання скороченої фінансової звітності (у складі балансу та звіту про фінансові результати, ч. 3 ст. 11 Закону про бухоблік), розробляти облікову політику також повинні і суб’єкти малого підприємництва — нарівні з іншими підприємствами, організаціями та юридичними особами, незалежно від організаційно-правових форм та форм власності.

Що стосується новостворених суб’єктів господарювання, то їм потрібно розробити облікову політику до початку здійснення господарської діяльності, щоб перша господарська операція відбувалася вже після затвердження її положень відповідним наказом.

Облікова політика підприємств державного, комунального секторів економіки формується відповідно до Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 р. № 1213 (далі — Положення № 1213).

Нагадаємо також, що на сьогодні деякі із суб’єктів господарювання зобов’язані вести бухоблік згідно з міжнародними стандартами. Так, згідно зі ст. 12¹ Закону про бухоблік та п. 2 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 101), фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності (тобто за правилами, зрозумілими іноземним партнерам та інвесторам) зобов’язані складати:

— публічні акціонерні товариства, банки, страховики — починаючи з 1 січня 2012 року;

— підприємства, що надають фінансові послуги, крім страхування та пенсійного забезпечення (група 64 КВЕД ДК 009:2010), а також здійснюють недержавне пенсійне забезпечення (група 65.3 КВЕД ДК 009:2010) — починаючи з 1 січня 2013 року;

— суб’єкти господарювання, які здійснюють допоміжну діяльність у сферах фінансових послуг та страхування (група 66 КВЕД ДК 009:2010), — починаючи з 1 січня 2014 року.

Решта підприємств доцільність застосування міжнародних стандартів визначає самостійно (детальніше про застосування міжнародних стандартів див. статтю «Демократизація бухгалтерського обліку: перехід на МСФЗ обов’язковий та добровільний» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 63, с. 11). У свою чергу, від зробленого вибору залежатиме формування облікової політики.

На жаль, визначення такого поняття як «елемент облікової політики» у чинному законодавстві не знайти. Водночас будь-яку варіантність методів оцінки, обліку та процедур, що допускається нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку, можна вважати елементом облікової політики. Адже, як відомо, чинне законодавство у низці випадків допускає багатоваріантність методів обліку та оцінки, надаючи іноді на вибір суб’єктам господарювання декілька можливих (альтернативних) варіантів обліку. У зв’язку з цим, як зазначалося в листах Мінфіну від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793 та від 06.03.2006 р. № 31-34000-20-10/4555 (див. також п. 1 розд. II Положення № 1213), формування облікової політики саме і полягає у виборі одного варіанта з декількох існуючих. Зроблений підприємством вибір щодо методу оцінки, обліку та процедур (тобто щодо того чи іншого елемента) і є складовим компонентом облікової політики.

Як роз’яснювалося із цього приводу в листі Мінфіну України від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793, облікова політика підприємства формується на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та фінансової звітності і, зокрема, повинна визначати (тобто в наказі про облікову політику має застерігатися) застосування:

— методів оцінки вибуття запасів;

— періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

— порядку обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу транспортно-заготівельних витрат;

— методів амортизації необоротних активів (основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, інвестиційної нерухомості та довгострокових біологічних активів);

— вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

— періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку;

— методу обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби — способу розрахунку коефіцієнта сумнівності);

— переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат та платежів;

— порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

— сегментів діяльності, пріоритетного виду сегмента, основ ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

— переліку і складу змінних та постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

— переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

— порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

— дати визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

— бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

— порога суттєвості щодо окремих об’єктів обліку (нагадаємо: методичні рекомендації щодо застосування суттєвості в бухгалтерському обліку доводилися листом Мінфіну України від 29.07.2003 р. № 04230-04108);

— переоцінки необоротних активів;

— періодичності відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань.

Зауважимо: для підприємств державного та комунального секторів економіки аналогічний перелік наведено в п. 2 розд. II Положення № 1213. Докладніше перелічені елементи облікової політики описувалися в рубриці «Довідник бухгалтера» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 1 — 2, с. 32.

Облікова політика може розроблятися як безпосередньо головним бухгалтером підприємства, так і спеціально створеною для цього комісією, у тому числі із залученням послуг сторонніх спеціалізованих (аудиторських, консалтингових) компаній, після чого повинна затверджуватися керівником підприємства, який є згідно з ч. 6 ст. 8 Закону про бухоблік відповідальним за організацію на підприємстві бухгалтерського обліку.

Прийнята підприємством облікова політика оформляється організаційно-розпорядчим документом — як правило, розпорядженням або наказом (наказом про облікову політику). При цьому текст облікової політики може бути викладено як у самому наказі (розпорядженні), так і в додатку до нього.

Облікова політика підприємств державного, комунального секторів економіки визначається в розпорядчому документі, який приймається підприємством відповідно до Положення № 1213 та погоджується з органом, до сфери управління якого належить таке підприємство, або уповноваженим органом відповідно до установчих документів (п. 17 П(С)БО 1, п. 1 розд. II Положення № 1213).

Як правило, облікова політика розробляється підприємством на тривалий період діяльності та повинна застосовуватися послідовно із року в рік (принцип послідовності згідно зі ст. 4 Закону про бухоблік ; при цьому, як передбачено п. 11 П(С)БО 6, облікова політика застосовується щодо подій та операцій «з моменту їх виникнення»). У зв’язку з цим зазначати в наказі про облікову політику, на який звітний рік вона приймається, не потрібно. Із цієї причини, скажімо, у тому, щоб щорік перевидавати наказ про облікову політику, необхідності не виникає (хоча, слід зауважити, водночас щорічне перевидання наказу про облікову політику підприємством на свій розсуд також законодавчо і не забороняється).

До речі про те, що наказ про облікову політику може бути прийнятий як базовий — на час діяльності підприємства — до якого в міру необхідності в подальшому можуть вноситися зміни, говорив і Мінфін у листі від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793. І лише в разі внесення до наказу змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту чи суттєво впливають на зміст облікової політики, — як зазначалося в листі — наказ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції (хоча, звісно, повторимо, заборони на щорічне перевидання наказу за власним бажанням законодавство не містить).

Отже, стисло підсумуємо: повноваження власника (власників) підприємства з установлення облікової політики реалізується через закріплення в розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку та процедур (елементів облікової політики), щодо яких нормативно-методична база містить більше одного їх варіанта.

А от якщо норми законодавчо-нормативних документів однозначні (імперативні) та встановлюють одноваріантні (безальтернативні) варіанти оцінки та обліку, то перелічувати їх у наказі про облікову політику недоречно та немає необхідності. Адже вони і так діють «за умовчанням» (прописані в нормативно-законодавчих актах) та підлягають безумовному виконанню, оскільки відмовитися та не застосовувати їх підприємство не може (див. також про це листи Мінфіну від 21.03.2006 р. № 31-34000-20-16/5770 та від 09.06.2006 р. № 31-34000-20-25/12321).

До тексту наказу про облікову політику слід уключати тільки ті методи оцінки, обліку та процедур, які застосовуватимуться підприємством. Інакше кажучи, при формуванні облікової політики в наказі потрібно розкрити облікові методи залежно від характеру та специфіки діяльності підприємства щодо ведення тих чи інших операцій та подій, які відбуваються в її процесі. А от описувати в наказі всі теоретично можливі в майбутньому варіанти облікової політики підприємству немає необхідності (так, наприклад, якщо підприємство не здійснює будівельну діяльність, то йому застерігати в обліковій політиці методи визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом не потрібно). У разі ж виникнення нових подій, операцій чи обставин підприємство завжди зможе в ситуації, що склалася, унести зміни та доповнення до наказу про облікову політику.

Слід мати на увазі, що вибрана підприємством облікова політика також важлива і для оподаткування. Так, наприклад, як передбачено п.п. 145.1.9 ПКУ, нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, і може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Або ж, наприклад, візьмемо інший випадок: інвестиційна нерухомість, що оцінюється за справедливою вартістю, у бухгалтерському обліку не амортизується (не підлягає амортизації). Водночас у податковому обліку амортизація за нею нараховується на загальних підставах. Проте (з оглядкою на положення згаданого вище п.п. 145.1.9 ПКУ) для уникнення із цього приводу будь-яких непорозумінь краще, щоб у наказі про облікову політику, зокрема, застерігався метод нарахування амортизації для групи «Будівлі, споруди та передавальні пристрої», щодо якого при цьому в наказі уточнювалося б, що він також використовується і при нарахуванні «податкової» амортизації за інвестиційною нерухомістю, що оцінюється в бухгалтерському обліку за справедливою вартістю (детальніше про інвестнерухомість див. також «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 100, с. 38).

У зв’язку з цим у міру необхідності наказ про облікову політику може також містити «податкові» застереження, що мають значення для податкового обліку, або навіть у наказі про облікову політику може виділятися для цього окремий, присвячений податковому обліку розділ.

Згідно з п. 17 П(С)БО 1 питання встановлення та зміни облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства або уповноваженого органу (посадової особи). Щоправда, при цьому облікова політика підприємства може змінюватися тільки у точно визначених ситуаціях. Так, перегляд облікової політики можливий виключно у випадках, якщо (п. 9 П(С)БО 6):

— змінюються статутні вимоги конкретного підприємства (тобто до статуту внесені зміни, що стосуються сфери бухгалтерського обліку на підприємстві);

— змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО (ідеться про зміни, що вносяться до П(С)БО
Мінфіном, які, у свою чергу, вимагають від підприємства доповнення або зміни прийнятої облікової політики);

— якщо зміни облікової політики забезпечать достовірне відображення подій або господарських операцій у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства.

Таким чином, облікову політику можна змінювати лише при настанні певних (перелічених вище) обставин: або коли це на законодавчому рівні приписує зробити Мінфін (мають обов’язковий характер), або за самостійним рішенням підприємства в очікуванні того, що в результаті буде підвищено інформативність та достовірність фінансової звітності (мають добровільний характер).

Зміну облікової політики (наявність хоча б однієї з наведених у п. 9 П(С)БО 6 підстав) має бути належним чином зафіксовано в наказі про облікову політику підприємства. При цьому підприємство має право вирішувати, як саме вчинити в такому разі (тобто вибрати один із таких шляхів унесення змін та доповнень):

— унести зміни та доповнення до вже існуючого (базовий) наказу про облікову політику

або

— викласти наказ про облікову політику в новій редакції з урахуванням тих моментів, які не знайшли відображення в попередньому його варіанті чи зазнали змін (повторимо, що Мінфін у листі від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793 висловлювався за такий варіант у випадку, коли зміни, що вносилися до облікової політики, за обсягом охоплюють більшу частину тексту чи істотно впливають на її зміст).

Зауважимо: у разі необхідності змінювати облікову політику на власний розсуд (на добровільній основі — у зв’язку зі зміною статутних вимог або в очікуванні підвищення достовірності фінансової звітності) підприємство може в будь-який момент протягом звітного року (тобто з будь-якої дати, призначеної підприємством), а не неодмінно тільки з 1 січня майбутнього року (адже ні Закон про бухоблік, ні інше нормативне «бухоблікове» законодавство вказівок щодо строків та періодичності змін облікової політики — унесення змін до наказу про облікову політику підприємства — не містять). Проте з практичної точки зору, поза сумнівом, найбільш зручним моментом для запровадження добровільних змін є саме початок нового звітного року — 1 січня (хоча це, повторимо, і не є обов’язковим).

Що стосується випадків обов’язкової зміни облікової політики (пов’язаної зі зміною законодавства), то дата відображення їх наслідків установлюється Мінфіном при виданні нових П(С)БО, а також унесенні змін та доповнень до тих, що вже діють (тому про прив’язку до початку (закінчення) звітного року в цьому випадку, як правило, говорити недоречно).

Змінюючи облікову політику, слід пам’ятати, що п. 12 П(С)БО 6 у такому разі вимагає належним чином відображати вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів — шляхом:

— коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

— повторного подання порівняльної інформації за попередні звітні періоди.

У міжнародній практиці такий метод коригування фінансової звітності називають ретроспективним — коли ретроспективне відображення змін передбачає застосування новообраної облікової політики до подій та операцій таким чином, неначе така нова облікова політика застосовувалася завжди, а не з моменту її встановлення (тобто коли коригування впливає на показники не лише поточного та майбутніх періодів, а й на показники минулих звітних періодів).

Водночас у разі якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року достовірно визначити неможливо, то відображення змін облікової політики вважають перспективним (п. 13 П(С)БО 6), що полягає в поширенні впливу облікової політики на події та операції, які відбуватимуться після дати зміни облікової політики. У такому разі жодних коригувань показників минулих звітних періодів (ані щодо сальдо нерозподіленого прибутку на початок періоду, ані щодо відображеної у звітності суми чистого прибутку або збитку) не провадиться і порівняльна інформація повторно не подається. Як приклад наведемо ситуацію, що склалася у минулому з фінансовими витратами при створенні кваліфікаційних активів. Нагадаємо, що з 01.01.2011 р. (після внесення змін наказом Мінфіну України від 24.09.2010 р. № 1085 до П(С)БО 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 28.04.2006 р. № 415) капіталізувати фінансові витрати при створенні кваліфікаційних активів зобов’язані великі та середні підприємства. При цьому, як роз’яснювалося в листі Мінфіну України від 13.04.2011 р. № 31-08410-07-16/9654, якщо підприємство внаслідок вимог, що змінилися, до відображення фінансових витрат не може достовірно визначити суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року, то з урахуванням норм п. 13 П(С)БО 6 запроваджені нові законодавчі вимоги поширюються тільки на подальші операції та події і нерозподілений прибуток на початок 2011 року не коригується.

Унесені до облікової політики зміни повинні розкриватися у примітках до фінансової звітності (п. 22 П(С)БО 6).

Та все ж на практиці іноді важко розмежувати перегляд облікової політики та зміни облікових оцінок. Нагадаємо: згідно з п. 3 П(С)БО 6 під обліковою оцінкою розуміють попередню оцінку, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. При цьому облікова оцінка також може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких така оцінка базувалася, чи отримано додаткову інформацію (п. 6 П(С)БО 6). Причому порядок відображення у фінансовій звітності підприємства змін в облікових оцінках відрізняється від порядку відображення у звітності змін облікової політики — він є перспективним (згідно з п. 8 П(С)БО 6 наслідки таких змін відображаються у фінансовій звітності, починаючи з періоду внесення змін) та необхідності коригування нерозподіленого прибутку минулих періодів та повторного подання порівнянної інформації не спричинює.

У разі якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та зміну облікової оцінки, то прийнята зміна розглядається як зміна облікових оцінок (п. 14 П(С)БО 6). Зокрема, як роз’яснювалося, наприклад, у листі Мінфіну України від 02.11.2009 р. № 31-34000-20-23-5535/5708 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 95), зміну підприємством методу амортизації слід розглядати як зміну облікової оцінки. Тому змінивши метод нарахування амортизації, перераховувати, скажімо, раніше нараховану «минулу» амортизацію з метою коригування нерозподіленого прибутку і подавати порівняльну інформацію за попередні звітні періоди підприємству не потрібно.

Принагідно також відзначимо лист Мінфіну України від 14.05.2012 р. № 31-08410-07-25/12004 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 49), у якому роз’яснювалося, що зміна вартісного критерію, згідно з яким розмежовуються в бухгалтерському обліку малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА) та основні засоби (ОЗ), розглядається також як зміна облікової оцінки. Тому у зв’язку з таким його переглядом жодних коригувань у бухгалтерському обліку за ОЗ або МНМА, що вже використовуються підприємством (експлуатуються та були зараховані на баланс у минулому), підприємству проводити не потрібно, а переглянутий вартісний критерій працює «на майбутнє» та починає застосовуватись до операцій із дати його встановлення.

При цьому слід мати на увазі, що не вважається зміною облікової політики її встановлення для подій або операцій (п. 10 П(С)БО 6):

— які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

— що не відбувалися раніше (тобто виникають у діяльності підприємства вперше).

Так, припустимо, підприємство почало здійснювати новий вид діяльності — роздрібну торгівлю, у зв’язку з чим було прийнято рішення про вибір стосовно роздрібної торгівлі методу оцінки вибуття запасів за цінами продажу (до наказу про облікову політику внесено відповідні доповнення із цього приводу). Ця подія не може розцінюватися як зміна облікової політики, оскільки насправді в цьому випадку відбувається її встановлення відносно подій, що не мали місця раніше. Тобто зважаючи на те, що подібні операції здійснюються в діяльності підприємства вперше, це не вважається зміною облікової політики, а розглядається як її доповнення. Доповнювати облікову політику можна в будь-який час (а не тільки з початку календарного року). Тому якщо підприємство, припустимо, починає здійснювати новий вид діяльності, яким не займалося раніше, то внести щодо нього доповнення до наказу про облікову політику воно має право вже з такого моменту.

Усі зміни і доповнення, які вносяться до облікової політики, оформляються в тому ж порядку, що і вже прийнята підприємством облікова політика, тобто відповідним розпорядчим документом керівника підприємства — наказом, яким коригується (доповнюється) базовий документ, що діє (у разі істотності змін і доповнень, що вносяться, як наголошувалося, можливе викладення наказу в новій редакції).

Облікова політика підприємства (п. 25 П(С)БО 1) та зміни облікової політики (п. 22 П(С)БО 6) підлягають розкриттю у примітках до фінансової звітності. При цьому, як пояснювалося в листі Мінфіну від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793, розкривати положення облікової політики та її зміни у примітках до фінансової звітності підприємства можуть двома способами:

1) в описовій формі;

2) шляхом додавання до фінансової звітності копії розпорядчого документа про встановлення або зміну облікової політики.

Про ці ж варіанти для підприємств державного, комунального секторів економіки йдеться і в п. 4 розд. II Положення № 1213.

На завершення наведемо зразок наказу про облікову політику, в якому знайшли відображення ті варіанти елементів облікової політики, вибір яких надано нормативно-правовими актами у сфері бухгалтерського обліку самому підприємству:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатурн»

НАКАЗ

Про облікову політику підприємства

На виконання вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Міністерством фінансів України, та з метою складання достовірної фінансової звітності

НАКАЗУЮ:

1. Установити такий поріг суттєвості:

— для окремих об’єктів обліку, що належать до активів, зобов’язань та власного капіталу підприємства, — 5 % підсумку всіх активів, зобов’язань та власного капіталу відповідно;

— для окремих видів доходів та витрат — 2 % чистого прибутку (збитку) підприємства;

— для проведення переоцінки чи зменшення корисності об’єктів основних засобів та нематеріальних активів — 10 % відхилення залишкової вартості об’єктів основних засобів і нематеріальних активів від їх справедливої вартості на дату балансу;

— для визначення подібних активів — не більше 10 % різниці між справедливою вартістю об’єктів обміну.

2. Установити такий порядок обліку необоротних активів:

2.1. Матеріальні активи зі строком корисного використання (експлуатації) більше одного року, вартістю менше 2500 грн. (без урахування ПДВ) уключати до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

2.2. Застосовувати при нарахуванні амортизації об’єктів основних засобів та інших необоротних матеріальних активів (за винятком зазначених у п.п. 2.4 цього наказу) прямолінійний метод.

2.3. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснювати з використанням прямолінійного методу.

2.4. Нарахування амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів та бібліотечних фондів здійснювати в першому місяці використання таких об’єктів у розмірі 100 % їх вартості.

2.5. Здійснювати переоцінку тих об’єктів основних засобів, залишкова вартість яких відрізняється від їх справедливої вартості на дату балансу більш ніж на 10 %.

2.6. Зарахування перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості переоціненого об’єкта основних засобів до складу нерозподіленого прибутку здійснювати при вибутті переоціненого об’єкта.

3. Установити такий порядок обліку запасів:

3.1. Одиницею бухгалтерського обліку запасів вважати кожне їх найменування.

3.2. Облік транспортно-заготівельних витрат вести загалом на окремому субрахунку з розподілом згідно із середнім відсотком.

3.3. При відпуску запасів у виробництво, продажу чи іншому вибутті застосовувати такі методи оцінки їх вибуття:

— середньозваженої собівартості — при відпуску виробничих запасів у виробництво та при реалізації готової продукції;

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів — при продажу великогабаритних товарів, що мають номер заводу-виробника;

— за цінами продажу — при реалізації товарів, що продаються вроздріб у громадському харчуванні.

3.4. Здійснювати визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів один раз на місяць.

4. Обчислювати величину резерву сумнівних боргів із застосуванням методу абсолютної суми сумнівної заборгованості.

5. Створювати забезпечення на виконання гарантійних зобов’язань.

6. Здійснювати оцінку ступеня завершеності операції з надання послуг (виконання робіт) шляхом вивчення виконаної роботи з відображенням у бухгалтерському обліку доходів у звітному періоді підписання акта наданих послуг (виконаних робіт).

7. Установити такий порядок обліку витрат:

7.1. Для калькулювання виробничої собівартості готової продукції застосовувати:

— в основному виробництві позамовний із застосуванням елементів нормативного (у ливарному виробництві — попередільний) метод обліку витрат на виробництво та калькулювання фактичної виробничої собівартості продукції;

— у цехах допоміжного виробництва: ремонтно-механічному та інструментальному — позамовний метод, у решті цехів допоміжного виробництва — простий метод калькулювання.

7.2. Затвердити Перелік, що додається, та склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) (додаток 1* до наказу).

7.3. Затвердити Перелік, що додається, та склад змінних і постійних загальновиробничих витрат (додаток 2* до наказу).

7.4. Прийняти як базу розподілу змінних та постійних розподілених загальновиробничих витрат на кожен об’єкт витрат прямі витрати, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

8. Відображати відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання в сумі, визначеній один раз на рік на дату складання річної фінансової звітності.

9. Контроль за виконанням цього наказу покласти на фінансового директора та головного бухгалтера.

* Додатки не наводяться.