Послуга проживання для іноземців = послуга населенню?!
Підприємець — платник єдиного податку (група 2) надає послуги з проживання в готелі (у тому числі іноземцям). Чи належать такі іноземці до категорії «населення»?
(м. Тростянець)
Нагадаємо: згідно з п.п. 2 п. 291.4 Податкового кодексу України від 02.12.2012 р. № 2755-VI, далі — ПКУ однією з умов перебування у другій групі платників єдиного податку є надання послуг (у тому числі побутових) платникам єдиного податку та/або населенню. Виникає запитання: чи можна вважати «населенням» іноземців, які приїжджають в Україну та одержують від єдиноподатника послуги з проживання в готелі?
Як роз’яснюють податківці, поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ПКУ не є специфічним, а використовується в загальному значенні. Посилаючись на деякі термінологічні словники, податківці визначають населення як сукупність людей, які перебувають у межах цієї держави та підлягають його юрисдикції. До складу населення входять громадяни цієї держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством (див. ЄБПЗ, розд. 230.12).
Таким чином, якщо виходити з цього визначення, то може скластися враження, що іноземці, які приїхали в Україну на нетривалий строк (найчастіше саме вони зупиняються в готелях) до категорії «населення» не потрапляють. Проте зважаючи на те, що вказане податківцями визначення не є нормативно встановленим, однозначно сказати, що надання послуг іноземцям, які ненадовго приїхали в Україну, п.п. 2 п. 291.4 ПКУ єдиноподатникам забороняє, не можна. Тим більше, що в разі визнання вказаного визначення можливе неоднозначне трактування питання про те, наскільки «тривалим» має бути проживання іноземця, щоб він став «населенням». Наприклад, у ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI, далі —Закону № 3773 встановлено тільки критерій постійного або тимчасового проживання іноземця на території України, а от що вважати «тривалим проживанням» не уточнюється.
Крім того, запропоноване визначення населення не є однозначним. У міжнародному праві під населенням розуміється сукупність усіх фізичних осіб, які проживають на території відповідної держави. Правове становище зазначених осіб, які підпадають під законодавчу, судову, виконавчу юрисдикцію держави, на території якої вони проживають, не є ідентичним. У зв’язку з цим виділяють такі категорії населення:
— громадяни цієї держави;
— іноземці (громадяни інших держав);
— особи без громадянства (які не є громадянами жодної держави).
Серед населення можуть бути особи з подвійним або множинним громадянством, тобто ті, які мають громадянство цієї держави та громадянство однієї або декількох інших держав*.
Як бачимо, критерій тривалості проживання для визначення тих чи інших фізичних осіб як населення не застосовується . Більше того, наприклад, Міжнародний пакт про цивільні та політичні права (16.12.1966 р.) фактично поширює поняття населення (через гарантію прав населення) на всіх фізичних осіб, які перебувають на території цієї держави, за винятком тих, які перебувають на її території незаконно (ст. 2 і 12 зазначеного Пакту).
Аналогічні висновки можна зробити також із деяких положень вітчизняного законодавства. Наприклад, у ст. 3 Закону № 3773 зазначено: усі іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах (незалежно від постійності та тривалості проживання) мають ті самі права та обов’язки, що і громадяни України, а отже, не вважати деяких із них «населенням» на підставі недостатньо тривалого проживання не можна. Більше того, зі ст. 1 і 4 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19.10.2000 р. № 2058-III можна однозначно зробити висновок: до суб’єктів Перепису населення — респондентів (які підлягають опитуванню для класифікації як населення) належать у тому числі всі іноземці, які на встановлену дату Перепису населення знаходяться на території України.
Тобто для включення іноземця до категорії «населення України» вирішальне значення має момент, на який ми це визначаємо, а не тривалість чи постійність його проживання в Україні. Оскільки на момент отримання послуги з проживання в готелі іноземець перебуває на території України, вважаємо, що є всі підстави включати його до складу населення, а отже, вважати, що єдиноподатник не порушив умови п. 291.4 ПКУ та надав послугу саме населенню.
Ураховуючи викладене, вважаємо, що платник єдиного податку групи 2 має право надавати іноземцям послуги з проживання в готелі, і це не є порушенням правил застосування спрощеної системи оподаткування.
Максим Нестеренко, економіст-аналітик
* Див., наприклад: Валеев Р.М, Курдюков Г.И. Международное право. Особенная часть. — М.: Статут, 2010. — С. 185 — 186.
