Порушення порядку застосування ПСП

Порушення порядку застосування ПСП

Відповідно до розділу IV ПКУ платник податків має право на зменшення загального місячного оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати на суму податкової соціальної пільги (далі — ПСП) у разі виконання певних умов. У цій статті розглянемо, якими є наслідки порушення порядку застосування ПСП як з боку працівника, так і з боку бухгалтера.

Катерина СКРИПКІНА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Правила застосування ПСП, установлені ПКУ, було розглянуто у статті «Податкова соціальна пільга у 2013 році» на с. 4. Функції контролю за дотриманням вимог, установлених розділом IV ПКУ щодо порядку застосування ПСП, покладено на роботодавця, зокрема він повинен:

— приймати від працівників заяви про застосування ПСП (за винятком працівників-держслужбовців), а також підтвердні документи;

— перевіряти достовірність підтвердних документів, строк їх дії (за необхідності);

— застосовувати ПСП виключно до доходів працівника у вигляді заробітної плати, розмір якої не перевищує граничного розміру доходу, установленого п.п. 169.4.1 ПКУ.

Водночас ст. 169 ПКУ передбачено також вимоги, які роботодавець не може і не зобов’язаний контролювати. Наведемо їх:

1) ПСП застосовується тільки за одним місцем нарахування (виплати) зарплати (п.п. 169.2.1 ПКУ). Вибір місця застосування ПСП платник податків здійснює самостійно шляхом подання заяви про самостійне обрання місця застосування ПСП. Працівник, який має право на ПСП на дітей, а також на ПСП у підвищеному або максимальному розмірі, крім заяви про застосування ПСП, зобов’язаний подати роботодавцю за місцем отримання ПСП підтвердні документи, перелік та порядок подання яких установлено Порядком № 1227. Проте несумлінний працівник може подати роботодавцю заяву про застосування ПСП, не повідомивши, що вже користується пільгою за іншим місцем роботи. Перевірка таких даних не є обов’язком роботодавця, тому він застосовуватиме ПСП до зарплати працівника на підставі його заяви в разі виконання інших умов;

2) ПСП не може застосовуватися до заробітної плати, яку платник податків отримує протягом звітного податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету (п.п. 169.2.3 ПКУ). На практиці можлива ситуація, коли прийнятий працівник подає заяву про застосування звичайної ПСП, не повідомивши про те, що є студентом та отримує стипендію з бюджету. І в цьому випадку роботодавець застосовуватиме ПСП до зарплати працівника, оскільки не зобов’язаний перевіряти такі дані.

Дотримання вимог ПКУ щодо порядку застосування ПСП, які не може проконтролювати роботодавець, контролюють органи податкової служби. Порушення фізичними особами порядку застосування ПСП вони виявляють на підставі даних Податкового розрахунку за формою № 1ДФ або документальних перевірок. При цьому за порушення зазначених вимог, а отже, і порядку застосування ПСП відповідальність несе безпосередньо платник податків.

Відповідно до Порядку № 1023 органи ДПС про наявність порушень застосування ПСП, позбавлення платника податків права на ПСП або про відновлення цього права інформують роботодавців. Згідно з п. 2 Порядку № 1023, якщо на підставі даних Податкового розрахунку за формою № 1ДФ або документальних перевірок з’ясовується, що платник податків користувався ПСП більш ніж за одним місцем роботи або у разі отримання доходів, указаних у п.п. 169.2.3 ПКУ, відповідний структурний підрозділ органу ДПС складає повідомлення про порушення за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1023.

У повідомленні зазначаються дані про роботодавця, якому його направляють, про працівника, який порушив порядок застосування ПСП, а також місяць, з якого втрачається право на отримання ПСП. У разі якщо ПСП застосовувалася за кількома місцями роботи, повідомлення направляються кожному роботодавцю.

Повідомлення про порушення вважається направленим (врученим):

— роботодавцю — юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під підпис або відправлено листом з повідомленням про вручення;

— роботодавцю — фізичній особі, якщо повідомлення вручено особисто йому або його законному представнику або відправлено на адресу за місцем проживання або останнім відомим його місцезнаходженням з повідомленням про вручення.

Після отримання повідомлення роботодавець повинен вчинити такі дії:

— припинити застосування ПСП до зарплати працівника, оскільки податковий орган повідомив його, що працівник порушив порядок застосування ПСП та втратив право на ПСП;

— перевірити, чи не допустив помилку бухгалтер при складанні Податкового розрахунку за формою № 1ДФ, указавши неправильну інформацію про застосування до зарплати працівника ПСП. Детальніше про ситуацію, коли помилку допустив бухгалтер, читайте в розділі «Якщо порядок застосування ПСП порушив бухгалтер». У цій ситуації роботодавець повинен відправити до органу ДПС лист з поясненням ситуації та проханням відкликати повідомлення про порушення порядку застосування ПСП.

У разі коли ПСП застосовувалася на підставі заяви працівника, поданої на порушення норми ст. 169 ПКУ, подальші дії роботодавця залежать від того, бажає працівник відновити право на ПСП чи ні.

Порядок відновлення права на ПСП установлено абзацом другим п.п. 169.2.4 ПКУ. Наведемо по черзі дії працівника та роботодавця, необхідні для відновлення права платника податків на ПСП.

По-перше , платник податків повинен подати заяву про відмову від ПСП усім роботодавцям, указавши в ній місяць, коли вперше відбулося порушення вимог ст. 169 ПКУ. Форму заяви не затверджено, тому її може бути складено в довільній формі.

Наведемо приклад такої заяви. Припустимо, що порушення порядку застосування ПСП відбулося з квітня 2012 року.

По-друге, кожен роботодавець платника-порушника на підставі поданої працівником заяви про відмову від застосування ПСП повинен нарахувати та утримати:

— відповідну суму недоїмки, що виникла внаслідок незаконного застосування ПСП. Недоплата з податку на доходи фізичних осіб розраховується починаючи з місяця, в якому відбулося порушення, і до місяця припинення застосування ПСП;

— штраф у розмірі 100 % суми такої недоїмки.

Якщо ПСП незаконно застосовувалася за двома або декількома місцями роботи, необхідно повністю погасити суми недоплати з ПДФО та штраф у розмірі 100 % недоплати за всіма місцями роботи.

Кожен роботодавець утримує суму недоїмки та штраф за рахунок найближчої виплати доходу працівнику. Якщо суми доходу недостатньо для утримання вказаних сум, вони утримуються за рахунок наступних виплат.

Проте при виконанні вимоги абзацу другого п.п. 169.2.4 ПКУ необхідно дотримуватись норм ст. 128 КЗпП, яка встановлює обмеження розмірів відрахувань із заробітної плати. Так, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — п’ятдесяти відсотків заробітної плати, що підлягає виплаті працівнику (ч. 1 ст. 128 КЗпП, ч. 2 ст. 26 Закону про оплату праці). На наш погляд, обмеження розміру відрахувань при утриманні недоплати податку на доходи фізичних осіб та штрафу становить 20 %, оскільки ПКУ не передбачено, що в цій ситуації розмір утримань може складати 50 %. У разі коли працівник виявив бажання прискорити процес відновлення права на ПСП та в заяві вказав, що не заперечує проти утримання з його доходу за один місяць (або декілька місяців, якщо зарплати за один місяць недостатньо) усієї суми недоїмки та штрафу, роботодавець має право здійснити відповідні утримання без 20-відсоткового обмеження.

Якщо суми недоплати та/або штраф не були утримані податковим агентом за рахунок доходу платника податку (у разі припинення трудових відносин), то платник податків повинен відобразити такі суми в річній податковій декларації, що подається до 1 травня року, наступного за звітним (абзац другий п.п. 169.2.4 ПКУ).

Отже, якщо платник податків подав заяву (заяви) про відмову від ПСП, а роботодавець (роботодавці) стягнули суму недоплати та штрафу (або працівник сплатив їх за результатами річної податкової декларації), з якого моменту платник податків може претендувати на ПСП? Відповідь на це запитання містить п.п. 169.2.4 ПКУ. Так, право на застосування ПСП відновлюється з податкового місяця, наступного за місяцем, в якому сума недоїмки та штраф повністю погашаються.

Таким чином, починаючи з місяця, наступного за місяцем повного погашення недоплати та штрафу, працівник може подавати одному роботодавцю заяву про застосування ПСП. Водночас роботодавець, у свою чергу, не може почати застосовувати ПСП до зарплати працівника-порушника тільки на підставі його заяви.

У Порядку № 1023 зазначено, що повідомлятимуть роботодавців про відновлення права працівника на застосування ПСП податкові органи. Проте форма повідомлення передбачає, що орган ДПС повідомить роботодавця про це тільки в разі подання платником податків — порушником річної декларації, на підставі якої було повністю погашено суму недоплати та штраф. Закономірно виникає запитання: як роботодавцю, наприклад, за основним місцем роботи, який повністю утримав суму недоплати і штраф, дізнатися, чи утримано такі суми з доходу працівника за сумісництвом, якщо працівник, якому ПСП застосовувалася за двома місцями роботи, не подавав річну декларацію? Надати достовірну інформацію з цього питання може тільки податковий орган. Тому роботодавцю слід направити до органу ДПС письмовий запит з проханням надати таку інформацію. Тільки після отримання підтвердження органу ДПС про відновлення права працівника на ПСП роботодавець може застосовувати пільгу до зарплати працівника.

Якщо працівник не має наміру відновлювати право на ПСП та не бажає подавати заяву про відмову від ПСП, на підставі отриманого від податкового органу повідомлення роботодавець повинен нарахувати та утримати із заробітної плати працівника суму недоплати, що виникла у зв’язку з порушенням порядку застосування ПСП (абзац перший п.п. 169.2.4 ПКУ). Штраф у розмірі 100 % суми недоплати в цьому випадку роботодавці не утримують, оскільки підставою для його утримання є заява працівника про відмову від ПСП, а таку заяву працівник подати відмовився.

У лютому 2013 року орган ДПС повідомив підприємство про те, що працівник відділу збуту (ІПН — 2833333333) порушив порядок застосування ПСП із листопада 2012 року. До заробітної плати працівника згідно з його заявою застосовувалася ПСП із січня 2012 року на підставі п.п. 169.1.1 ПКУ. У 2012 році ПСП застосовувалася до зарплати працівника в розмірі 536,50 грн., у січні 2013 року — у розмірі 573,50 грн. Працівник подав заяву про відмову від ПСП у лютому 2013 року.

Заробітна плата працівника становить 1400 грн. на місяць. Зарплата виплачується двічі на місяць. Аванс складає 55 % окладу (770 грн.).

Повідомлення, отримане від органу ДПС, свідчить про те, що ПСП застосовувалася з порушенням норм ст. 169 ПКУ протягом листопада 2012 року — січня 2013 року, тобто протягом 3 місяців.

Розрахуємо суму недоплати з ПДФО, що виникла у зв’язку з незаконним застосуванням ПСП: 536,50 грн. х 15 % х 2 міс. + 573,50 грн. х 15 % = 246,98 грн.

Сума штрафу дорівнює сумі недоплати, тобто 246,98 грн.

Загальна сума недоплати з ПДФО та штрафу становить 493,96 грн. (246,98 грн. + 246,98 грн.).

Суму недоплати з ПДФО та штрафу необхідно утримати із заробітної плати працівника з урахуванням того, що їх загальна сума не повинна перевищувати 20 % заробітної плати, що підлягає виплаті працівнику.

У лютому 2013 року із заробітної плати працівника буде проведено такі утримання:

— єдиний соціальний внесок (далі — ЄСВ) у сумі 50,40 грн. (1400 грн. х 3,6 %);

— ПДФО в сумі 202,44 грн. ((1400 грн. - 50,40 грн.) х 15 %).

Сума заробітної плати, що підлягає виплаті працівнику, становить 1147,16 грн. (1400 грн. - 50,40 грн. - 202,44 грн.).

Розрахуємо суму межі для утримання недоплати та штрафу в лютому 2013 року: 1147,16 грн. х 20 % = 229,43 грн.

Суму недоплати, що залишилася, та штраф — 264,53 грн. (493,96 грн. - 229,43 грн.) має бути доутримано за рахунок майбутніх виплат працівнику. Межа в наступних місяцях, в яких утримуватимуться недоплата та штраф із заробітної плати працівника до повного їх погашення, розраховується аналогічно.

Бухгалтерський облік операцій з нарахування заробітної плати працівнику-порушнику в лютому 2013 року наведемо в таблиці.

У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ за 1 квартал 2013 року необхідно буде відобразити у графах «3а» і «3» заробітну плату, нараховану працівнику в січні — березні 2013 року, у графах «4а» і «4» — суму ПДФО, утриманого із заробітної плати за січень — березень 2013 року, а також частину суми донарахованого у зв’язку з незаконним застосуванням ПСП ПДФО та штрафу. Коригування Податкових розрахунків за формою № 1ДФ за попередні квартали в ситуації, що розглядається, подавати не потрібно, оскільки неправомірне застосування ПСП не пов’язане з помилкою бухгалтера.

Далі розглянемо ситуацію, коли винуватцем порушення порядку застосування ПСП є бухгалтер.

На практиці можлива і ситуація, коли в порушенні порядку застосування ПСП винен бухгалтер. Наприклад, таке можливе, якщо бухгалтер застосовував ПСП до зарплати працівника, який не подавав до бухгалтерії заяву про застосування ПСП, або замість звичайної ПСП, заяву про застосування якої подав працівник, бухгалтер помилково застосовував підвищену ПСП.

Чинне законодавство не встановлює розмежування між лічильними та нелічильними помилками. Водночас у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13 наведено види помилок, які є лічильними, і ті, що до них не належать. Так, згідно з п.п. 1 п. 24 зазначеної постанови до лічильних помилок належать помилки в обчисленнях, двократне нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. При цьому не можуть вважатися лічильними не пов’язані з обчисленнями помилки у застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Із наведеного вище випливає, що порушення бухгалтером вимог розділу IV ПКУ щодо застосування ПСП належить до нелічильних помилок. Унаслідок такої помилки із заробітної плати ПДФО утримується в меншому розмірі, відповідно працівнику заробітна плата виплачується в більшому розмірі.

Можливість утримати надмірно виплачену суму із заробітної плати працівника протягом місяця на підставі наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу (якщо працівник не оспорює підстави та розміри відрахування) передбачена законодавством тільки в разі, якщо зарплата була надмірно виплачена внаслідок лічильної помилки (п. 1 ч. 2 ст. 127 КЗпП).

Відповідно до ст. 1215 ЦКУ не підлягає поверненню безпідставно набуте майно, у тому числі заробітна плата, виплачена фізичній особі, якщо її виплату здійснено роботодавцем добровільно, за відсутності лічильної помилки з його боку і недобросовісності з боку працівника. Оскільки про нелічильні помилки тут нічого не зазначено, можна зробити висновок, що утримати надмірно виплачену суму (ПДФО, недоутриманий унаслідок помилкового застосування ПСП) із зарплати працівника можна тільки з відома працівника, тобто на підставі його заяви.

Якщо ж стягнути надмірно виплачену зарплату в добровільному порядку з працівника не вдасться, керівник підприємства має право прийняти рішення про відшкодування шкоди підприємству за рахунок осіб, які допустили помилку. Для встановлення особи, винної в заподіянні шкоди, проводиться службове розслідування, за результатами якого складається акт. У цій ситуації винною особою може бути бухгалтер із заробітної плати та головний бухгалтер (якщо таку посаду передбачено у штатному розписі підприємства).

Відповідальність бухгалтера. Згідно зі ст. 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При цьому під прямою дійсною шкодою розуміються, у тому числі, грошові виплати (абзац другий п. 4 постанови № 14).

Що стосується «звичайного» бухгалтера, то він несе матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ч. 1 ст. 132 КЗпП). Розмір середньомісячного заробітку визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100. Сума шкоди, що перевищує цей розмір, працівником не відшкодовується. Якщо ж фактична сума шкоди менше середнього місячного заробітку, то працівник зобов’язаний відшкодувати всю суму заподіяної роботодавцю шкоди.

У разі, коли на підприємстві передбачено посаду головного бухгалтера, він несе матеріальну відповідальність, якщо з його вини не було своєчасно вжито заходів щодо стягнення шкоди з безпосередніх винуватців. Якщо шкоду заподіяно підприємству зайвими грошовими виплатами, головний бухгалтер як керівник структурного підрозділу несе матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з його вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (п. 2 ст. 133 КЗпП). При цьому згідно з абзацом другим п. 6 постанови № 14 головний бухгалтер несе матеріальну відповідальність у межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, яку не відшкодовано безпосередніми винуватцями (у нашому випадку безпосереднім винуватцем буде бухгалтер із заробітної плати). При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду.

Бухгалтер може покрити шкоду добровільно повністю або частково. Якщо цього не відбувається, роботодавець має право стягнути шкоду шляхом відрахування із заробітної плати на підставі п. 3 ч. 2 ст. 127 КЗпП. Відшкодування працівником заподіяної шкоди, розмір якої не перевищує середнього місячного заробітку працівника, здійснюється на підставі розпорядження роботодавця, що видається у двотижневий строк із дня виявлення завданої шкоди і може бути звернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівника. Якщо ж працівник заперечує свою вину у заподіянні шкоди, або його звільнено, або закінчився строк для видання розпорядження, а також у разі перевищення розміром шкоди середнього місячного заробітку працівника, роботодавець протягом року з дня виявлення шкоди може звернутися з позовом до районного, районного в місті, міського суду (ст. 136 КЗпП).

Шкоду може бути відшкодовано шляхом утримання із заробітної плати працівника (не більше 20 % суми «чистої» заробітної плати, за винятком випадку, коли бухгалтер добровільно відшкодовує більшу суму) або шляхом внесення грошових коштів до каси або на банківський рахунок роботодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 135³ КЗпП розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку. У ситуації, що розглядається, розмір шкоди дорівнюватиме сумі недоутриманого ПДФО, штрафу і пені, що стягуються з податкового агента (про фінансові санкції йтиметься далі).

Детальніше про порядок притягнення бухгалтера до матеріальної відповідальності читайте у статті «Матеріальна відповідальність бухгалтера: за що і в якому порядку може застосовуватися» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 86.

Відповідальність підприємства. У ситуації, що розглядається, помилка, допущена бухгалтером унаслідок порушення порядку застосування ПСП, спричинює виникнення недоплати з ПДФО. Крім того, з недостовірними відомостями міг бути поданий Податковий розрахунок за формою № 1ДФ (якщо, наприклад, до закінчення звітного кварталу, в якому помилку була допущено, її не виправили).

Що стосується недоплати з ПДФО, яка утворилася у зв’язку з помилковим застосуванням ПСП, то її має бути донараховано та перераховано до бюджету. Крім того, необхідно самостійно розрахувати та сплатити пеню згідно з п. 129.1 ПКУ.

Якщо внаслідок помилки з недостовірними відомостями було подано Податковий розрахунок за формою № 1ДФ, необхідно внести виправлення до такого розрахунку. При цьому слід мати на увазі, що Податковий розрахунок за формою № 1ДФ має статус податкової декларації, тому виправлення до нього вносяться з урахуванням вимог ст. 50 ПКУ. Відповідно до неї, якщо в подальших податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки в раніше поданій ним податковій декларації, він зобов’язаний направити уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою, що діє на момент його подання. У разі виправлення помилки, унаслідок якої було занижено податкове зобов’язання, при поданні уточнюючого розрахунку сплачується штраф у розмірі 3 % від суми заниження, що самостійно виправляється. Можливість виправлення помилок у поточному Податковому розрахунку за формою № 1ДФ Порядком № 1020 не передбачена. Зауважимо, що Податкові розрахунки за формою № 1ДФ необхідно подати за всі звітні періоди, коли мала місце помилка.

Нагадаємо: згідно з п. 120.2 ПКУ при самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань інші штрафи, передбачені гл. 11 розд. ІІ ПКУ (у нашому випадку — штрафи, передбачені ст. 127 ПКУ), не застосовуються. Те, що самовиправлення з доплатою необхідної суми ПДФО до бюджету, а також сплатою тривідсоткового штрафу від суми недоплати та пені, звільняє від застосування штрафу за ст. 127 ПКУ, визнають і податківці.

За подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ з недостовірними відомостями підприємству загрожує штраф у розмірі 510 грн. (п. 119.2 ПКУ). Такий штраф може бути застосовано до податкового агента в разі виявлення порушення податковим органом протягом 1095 днів із дня подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ або з дня, наступного за граничним строком подання вказаної форми. Податківці наполягають на застосуванні штрафу і в разі самостійного виправлення помилки, оскільки мав місце факт порушення. Детальніше про особливості застосування цього штрафу читайте у статті «Податковий розрахунок за формою № 1ДФ: доходи, ознаки, відповідальність» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 29.

Як уже зазначалося, роботодавець має право суму сплачених фінансових санкцій стягнути з винного бухгалтера.

На завершення зауважимо: щоб уникнути зайвої роботи для бухгалтерів та фінансових санкцій для працівників, роботодавцям доцільно попереджати працівників, які виявили бажання скористатися правом на ПСП, про наслідки порушення порядку застосування ПСП.