Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Щодо застосування окремих норм законодавства

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Травень, 2013/№ 40
Друк
Лист від 29.03.2013 р. № 1870/

Щодо застосування окремих норм законодавства

Лист від 29.03.2013 р. № 1870/А/22-2314

(витяг)

 

Державна податкова служба України розглянула запит <…> про роз’яснення норм чинного законодавства щодо порушених у запиті питань та повідомляє таке.

 

Щодо включення до п’ятиденного строку, визначеного п. 44.7 ст. 44 і п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, дня вручення акта (довідки) перевірки

Згідно з п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) у разі незгоди платника податків чи його законних представників з висновками перевірки або фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, наступних за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування обставин, що не були досліджені в процесі перевірки та вказані у зауваженнях), і платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному у ст. 58 Кодексу для направлення (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 44.7 ст. 44 Кодексу платник податків протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта перевірки має право подати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Тобто нормами Кодексу чітко визначено початок відліку часу для перебігу відповідного строку.

Таким чином, з урахуванням норм Кодексу перебіг 5-денного строку, визначеного п. 44.7 ст. 44 і п. 86.7 ст. 86 Кодексу, починається з дня отримання акта, уключаючи такий день.



коментар редакції

Податківці до 5-денного строку
 на подання заперечень до акта перевірки включають
 і день отримання акта

Згідно з п. 86.7 ПКУ у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу ДПС за основним місцем обліку такого платника податків протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта (довідки).

Протягом цього ж строку платник податку має право надати контролюючому органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні (абзац другий п. 44.7 ПКУ).

Податківці в цій частині листа на запитання про початок відліку строку вказали, що перебіг 5-денного строку починається з дня отримання акта, уключаючи такий день.

Подібну вимогу щодо відліку 5 днів податківці висловлювали й у журналі «Вісник податкової служби України», 2012, № 34, с. 10: відлік строку подання заперечення починається з дня отримання акта перевірки, а не з наступного дня.

Проте ми в з таким порядком відліку строків не згодні. На наш погляд, п’ятиденний строк для подання заперечень, а також для подання документів, слід обчислювати з дня, наступного за днем отримання акта перевірки.

Таке правило (про те, що строки починають обчислюватися з дня, наступного за датою (подією), з якою пов’язаний його початок) характерне для більшості сфер права. Так, згідно з ч. 1 ст. 103 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок. Аналогічна норма міститься й у ст. 69 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-IV.

Згідно з ч. 3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.91 р. № 1798-XII перебіг процесуального строку, що обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

І це правило має застосовуватися, у тому числі, і в податковій сфері*.

* До речі, у докодексний період податківці при відліку строку для заперечення (раніше він становив 3 дні) не включали день отримання акта (див. лист ДПАУ від 27.06.2006 р. № 12079/7/23-1017).

Утім, ураховуючи позицію податківців, що склалася, слід мати на увазі, що, можливо, цей підхід доведеться відстоювати в суді, тому обережним платникам радимо не зволікати та подавати свої заперечення на день раніше закінчення граничного строку.

 

Наталія Дзюба

 

Щодо того, чи є виставка «рекламним заходом» і яким визначенням терміна «виставка» слід керуватися при застосуванні податкових норм

Засади рекламної діяльності в Україні, порядок регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, установлено Законом України від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі — Закон № 270/96).

Згідно зі ст. 1 Закону № 270/96:

реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару;

заходи рекламного характеру — заходи щодо розповсюдження реклами, які передбачають безоплатне розповсюдження зразків товарів, що рекламуються, та/або їх обмін споживачам однієї кількості чи одного виду товарів, що рекламуються, на інший;

спеціальні виставкові заходи — заходи, які здійснюються з метою просування відповідного товару на ринок, проводяться організовано у певному приміщенні або на огородженому майданчику (у тому числі в місцях реалізації товару) у визначені строки, розраховані на зацікавлених та/або професійних відвідувачів, організатор яких обмежив відвідування заходу тими особами, яким відповідно до законодавства дозволяється продавати товар, що демонструється;

Виходячи із суті зазначених вище термінів виставка є одним із рекламних заходів.



коментар редакції

Виставка є рекламним заходом

Повністю згодні з тим, що участь підприємства у виставках є одним із видів рекламних заходів. Адже цілком очевидно, що, демонструючи свої товари або послуги на виставці, підприємство в такий спосіб їх рекламує, розраховуючи на підвищення попиту.

 

Наталія Дзюба

 

Щодо обов’язку платника податків під час проведення перевірки надавати калькуляцію собівартості продукції

<…>

Фактична перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства про укладання трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами) (п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Кодексу).

Пунктом 85.2 ст. 85 Кодексу визначено, що платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби в повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Таким чином, на запит працівників органу ДПС, які проводять відповідну перевірку, платник податку зобов’язаний після її початку надати відповідні документи, що підтверджують правильність декларування показників декларації та звітів, у тому числі калькуляцію собівартості продукції, яка використовується при веденні бухгалтерського та податкового обліку і пов’язана з нарахуванням та сплатою податків і зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, і належить або пов’язана з предметом перевірки.

 

Заступник Голови А. Ігнатов



коментар редакції

Під час податкової перевірки податківці вимагають і калькуляцію

У цьому листі податківці вказали на те, що під час перевірки серед документів, які платник зобов’язаний надати після її початку, має бути в тому числі й калькуляція собівартості продукції, яка, як зазначили податківці, використовується при веденні бухгалтерського та податкового обліку, пов’язана з нарахуванням та сплатою податків і зборів та належить або пов’язана з предметом перевірки.

Проте насправді це не зовсім так. Калькуляція не входить до числа документів, які під час перевірок мають право вимагати податківці.

Згідно з п. 597 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 р. № 373, калькуляція — наданий у табличній формі бухгалтерський розрахунок витрат у грошовому вираженні на виробництво одиниці виробу або партії виробів, а також на виконання робіт та послуг, що не є первинним документом. На це ми вже звертали увагу читачів (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 57, с. 15).

Будучи за своєю суттю розрахунком, калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва та встановлення собівартості продукції, але жодної господарської операції (тобто дії або події, що викликає зміни у структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства) вона не підтверджує. Згоден із цим і Мінфін, який ще у листі від 29.05.2009 р. № 31-34000-10-16/14618 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 62, зробив висновок: калькуляція собівартості одиниці виготовленої продукції не відповідає ознакам первинного документа, оскільки нею не фіксується жодна господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. Аналогічну думку висловив Мінфін і недавно (див. лист від 15.02.2013 р. № 31-08410-07/23-357/246).

Крім того, ані в п.п. 20.1.8 ПКУ, де застерігається, які документи мають право перевіряти податківці під час перевірки, ані в п.п. 75.1.2 ПКУ, що регламентує порядок проведення документальних перевірок, калькуляція не фігурує серед перелічених документів. Калькуляція не належить і до документів, ведення яких передбачено законом і які платник податку повинен мати згідно зі ст. 44 ПКУ. Детальніше про це див. «Вимога перевіряючих надати калькуляцію собівартості: чи правомірна?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 42, с. 47.

Розроблення на підприємстві робочої інструкції з обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції — захід радше доцільний, ніж обов’язковий (див. докладно спецвипуск газети «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 7). Вимагати ж надання документів, ведення яких не передбачено законодавством України як обов’язкове для платника податків, податкові органи не можуть.

З іншого боку, у наданні подібних документів може бути зацікавлене само підприємство. Тим більше, що їх ненадання цілком може спричинити донарахування податкових зобов’язань, а отже, виникнення податкового спору.

 

Наталія Дзюба

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі