Сім бід з товарно-транспортною накладною та по одній відповіді щодо кожної з бід
Товарно-транспортна накладна — це один із найбільш складних та неоднозначних первинних документів серед тих, з якими доводиться мати справу українським бухгалтерам. Порівняно недавно (див. спецвипуск «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 2, с. 9) ми докладно розглянули призначення та порядок заповнення цього документа. У межах цієї статті розглянемо низку нестандартних ситуацій, пов’язаних із застосуванням товарно-транспортної накладної, та відповімо на запитання, що стосуються цих ситуацій.
Максим НЕСТЕРЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
Закон про дорожній рух — Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.93 р. № 3353-XII.
Закон про автотранспорт — Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III.
Закон про ТЕД — Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955-IV.
Перелік № 207 — Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджений постановою КМУ від 25.02.2009 р. № 207.
Правила № 363 — Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363.
Наказ № 488 — наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.95 р. № 488/346.
Інструкція № 228 — Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України і Міністерства транспорту України від 07.08.96 р. № 228/253 (втратила силу).
Ліцензійні умови — Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», затверджені наказом Міністерства транспорту і зв’язку України від 02.07.2010 р. № 427.
1. Чи є наявність ТТН необхідною для відображення покупцем податкового кредиту та витрат за придбаними товарами і чи є відсутність ТТН доказом безтоварності операції?
Товарно-транспортна накладна (ТТН) — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (п. 1 Правил № 363).
Користуючись цим визначенням, податківці традиційно надають ТТН підвищене значення, стверджуючи, що в разі відсутності ТТН у покупця (вантажоодержувача) товарів, що перевозяться як вантаж, а також транспортних послуг в одержувача немає права на формування «податкових» витрат та податкового кредиту з ПДВ (див., наприклад, лист ДПА в м. Києві від 23.10.2007 р. № 341/Н/31-607, а також консультації в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 16, с. 33 — 34 та в ЄБПЗ, розд. 110.07.04). Проте слід зауважити, що ТТН є єдиним документом не в тому сенсі, що є єдиною підставою для обліку списання та оприбуткування ТМЦ, а в тому, що вона стосується всіх учасників транспортного перевезення — вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника та експедитора.
Згідно з ч. 3 ст. 909 ЦКУ ТТН підтверджує факт укладення договору про перевезення вантажу, а не власне реалізації товару. Саме керуючись цим принципом, суди неодноразово підкреслювали, що ТТН не може бути первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції з постачання товарів, і відповідно набуття права власності на них, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з постачання товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення (див., наприклад, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 р. у справі № 2а/1770/5330/2011).
Недавня судова практика, що стосується спорів про значення наявності ТТН у формуванні витрат та податкового кредиту, також виходить з того, що відсутність у покупця ТТН не може бути підставою для позбавлення підприємства права на податковий кредит та на формування витрат (див. ухвалу ВАСУ від 27.03.2013 р. у справі № К/9991/5199/11). При цьому суд підкреслює, що ТТН є обов’язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, але лише в тому контексті, що є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.
Цікаво, що навіть самі податківці у своїй консультації в ЄБПЗ, розд. 110.07.04, зазначають, що в разі відсутності ТТН, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів (а не власне придбання товарів, що перевозяться як вантаж!), при обчисленні об’єкта оподаткування платник не має підстав урахувати ці витрати. Інакше кажучи, на думку контролюючого органу, відсутність ТТН позбавляє права на відображення витрат та податкового кредиту з придбання послуг перевезення вантажу (відповідно до п.п. 139.1.9 ПКУ), а не з придбання власне товару (що перевозиться як вантаж).
Аналогічно слід міркувати, відповідаючи на запитання, про те, чи є відсутність ТТН доказом безтоварності операцій. Як уже зазначалося, у питанні щодо обов’язковості складання ТТН позиція судів є переважно прихильною до платника. Так, ВАСУ у низці справ дотримувався правової позиції, згідно з якою безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю ТТН. Наприклад, в ухвалі від 18.04.2012 р. у справі № К/9991/20061/11 суд виходив з того, що сама по собі відсутність транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції є недостатньою для висновку про безтоварність операцій з придбання товару.
В ухвалі від 26.06.2012 р. у справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як ТТН, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Крім того, ВАСУ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки товар за домовленістю сторін приймався на території покупця, а перевезення товару здійснювалося іншим підприємством, то у покупця відсутній обов’язок вимагати у перевізника ТТН.
В ухвалі від 11.04.2012 р. у справі № К/9991/73551/11 ВАСУ також відхилив аргументи податкового органу про те, що отримання суб’єктом господарювання товарно-матеріальних цінностей не підтверджується ТТН та іншими документами, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що доставку товарів покупцю здійснював його постачальник власним транспортом (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 12, с. 41).
Резюмує ці аргументи одне зі свіжих рішень ВАСУ, в якому суд зазначає: відсутність у покупця (вантажоодержувача) ТТН не є спростуванням реального характеру операцій, оскільки покупець здійснював операції з придбання товару та не виступав як замовник за договором перевезення. Водночас, продовжує суд, ТТН призначена для обліку руху ТМЦ і розрахунків за їх перевезення та визначає взаємовідносини між перевізником та замовником з виконання перевезення вантажів для обліку транспортної роботи (див. ухвалу ВАСУ від 03.04.2013 р. у справі № К/9991/44088/12).
2. Чи необхідно використовувати ТТН, якщо підприємство для доставки покупцю продукції використовує орендований автомобіль (що не значиться на балансі підприємства)?
Вочевидь, вказівку на те, що орендований автомобіль не значиться на балансі підприємства, зроблено тому, що податківці часто стверджують, нібито відсутність автомобіля на балансі підприємства свідчить про відсутність можливостей для здійснення перевезень, а отже, фіктивності виписаних ТТН. Щоб не дати контролерам приводу зробити такий висновок, відносини з операційної (якщо немає зарахування на баланс) оренди автомобіля, що використовується для перевезень, має бути належним чином зафіксовано в договорі (докладно про договір оренди див. тематичний номер «Оренда: від договору до обліку» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 24).
Найчастіше автомобіль, що використовується для перевезень, орендується у працівника підприємства. Особливості укладення договору оренди між працівником та підприємством ми докладно розглядали у статті «Автомобіль працівника в діяльності підприємства: ст. 125 КЗпП та інші варіанти оформлення відносин» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 88, с. 16). Оскільки у зазначеній статті особливості укладення договору оренди з працівником нами докладно розглядалися, тут не повторюватимемося. Нагадаємо тільки: якщо автомобіль орендується у директора підприємства, то такий правочин вважатиметься правочином між пов’язаними особами (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 100, с. 44), тому застосовуватиметься правило звичайних цін (докладніше про нові правила застосування звичайних цін див. у тематичному номері «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 5).
Тепер безпосередньо про необхідність виписки ТТН. Із п. 2 Переліку № 207 випливає, що для водія юридичної особи або фізичної особи — підприємця, який виконує вантажні перевезення для власних потреб, наявність ТТН не є обов’язковою умовою здійснення вантажних перевезень. Інакше кажучи, оскільки в цьому випадку доставку товару здійснює водій (який є працівником підприємства-продавця), то можна сказати, що підприємство перевозить свій товар (адже право власності на нього перейде до покупця тільки за фактом доставки). Ця обставина означає, що без ТТН у цьому випадку можна обійтися.
3. Підприємство працює з контрагентами на умовах доставки ним товарів до торговельних точок. Для доставки продукції контрагентам укладено договір з перевізником, який за один рейс доставляє товар відразу у 20 — 25 точок, тобто відразу 20 — 25 різним вантажоодержувачам. Чи необхідно на доставку товару в кожну точку виписувати окрему ТТН чи ж достатньо виписати одну ТТН?
Згідно з пп. 11.5, 11.7 Правил № 363 ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом вантажовідправник повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників, засвідчивши всі примірники ТТН своїм підписом та за необхідності печаткою (штампом). Перший примірник ТТН залишається у вантажовідправника, другий — передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі необхідності й печаткою або штампом), передаються перевізнику.
Ураховуючи те, що п. 11.7 Правил № 363 передбачена необхідність засвідчення ТТН підписом конкретного вантажоодержувача та передача йому одного з примірників ТТН, вважаємо, що ТТН оформляється вантажовідправником на кожну поїздку автомобіля та для кожного вантажоодержувача окремо. Додатковим аргументом на користь такого трактування є також те, що Інструкцією № 228* допускається оформлення однієї ТТН усього обсягу вантажу, перевезеного автомобілем за зміну, тільки при перевезенні однорідних вантажів на одну і ту саму відстань на адресу одного і того самого вантажоодержувача (п. 2.6 Інструкції № 228).
* Порівняно недавно компетентним органом роз’яснювалося, що зважаючи на відсутність в наказі № 488 порядку заповнення наведених у ньому форм документів, можна керуватися Інструкцією № 228, що втратила чинність (див. лист Державної адміністрації автомобільного транспорту від 21.04.2010 р. № 1802-04/09/19-10).
Виходячи з викладеного, вважаємо, що в цьому випадку для кожного вантажоодержувача повинна виписуватися окрема ТТН у кількості не менше 4 примірників.
4. Фізична особа — підприємець займається оптовою торгівлею: купує продукцію в однієї юридичної особи та перепродає іншій юридичній особі. За домовленістю з постачальником товар вивозиться зі складу постачальника (юрособи, в якої підприємець купує товар для перепродажу) транспортом покупця (юрособа, яка купує товар у підприємця, здійснює «самовивезення»). Чи потрібна підприємцю-продавцю в цій ситуації ТТН?
Згідно з п.п. 11.5 Правил № 363 ТТН оформляється вантажовідправником — фізичною або юридичною особою, який надає перевізнику товар для перевезення (п. 1 Правил № 363). Ураховуючи ту обставину, що товари, які реалізуються «транзитом», до моменту самовивезення покупцем не покидають склад постачальника, вважаємо, що вантажовідправником у цьому випадку виступає не підприємець, який здійснює «транзитну» торгівлю, а юридична особа (постачальник), зі складу якої покупець вивозить придбані ним товари. Отже, обов’язок виписувати ТТН у цьому випадку лежить саме на постачальнику.
Далі, згідно з п. 1 Правил № 363:
— вантажоодержувач — будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку;
— експедитор з перевезення вантажів — працівник, який забезпечує виконання комплексу операцій транспортно-експедиторського обслуговування під час перевезення вантажів;
— перевізник — особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.
Оскільки у зазначеній ситуації покупець — юридична особа, здійснює самовивезення придбаного товару (своїм транспортом та із залученням як водія-експедитора свого працівника), то в цьому випадку юрособа-покупець виступає одночасно і вантажоодержувачем, і перевізником, а його працівник — водієм-експедитором. Це означає, що з чотирьох примірників, виписаних юрособою-вантажовідправником (власником складу), один залишається в неї, а решта три — в юрособи-покупця**. Що ж до підприємця, який здійснює «транзитну» торгівлю, то оскільки він не є в цій ситуації жодним з учасників транспортного процесу, то і ТТН йому, на нашу думку, не потрібна.
** На нашу думку, зазначений принцип не застосовується у зворотній ситуації, тобто коли вантажовідправник своїм транспортом та із залученням свого працівника доставляє товар вантажоодержувачу. У цьому випадку ситуація така сама, як і у випадку, коли доставка вантажу покупцю здійснюється за допомогою орендованого автомобіля (див. запитання 2), тобто ТТН виписувати не обов’язково.
Нарешті, слід зробити ще одне істотне зауваження, що стосується вже не підприємця, а покупця, який здійснює самовивезення. Річ у тім, що при здійсненні самовивезення в момент перевезення право власності в загальному випадку вже перейшло до покупця, а отже, він везе свій власний товар. У зв’язку з цим можна стверджувати, що на вказану ситуацію поширюються положення п. 2 Переліку № 207, згідно з яким при здійсненні вантажних перевезень для власних потреб достатньо мати при собі накладну чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж. Проте вважаємо, що у зазначеній ситуації покладатися на цю норму доволі ризиковано, а тому рекомендуємо покупцю, який здійснює самовивезення, усе ж потурбуватися про наявність ТТН.
5. Підприємство уклало договір на перевезення вантажу. Вантажовідправником було відповідним чином оформлено ТТН. У дорозі автомобіль зламався, і було прийнято рішення про перевантаження вантажу, що перевозився, на інший автомобіль. Чи потрібно в цьому випадку виписувати нову ТТН, і якщо так, то чи може вона виписуватися вже від імені перевізника або експедитора?
Згідно з п. 11.10 Правил № 363 у разі перевантаження вантажу у процесі його перевезення на інший автомобіль складається акт довільної форми, в якому обов’язково вказуються такі реквізити:
— повне найменування власника транспорту та його адреса;
— прізвище, ім’я та по батькові водія;
— державний номер автомобіля перевізника, який здав вантаж;
— державний номер автомобіля перевізника, який прийняв вантаж.
Таким чином, нову ТТН при перевантаженні вантажу у зв’язку з поломкою автомобіля складати не потрібно.
Акт складається у двох примірниках, які підписуються представниками (водіями) обох перевізників (по одному для кожного). Про складання такого акта обов’язково робиться відмітка у ТТН (п. 11.10 Правил № 363). Ця відмітка (на підтвердження складання акта) робиться у спеціальній графі на зворотному боці ТТН «Відмітки про складені акти»: записується дата складання акта та про що він складений (у цьому випадку причину слід сформулювати приблизно так: «Про перевантаження вантажу на автомобіль № _______ (указується номер автомобіля, на який перевантажується вантаж) у зв’язку з виходом з ладу під час рейсу автомобіля № _______ (зазначається номер автомобіля, унесений до ТТН)».
Якщо вантаж, який необхідно перевантажити на інший автомобіль, було опломбовано відповідно до правил перевізника, на нашу думку, в акті необхідно також указати, що опломбування було порушено у зв’язку з необхідністю перевантаження, а потім — провести повторне опломбування, засвідчивши це підписами представників обох перевізників.
Якщо ж вантаж було опломбовано на вимогу замовника — порушення пломби для перевантаження необхідно, на нашу думку, попередньо погодити із замовником. При цьому слід пам’ятати, що експедитор має право самостійно змінювати вид транспорту та порядок виконання договору транспортного експедирування, а в разі неотримання інформації, необхідної для виконання своїх обов’язків за договором, — не приступати до виконання цих обов’язків (ст. 10 Закону про ТЕД).
У будь-якому разі при повторному опломбуванні про зміст відбитку нової пломби слід також зробити відмітку в ТТН, а в разі опломбування з ініціативи замовника пломби повинні містити також контрольні знаки цього замовника (пп. 9.2, 9.4 Правил № 363).
6. Підприємство відправляє товар за допомогою автотранспортного підприємства (АТП) до іншого міста та оплачує доставку. Забір товару від підприємства-постачальника до складу транспортної компанії здійснює один автомобіль, що належить АТП, а доставку від складу транспортної компанії до клієнта — інший (що також належить АТП). Потрібно складати дві ТТН чи для підтвердження витрат достатньо накладної на вантаж?
При відповіді на це запитання слід виходити з того, як саме розглядається зазначена «двоетапна» доставка вантажу — як одне перевезення чи як два? На нашу думку, якщо має місце перевантаження вантажу «з коліс на колеса», можна скористатися зазначеною вище нормою п. 11.10 Правил № 363, тобто не оформляти нову ТТН, а обмежитися складанням акта про перевантаження (див. попереднє запитання).
Проте, найімовірніше, у цій ситуації йдеться про те, що вантаж не перевантажується «з коліс на колеса», а привозиться на склад транспортного підприємства, де перебуває певний час, і тільки після цього прямує до вантажоодержувача. На нашу думку, у цій ситуації слід виписувати два комплекти ТТН, керуючись загальними вимогами пп. 11.5, 11.7 Правил № 363:
— перший комплект повинен виписати вантажовідправник (постачальник) на перевезення вантажу на склад транспортного підприємства. Перший примірник ТТН залишиться у постачальника, а решта три — у транспортного підприємства;
— другий комплект (на доставку вантажу зі складу транспортного підприємства клієнту-вантажоодержувачу) випише транспортне підприємство, оскільки саме воно, імовірно, виступатиме вантажовідправником у межах перевезення товару зі свого складу кінцевому вантажоодержувачу. Один примірник із другого комплекту ТТН буде передано кінцевому вантажоодержувачу, а три інші — залишаться в транспортного підприємства.
На нашу думку, у зазначеній ситуації постачальнику слід укласти з транспортним підприємством договір на відповідальне зберігання вантажу, що перевозиться. У цьому договорі слід указати, що до моменту прийняття вантажу кінцевим вантажоодержувачем власником товару є постачальник (первинний вантажовідправник), оскільки без цього застереження постачальнику буде доволі складно контролювати «другий» етап перевезення, у межах якого він уже не фігуруватиме як вантажовідправник.
7. Підприємство здійснює за допомогою легкового автомобіля перевезення ТМЦ, які купуються для власних потреб. Автомобіль належить підприємству та значиться на балансі як об’єкт основних засобів. Чи потрібно в цьому випадку на таке перевезення оформляти ТТН?
Відповідаючи на це запитання, насамперед необхідно згадати про ширшу проблему, а саме: чи допустиме взагалі перевезення вантажів за допомогою легкового автомобіля? Донедавна відповідь на це запитання була негативною з тієї причини, що діяльність з перевезення вантажів була такою, що ліцензується. Ця обставина, у свою чергу, формально означала необхідність застосування п. 1.8 Ліцензійних умов, згідно з яким ліцензіат провадить свою діяльність з використанням автотранспортного засобу, тип якого відповідає виду здійснюваних робіт.
Тепер, після внесення відповідних змін до ст. 9 Закону про автотранспорт, видом вантажоперевезень, що ліцензується, залишилося лише перевезення небезпечних вантажів, а тому якщо ТМЦ, що перевозяться, до такої категорії не належать, то Ліцензійні умови більше не є перешкодою для здійснення їх перевезення на легковому автомобілі. Додатковим аргументом на користь того, що законодавець допускає можливість перевезення вантажів за допомогою легкового автомобіля, є ст. 35 Закону про дорожній рух, де йдеться про легкові автомобілі, що використовуються для перевезення вантажів. І, нарешті, ст. 317 і 319 ЦКУ надають будь-якому власнику право на свій розсуд розпоряджатися своїм майном, за умови, що це не суперечить закону. Оскільки прямої заборони на використання легкового автомобіля для перевезення вантажів немає, вважаємо, що власник легкового автомобіля має на це повне право*.
* Водночас слід звернути увагу, що ч. 3 ст. 306 ГКУ передбачає можливість здійснення автомобільних перевезень вантажів тільки вантажним автотранспортом, а отже, цю норму можна розглядати як перешкоду для здійснення вантажоперевезень легковим автомобілем. Крім того, з визначення легкового автомобіля у ст. 1 Закону про автотранспорт можна зробити висновок, що законодавець не вважає його призначеним для вантажоперевезень.
Згідно з п. 2 Переліку № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи — підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідно мати при собі такі документи:
— накладну чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж;
— посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
— реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений у встановленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;
— талон про проходження державного технічного огляду*;
— поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
* Оскільки талони техогляду ще у 2011 року було скасовано, то замість зазначеного талона потрібно мати при собі документ, що підтверджує проходження технічного контролю (докладніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 66, с. 34).
Для водія юридичної особи необхідним є також подорожній лист** з відмітками про проведення передрейсового медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.
** Нагадаємо: наказом Державної служби статистики від 19.03.2013 р. № 95 форму подорожнього листа службового легкового автомобіля визнано такою, що втратила чинність, у зв’язку з чим документ для обліку роботи автомобіля підприємства можуть розробляти самостійно та затверджувати їх наказом керівника (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 30, с. 3). Зазначений наказ опубліковано 16.04.2013 р. (див. «Офіційний вісник України», 2013, № 27), отже, саме з цього дня «легкові» подорожні листи офіційно скасовано.
Як бачимо, у вказаному переліку документів немає ТТН, а тому слід зробити висновок, що наразі наявність ТТН при перевезенні вантажів для власних потреб не є обов’язковою.
Разом із тим, слід пам’ятати, що за деякими видами вантажів (навіть у разі перевезення для власних потреб) наявність ТТН абсолютно необхідна. Це стосується вантажів, для оформлення перевезення яких установлені спеціалізовані форми ТТН, а саме:
— спирту етилового, високооктанових кисневмісних сумішей та алкогольних напоїв (пп. 230.13, 230.15 і 230.17 ПКУ; п. 1.4 Інструкції про застосування форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв, затверджена наказом Міністерства транспорту і зв’язку України від 28.04.2005 р. № 154)***;
— молочної сировини (п. 1.1 наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження інструкцій та форм первинного обліку з урахуванням вимог ДСТУ 3662-97 «Молоко коров’яче збиране. Вимоги при закупівлі» від 01.07.2002 р. № 176);
— хлібобулочних виробів (п. 1.3 Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 06.06.2001 р. № 153).
*** Бланки цих ТТН суб’єкти господарювання можуть виготовляти самостійно (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 97, с. 3, а також ЄБПЗ, розд. 10.10).
