Теми статей
Обрати теми

Податковий кредит: розірвання договору відразу після укладення не робить його недійсним

Редакція ПБО
Стаття

Податковий кредит: розірвання договору відразу після укладення не робить його недійсним

 

Суть спору

Покупець (позивач) перерахував передоплату за товар постачальнику та, зважаючи на очікуване його використання в операціях, що обкладаються ПДВ, у межах господарської діяльності, уключив суму «вхідного» ПДВ до складу податкового кредиту. У наступному місяці договір із цим постачальником було розірвано, передоплату повернено, а податковий кредит відкориговано. Податківці вважають цей факт достатньою підставою для визнання договору недійсним та зменшення податкового кредиту покупця в місяці його формування. Платник з таким рішенням не погодився та оскаржив його в суді.

 

Позиція податкових органів

Для податківців факт укладення договору з його подальшим розірванням в наступному місяці став достатньою підставою для того, щоб визнати його недійсним як такий, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦКУ). Обґрунтовували вони цей висновок головним чином тим, що в місяці формування податкового кредиту в покупця (позивача) виникли зобов’язання з ПДВ у сумі, аналогічній передоплаті, що, на думку перевіряючих, свідчить про спрямованість операції на зменшення податкових зобов’язань. При цьому недійсні договори є такими з моменту їх укладення (ч. 1 ст. 236 ЦКУ), а тому податковий кредит покупця, який було сформовано в місяці перерахування передоплати, підлягає зменшенню. На підставі цих аргументів було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким перевіряючі зменшили суму податкового кредиту.

 

Вирішення справи судом

Щодо рішення про зменшення податкового кредиту в судів першої та апеляційної інстанцій були розбіжності, вирішені в подальшому ВАСУ на користь платника. Зокрема, суд зазначив, що правочини, які суперечать інтересам держави і суспільства, є оспорюваними, а тому їх недійсність повинна підтверджуватися судом. Податківці ж цього не врахували. Крім того, сам по собі факт укладення договору та його подальшого розірвання не свідчить про те, що ці дії було спрямовано на мінімізацію податкових зобов’язань. При цьому посилання представників ДПС на те, що в місяці формування податкового кредиту в покупця виникли податкові зобов’язання на аналогічну суму, ВАСУ визнав не переконливими.

 

Думка редакції

З висновками ВАСУ ми, здебільшого, згодні. Як відомо, у загальному випадку платник має право відобразити податковий кредит за датою першої події (передоплати або отримання товару/послуги) за умови:

1) очікуваного використання товару/послуги в операціях, що обкладаються ПДВ, у межах господарської діяльності;

2) наявність податкової накладної, коректно заповненої та за необхідності зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Інших умов чи обмежень для відображення податкового кредиту ПКУ не висуває. При цьому те, що договір було розірвано в наступному місяці, а передоплату відповідно повернено, не є самостійною підставою для висновку про неправомірність відображення податкового кредиту в періоді перерахування передоплати.

Що стосується висновку податківців про недійсність правочину, то в цій частині слід зауважити: з 01.01.2011 р. правочини, щодо яких у перевіряючих виникають підозри щодо їх суперечності інтересам держави і суспільства (до таких вони відносять у тому числі і правочини, спрямовані на отримання податкової вигоди), переведено до категорії оспорюваних, у зв’язку з чим їх недійсність повинна встановлюватися судом (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 103). У свою чергу, до цього моменту правочин є дійсним (ч. 1 ст. 204 ЦКУ). Незважаючи на те що ця зміна запрацювала вже досить давно, на місцях подібна практика все ще зустрічається. Разом із тим, як зазначив ВАСУ, у процесі оскарження податківці не надали достатніх доказів свого твердження, а їх посилання на те, що в місяці формування спірного податкового кредиту у покупця утворилися ПДВ-зобов’язання на ту ж суму, суд визнав не переконливим.

При цьому, незважаючи на те, що ВАСУ прийняв рішення на користь платника, у цій частині ми б не були занадто оптимістичними. На наше переконання, указане посилання податківців (якщо воно підтверджене відповідними документами) може бути доволі вагомим доказом недобросовісності сторін. Адже, погодьтеся: укладення правочину з передоплатою, сума податкового кредиту за яким відповідає сумі відображених у цьому ж місяці податкових зобов’язань, навряд чи можна назвати простим збігом, тим більше, що в наступному місяці договір було розірвано, а передоплату повернено. У зв’язку з цим ми більш ніж упевнені, що фактичні наміри його сторін полягали в оптимізації податкових зобов’язань. Водночас, слід визнати, що законодавство не містить формальних підстав для припинення подібної поведінки, оскільки за наявності взаємної згоди сторони можуть укладати та розривати договори на власний розсуд. Мабуть, це і стало підставою для винесення судом цього рішення. При цьому на підхід ВАСУ не вплинуло також і те, що здійснення операції, що розглядається, не зумовлювалося досягненням ділової мети, навіть з урахуванням того, що свого часу він сам закликав суди звертати увагу на відповідні аргументи податківців (див. лист ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 49).

 

Матеріал підготував Віталій Смердов,
економіст-аналітик

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА

26.01.2012 р.

№ К/9991/86648/11

<…>

В судовому процесі встановлено, що ТОВ «А» (продавець) та ВАТ «О» (покупець) уклали договори купівлі-продажу від 20.02.2011 № <…>, від 21.02.2011 № <…>, від 22.02.2011 № <…>, від 23.02.2011 № <…> та від 24.02.2011 № <…>. Згідно з умовами цих договорів та додаткових угод до них продавець зобов’язувався поставити товар <…>, який є у нього у власності на момент укладання договорів або буде придбаний у майбутньому. Асортимент (перелік), кількість товару зазначаються в накладних, що є невід’ємною частиною договорів. Товар передається покупцю окремо узгодженими партіями, на кожну з яких виписується накладна. Оплата за товар здійснюється на умовах передоплати (пункти 2, 6.2 договорів). Платіжними дорученнями від 25.02.2011 <…> позивач сплатив ТОВ «А» на підставі виписаних останнім рахунків <…> грн., в тому числі ПДВ <…> грн. На поставку товару цієї вартості ТОВ «А» виписав позивачу податкові накладні від 25.02.2011 №№ <…>.

В податковому обліку з податку на додану вартість за лютий 2011 року позивач включив до податкового кредиту ПДВ в сумі <…> грн.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший — третій пункту 198.2 цієї статті).

Відповідно до положень абзацу четвертого пункту 198.3 цієї статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 201.7 ст. 201 ПК встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац перший пункту 201.10 цієї статті).

Суд першої інстанції на підставі встановлених у справі обставин дійшов юридично правильного висновку про наявність у позивача права на включення до податкового кредиту сплаченої суми ПДВ в авансовому платежі постачальнику товару, підтверджену податковими накладними, за першою із подій, визначених пунктом 198.2 ст. 198 ПК, — списання коштів з банківського рахунку на оплату товару. Та обставина, що в березні 2011 року договори купівлі-продажу були розірвані сторонами з поверненням ТОВ «А» 30.03.2011 грошових коштів у сумі <…> грн. на розрахунковий рахунок позивача <…>, не є підставою для висновку про відсутність у позивача такого права. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано визнав недоведеними доводи МДПІ про відсутність у ТОВ «А» та ВАТ «О» наміру створити господарські зобов’язання щодо поставки товару та спрямованості їхнього дійсного наміру на мінімізацію податкових зобов’язань позивача. Іншого, ніж посилання на те, що в цьому ж звітному податковому періоді у позивача виникли податкові зобов’язання у сумі <…> грн. у зв’язку з продажем основних засобів, податковий орган в судовому процесі не навів.

Згідно з положеннями частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 02.12.2010 р. № 2756-VI у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Іншими словами, правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є оспорюваним, у зв’язку з чим факт укладення сторонами правочину з таким наміром повинен бути встановлений судом. Докази того, що договори купівлі-продажу між ТОВ «А» та ВАТ «О» визнані недійсними як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства, у справі відсутні, а відповідач не посилався на їх наявність.

Порядок коригування сум податкових зобов’язань та податкового кредиту в податковому обліку продавця та покупця — платників податку на додану вартість в разі зміни суми компенсації вартості товарів (послуг) або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів (послуг) встановлений статтею 192 ПК. Зокрема, згідно з підпунктом «б» підпункту 192.1.1 цього пункту в разі зменшення суми компенсації покупець зобов’язаний зменшити суму податкового кредиту за наслідками податкового періоду, протягом якого проведений перерахунок.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, помилково вважав, що виписані ТОВ «А» податкові накладні не можуть бути підставою для включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ з посиланням на те, що поставка фактично не відбулася. Такий висновок, однак, не відповідає правильному застосуванню наведених норм матеріального права.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ВАТ «О» задовольнити, скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 залишити в силі. <…>

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі