Вимога щодо встановлення платіжних терміналів: на кого вона поширюється?
На яких суб’єктів господарювання поширюються вимоги законодавства щодо встановлення платіжних терміналів? Яку відповідальність передбачено в разі їх невстановлення?
(м. Харків)
Підвищена увага, що приділяється останнім часом цьому питанню, на сьогодні зумовлена нормами законодавства про безготівкові розрахунки, що не приведені у відповідність до торішніх змін.
У зв’язку з цим стисло нагадаємо: після змін, унесених Законом України від 18.09.2012 р. № 5284-VI (що запрацювали з 18.10.2012 р.) до п. 14.19 Закону про платіжні системи, оновлений п. 14.19 цього Закону тепер передбачає, що суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів (ЕПЗ) не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України. При цьому:
— вимоги до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані товари (надані послуги) повинен визначити КМУ (абзац другий п. 14.19 Закону про платіжні системи), а
— контроль за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо проведення розрахунків з використанням ЕПЗ здійснює ДПСУ (абзац третій п. 14.19 Закону про платіжні системи, п.п. 191.1.3 ПКУ).
Нагадаємо: раніше — до зазначених змін — обов’язок щодо облаштування торговельних точок платіжними терміналами стосувався тільки суб’єктів господарювання, які застосовують РРО. Саме такі суб’єкти господарювання разом з готівковими розрахунками повинні були також забезпечити можливість здійснення споживачами безготівкових розрахунків за товари (послуги) за допомогою ЕПЗ через платіжні термінали. У зв’язку з цим на той момент ситуацію в постанові № 878 конкретизував КМУ, установлюючи:
— строки облаштування торговельних точок суб’єктів господарювання, які застосовують РРО, платіжними терміналами (до 1 липня 2011 року — у населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб; до 31 грудня 2011 року — у населених пунктах із чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб, а також у населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб суб’єктами малого підприємництва);
— кількість платіжних терміналів у торговельній точці — із розрахунку не менше 50 % від кількості РРО (один платіжний термінал у разі наявності одного РРО);
— коло осіб, які звільняються від обов’язкового встановлення платіжних терміналів (заклади громадського харчування закритого типу; підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м, крім АЗС; суб’єкти господарювання в населених пунктах із населенням до 25 тис. осіб).
Тепер же з нової редакції п. 14.19 Закону про платіжні системи (де вже нічого що не зазначається про РРО) напрошується висновок про необхідність використання платіжних терміналів усіма суб’єктами господарювання. Водночас на виконання таких оновлених вимог законодавства КМУ на сьогодні на заміну постанові № 878 новий нормативний документ (що стосується проведення розрахунків суб’єктами господарювання з використанням ЕПЗ) поки що так і не прийняв. Отже, формально постанову № 878 наразі не скасовано.
Водночас ДПСУ, яка «контролює» ситуацію, наприклад, на запитання про те, які суб’єкти господарювання звільняються від обов’язкового встановлення платіжних терміналів, роз’яснювала, що встановлювати платіжні термінали зобов’язані всі суб’єкти господарювання. Що стосується неприведення у відповідність до оновлених вимог законодавства постанови № 878, то вона, як зазначають податківці, з урахуванням п. 2 розд. Х «Прикінцеві положення» Закону про платіжні системи, діє в частині, що йому не суперечить (консультація з розділу 07.07 ЄБПЗ). Схоже, такої ж думки щодо цього питання дотримується і НБУ (лист від 05.03.2013 р. № 25-313/2725), цитуючи норми законодавства про необхідність установлення платіжних терміналів суб’єктами господарювання.
А от, наприклад, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (лист від 07.02.2013 р. № 3501-06/4370-12) не настільки категорично, вважаючи, що суб’єкти господарювання, які на сьогодні не застосовують РРО, можуть за власним бажанням обладнати торговельні точки платіжними терміналами для здійснення споживачами розрахунків з використанням ЕПЗ. Хоча водночас і пропонувало для отримання ґрунтовнішої інформації з цього питання знову ж таки звернутися до більш «досвідченої» ДПСУ. Отже, однозначних висновків із цього приводу не простежується навіть серед офіційних органів.
Щоправда, сміливі платники податків у ситуації, що склалася, можуть, наприклад, постанову № 878 узагалі поставити під сумнів та говорити про те, що якщо її було видано під стару редакцію ст. 14 Закону про платіжні системи, яка згодом зазнала змін, то насправді на сьогодні постанова № 878 уже застаріла та фактично не діє. А оскільки вона не діє, і нову їй на заміну ще не затверджено, то в умовах законодавчого вакууму, що виник, виходить, що вимоги відносно кола осіб, які зобов’язані встановлювати платіжні термінали, наразі не визначені. А отже, до появи нової постанови застосовувати платіжні термінали взагалі ніхто не зобов’язаний.
При цьому, звісно, з уваги не слід випускати те, що сьогодні держава послідовно проводить політику щодо збільшення обсягів безготівкових розрахунків. Саме на «розвиток» безготівкових розрахунків, вочевидь, і було спрямовано Закон України від 18.09.2012 р. № 5284-VI, яким унесено обговорювані зміни. Тому не виключено, що обов’язком з установлення платіжних терміналів законодавець мав намір охопити якомога більше коло суб’єктів господарювання (у тому числі тих, які не використовують РРО). Хоча, на наш погляд, до уваги в такому разі все одно повинна братися технічна можливість (адже, облаштування платіжним терміналом, наприклад, лотка спричинить проблеми, насамперед, технічного порядку). У зв’язку з цим дотримати вимогу про встановлення платіжних терміналів у певних випадках просто неможливо. Тому сподіваємося, що КМУ для деяких суб’єктів господарювання все ж зробить низку винятків. Отже, питання на сьогодні залишається відкритим та до кінця не врегульованим. Вочевидь, його невдовзі зуміє вирішити КМУ, озвучивши вимоги до проведення розрахунків з використанням ЕПЗ суб’єктами господарювання.
Водночас «до відома» варто відзначити, що за недотримання встановлених законодавством вимог щодо встановлення платіжних терміналів та проведення розрахунків з використанням ЕПЗ загрожує серйозна відповідальність у вигляді:
— адмінштрафу в розмірі від 100 до 200 нмдг* (тобто від 1700 до 3400 грн.), що накладається на фізичну особу — підприємця, посадових осіб юридичної особи (ст. 16315 КпАП); у такому разі розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адмінштраф податківці (ст. 2342 КпАП);
— штрафу в розмірі 500 нмдг (тобто 8500 грн.), що накладається на суб’єктів господарювання органами із захисту прав споживачів (п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону про захист прав споживачів).
* Нмдг — неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 грн.).
Утім, вважаємо, що допоки питання до кінця не врегульоване на законодавчому рівні, до приходу на заміну «старій» постанові № 878 «нової» постанови КМУ (що визначатиме вимоги до суб’єктів господарювання щодо встановлення платіжних терміналів та проведення розрахунків з використанням ЕПЗ) зазначені штрафи, принаймні до безРРОшних суб’єктів господарювання, застосовуватися не повинні.
Людмила Солошенко, економіст-аналітик
