Бюджетне відшкодування: покупець не відповідає за сплату ПДВ своїм постачальником

Бюджетне відшкодування: покупець не відповідає за сплату ПДВ своїм постачальником

У результаті господарської діяльності у платника утворилося від’ємне значення з ПДВ, яке надалі було спрямовано до складу бюджетного відшкодування. Після відображення цієї суми в декларації податківці провели документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності формування бюджетного відшкодування. За її результатами бюджетне відшкодування було зменшено. Платник з таким висновком не погодився та подав позов до суду.

Податківці аргументували свій підхід традиційним для таких випадків чином. На їх думку, однією з обов’язкових умов для отримання бюджетного відшкодування, є надмірна сплата ПДВ до бюджету, у зв’язку з чим вони перевірили факт такої сплати за всім ланцюгом постачальників. При цьому в докодексний період перевіряючі обґрунтовували подібний підхід посиланням на п. 1.8 Закону про ПДВ, тоді як сьогодні вони орієнтуються на п.п. «а» п. 200.4 ПКУ. Виявивши під час такої перевірки постачальників з ознаками ризику (які мають розбіжності з ПДВ-зобов’язань та податкового кредиту, відображають ризиковий податковий кредит), податківці дійшли висновку про неможливість надання покупцю бюджетного відшкодування.

ВАСУ, як і суди попередніх інстанцій, підтримав платника податків. Суд установив, що у платника є вся необхідна документація, у тому числі податкові накладні, а також дотримано інших умов для отримання бюджетного відшкодування. При цьому сума, заявлена до відшкодування, була фактично сплачена постачальнику. Щодо висновків податківців про необхідність підтвердження сплати ПДВ до бюджету за всім ланцюгом постачальників, то суд зробив справедливий висновок, що право покупця на бюджетне відшкодування від цього не залежить.

Як відомо, якщо у платника формується від’ємне значення з ПДВ, то в наступному звітному періоді, якщо воно не перекривається податковими зобов’язаннями, цю суму може бути заявлено до бюджетного відшкодування. При цьому потрібне дотримання таких умов:

1) сума від’ємного значення повинна підтверджуватися податковою накладною, коректно заповненою та за необхідності зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних (якщо мав місце експорт товару, то додатково доведеться надати митну декларацію);

2) цю суму має бути оплачено постачальнику*;

3) платник повинен мати право на отримання бюджетного відшкодування з урахуванням обмежень п. 200.5 ПКУ.

* У разі імпорту товарів — до бюджету, а при отриманні послуг від нерезидента — за умови включення суми ПДВ-зобов’язань до декларації попереднього періоду.

Крім того, операція, яка спричинила утворення від’ємного значення, повинна мати реальний характер, тобто вона повинна призводити до зміни майнового стану платника, а факт її здійснення має підтверджуватися відповідними первинними документами (див. лист ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 49).

Додаткових вимог для отримання бюджетного відшкодування ПКУ не висуває. Водночас, як уже зазначалося, податківці вважають, що сума, заявлена до бюджетного відшкодування, повинна сплачуватися до бюджету за всім ланцюгом постачальників. Причому те, що законодавство не тільки не зобов’язує (на що прямо вказав і суд апеляційної інстанції у цій справі), а й не надає покупцю права контролювати стан розрахунків із бюджетом своїх постачальників, податківців не зупиняє. Крім того, стан справ не змінює і наявність багатої судової практики з цього питання, якою також визнається неправомірність подібних міркувань. При цьому серед численних судових рішень варто виділити постанову ВСУ від 31.01.2011 р. у справі № 21-47а10: крім, безумовно, позитивного висновку, вона цікава тим, що посилається в тому числі й на міжнародну практику, зокрема, практику Європейського суду з прав людини, який у цьому питанні також на боці платників податків. У зв’язку з цим слід нагадати, що для вітчизняних судів практика Європейського суду з прав людини є джерелом права, причому доволі авторитетним (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV).

Слід зауважити, що незважаючи на викладені вище аргументи, спори щодо цього питання ніколи не вщухали. Навряд чи варто очікувати змін і найближчим часом, що у тому числі підтверджують і приписи пп. 7.3.2, 7.3.3 розділу 7 Регламенту опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість, за якими нараховано від’ємне значення та/або задекларовано бюджетне відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПСУ від 19.06.2012 р. № 522: зокрема, про необхідність отримання податкової інформації про контрагентів шляхом здійснення зустрічних звірок (документальних позапланових виїзних перевірок у разі неотримання інформації та її документального підтвердження). Отже, платникам, які зіткнулися з подібним підходом податківців, не залишається нічого іншого, як захищати свої інтереси в суді.

Підсумовуючи викладене, закликаємо читачів звернути увагу на такий момент. У подібних спорах суди визнають дії платників податків правомірними лише тоді, коли при взаємодії з контрагентами ними виконувалися необхідні запобіжні заходи, у тому числі перевірявся факт ПДВ-реєстрації контрагентів на момент здійснення операції*. В іншому разі суди стають на бік контролюючих органів (див. ухвалу ВАСУ від 02.02.2012 р. у справі № К-24109/10). Крім того, не виключаємо, що суди підтримають податківців і в тому випадку, якщо останні зможуть надати достатні докази, що дії платника та його контрагентів були погодженими та спрямованими на отримання податкових вигод, про що, наприклад, зазначав ВАСУ в ухвалі від 24.12.2012 р. у справі № К/9991/53473/11.

* Водночас, анулювання ПДВ-реєстрації контрагента вже після здійснення операції наслідків для платника не змінює (див. ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. у справі № 2а-10842/11/0170/3).

Матеріал підготував Віталій Смердов, економіст-аналітик

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Вищий адміністративний суд України <…> ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «А» звернулось до суду з позовом до <…> державної податкової інспекції у місті Луганську, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011 р. № <…> про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму <…> грн., стягнення бюджетного відшкодування з ПДВ у вказаній сумі.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 р. у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

<…>

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до податкового органу для вирішення питання про бюджетне відшкодування була подана податкова декларація з ПДВ за квітень 2011 року із зазначенням від’ємного значення податку, що підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок позивача з Державного бюджету України. Податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011 року.

За результатами перевірки встановлено порушення п. 187.1, ст. 187, п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за квітень 2011 року на <…> грн.

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення <…> від 19.07.2011 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування за декларацією за квітень 2011 року на суму <…> грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі подання платником декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

За приписами п. 200.11 статті 200 Податкового кодексу України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс встановлює єдиний випадок, коли не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу) зокрема, це суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що усі суми податку на додану вартість, що заявлені позивачем до бюджетного відшкодування, підтверджені податковими накладними, порушень щодо їх оформлення перевіркою не встановлено, отже, позивач правомірно відніс відповідні суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Сума податку, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування, фактично сплачена позивачем, який є отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, постачальникам таких товарів/послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення позивачем господарських операцій з настанням відповідних правових наслідків та дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

<…>

Відповідач-1 не виконав покладений на нього законом обов’язок та не надав у встановленому порядку відповідачеві-2 висновок про відшкодування позивачу податку на додану вартість за квітень 2011 року у сумі <…>грн.

Крім того, нормами Податкового кодексу України право платника податку на відшкодування ПДВ не поставлене в залежність від встановлення періоду виникнення податкових зобов’язань по всьому ланцюгу постачання, а також від наявності документального підтвердження сплати податку на додану вартість контрагентами у ланцюгу постачання товару.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220¹ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 210 — 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу <…>державної податкової інспекції у місті Луганську відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 р. та постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 р. у справі № 2а-8604/11/127 залишити без змін.

<…>