ПСП у запитаннях та відповідях

ПСП у запитаннях та відповідях

Порядок застосування до заробітної плати найманих працівників податкової соціальної пільги традиційно викликає безліч запитань у наших читачів. Відповісти на них — мета цієї статті.

Марія СОЛОМІНА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Перш ніж перейти до відповіді на ці запитання, нагадаємо нашим читачам, що оплата праці працівника, зайнятого на умовах неповного робочого часу, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Оподаткування заробітної плати працівника, працевлаштованого на умовах неповного робочого часу, провадиться роботодавцем у загальному порядку. Щодо ПСП, то встановлення працівнику неповного робочого часу жодним чином не вплине на порядок її застосування. У загальному випадку працівник матиме право на застосування ПСП за умови, що його нарахована за місяць заробітна плата не перевищує граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП (у 2013 році — 1610 грн.). ПСП до його доходу застосовується в повному обсязі, незалежно від установленого режиму робочого часу.

Порядок застосування ПСП до заробітної плати працівника, зайнятого на умовах неповного робочого часу, розглянемо на прикладі.

Приклад. Працівника прийнято на роботу з 9 січня 2013 року на умовах неповного робочого часу у вигляді неповного робочого тижня з графіком роботи 3 дні на тиждень (понеділок, вівторок, середа) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу (система оплати праці — погодинна). 18 січня 2013 року він подав заяву про застосування звичайної ПСП (п.п. 169.1.1 ПКУ). Оклад працівника 2600 грн. На підприємстві встановлено п’ятиденний робочий тиждень.

За умовами прикладу, за січень 2013 року працівнику має бути нараховано заробітну плату в розмірі:

2600,00 : 21 х 10 = 1238,10 (грн.),

де 21 — кількість робочих днів у січні 2013 року згідно з графіком роботи, установленим на підприємстві;

10 — кількість робочих днів, фактично відпрацьованих працівником у січні 2013 року.

Оскільки заробітна плата, нарахована працівнику за січень 2013 року (1238,10 грн.), не перевищує граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП (1610 грн.), то до його зарплати за січень 2013 року застосовуватиметься звичайна ПСП у розмірі 573,50 грн. Тобто незважаючи на те що працівник у січні 2013 року відпрацював неповний місяць і на умовах неповного робочого тижня, ПСП до його зарплати застосовуватиметься в загальній сумі — 573,50 грн.

Розрахуємо суму заробітної плати, що підлягає виплаті на руки працівнику за січень 2013 року.

Сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ), утриманого із заробітної плати за січень 2013 року працівника, складе:

1238,10 х 3,6 : 100 = 44,57 (грн.),

де 3,6 — ставка ЄСВ у частині утримань.

Сума ПДФО, що підлягає сплаті до бюджету, дорівнює:

(1238,10 - 573,50 - 44,57) х 15 : 100 = 93,00 (грн.),

де 573,50 — розмір звичайної ПСП;

15 — ставка ПДФО.

Сума заробітної плати, що підлягає виплаті на руки працівнику за січень 2013 року, становитиме:

1238,10 - 93,00 - 44,57 = 1100,53 (грн.).

Ураховуючи положення п. 169.1 ПКУ, можна зробити висновок, що працівниця, про яку йдеться в запитанні, може претендувати на ПСП за двома підставами:

1) як особа, яка утримує двох дітей віком до 18 років (п.п. 169.1.2 ПКУ);

2) як одинока мати, яка має дітей віком до 18 років (п.п. «а» п.п. 169.1.3 ПКУ).

Річ у тім, що для цілей застосування ПСП одинокою матір’ю вважається особа, яка на момент застосування роботодавцем пільги, визначеної п.п. «а» п.п. 169.1.3 ПКУ, маючи дітей віком до 18 років, не перебуває у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом (п. 5 Порядку № 1227). Той факт, що така працівниця проживає з чоловіком у цивільному шлюбі, не впливає на порядок надання ПСП за вказаною підставою.

У цій ситуації слід також мати на увазі, що за загальним правилом платник податків, який має право на застосування ПСП за кількома підставами, має право скористатися ПСП за підставою, що передбачає її найбільший розмір.

Розмір ПСП, що надається платнику податків, який утримує двох дітей віком до 18 років (п.п. 169.1.2 ПКУ), становить у 2013 році 1147 грн. (573,50 грн. х 2 дітей віком до 18 років). Для одинокої матері, яка має двох дітей віком до 18 років (п.п. «а» п.п. 169.1.3 ПКУ), розмір пільги дорівнюватиме у 2013 році 1720,50 грн. (860,25 грн. х 2 дітей віком до 18 років). Оскільки розмір ПСП за другою підставою більше, то в ситуації, наведеній у запитанні, працівниця матиме право на ПСП у розмірі, установленому п.п. «а» п.п. 169.1.3 ПКУ, як одинока мати, яка має дітей віком до 18 років.

Скористатися ПСП у підвищеному розмірі (1720,50 грн.) працівниця зможе в разі, якщо її місячна заробітна плата не перевищить граничного розміру доходу, що дає право на ПСП. Нагадаємо: згідно з абзацом другим п.п. 169.4.1 ПКУ для одного з батьків, які мають право на ПСП на дітей, такий граничний розмір розраховується кратно кількості дітей (у нашому випадку — 3220 грн. (1610 грн. х 2 дітей)), для другого — на загальних підставах (1610 грн.). Оскільки працівниця розлучена, тобто в її дітей є батько, який також за виконання певних умов має право скористатися пільгою на дітей, то їй необхідно домовитися з батьком дітей, хто з них двох скористається правом на збільшення граничного розміру доходу кратно кількості дітей. Якщо таким правом користуватиметься працівниця, то до її зарплати застосовуватиметься ПСП у розмірі, установленому п.п. «а» п.п. 169.1.3 ПКУ (1720,50 грн.), оскільки сума її зарплати за місяць (3000 грн.) не перевищує граничного розміру доходу, розрахованого кратно кількості дітей (3220 грн.). У цьому випадку для застосування підвищеної ПСП одинока мати повинна подати роботодавцю:

1) заяву про самостійне обрання місця застосування ПСП (далі — заява про застосування ПСП), в якій слід указати, що батько її дітей при отриманні ПСП за місцем своєї роботи не користується правом на збільшення граничного розміру доходу кратно кількості дітей;

2) копії свідоцтв про народження дітей;

3) копію паспорта.

Якщо граничний розмір доходу кратно кількості дітей розраховуватиметься для батька дітей (батько користується таким правом за своїм місцем роботи), то працівниця не зможе скористатися правом на ПСП ані як одинока мати, ані як мати, яка утримує двох дітей, оскільки її заробітна плата за місяць (3000 грн.) перевищить граничний розмір доходу, що дає право на ПСП (1610 грн.).

З положень пп. 169.2.1 і 169.2.2 ПКУ випливає, що ПСП застосовується до доходу у вигляді зарплати, нарахованого платнику податків протягом звітного місяця тільки за одним місцем його нарахування (виплати) одним роботодавцем. Місце застосування ПСП платник податків вибирає самостійно шляхом подання роботодавцю заяви про застосування ПСП. Отже, для цілей застосування ПСП має виконуватися правило одного роботодавця.

Нагадаємо: працювати на умовах сумісництва працівники можуть у того самого роботодавця (внутрішнє сумісництво), або в іншого роботодавця (зовнішнє сумісництво) у вільний від основної роботи час.

Будучи внутрішнім сумісником, працівник отримує заробітну плату за виконану роботу за основним місцем роботи та за сумісництвом від одного роботодавця. Тому при визначенні права такого працівника на ПСП з граничним розміром доходу слід порівнювати загальний (сукупний) дохід, нарахований йому цим роботодавцем за основним місцем роботи та за місцем роботи на умовах внутрішнього сумісництва.

Якщо ж працівник є зовнішнім сумісником, тобто отримує дохід від різних роботодавців, то за умови, що він не користується ПСП за основним місцем роботи, він має право подати заяву про застосування ПСП та підтвердні документи (за необхідності) за місцем роботи за сумісництвом. У такому разі з граничним розміром доходу, що дає право на застосування ПСП, необхідно буде порівнювати не загальну суму заробітної плати, що отримується цим працівником від різних роботодавців, а заробітну плату, нараховану за місцем застосування ПСП (за місцем подання заяви про застосування ПСП).

Припустимо, в одного роботодавця працюють два сумісники — Іваненко І. І. та Петренко П. П. Один із них (Іваненко І. І.) працює на умовах внутрішнього сумісництва, другий (Петренко П. П.) — є зовнішнім сумісником. Сума заробітної плати, нарахованої Іваненку І. І. за січень 2013 року за основним місцем роботи, склала 3000 грн., за місцем роботи за сумісництвом — 800 грн. Сума заробітної плати за січень 2013 року, нарахованої Петренку П. П. за місцем роботи за сумісництвом, становить 1600 грн. Обидва працівники подали цьому роботодавцю заяви про застосування ПСП у розмірі, установленому п.п. 169.1.1 ПКУ (звичайна ПСП).

Визначимо право таких працівників-сумісників на звичайну ПСП у січні 2013 року.

Оскільки загальна сума заробітної плати, нарахованої Іваненку І. І. за січень 2013 року одним роботодавцем за основним місцем роботи та за місцем роботи на умовах внутрішнього сумісництва (3800 грн. (3000 грн. + 800 грн.)) перевищує граничний розмір доходу, що дає право на звичайну ПСП (1610 грн.), то до зарплати Іваненка І. І. за січень 2013 року ПСП застосовуватися не повинна. А от сума заробітної плати за січень 2013 року, нарахованої суміснику Петренку П. П. роботодавцем за місцем роботу за сумісництвом (1600 грн.), не перевищує граничного розміру доходу, що дає право на ПСП у звичайному розмірі (1610 грн.). Тому при визначенні бази обкладення ПДФО його дохід у вигляді заробітної плати, нарахований за січень 2013 року, буде зменшено на суму звичайної ПСП.

Як уже зазначалося, обрання місця застосування ПСП платник податків здійснює самостійно шляхом подання роботодавцю заяви про застосування ПСП.

Застосовується пільга роботодавцем починаючи з дня отримання від працівника заяви про застосування ПСП та підтвердних документів (у разі необхідності їх надання) (абзац другий п.п. 169.2.2 ПКУ). При цьому положеннями ПКУ не встановлена необхідність періодичного оновлення такої заяви працівником у разі втрати та наступного набуття права на ПСП у будь-якому звітному місяці через зміну розміру оплати праці цього працівника. Інакше кажучи, перевищення сумою зарплати граничного розміру доходу, що дає право на ПСП, в окремому звітному місяці не повинно впливати на право працівника на ПСП у наступному місяці.

Припустимо, що працівник підприємства подав роботодавцю в січні 2011 року заяву про застосування ПСП у звичайному розмірі. Сума заробітної плати, нарахованої такому працівнику за січень 2013 року, становить 1700 грн. Оскільки сума зарплати за січень 2013 року (1700 грн.) перевищує граничний розмір доходу (1610 грн.), то права на ПСП у січні 2013 року працівник не матиме.

У наступному місяці (у лютому 2013 року) працівнику було нараховано зарплату в сумі 1600 грн. Ураховуючи, що сума зарплати за лютий 2013 року (1600 грн.) не перевищила граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП (1610 грн.), то при визначенні бази оподаткування нараховану суму зарплати за лютий буде зменшено на суму звичайної ПСП (573,50 грн.).

Так, потрібно.

Річ у тім, що ПСП застосовується до нарахованого платнику податків місячного доходу у вигляді заробітної плати. Згідно з п.п. 14.1.48 ПКУ заробітна плата — це основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму.

Суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати віднесено п.п. 2.2.8 Інструкції № 5 до складу додаткової заробітної плати. Отже, такі виплати:

— ураховуються при визначенні граничного розміру доходу, що дає право на ПСП;

— при визначенні бази оподаткування зменшуються на суму ЄСВ у частині утримань та на суму ПСП (за наявності права на неї).

Право іноземного громадянина, працевлаштованого в Україні, на ПСП залежить від його резидентського статусу.

Якщо працевлаштований іноземець є резидентом України, то він нарівні з іншими працівниками підприємства — резидентами матиме право на ПСП за підставами та в розмірах, указаних в п. 169.1 ПКУ.

А от до заробітної плати працівника-нерезидента, незалежно від її розміру, ПСП застосувати не можна. Такий висновок випливає з положень п.п. 169.3.4 ПКУ, згідно з яким ПСП надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податків, зокрема, втрачає статус резидента. Тобто особи, які втратили статус резидента України, а також працівники-нерезиденти, права на ПСП не мають.

Отже, якщо іноземний працівник має намір скористатися правом на ПСП, йому слід підтвердити свій статус резидента України. При цьому такий працівник повинен мати на увазі, що в разі встановлення йому статусу резидента України, він зобов’язаний буде за результатами звітного податкового року, в якому він набув такого статусу, подати річну податкову декларацію, в якій указати доходи із джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи (п.п. 170.10.4 ПКУ). У цьому випадку йому доведеться сплатити ПДФО з усіх задекларованих доходів, незалежно від країни їх походження. Якщо ж іноземець є нерезидентом України, то обов’язок зі сплати ПДФО в нього виникає тільки щодо доходів із джерелом їх походження в Україні.

Докладно про порядок визначення резидентського статусу читайте у статті «Оподаткування доходів фізичних осіб — нерезидентів» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 72, с. 33.

Якщо роботодавець забезпечує працівників безоплатним харчуванням з власної ініціативи , то для цілей оподаткування, і зокрема застосування ПСП, важливим фактором є можливість персоніфікації таких витрат на харчування, тобто можливість визначити дохід кожного працівника у вигляді вартості отриманого харчування.

Якщо такі витрати персоніфікувати неможливо , наприклад, харчування працівників організовано за системою «шведського столу», то вартість харчування не може розглядатися як об’єкт обкладення ПДФО (див. «Вісник податкової служби України», 2011, № 35, с. 18).

Якщо ж такі витрати персоніфіковано, наприклад, працівники харчуються в їдальні підприємства за відомістю, до якої щодо кожного працівника вноситься вартість вибраних ним страв, то витрати роботодавця на забезпечення працівників безоплатним харчуванням будуть для останніх оподатковуваним доходом. І в цьому випадку важливо визначити, до якого виду доходів належить дохід у вигляді грошового відшкодування витрат працівника на харчування. Адже ПСП застосовується виключно до доходу у вигляді заробітної плати. На нашу думку, якщо можливість відшкодування витрат на харчування працівників обумовлена в колективному договорі підприємства або в індивідуальних трудових договорах, укладених з працівниками (у розділі «Оплата праці»), то можна стверджувати, що така виплата проводиться у зв’язку з відносинами трудового найму. Тобто є всі підстави вважати цю виплату заробітною платою.

Оскільки сума відшкодування працівнику вартості харчування є його доходом, виплаченим на руки, то дохід, що підлягає нарахуванню, визначатиметься як вартість харчування, що відшкодовується підприємством, розрахована за звичайними цінами*, помножена на «натуральний» коефіцієнт, порядок обчислення якого встановлено п. 164.5 ПКУ.

* Звертаємо увагу: з 01.01.2013 р. при визначенні звичайної ціни слід керуватися ст. 39 ПКУ, що встановлює порядок застосування та методи визначення звичайної ціни. Докладно див. статтю «Що нам готує 2013 рік» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 104, с. 26.

Будучи частиною зарплати працівника, сума відшкодування вартості його харчування :

— ураховуватиметься при визначенні граничного розміру доходу для застосування ПСП;

— при визначенні бази оподаткування зменшується на суму ЄСВ та ПСП (за наявності права на неї).

Зауважимо: докладно питання організації харчування працівників було розглянуто у статті «Про хліб насущний, або Організовуємо харчування працівників підприємства» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012 № 64, с. 27.

Підпунктом 169.4.1 ПКУ визначено, що ПСП застосовується до доходу, нарахованого платнику податків протягом звітного податкового місяця у вигляді заробітної плати (інших прирівняних до неї відповідно до законодавства виплат, компенсацій та винагород), якщо його розмір (тобто розмір доходу у вигляді заробітної плати) не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (у 2013 році — 1610 грн.).

Отже, ПСП застосовується виключно до доходу, отриманого за трудовим договором, — до зарплати. До інших видів доходів, у тому числі і до доходу, нарахованого (виплаченого) у межах цивільно-правового договору, ПСП не застосовується. Тому незважаючи на те, що і зарплата, і винагорода за договором підряду нараховуються (виплачуються) одним підприємством — податковим агентом, для цілей визначення права працівника на ПСП підсумовувати ці доходи не потрібно .

Використовуючи дані, наведені у запитанні, розрахуємо суму ПДФО, яку буде утримано з доходу, виплаченого такому працівнику в межах трудового договору, та із суми винагороди за договором підряду. Припустимо, що договір підряду було укладено з працівником у січні 2013 року. Строк виконання робіт — 08.01.2013 р. — 31.01.2013 р. Вартість робіт склала 5000 грн. Акт виконаних робіт підписано 31.01.2013 р. Винагороду за договором виплачено одноразово, у день підписання акта виконаних робіт. Сума заробітної плати, нарахована працівнику за січень 2013 року, становить 1600 грн.

Розрахуємо суму ПДФО, яку буде утримано:

1) із суми зарплати, нарахованої працівнику за січень 2013 року:

(1600 - 1600 х 3,6 : 100 - 860,25) х 15 : 100 = 102,32 (грн.),

де 3,6 % — розмір ЄСВ у частині утримань із суми заробітної плати;

860,25 грн. — розмір ПСП, установлений п.п. «ґ» п.п. 169.1.3 ПКУ для працівників, які є інвалідами I або II групи, у тому числі з дитинства;

2) із суми винагороди за договором підряду:

(5000 - 5000 х 2,6) х 15 : 100 = 730,50 (грн.),

де 2,6 % — розмір ЄСВ у частині утримань із суми винагороди за виконану роботу за цивільно-правовим договором.

У п.п. 169.2.3 ПКУ наведено вичерпний перелік виплат, до яких ПСП не застосовується. До них належать:

— доходи інші, ніж заробітна плата;

— заробітна плата, яка отримується платником податків протягом звітного податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

— дохід самозайнятої особи від провадження нею підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Отже, працюючий пенсіонер, який одержує одночасно із заробітною платою дохід у вигляді пенсії, на загальних підставах має право на застосування ПСП до суми заробітної плати, нарахованої за звітний місяць, за умови, що ним подано заяву про застосування ПСП та його заробітна плата за звітний місяць не перевищує граничного розміру доходу, який дає право на застосування ПСП. Окремої ПСП для працюючих пенсіонерів у ПКУ не передбачено.

Що стосується працівників, які є підприємцями, то будь-яких обмежень щодо застосування ПСП до їх заробітної плати розд. IV ПКУ не передбачено. Згідно з п.п. 169.2.3 ПКУ ПСП не може застосовуватися тільки до підприємницького доходу такого платника податків. Отже, працівник, який зареєстрований як фізична особа — підприємець, має право претендувати на ПСП на загальних підставах.

Працівниця, яка є інвалідом II групи та виховує двох дітей віком до 18 років, може претендувати на ПСП за двома підставами:

1) як особа, яка утримує двох дітей віком до 18 років, — у розмірі, що дорівнює 100 % звичайної ПСП у розрахунку на кожну дитину (п.п. 169.1.2 ПКУ);

2) як особа, яка є інвалідом II групи, — у розмірі, що дорівнює 150 % звичайної ПСП (п.п. «ґ» п.п. 169.1.3 ПКУ).

Скористатися ПСП працівниця зможе за умови, що сума заробітної плати, нарахованої їй за звітний місяць, не перевищить граничного розміру доходу, що дає право на ПСП, розрахованого відповідно до п.п. 169.4.1 ПКУ. У загальному випадку у 2013 році такий граничний розмір доходу становить 1610 грн.

Виняток передбачено ПКУ тільки для платників податків, зазначених у п.п. 169.1.2 та пп. «а», «б» п.п. 169.1.3 ПКУ. У таких випадках граничний розмір зарплати, що дає право на застосування ПСП, для одного з батьків визначається кратно кількості дітей (у нашому випадку — 3220 грн. (1610 грн. х 2)), а для другого з батьків — на загальних підставах (1610 грн.).

Із тексту наведеного запитання виходить, що працівницю прийнято на 0,5 окладу. Отже, сума заробітної плати, нарахованої працівниці за повністю відпрацьований місяць, становитиме 2000 грн. (за умови, що виплату інших доходів не передбачено положеннями колективного та/або трудового договорів). Як бачимо, з урахуванням обмеження щодо суми доходу працівниця не зможе скористатися ПСП у розмірі, установленому п.п. «ґ» п.п. 169.1.3 ПКУ для осіб, які є інвалідами II групи, оскільки розмір її місячної заробітної плати (2000 грн.) перевищує межу в 1610 грн.

Що стосується пільги на дітей, передбаченої п.п. 169.1.2 ПКУ, то за умови, що чоловік працівниці за місцем своєї роботи не користується правом на збільшення граничного розміру доходу, що дає право на ПСП, така працівниця за цим місцем роботи може претендувати на її застосування. Якщо ж правом на збільшення граничного розміру доходу кратно кількості дітей користується батько дітей за місцем своєї роботи, ця працівниця позбавляється права на ПСП на дітей.

Припустимо, що чоловік працівниці за місцем своєї роботи не користується ПСП. У цьому випадку працівниці, яка претендує на застосування ПСП на дітей у розмірі, установленому п.п. 169.1.2 ПКУ, слід подати роботодавцю:

1) заяву про застосування ПСП, в якій вказати, що чоловік за місцем своєї роботи не користується правом на збільшення граничного розміру доходу кратно кількості дітей;

2) копії свідоцтв про народження дітей.

Розрахуємо суму ПДФО, яку буде утримано із заробітної плати працівниці, якщо вказану заяву та копії свідоцтв про народження дітей буде подано працівницею роботодавцю в січні 2013 року:

(2000 - 2000 х 3,6 : 100 - 1147) х 15 : 100 = 117,15 (грн.),

де 1147 грн. — розмір ПСП, на котру матиме право працівниця, яка утримує двох дітей віком до 18 років (573,50 грн. х 2) (див. п.п. 169.1.2 ПКУ)

Суми оплати перших п’яти днів за рахунок коштів роботодавця та допомоги по тимчасовій непрацездатності включаються до загального оподатковуваного доходу працівника у складі заробітної плати (див. лист ДПАУ від 19.01.2011 р. № 697/6/17-0715 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 14) та оподатковуються за ставками, установленими п. 167.1 ПКУ (15 і 17 %).

У зв’язку з цим лікарняні :

— ураховуються при визначенні граничного розміру доходу, що дає право на ПСП;

— при визначенні бази оподаткування зменшуються на суму ЄСВ у частині утримань та на суму ПСП (за наявності права на неї).

Згідно з п.п. 169.4.1 ПКУ, якщо працівник отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування на лікарняному, то з метою визначення граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП, та в інших випадках їх оподаткування такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

Отже, у разі надання працівником належно оформленого листка непрацездатності, який свідчить про хворобу працівника, що розпочалася в одному місяці, а закінчилася в іншому, роботодавець:

1) розраховує суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності та допомоги по тимчасовій непрацездатності;

2) розподіляє розраховані суми лікарняних (їх частини) за періодами, за які їх нараховано;

3) уточнює місячні суми зарплати, нараховані працівнику за ті місяці, в яких працівник хворів згідно з наданим листком непрацездатності;

4) визначає право працівника на ПСП у кожному окремому місяці. Для цього роботодавець порівнює уточнені суми заробітної плати з граничним розміром доходу, що дає право на ПСП;

5) здійснює оподаткування нарахованих доходів.

Для наочності порядок застосування ПСП, якщо працівнику нараховано перехідні лікарняні, розглянемо на конкретному прикладі.

Приклад. Працівник користується правом на звичайну ПСП із січня 2011 року. Заробітна плата працівника за відпрацьовані робочі дні лютого 2013 року склала 750 грн. Крім того, у лютому 2013 року йому нараховано лікарняні за період тимчасової непрацездатності з 02.01.2013 р. по 14.02.2013 р. у розмірі 2146,13 грн. (за 21 роб. дн. січня 2013 року — 1453,83 грн., за 10 роб. дн. лютого 2013 року — 692,30 грн.). Чи застосовується ПСП до нарахованого доходу такого працівника за лютий 2013 року?

Сума лікарняних за дні тимчасової непрацездатності в січні 2013 року (1453,83 грн.) для цілей оподаткування та, зокрема, застосування ПСП має бути віднесена до доходів працівника за січень 2013 року.

У цій ситуації дохід працівника

— за січень 2013 року становитиме 1453,83 грн. (відпрацьованих днів у січні 2013 року працівник не мав);

— за лютий 2013 року — 1442,30 грн. (692,30 грн. + 750,00 грн.).

Обидві суми менше граничного доходу, що дає право на ПСП (у 2013 році — 1610 грн.), тому і до доходу працівника за січень 2013 року, і до доходу за лютий 2013 року має бути застосовано ПСП.

Сума ПДФО, утриманого із суми лікарняних, нарахованих за дні тимчасової непрацездатності в січні 2013 року, становитиме:

(1453,83 - 1453,83 х 2 : 100 - 573,50) х 15 : 100 = 127,69 (грн.),

де 2 % — розмір ЄСВ у частині утримань із суми лікарняних;

573,50 — сума звичайної ПСП.

Визначимо суму ПДФО, яку має бути утримано із суми зарплати за лютий 2013 року, у тому числі з лікарняних, що припадають на лютий 2013 року:

((692,30 - 692,30 х 2 : 100) + (750,00 - 750,00 х 3,6 : 100) - 573,50) х 15 : 100 = 124,19 (грн.).