Проведення авансів через РРО є обов'язковим

Проведення авансів через РРО є обов’язковим

Підприємство отримало авансом грошові кошти як оплату за банкет.

Під час перевірки контролюючий орган кваліфікував такі дії як порушення правил застосування РРО.

Підприємство з цим висновком не погодилося та оскаржило його в суді. Суд першої інстанції позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Не погоджуючись із цим, податківці подали касаційну скаргу.

Позиція податківців полягає в тому, що непроведення отриманого авансу через РРО є порушенням пп. 1 і 2 ст. 3 Закону про РРО. На підставі цього податковий орган наполягає, що отримані кошти мали бути проведені через РРО з видачею замовнику розрахункового документа на повну суму проведеної операції.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга податкового органу має бути задоволена, а дії підприємства слід визнати порушенням Закону про РРО.

Приймаючи це рішення, суд виходив з того, що здійснення розрахункової операції при реалізації товарів (послуг) не потребує збігу у часі цієї операції, зокрема, з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті укладення між продавцем та покупцем договору. На думку суду, з моменту прийняття працівником підприємства-позивача авансу за організацію та обслуговування банкету між позивачем і замовником банкету фактично було укладено договір про надання послуги та здійснена оплата цієї послуги. Тому отримані кошти має бути проведено через РРО з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму та видачею його замовнику.

Прийняте судом у цьому спорі рішення повністю відповідає загальній позиції судів щодо необхідності проведення авансу через РРО. У вирішенні цього питання ВАСУ демонструє послідовність, про що свідчить і судова практика 2012 року (див. ухвали ВАСУ від 14.11.2012 р. № К-5394/10-С; від 08.11.2012 р. № К-25778/10; від 10.09.2012 р. № К-18495/09; від 17.05.2012 р. № К-27367/10; від 12.04.2012 р. № К-36330/09; від 02.02.2012 р. № К-43612/09; від 25.01.2012 р. № К/9991/67678/11, а також постанови ВАСУ від 04.09.2012 р. № К-16520/09 та від 15.03.2012 р. № К-21341/09). Проте і раніше ми неодноразово писали, що застосування РРО в разі отримання авансу є обов’язковим. При цьому ми посилалися в тому числі й на позицію Верховного Суду (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 66, с. 35; 2010, № 95, с. 17; 2010, № 82, с. 44).

Важко спорити з висновком податківців, що операції з отримання авансу в готівковій формі за товари (послуги), які через певний час після внесення такого авансу буде продано (надано) споживачу, підпадають під визначення розрахункової операції. Відповідно до ст. 2 Закону про РРО під розрахунковою операцією розуміється, зокрема, приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), а також видача готівкових коштів за повернений покупцем товар (ненадану послугу). Зверніть увагу, що ВАСУ відкидає аргументацію, згідно з якою під розрахунковою операцією слід розуміти тільки такий прийом готівки, що відбувається одночасно з наданням послуги.

Питання про необхідність проводити суми отриманих авансів через РРО актуальне зважаючи на те, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону про РРО до суб’єкта господарювання, який зобов’язаний використовувати РРО, але не використав його при проведенні розрахункових операцій, застосовуються фінансові санкції, тобто якщо одержувач авансу за банкетом не проводитиме суму авансу через РРО, його буде оштрафовано. Проте проводити такі суми через РРО складно, оскільки незрозумілим є порядок програмування РРО та оформлення реквізитів фіскального касового чека, що підтверджує цю розрахункову операцію. Водночас використання режиму попереднього програмування РРО є обов’язковим (штрафна санкція за невикористання такого режиму згідно з п. 6 ст. 17 Закону про РРО становить 85 грн.) (див. також ЄБПЗ, розд. 07.13).

Раніше ми вже писали, що в листі ДПАУ від 25.12.2009 р. № 13499/5/23-7015/1470 податківці обмежилися лише загальною нормою п. 11 ст. 3 Закону про РРО та зазначили, що в разі отримання авансу або завдатку за організацію та обслуговування банкету отримані кошти має бути проведено через РРО з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму та видачею його замовнику. При цьому на РРО повинен використовуватися режим попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості. Інакше кажучи, у цьому листі податківці вимагали неодмінного дотримання режиму попереднього програмування при проведенні авансів.

Як ми вже писали, у нині чинній консультації в ЄБПЗ, розд. 07.02 податківці з розумінням поставилися до проблематичності проведення передоплат через РРО з використанням режиму попереднього програмування та допускають проведення розрахункових операцій за передоплатою через РРО окремим відділом, із зазначенням у касовому чеку «передоплата товарів». Проте ми вважаємо цей варіант найменш відповідним умовам попереднього програмування, а отже, таким, що суперечить (принаймні формально) Закону про РРО (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 98, с. 43). Ураховуючи це, на нашу думку, проводити аванси через РРО найправильніше шляхом підбору кількості товару під суму отриманого авансу (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 97, с. 13). Проте, оскільки і цей варіант призводить до облікових перекручень, рекомендуємо, вибираючи варіант програмування РРО при проведенні авансів, отримати індивідуальне податкове роз’яснення.

Матеріал підготував Максим Нестеренко,
 економіст-аналітик

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

<…>

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Рішення № <…> від 06.12.2006 та № <…> від 05.02.2007 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10200 грн. прийнято на підставі акту перевірки № <…> від 21.11.2006, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Порушення полягало у тому, що позивач не провів через реєстратор розрахункових операцій отриману попередню оплату за проведення банкету в сумі 2000 грн. з визначеним переліком страв.

Скасовуючи рішення податкового органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суди виходили з відсутності в діях позивача порушень вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки отримане позивачем замовлення на проведення банкету та отримання за нього передоплати не є розрахунковою операцією у розумінні даного Закону, зокрема не є операцією з продажу товарів (робіт послуг).

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки останні порушили норми п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону розрахункова операція — це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції при реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції, зокрема, з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого продавцем і покупцем правочину.

Стаття 2 вказаного Закону під розрахунковим документом розуміє документ установленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ та ін.), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

Із прийняттям працівником позивача авансу за організацію та обслуговування банкету між позивачем і замовником банкету фактично було укладено угоду щодо надання послуги та здійснено її оплату, тому отримані кошти мали бути проведені через реєстратор розрахункових операцій з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму з видачею його замовнику.

Оскільки позивач не виконав вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», податковий орган правомірно застосував до нього штрафні (фінансові) санкції на підставі п. 1 ст. 17 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 № 265/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) контроль за додержанням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Статтею 11² Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки.

Разом з тим, абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 11² цього Закону визначено, що ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

З огляду на наведене, суд касаційної інстанції зазначає, що за умови фактичного проведення контролюючим органом перевірки дотримання суб’єктом господарювання вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», достовірного встановлення факту вчинення з боку такого суб’єкта порушень встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема правил торгівлі, встановлених даним Законом, та обґрунтованого застосування до суб’єкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій, допущені контролюючим органом певні процедурні порушення при здійсненні перевірок не є безумовною підставою для визнання неправомірним визначення контролюючим органом фінансових санкцій за вказані порушення.

Частина 3 статті 16 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», на яку посилаються суди попередніх інстанцій в обґрунтування своєї позиції, поширюється на осіб, що використовують спрощену систему оподаткування згідно з пунктами 5 — 9 статті 9 цього Закону, тобто суб’єктів у розумінні даного Закону, які не застосовують реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки.

Позивач не є суб’єктом підприємницької діяльності, який не повинен застосовувати реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки при здійсненні торгівлі (наданні послуг), отже, дана норма закону не може бути застосована до даних правовідносин.

Оскільки суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків та, відповідно, ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у <…> районі м. Дніпропетровська задовольнити.

<…>