Платіжний термінал та РРО: наскільки вони потрібні підприємцю-єдиноподатнику при розрахунках з покупцями?
Фізична особа – підприємець, яка є платником єдиного податку, продає товари за готівку, не використовуючи при цьому РРО. Чи потрібно такому підприємцю встановлювати платіжний термінал для проведення розрахунків з покупцями за продані товари за допомогою банківських платіжних карток? Чи стане обов’язковим для нього застосування РРО в разі використання термінала?
(м. Севастополь)
Як зазначено в п. 14.19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III (далі – Закон про платіжні системи), нова редакція якого діє з 18.10.2012 р., суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів (далі – ЕПЗ) розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України.
При цьому вимоги до суб’єктів господарювання, що стосуються приймання ЕПЗ в оплату проданих ними товарів (наданих послуг), установлює КМУ (абзац другий п. 14.19 Закону про платіжні системи).
На сьогодні нормативним документом, яким передбачено умови переходу на обов’язкове використання платіжних терміналів, поки залишається постанова КМУ «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 р. № 878* (далі – постанова № 878), розроблена під стару редакцію ст. 14 Закону про платіжні системи.
* Див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 80, с. 3.
Головний висновок, що випливає із зазначеної постанови, стосовно питання, що розглядається: платіжні термінали не зобов’язані застосовувати суб’єкти господарювання, звільнені від використання РРО, зокрема, фізичні особи – підприємці на єдиному податку, які мають такий привілей згідно з п. 6 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (далі – Закон про РРО) і п. 296.10 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Таким чином, на сьогодні, з одного боку, діє нова норма п. 14.19 Закону про платіжні системи, яка фактично зобов’язує всіх суб’єктів сфери торгівлі та послуг використовувати платіжні термінали, а з іншого боку – не скасовано і не підкориговано постанову № 878, прийняту під стару редакцію ст. 14 цього Закону, що звільняє від цього обов’язку серед інших і підприємців-єдиноподатників.
По-своєму роз’яснити ситуацію, що склалася, спробували податківці. Відповідаючи на запитання, які суб’єкти господарювання звільняються від обов’язкового приймання ЕПЗ, вони підтвердили (див. консультацію, розміщену в розділі 109.06 ЄБПЗ), що наразі залишається чинною постанова № 878, проте оскільки вона не приведена у відповідність до вимог Закону про платіжні системи, то має застосовуватися в частині, що не суперечить йому. А у зв’язку з тим, що цим Законом не передбачено звільнення окремих суб’єктів господарювання від обов’язкового приймання ЕПЗ, обзавестися платіжними терміналами для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги), на їх думку, зобов’язані всі суб’єкти господарювання, у тому числі й підприємці-єдиноподатники.
Наш підхід до цього питання викладено в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 39, с. 39. Він полягає в тому, що допоки не буде прийнято відповідний нормативний акт Кабінету Міністрів України на виконання чинної редакції абзацу другого п. 14.19 Закону про платіжні системи, про обов’язок забезпечити приймання ЕПЗ щодо будь-якого суб’єкта господарювання говорити не варто.
Так само лояльним щодо суб’єктів господарювання виявилося Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, яке зазначило в листі від 07.05.2013 р. № 3502-06/16081-12 (див. на с. 9 сьогоднішнього номера), що, з його точки зору, законодавством не встановлено обов’язок використання ЕПЗ для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) суб’єктами господарювання, але тільки тими, які не застосовують РРО. І хоча Мінекономіки тут посилається на «застарілу» постанову № 878, яка зараз фактично не діє, висновок воно зробило правильний.
Отже, є вагомі підстави стверджувати, що до появи нового нормативного документа, який передбачає умови переходу на обов’язкове використання платіжних терміналів, суб’єкти господарювання, у тому числі і підприємці-єдиноподатники, можуть застосовувати їх тільки в добровільному порядку. До речі, про добровільність таких дій особами, які не зобов’язані застосовувати РРО, Мінекономіки заявляло і в листі від 07.02.2013 р. № 3501-06/4370-12.
Тепер стосовно другої частини запитання про необхідність застосування РРО, якщо фізособа-єдиноподатник усе-таки вирішить встановити у своїй торговельній точці платіжний термінал.
За загальним правилом, установленим п. 1 ст. 3 Закону про РРО, суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі зобов’язані проводити такі операції на повну суму придбання (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.
При цьому під розрахунковим документом ст. 2 Закону про РРО розуміє документ установленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товару, надання послуги, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу інвалюти, надрукований у випадках, передбачених Законом про РРО, та зареєстрований у встановленому порядку касовим апаратом або заповнений уручну.
На те, що розрахункові операції із застосуванням пластикових карток під час продажу товарів (надання послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг повинні здійснюватися через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених законодавством України, із застосуванням зареєстрованих розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, указує й п. 3.4 гл. 3 розд. VII Правил Національної системи масових електронних платежів, затверджених постановою Правління НБУ від 10.12.2004 р. № 620.
Платіжний термінал друкує лише сліп (квитанцію) – паперовий документ, що підтверджує здійснення операції з використанням платіжної картки. Такий документ містить виключно набір даних про цю операцію та реквізити платіжної картки (п. 1.4 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2010 р. № 223), у зв’язку з чим не є розрахунковим документом у розумінні Закону про РРО.
Утім, як установлює п. 6 ст. 9 Закону про РРО, фізособи-підприємці, які сплачують єдиний податок при продажу товарів (наданні послуг), мають право взагалі не використовувати РРО та розрахункові книжки. Отже, незалежно від форми розрахунків з покупцями за проданий товар (готівкової чи безготівкової, тобто із застосуванням банківських платіжних карток) торговець, який підпадає під цей виняток, може не застосовувати РРО*.
* Хоча щодо підприємств, звільнених від застосування РРО, які збираються встановлювати платіжні термінали, податківці невблаганні: при здійсненні розрахунків у безготівковій формі із застосуванням платіжних карток такі підприємства зобов’язані використовувати РРО (див. «Вісник податкової служби України», 2013, № 21, с. 69).
Разом із тим за таких обставин підприємець повинен дотримуватись вимог п. 11 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII, якими передбачено: при продажу товару продавець зобов’язаний видати споживачу розрахунковий документ установленої форми, що засвідчує факт купівлі, із відміткою про дату продажу. Схожі вимоги висуває і п. 15 ст. 3 Закону про РРО.
Таким документом у ситуації, що розглядається, може бути товарний чек, який оформляється в довільній формі та містить напис «Товарний чек», а також за змістом відповідає вимогам п. 3.2 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614, за винятком зазначення в ньому фіскального номера РРО та напису «Фіскальний чек» (див. консультацію податківців, розміщену в розділі 109.10 ЄБПЗ).
Наталя Білова, економіст-аналітик
