Витрати за гарантійними зобов’язаннями перед юрособами
Підприємство здійснило реалізацію товару юридичній особі й узяло на себе зобов’язання з гарантійного обслуговування, ремонту або гарантійної заміни цього товару. Чи може підприємство в разі здійснення цих заходів відобразити витрати у складі «податкових» витрат?
(м. Дніпропетровськ)
Згідно з абз. «є» п.п. 138.10.3 ПКУ витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування включаються до витрат на збут (тобто в періоді здійснення повинні відображатися в рядку 06.2 декларації з податку на прибуток). Проте в п.п. 140.1.4 ПКУ передбачено, що витрати на гарантійні заходи є витратами подвійного призначення, а тому їх відображення у складі «податкових» витрат можливо лише в разі дотримання низки умов:
— вартість таких витрат не компенсується за рахунок покупців товарів;
— розмір таких витрат відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих або оприлюднених (у рекламі, технічній документації, договорі чи іншому документі, який фіксує зобов’язання продавця щодо умов та строків «гарантійних» заходів);
— платник, який відображає витрати на «гарантійні» заходи, зобов’язаний вести Книгу обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування) (за формою, установленою Порядком № 1263);
— у разі здійснення гарантійних замін продавцю необхідно отримати назад товар, що повертається, замість виданого покупцю.
Таким чином, при дотриманні цих умов платник має право на включення «гарантійних» витрат до складу «податкових» витрат. Предметом спору між платниками та контролюючими органами є норма абз. 4 п.п. 140.1.4 ПКУ, де зазначено, що порядок гарантійних заходів визначається Кабміном на підставі норм законодавства про захист прав споживачів. Податківці наполягають на тому, що цим абзацом поняття «споживач» у п.п. 140.1.4 ПКУ обмежується визначенням, яке міститься в п. 22 ст. 1 Закону № 1023. Згідно з цією нормою споживач — це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для власних потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (див. листи ДПСУ від 20.03.2011 р. № 5094/6/15-1415 та від 11.11.2011 р. № 2598/5/15-1316 на с. 46).
Виходячи з цього, податківці роблять висновок, що витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійну заміну товарів, проданих платником юридичним особам, не можуть бути враховані при визначенні об’єкта оподаткування, оскільки на таку категорію покупців не поширюються норми законодавства з питань захисту прав споживачів (див. ЄБПЗ, розд. 110.07.11, на с. 47). Виходить, що гарантійні зобов’язання, які беруться продавцем перед покупцями-юрособами або перед юрособами, які виступають дилерами чи дистриб’юторами продавця, не дають права на збільшення «податкових» витрат.
Із позицією податкового органу важко погодитися, оскільки законодавство про захист прав споживачів не обмежується Законом № 1023. Цей Закон є одним із елементів цього законодавства, але зовсім не єдиним і не визначальним, оскільки правові основи захисту прав споживачів викладено в ч. 4 ст. 42 Конституції України та в указаних нами на початку статті нормах ЦКУ, які не обмежують вимогу про надання гарантій якості тільки покупцями-фізособами. Тому, якщо йдеться про «гарантійні» заходи, то вони не обов’язково пов’язані з наданням послуг з обслуговування, ремонту або заміни товарів, проданих фізособі (непідприємцю) відповідно до Закону № 1023. Господарським законодавством також передбачено гарантійні зобов’язання продавця перед покупцем (ст. 269 ГКУ), а отже, витрати на виконання цих гарантійних зобов’язань також повинні знайти своє місце у складі «податкових». Немає підстав обмежувати право на включення до «податкових» витрат тих витрат, які було понесено платником при виконанні гарантійних зобов’язань перед покупцями-юрособами (за умови, що дотримано процедуру обліку покупця-юрособи відповідно до Порядку № 1263 та виконано решту умов п.п. 140.1.4 ПКУ).
Тішить, що з цього питання вже з’явилися позитивні для платників судові рішення. Так, Окружний адміністративний суд м. Києва визнав неправомірним індивідуальне податкове роз’яснення, що містить логіку, аналогічну згаданій вище консультації в ЄБПЗ. Суд підкреслив, що в цілях оподаткування споживачем може бути як фізична, так і юридична особа (див. постанову від 26.01.2012 р. у справі № 2а-18741/11/2670). Погодився з цим висновком також і Київський апеляційний адміністративний суд, підтримавши скасування судом першої інстанції аналогічної індивідуальної податкової консультації вже на адресу іншого платника (див. ухвалу від 25.09.2012 р. у справі № 2а-6093/12/2670).
Таким чином, на нашу думку, витрати, які несе платник на виконання гарантійних зобов’язань перед покупцями-юрособами, можуть відображатися у складі «податкових» витрат за умови дотримання згаданих вище вимог п.п. 140.1.4 ПКУ та, зрозуміло, документального підтвердження здійснення цих витрат (п.п. 139.1.9 ПКУ).
Максим Нестеренко, економіст-аналітик
