Загальні питання працевлаштування громадян

Загальні питання працевлаштування громадян

Право громадян України на працю, тобто на отримання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, уключаючи право на вільний вибір професії, роду занять та роботи, гарантується державою. Якщо громадянин не може самостійно підшукати відповідну роботу, допомогти йому в цьому може державна служба зайнятості, яка, у свою чергу, співпрацює з роботодавцями, оскільки саме вони надають робочі місця. Про таку співпрацю, а також про інші питання працевлаштування громадян ітиметься в цій статті.

Катерина СКРИПКІНА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. 436-IV підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, установлює чисельність працівників та штатний розпис. При цьому згідно з п. 1 ч. 4 ст. 50 Закону про зайнятість роботодавець має право здійснювати добір кадрів:

— самостійно;

— через центри зайнятості;

— через посередників у працевлаштуванні (кадрові та рекрутингові агентства)*.

* Про роботу посередників у працевлаштуванні читайте у статті нашого фахівця «Посередництво у працевлаштуванні та Закон про зайнятість» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 50, с. 21.

Незважаючи на те що роботодавець на свій розсуд формує кадровий склад, слід мати на увазі, що чинним законодавством для роботодавців встановлено:

1) квоту для працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці категорій громадян (крім інвалідів) (ст. 14 Закону про зайнятість);

2) норматив з працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону № 875).

Квота для працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці громадян. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону про зайнятість підприємствам, установам та організаціям із чисельністю штатних працівників понад 20 осіб установлюється квота у розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік для працевлаштування представників неконкурентоспроможних на ринку праці громадян (крім інвалідів). Перелік таких громадян наведено в ч. 1 ст. 14 Закону про
зайнятість. До них належать:

1) один із батьків або особа, яка їх замінює і:

— має на утриманні дітей (дитину) віком до шести років;

— виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

— утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

3) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть як виняток прийматися на роботу;

4) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

5) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) та вперше приймається на роботу;

6) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV залишилося 10 і менше років.

Зверніть увагу: фізичні особи — підприємці не зобов’язані розраховувати квоту.

Розрахунок квоти роботодавці здійснюють самостійно за підсумками року з урахуванням чисельності громадян, які належать до категорії неконкурентоспроможних на ринку праці та вже працюють у роботодавця на умовах повної зайнятості. Розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників здійснюється відповідно до Інструкції № 286.

Роботодавці повинні щорічно інформувати центр зайнятості про працевлаштування неконкурентоспроможних громадян. Порядок надання роботодавцями територіальним органам Державної служби зайнятості інформації про зайнятість та працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, затверджено наказом Мінсоцполітики від 16.05.2013 р. № 271 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 54, с. 5). У цьому Порядку наведено перелік документів, що підтверджують статус неконкурентоспроможної на ринку праці особи.

Форму звітності наведено в додатку до Порядку № 271 (далі — Звіт). Звіт потрібно подати до центру зайнятості не пізніше 1 лютого року, наступного за звітним. Уперше роботодавці з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб подаватимуть Звіт за підсумками 2013 року. Оскільки 1 лютого 2014 року припадає на суботу, а перенесення граничного строку подання не передбачено, граничним строком подання Звіту за 2013 рік буде 31 січня 2014 року.

Для виконання квоти роботодавці працевлаштовують неконкурентоспроможних громадян самостійно або за допомогою центрів зайнятості. Для цього центрам зайнятості необхідно подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, яку затверджено наказом Мінсоцполітики від 17.06.2013 р. № 316 (детальніше про порядок її заповнення йтиметься на с. 7).

Безпосередньо за невиконання квоти відповідальності не передбачено. Законом про зайнятість встановлено штраф за необґрунтовані відмови у працевлаштуванні неконкурентоспроможних на ринку праці громадян у разі невиконання квоти протягом року. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Закону про зайнятість за вказане порушення з роботодавця справлятиметься штраф у двократному розмірі мінзарплати, установленої на момент його виявлення. Штраф накладають посадові особи Держпраці, а сплачується він до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Норматив з працевлаштування інвалідів. У ст. 17 Закону № 875 закріплено право інвалідів працювати на підприємствах з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. З метою реалізації цього права для всіх роботодавців незалежно від форми власності, галузевої належності та обраної системи оподаткування ст. 19 Закону № 875 установлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі:

— 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, якщо чисельність працівників 25 осіб і більше;

— одне робоче місце — якщо працює від 8 до 25 осіб.

Статус інваліда працевлаштована особа повинна підтверджувати такими документами:

— копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма № 157-1/о, затверджена наказом МОЗ України від 30.07.2012 р. № 577), у якій, серед іншого, указуються група, причини, строк інвалідності та яка містить висновок про умови та характер праці інваліда;

— копією пенсійного посвідчення або посвідчення одержувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавці здійснюють самостійно, орієнтуючись на базовий норматив, установлений у ст. 19 Закону № 875. Норматив обчислюється виходячи із середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік, яка розраховується згідно з Інструкцією № 286. При цьому в розрахунку для визначення виконання нормативу беруть участь усі робочі місця, зайняті штатними працівниками, у тому числі й робочі місця з особливим характером праці, зі шкідливими та важкими умовами праці (див. постанову ВСУ від 04.07.2011 р. № 21-159а11).

Про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавці звітують перед Фондом соціального захисту інвалідів шляхом подання Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів (далі — Звіт щодо інвалідів), форму якого затверджено наказом Мінпраці від 10.02.2007 р. № 42 (форма № 10-ПI (річна)). Докладно про порядок заповнення форми № 10-ПI читайте у статті «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 14, с. 24.

Розібравшись із квотою та нормативом із працевлаштування окремих категорій громадян, перейдемо до вимог законодавства до змісту оголошень про вакансії.

У разі якщо роботодавець самостійно займається добором кадрів, слід бути дуже обережними при складанні оголошень про вакансії. Річ у тім, що чинне законодавство висуває низку вимог до «кадрової» реклами та встановлює чималі штрафи за їх порушення. Тепер про це детальніше.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону про зайнятість та ст. 24¹ Закону про рекламу в оголошеннях
(рекламі) про вакансії забороняється:

— указувати обмеження щодо віку кандидатів;

— пропонувати роботу тільки жінкам або тільки чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі;

— висувати вимоги, що надають перевагу представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством);

— висувати вимоги щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках чи інших об’єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак;

— вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя.

Дотримання вимог законодавства про рекламу щодо вакансій (прийняття на роботу) контролює Державна інспекція України з питань праці (абзац восьмий ч. 1 ст. 26 Закону про рекламу, п.п. 31 п. 4 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 386/2011). Порушення зазначених вище заборон загрожує рекламодавцю штрафом у 10-кратному розмірі мінімальної зарплати, установленої на момент виявлення порушення (ч. 3 ст. 24¹ Закону про рекламу). Штраф сплачується до Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Звертаємо увагу: у разі відкриття вакансії роботодавець зобов’язаний проінформувати про це центр зайнятості. За якою формою подається така інформація та в які строки, розповімо в наступній статті.