Працевлаштування іноземців

Працевлаштування іноземців

Катерина Чернега, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Порядок працевлаштування іноземних громадян установлено ст. 42 Закону про зайнятість. Відразу слід зауважити, що іноземці не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю в разі, коли відповідно до законодавства призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності пов’язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 5 ст. 42 Закону про зайнятість). Так, наприклад, іноземці не можуть обіймати такі посади:

— державних службовців (ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII);

— суддів (ч. 1 ст. 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI);

— митників (ст. 570 Митного кодексу України від 13.03.2012 р. 4495-VI);

— міліціонерів (ст. 17 Закону України «Про міліцію» від 20.12.90 р. № 565-XII);

— кадрового складу СБУ (ст. 19 Закону України «Про службу безпеки України» від 25.03.92 р. № 2229-XII);

— прокурорів (ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» від 25.03.92 р. № 1789-XII).

Крім того, іноземці не можуть бути нотаріусами (ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425-ХII). На інші посади та робочі місця іноземні громадяни можуть бути працевлаштовані тільки в разі особливої необхідності. При цьому підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців на території України на підставі дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Без дозволу можна працевлаштувати:

1) іноземця, який постійно проживає в Україні;

2) іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або отримали дозвіл на імміграцію в Україну;

3) іноземців, визнаних особами, які потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників іноземних представництв, зареєстрованих на території України в установленому законодавством порядку;

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців, які прибули в Україну для участі в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

11) іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької діяльності за фахом у державних вищих навчальних закладах на їх запрошення;

12) інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Якщо іноземець, який працевлаштовується, не належить до зазначених вище категорій осіб, то, перш ніж перейти до звичайної процедури працевлаштування, українському роботодавцю необхідно отримати дозвіл на працевлаштування іноземця. Як це зробити, розглянемо далі.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону про зайнятість підприємства, установи, організації можуть тимчасово використовувати працю іноземців лише на підставі спеціального дозволу. Для підприємців можливість тимчасового застосування праці іноземців чинним законодавством не передбачена.

На виконання ст. 42 Закону про зайнятість КМУ постановою від 27.05.2013 р. № 437 (набрала чинності 05.07.2013 р.) затвердив Порядок № 437 див. на с. 42, який визначає процедуру видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Цією ж постановою скасовано постанову КМУ «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців таі осіб без громадянства» від 08.04.2009 р. № 322.

Перелік іноземців, на застосування праці яких видається дозвіл, наведено в п. 2 Порядку № 437 та в ч. 2 ст. 42 Закону про зайнятість. Зокрема, дозвіл на працевлаштування іноземця можна отримати за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які здатні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ.

Відповідно до п. 5 Порядку № 437 застосування праці іноземців вважається доцільним та достатньо обґрунтованим, якщо іноземець:

— претендує на обійняття посади керівника, заступника керівника або іншої керівної посади за умови, що такий іноземець чи особа без громадянства є засновником або співзасновником підприємства;

— є суб’єктом авторського права і суміжних прав та запрошується на роботу в Україну для здійснення таких прав.

Дозвіл на застосування праці іноземців видається центром занятості за юридичною адресою підприємства (установи, організації). Отримати його можна тільки за плату, розмір якої становить 4 мінімальні заробітні плати (у липні — листопаді 2013 року — 4588 грн., у грудні 2013 року — 4872 грн.). Плата перераховується до бюджету Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Незважаючи на чималу вартість дозволу, роботодавець, який зацікавлений в іноземному фахівці, за ціною не постоїть. Тому перейдемо безпосередньо до порядку оформлення дозволу на застосування праці іноземця.

Процедура отримання дозволу така:

1. Роботодавець не пізніше ніж за 15 календарних днів до звернення за дозволом подає до свого центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН (докладно про цей звіт читайте на с. 7). Мета подання форми № 3-ПН — можливість працевлаштування на вакантне місце громадян України. Якщо відповідних кваліфікованих фахівців в Україні немає, переходимо до п. 2.

2. Роботодавець подає до центру зайнятості необхідні документи, зазначені в пп. 6, 7 і 8 Порядку № 437, із заповненою заявою (додаток до Порядку). Зверніть увагу: документи, видані за межами України, має бути перекладено українською мовою, посвідчено згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовано в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ (абзац десятий п. 6 і абзац шостий п. 7 Порядку № 437). Працівники центру зайнятості не мають права вимагати від роботодавця інші документи (п. 11 Порядку № 437).

3. Співробітник центру зайнятості приймає документи за описом, копію якого видають роботодавцю, і протягом 1 робочого дня розглядає їх щодо відповідності Порядку № 437.

4. Центр зайнятості приймає рішення про видачу дозволу або відмову протягом 15 календарних днів із дня реєстрації документів. Відповідне рішення оформляється наказом, і не пізніше ніж протягом 3 робочих днів із дня прийняття його направляють роботодавцю та розміщують на сайті центру зайнятості.

Причини, за якими роботодавцю може бути відмовлено у видачі дозволу, наведені в п. 24 Порядку № 437. Однією з підстав відмови у видачі дозволу є наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску та штрафних санкцій за порушення вимог Закону про зайнятість. Роботодавець може оскаржити відмову у видачі дозволу в Державній службі зайнятості або в суді.

У разі прийняття центром зайнятості позитивного рішення переходимо до п. 5.

5. Роботодавець протягом 30 календарних днів із дня прийняття рішення про видачу дозволу перераховує плату на рахунок Фонду соціального страхування на випадок безробіття. У разі порушення зазначеного строку рішення буде скасовано.

6. Центр зайнятості оформляє та видає дозвіл протягом 10 робочих днів із дня зарахування коштів на рахунок Фонду.

7. Роботодавець видає копію дозволу працівнику.

8. Протягом 3 робочих днів із моменту укладення трудового договору (контракту) з іноземцем роботодавець подає до центру зайнятості завірену роботодавцем його копію. Якщо іноземний громадянин без поважних причин не приступив до роботи в передбачений трудовим договором (контрактом) строк, роботодавець повинен протягом 5 робочих днів письмово повідомити про це центр зайнятості або підрозділ державної міграційної служби за місцем видачі свідоцтва на тимчасове проживання.

Строк дії дозволу на застосування праці іноземців становить:

— у загальному випадку — не більше 1 року. Порядком № 437 передбачена можливість продовження строку дії дозволу на такий самий строк;

— для іноземців, які належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарії», — не більше 3 років. Продовжити строк дії дозволу можна на 2 роки;

— для іноземців, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, — строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, але не більше 1 року. Строк дії дозволу подовжується в разі продовження дії такої довідки.

Зауважимо: для продовження строку дії дозволу роботодавець повинен подати до центру зайнятості документи, перелічені в п. 9 Порядку № 437, не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення дії дозволу. Рішення про продовження дії, відмову у продовженні дії або анулювання дозволу центр зайнятості приймає протягом 15 календарних днів із дня реєстрації документів.

У разі втрати дозволу роботодавець безоплатно може отримати дублікат у порядку, зазначеному в п. 21 Порядку № 437.

Звертаємо увагу: про дострокове розірвання або припинення трудового договору (контракту) з працівником, щодо якого було отримано дозвіл , роботодавець письмово повідомляє центр зайнятості, який видав дозвіл, протягом 3 робочих днів.

Випадки, коли дозвіл може бути анульовано, указані в п. 25 Порядку № 437.

За порушення умов використання праці іноземців роботодавці несуть відповідальність:

— за використання праці іноземців без дозволу на умовах трудового або іншого договору — штраф за кожного іноземця в розмірі 20 мінімальних зарплат, встановлених на момент виявлення порушення (абзац другий ч. 5 ст. 53 Закону про зайнятість). Що стосується іншого договору, то йдеться про випадки, коли цивільно-правовий договір містить ознаки трудового договору (лист Державного центру зайнятості від 05.02.13 р. № ДЦ-09-588/0/6-13, див. на с. 47);

— за використання праці іноземних громадян на умовах інших, ніж передбачені дозволом на працевлаштування, або іншим роботодавцем, — штраф за кожну особу в розмірі 10 мінімальних зарплат на момент виявлення порушення (абзац третій ч. 5 ст. 53 Закону про зайнятість).

Після отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземця останньому необхідно:

1) оформити візу;

2) пройти реєстрацію;

3) отримати посвідку на тимчасове проживання в Україні;

4) зареєструвати своє місце проживання;

5) отримати реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Оформлення візи. Віза оформляється відповідно до Правил № 567 та Інструкції № 196. Іноземці, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування, оформляють довгострокову візу (позначається літерою Д, у машинозчитуваній зоні — VD). Для оформлення візи іноземці, які в’їжджають в Україну для роботи, особисто або через уповноважену особу подають до дипломатичного представництва або консульської установи України такі документи:

— звернення про оформлення візи;

— візову анкету;

— два фото 3 х 4 см;

— документ про сплату консульського збору (якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України);

— копію дозволу на працевлаштування.

Працівник уповноваженого органу може запросити іноземця для додаткової співбесіди та отримати додаткові документи, що уточнюють мету поїздки. Розгляд звернення про оформлення візи відбувається протягом 15 календарних днів.

Реєстрація іноземців. Реєстрація іноземців, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону відповідно до ст. 16 Закону № 3773. Відмітка про реєстрацію проставляється в паспортному документі та/або імміграційній картці чи інших передбачених законодавством України документах і дійсна на всій території України незалежно від місця перебування або проживання іноземця чи особи без громадянства на території України.

Реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. № 3671-VI, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (Державна міграційна служба України), тільки за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного Закону.

Реєстрація місця проживання. Іноземці зобов’язані протягом 10 днів після прибуття на нове місце проживання зареєструвати своє місце проживання (ст. 6 Закону № 1382). Для цього іноземець подає до ЖЕК письмову заяву, паспортний документ, квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати, документи, що підтверджують право на проживання в житлі. У разі подання заяви законним представником особи додатково подаються: документ, що засвідчує його особу, а також документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника.

Ураховуючи це, роботодавцю слід потурбуватися про житло для свого іноземного працівника ще до його приїзду.

Оформлення посвідки на тимчасове проживання. Для законного тимчасового проживання в Україні з метою роботи іноземцю необхідно отримати посвідку на тимчасове проживання. Її оформлення регулюється Законом № 3773 та Порядком № 251.

Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону № 3773 підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання іноземцю, який прибув в Україну з метою працевлаштування, є заява іноземця, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на використання праці іноземців та зобов’язання роботодавця повідомити Державну міграційну службу та Державну службу зайнятості про дострокове розірвання або припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем. Крім того, згідно з п. 6 Порядку № 251 надаються такі документи:

— паспортний документ іноземця з візою типу Д, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України, і копії сторінок паспорта з особистими даними та візою;

— переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

— квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

— клопотання (подання) роботодавця щодо оформлення іноземцю та особі без громадянства посвідки на тимчасове проживання;

— чотири фото іноземця розміром 3,5 х 4,5 см (на матовому папері);

— копія виданої податковим органом довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності).

Зазначені вище документи подаються до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання іноземця.

Оформлення реєстраційного номера облікової картки платника податків. Необхідність отримання іноземними громадянами реєстраційного номера платника податків у разі виплати їм доходів із джерелом їх походження в Україні встановлена ст. 70 ПКУ та п. 2 розд. IV Положення № 1147. Оскільки працевлаштування іноземця передбачає виплату йому заробітної плати, отримати реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі — реєстраційний номер) потрібно обов’язково.

Якщо іноземець раніше не отримував ідентифікаційний номер або реєстраційний номер та не включений до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр), то він може отримати його в ДПІ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Реєстрація іноземців здійснюється після виконання вимог Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 р. № 150.

Що стосується моменту, коли іноземець повинен пройти реєстрацію, то на законодавчому рівні він чітко не визначений. Водночас, ураховуючи, що інформація про реєстраційний номер указується у трудовому договорі (контракті), що укладається з іноземцем, можна зробити висновок про те, що його необхідно отримати до моменту укладення такого договору.

Для отримання реєстраційного номера необхідно надати такі документи:

— облікову картку за формою № 1ДР (додаток 2 до Положення № 1147), яка є заявою для реєстрації в Державному реєстрі;

— паспортний документ (повертається іноземцю);

— засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою зазначеного паспортного документа.

У разі якщо реєстраційний номер отримує законний представник або уповноважена особа, додатково до зазначених вище документів надається:

— документ, що засвідчує особу представника;

— ксерокопія паспортного документа іноземця, який реєструється, з чітким зображенням (може бути подана замість паспортного документа);

— довіреність, посвідчена в нотаріальному порядку, на проведення реєстрації фізичної особи в Державному реєстрі.

Реєстрація здійснюється протягом 5 робочих днів із дня подання до ДПІ облікової картки та необхідних документів. Документом, що засвідчує проведення реєстрації фізичної особи — іноземця в Державному реєстрі, є картка платника податків за формою додатка 3 до Положення № 1147, де вказується реєстраційний номер платника податків.

Зауважимо: процедура відмови від реєстраційного номера згідно з Положенням № 1147 передбачена тільки для громадян України. Тобто згідно з чинним законодавством релігійні переконання іноземців для цілей реєстрації в Державному реєстрі не враховуються.

Відразу звернемо увагу на наслідки для роботодавця в разі неотримання іноземцем реєстраційного номера.

По-перше, у п. 119.3 ПКУ передбачена фінансова відповідальність підприємства за оформлення документів, що містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків, або з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків, крім випадків, визначених п. 119.2 ПКУ, яка полягає в накладенні штрафу в розмірі 170 грн.

По-друге, у податкового агента, який виплачує дохід працівнику-нерезиденту, який не має реєстраційного номера, можуть виникнути проблеми із заповненням та поданням Податкового розрахунку за формою № 1ДФ, форма якого передбачає зазначення таких номерів. А згідно з п. 119.2 ПКУ неподання, подання з порушенням установлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, та суми утриманого з них податку спричинюють накладення штрафу в розмірі 510 грн. Ті самі дії, вчинені платником податків, якого протягом року вже було притягнуто до відповідальності за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 грн.

Працевлаштувати іноземця — справа непроста та недешева. Проте якщо «гра варта свічок», то роботодавець готовий понести і матеріальні, і тимчасові витрати для отримання висококласного іноземного фахівця. Сподіваємося, що, ознайомившись з матеріалом цієї статті, такі роботодавці чітко уявлятимуть порядок прийняття на роботу іноземця.