Повернення судового збору: процедура, податковий та бухгалтерський облік

Повернення судового збору: процедура, податковий та бухгалтерський облік

До недавнього часу питання повернення сплаченого судового збору було досить проблемним, у першу чергу через правову невизначеність власне процедури такого повернення. Заповненню цієї законодавчої прогалини значною мірою сприяла поява низки роз’яснень державних органів (декілька з них ми публікуємо у цьому номері). Отже, на сьогодні можна стверджувати, що повернути надмірно або помилково сплачені суми судового збору стало цілком реально. Розповімо, які кроки для цього слід зробити.

Юрій КУЛИК, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

ГПК — Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.

Закон № 3674 — Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI.

Порядок № 845 — Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затверджений постановою КМУ від 03.08.2011 р. № 845.

Порядок № 226 — Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Держказначейства України від 10.12.2002 р. № 226.

Постанова № 7 — Постанова пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. № 7.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3674 за подання до суду заяв та скарг, а також за видачу судами процесуальних документів, сплачується судовий збір, який є складовою частиною судових витрат. Частиною першою ст. 9 цього Закону передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи. Водночас, якщо його вже сплачено, але справу було передано на розгляд до іншого суду, то законодавчі підстави для повернення заяви з причин несплати збору відсутні*.

* Хоча цей висновок, наданий у листі ВГСУ від 05.07.2012 р. № 01-06/869/2012, стосується безпосередньо господарського судочинства, він є справедливим і у межах справ загальної та адміністративної юрисдикції.

Перелік випадків, у яких сплата такого збору є обов’язковою, наведено у ч. 1 ст. 3 Закону № 3674, причому, як зазначено у листі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1386/0/4-12, цей перелік є вичерпним.

За певних законодавчо встановлених обставин судовий збір повертається платнику. При цьому питання такого повернення є вельми актуальним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3674 суми сплаченого збору можуть бути доволі істотними. Так, за подання суб’єктом господарювання позовної заяви майнового характеру до господарського суду сума збору становить 2 % від ціни позову, але:

1) не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати на 1 січня відповідного року, тобто у 2013 році — 1720,5 грн.;

2) не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат на 1 січня відповідного року, тобто у 2013  році — 68820 грн.*

* Щодо скарг на рішення податківців/митників слід зазначити: якщо позов стосується рішення про визначення грошових зобов’язань та інших рішень, що впливають на склад майна позивача, то він є майновим (див. лист ВАСУ від 18.01.2012 р. № 165/11/13-12). У такому разі сума збору буде складати 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (у 2013 році — 229,4 грн.) та не більше 3 розмірів заробітної плати (у 2013 році — 3441 грн.).

Підстави повернення судового збору можуть бути різними, але умовно їх можна розділити на дві групи. Трохи забігаючи наперед, зауважимо, що залежно від підстав відрізняється і процедура повернення.

До першої групи віднесемо підстави, перелік яких наведено в ст. 7 Закону № 3674. Згідно з ч. 1 цієї статті сплачена сума судового збору повертається у разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж установлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі (не стосується справ, що розглядаються у порядку господарського судочинства, про що див. далі).

Друга група — це всі інші підстави, відсутні у наведеному переліку. Найчастіше необхідність повернення виникає при сплаті судового збору без подальшого звернення до суду, помилковій сплаті тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 3674 повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому Мінфіном. На жаль, на сьогодні відповідний порядок ще не затверджено, про що свого часу повідомлялося у листах ВГСУ від 05.07.2012 р. № 01-06/869/2012 та від 23.05.2012 р. № 01-06/704/2012. Водночас, це не є перешкодою у поверненні сплаченого судового збору, оскільки законодавчо питання, що розглядається, може бути вирішено вже діючими нормативно-правовими актами. Порядок такого повернення розглядався у листах Державної судової адміністрації України від 07.07.2012 р. № 11-3740/12 та Мінфіну від 11.06.2012 р. № 31-08330-10-18/14701 (див. відповідно на с. 24 та с. 21 сьогоднішнього номера). При цьому, зверніть увагу, він відрізняється залежно від причин повернення судового збору.

Якщо такою причиною є одна з підстав, встановлених ст. 7 Закону № 3674, тобто з підстав, віднесених нами умовно до першої групи (див. вище), то у цьому разі судом виноситься відповідна ухвала. Власне повернення здійснюється згідно з процедурою, встановленою Порядком № 845 (про це також йдеться у роз’ясненні ДСА на її офіційному сайті http://court.gov.ua).

Для того щоб повернути сплачений збір, необхідно після набуття судовим рішенням про повернення збору законної сили (як зазначалось у п. 5.2 Постанови № 7, це може бути й ухвала про повернення сум судового збору, винесена як окремий процесуальний документ) подати до органу Казначейства заяву про повернення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти. До заяви додається судове рішення про повернення коштів та оригінал або копія платіжного доручення (квитанції), що підтверджують перерахування збору до бюджету.

Перелік підстав повернення судового збору, наведений у ст. 7 Закону № 3674, є вичерпним (див. п. 5.1 Постанови № 7). І якщо особа, яка сплатила зазначений збір, хоче його повернути з інших причин (наприклад, збір сплачено помилково, позов до суду не подано тощо), то суд не може ухвалити рішення про повернення збору. Для цього у нього відсутні необхідні правові підстави, оскільки судовий збір повертається на підставі ухвали суду лише з причин, що визначені ч. 1 ст. 7 Закону № 3674 (див. лист ВГСУ від 05.07.2012 р. № 01-06/869/2012). У цьому разі процедура повернення є суттєво складнішою і вимагає безпосередньої та активної участі платника збору.

Таку процедуру визначено Порядком № 226, відповідно до якого та з урахуванням наявних роз’яснень компетентних держорганів особа — платник збору, яка бажає його повернути, повинна:

1) звернутись із заявою до суду, на доходний рахунок якого було помилково сплачено судовий збір, щодо видачі довідки про сплату, додавши оригінал платіжного документа, що підтверджує сплату збору в зазначеній сумі. Після перевірки факту надходження коштів суд видає зазначену довідку та повертає оригінал платіжного документа з відміткою на його зворотньому боці про видачу такої довідки;

2) з отриманою довідкою та платіжним документом з відміткою суду про її видачу звернутись до територіального управління ДСА за місцем розташування суду і отримати там подання до органу Державної казначейської служби України. При цьому на платіжному документі також робиться відмітка про видачу подання;

3) подати заяву (разом з поданням та оригіналом платіжного документа з відмітками) до органу Казначейства.

Торкнемося ще одного питання, пов’язаного з певними юридичними тонкощами. Стосується воно повернення судового збору на підставі закриття провадження у справі, про яке йдеться у п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону № 3674. Причому це питання виникає виключно щодо справ, які розглядаються господарськими судами.

Проблема полягає в тому, що поняття «закриття провадження у справі» передбачено ЦПК України (ст. 205) та КАС України (ст. 157), тобто є поняттям цивільного та адміністративного судочинства. Господарське судочинство (див. ст. 80 ГПК) містить інше поняття — «припинення провадження у справі». У зазначених статтях цих кодексів наведено підстави, з яких провадження у справі може бути закрито чи припинено, і в значній мірі ці підставі збігаються. Тобто фактично йдеться про одне й те ж саме.

Виходячи, вочевидь, саме з цього, Пленум ВГСУ свого часу у початковій редакції постанови від 26.12.2011 р. № 18 зазначив, що за змістом п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону № 3674 припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК тягне за собою повернення сплачених сум судового збору.

Але…

Трохи пізніше ВГСУ змінив свою точку зору. Так, у постанові Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 р. № 7 зазначається, що перелік підстав повернення сплачених сум судового збору, встановлений ст. 7 Закону № 3674, є вичерпним і такої підстави як припинення провадження у справі в цьому переліку немає. Відтак, на думку Пленуму ВГСУ, припинення провадження у справі з підстав, передбачених ст. 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Таким чином, якщо у межах адміністративної чи цивільної справи судом приймається рішення про закриття її провадження, то суд може і повинен одночасно прийняти рішення про повернення судового збору. Якщо ж ідеться про господарську справу і суд, керуючись ст. 80 ГПК, приймає рішення про припинення провадження, то, виходячи з роз’яснень Пленуму ВГСУ, прийняти рішення про повернення судового збору суд не може. Тобто хоча, як ми вже зазначали, по суті між закриттям справи і її припиненням різниці немає і відмінність є чисто термінологічною, повернути з бюджету сплачений судовий збір при припиненні господарської справи не вдасться. Такий самий висновок випливає зі змісту п. 11 інформаційного листа ВГСУ від 25.08.2011 р. № 01-06/1175/2011.

Бухгалтерський облік. Перш за все слід зазначити, що згідно з Класифікацією доходів бюджету, затвердженою наказом Мінфіну України від 14.01.2011 р. № 11, судовому збору відповідає код 22030000, тобто він відноситься до неподаткових надходжень. Відповідно до п. 18 П(С)БО 16 сплата судового збору може бути кваліфікована як витрати на врегулювання спорів у судових органах, а тому такі суми слід відносити до адміністративних витрат.

Оскільки, як ми зазначили, збір є обов’язковим неподатковим платежем, то його сплата відображається проводками: Дт 642 — Кт 311 та, одночасно, Дт 92 — Кт 642. Що стосується обліку повернення збору, то відображення частково може залежати від того, на підставі чого повертається збір — за судовим рішенням чи за власним рішенням платника.

Якщо збір повертається за судовим рішенням, що винесене за однією з підстав, наведених у ст. 7 Закону № 3674, то у бухгалтерському обліку це відображається так:

Дт 642 — Кт 746 — на дату набуття чинності судовим рішенням;

Дт 311 — Кт 642 — на дату зарахування коштів.

У разі ж повернення збору за рішенням платника (при відмові від позову чи при поверненні помилково сплаченого збору), щоб не ускладнювати облік, на нашу думку, найбільш раціонально буде відображати його за фактом повернення записом Дт 311 — Кт 719. Хоча цілком допустимим буде і більш «академічний» варіант, що збігається з попереднім: Дт 642 — Кт 746 на дату подання заяви про повернення до органу Казначейства, а вже після надходження коштів — Дт 311 — Кт 642.

Податковий облік. У податковому обліку, як і у бухгалтерському, сплата судового збору відноситься до адміністративних витрат (абз. «е» п.п. 138.10.2 ПКУ), про що свого часу ми вже зазначали (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 11, с. 46). Такої ж думки дотримуються й податківці (див. консультацію з Єдиної бази податкових знань, розд. 102.07.20), однак вони також уточнюють, що витрати у вигляді судового збору можуть бути враховані у податковому обліку лише за наявності документів, які підтверджують їх зв’язок із господарською діяльністю. Такі витрати відображаються у періоді їх визнання у бухгалтерському обліку та включаються до ряд. 06.1 декларації з податку на прибуток.

Що стосується повернення судового збору, то, повинні зазначити, в ПКУ пряма норма щодо кваліфікації цієї суми відсутня. На наш погляд, у разі повернення судового збору за рішенням суду з цією метою слід керуватися п.п. 135.5.8 ПКУ, навіть незважаючи на те, що у цій нормі йдеться про державне мито, що повертається за рішенням суду (річ у тім, що судовий збір було встановлено замість державного мита).

При поверненні судового збору без ухвали суду, на наш погляд, такі суми слід включати до інших доходів на підставі п.п. 135.5.15 ПКУ. Разом з тим слід зазначити, що у податківців на це є свій погляд: у згаданій вище консультації в ЄБПЗ (розд. 102.07.20) вони вказують на те, що доходи при поверненні судового зборі слід відображати лише у тому разі, якщо платник перед цим включив їх до витрат. На жаль, з цієї консультації не зрозуміло, якими приписами ПКУ вони керувалися, тому якщо платник вирішить не відображати доходи на підставі цього роз’яснення, радимо перш за все отримати індивідуальну податкову консультацію.

При поверненні платнику судового збору та визнанні ним доходу такий дохід, на нашу думку, слід відобразити за датою його визнання у бухгалтерському обліку (п. 137.16 ПКУ).