Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Господарські спори. Укладення договору оренди з фізособою-підприємцем не потребує його нотаріального посвідчення

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2013/№ 53
В обраному У обране
Друк
Стаття

Укладення договору оренди з фізособою-підприємцем не потребує його нотаріального посвідчення

 

Суть спору

Фізособи-підприємці уклали між собою договір оренди транспортного засобу у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. У подальшому внаслідок невиконання орендарем умов договору в частині оплати орендодавець звернувся до суду з позовом про стягнення відповідної суми. Орендар, у свою чергу, послався на нікчемність цього договору, обґрунтовуючи свій висновок відсутністю його нотаріального посвідчення.

 

Вирішення справи судом

На рішення місцевого суду, на відміну від апеляційного, відсутність нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу не вплинула: таке посвідчення не є обов’язковим, а тому договір є дійсним. Таких самих висновків дійшов і суд касаційної інстанції. Що стосується ВСУ, то він погодився з подібним підходом, указавши при цьому, що в межах оренди транспортних засобів, яка регулюється ч. 2 ст. 799 ЦКУ, поняття юридичної особи та фізособи-підприємця є однаковим.

 

Думка редакції

Підхід ВСУ ми повністю підтримуємо. Водночас слід зауважити: доволі дивно спостерігати настільки тривале існування судових спорів щодо необхідності нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів за участі фізосіб-підприємців (причому іноді з протилежними думками), зважаючи на наявність чималої кількості рішень судів касаційної інстанції з аналогічними висновками (також див. із цього приводу роз’яснення Мін’юсту від 14.01.2011 р.), тим більше, що правове регулювання цього питання не змінювалося з моменту набуття чинності ЦКУ. Далі розглянемо головні аргументи, що стали підставою для цього рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦКУ договір оренди транспортного засобу за участі фізосіб підлягає нотаріальному посвідченню (обов’язковість нотаріального посвідчення встановлено законом, а тому недотримання цієї умови при укладенні договору згідно з ч. 1 ст. 220 ЦКУ призводить до його нікчемності). Водночас, як бачимо, у зазначеній нормі йдеться лише про фізосіб, без конкретизації щодо їх підприємницького статусу. У зв’язку з цим для вирішення питання щодо поширення цієї норми і на них необхідно пригадати положення ч. 1 ст. 51 ЦКУ, згідно з якими за загальним правилом до підприємницької діяльності фізосіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юросіб. У цьому випадку таким актом є ГКУ, який регулює підприємницьку діяльність, у тому числі фізосіб (про те, що пріоритет у цьому випадку слід віддати цьому нормативному акту, свідчить і ч. 3 ст. 45 ГКУ). При цьому в ГКУ укладання/виконання договору оренди майна регулюється параграфом 5 гл. 30, який до форми договору жодних вимог не висуває*.

* Крім того, і ст. 799 ЦКУ для всіх випадків укладення договорів оренди транспортних засобів, в яких беруть участь юрособи, вказує на необхідність дотримання лише звичайної письмової форми.

З урахуванням зазначених приписів ВСУ дійшов висновку, що в межах відносин, що розглядаються, поняття «фізособи-підприємці» та «юрособи» є однаковими**, а тому нотаріальне посвідчення укладеного між ними договору оренди транспортного засобу згідно з ч. 2 ст. 799 ЦКУ не потрібне. При цьому цікаво, що для поширення цього висновку на сторони судового процесу суду було достатньо переконатися в їх реєстрації як підприємців: до речі, з метою підтвердження такого статусу наразі можуть використовуватися, зокрема, витяги та/або виписки з Єдиного держреєстру. Водночас слід зауважити, що з цією метою необхідно також ураховувати таке: чи було в договорі посилання на підприємницький статус сторін; чи був транспортний засіб фактично задіяний у підприємницькій діяльності (цей факт можна було перевірити за допомогою відповідних первинних документів) тощо.

** Навіть незважаючи на те, що такого суб’єкта права власності, як підприємець, ЦКУ не визнає — ним у цьому випадку є сама фізособа. Крім того, на цей висновок не впливає й те, що згідно з п. 6 Порядку № 1388 держреєстрація транспортних засобів, що належать фізособам-підприємцям, здійснюється за ними як за фізособами (без урахування підприємницького статусу).

Крім того, з урахуванням висновків ВСУ, варто звернути увагу на такі тези:

1) підхід суду справедливий:

1.1) щодо всіх підприємців, незалежно від їх податкового статусу, тобто у тому числі й єдино-податників;

1.2) при укладенні відповідних договорів між юрособами та підприємцями;

1.3) не лише у контексті транспортних засобів, а й у частині інших договорів, при укладенні яких висуваються такі самі вимоги, зокрема, позики (ст. 828 ЦКУ);

1.4) у випадках суборенди, коли власником транспортного засобу та первинним орендодавцем є фізособа без підприємницького статусу;

2) навіть якщо договір оренди транспортного засобу між підприємцями буде укладено в усній формі, то він, у разі дотримання інших умов, повинен вважатися дійсним (ч. 1 ст. 218 ЦКУ). Нагадаємо: у такому разі при запереченні однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин допускається посилатися, зокрема, на письмові докази, засоби аудіо- та відеозапису. Водночас у подібній ситуації рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків;

3) висновки суду не заважають сторонам самостійно прописати умову про нотаріальне посвідчення в договорі (ч. 3 ст. 639 ЦКУ) – причому в такому разі воно буде обов’язковим.

Останнім за розташуванням (але не за значенням) у цьому коментарі є питання щодо оподаткування. Річ у тім, що на практиці не виключені вимоги податківців про обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди транспортних засобів за участі підприємців (див., наприклад, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 р. у справі № 2-а-4549/10/2170), з відповідним визнанням їх нікчемними, якщо таке посвідчення не виконувалося. У зв’язку з цим варто зазначити, що визнання договору нікчемним безпосередньо впливає на податкові наслідки сторін – причому насамперед цей наслідок негативно позначиться на орендарях: загальносистемниках та платниках ПДВ (як на фізособах-підприємцях, так і юрособах). Отже, з урахуванням фіскального підходу податківців рекомендуємо оформляти відносини оренди транспортних засобів за участі фізосіб-підприємців з обов’язковим зазначенням їх підприємницького статусу. Крім того, те, що транспортний засіб орендувався у фізособи в межах підприємницької діяльності, підтверджуватимуть копії витягу та/або виписки з Єдиного держреєстру, оскільки їх наявність обов’язкова для неутримання ПДФО при взаємодії з підприємцями (п. 177.8 ПКУ).

Разом із тим не виключено, що і ці заходи не вплинуть на думку перевіряючих – у такому разі на допомогу прийде постанова, що коментується, тим більше, що згідно з ч. 1 ст. 3607 ЦПКУ подібні рішення ВСУ є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, у тому числі і для податківців. Якщо і цих аргументів буде недостатньо, то не залишиться нічого іншого, як оскаржити їх рішення – при цьому якщо справа дійде до суду, то виграти її буде нескладно.

 

Матеріал підготував Віталій Смердов,
економіст-аналітик

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 грудня 2012 року

(витяг)

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА 2 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 за позовом ОСОБА 1 до ОСОБА 2 про стягнення грошової заборгованості за договором оренди транспортних засобів у сумі <...> гривень, встановила:

У жовтні 2011 року з ОСОБА 1 звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА 2 про стягнення з останнього грошової заборгованості в сумі <...> гривень за невиконання умов договору оренди транспортних засобів.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що, порушуючи умови договору оренди транспортних засобів, який було укладено між ОСОБА 1 та ОСОБА 2, останній не вносив орендну плату, встановлену цим договором, за період з серпня 2009 року по січень 2010 року, у зв’язку з чим борг з орендних виплат склав <...> гривень.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13 грудня 2011 року позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 березня 2012 року рішення господарського суду Хмельницької області від 13 грудня 2011 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 6 серпня 2012 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 березня 2012 року скасовано, а рішення господарського суду Хмельницької області від 13 грудня 2011 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції в зазначеній вище постанові дійшов висновку, що оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у даному господарському спорі є тотожними, то норма частини другої статті 799 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2012 року ОСОБА 2 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті 799 ЦК України у правовідносинах, що виникають з форми укладення договору найму (оренди) транспортного засобу, а також частини другої статті 215 та частини першої статті 220 ЦК України у правовідносинах, що виникають у разі недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

На обґрунтування вимог вищезазначеної заяви заявник додав копію постанови Вищого господарського суду України від 2 червня 2011 року у справі № 8/9-10, в якій висловлено правову позицію про те, що підписаний фізичними особами-підприємцями договір оренди транспортного засобу є нікчемним, оскільки оформлений на паперовому носії у простій письмовій формі та не посвідчений нотаріально, а тому не створює для сторін юридичних наслідків.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 було вирішено питання про допуск даної справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника <...>, дослідивши викладені в заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі – ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Крім того, господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з вимогами частини другої статті 55 ГК України суб’єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 ЦК України).

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а якщо цей договір укладено за участю фізичної особи, то він підлягає нотаріальному посвідченню.

Предметом спору в даній справі є законність укладення договору найму (оренди) транспортних засобів між фізичними особами – підприємцями лише в письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Тому відповідно до зазначених норм законодавства даний договір оренди транспортних засобів, укладений між ОСОБА 1 та ОСОБА 2, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки дані суб’єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Крім того, документи, які містяться у матеріалах справи, свідчать про те, що даний договір оренди транспортних засобів укладено між суб’єктами господарювання, а саме фізичними особами-підприємцями, та прийнято ними до виконання у повному обсязі. Отже, положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до даних спірних правовідносин, оскільки поняття фізичної особи-підприємця та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.

Відтак, відсутні підстави для скасування постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА 2 слід відмовити.

Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА 2 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 відмовити.

<...>

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно