 | від’ємний ПДВ |  |
Від’ємне значення ПДВ і безоплатно отримані товари
| У декларації з ПДВ платника понад 1095 днів значиться рядок 24 (заборгованість за отриманими і неоплаченими товарами). Чи вважаються такі товари безоплатно отриманими і чи потрібно коригувати такий податковий кредит у зв’язку із закінченням строку позовної давності? (м. Хмельницький) |
Для початку нагадаємо, що у рядку 24 декларації з ПДВ значиться залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. До нього переноситься значення із рядка 22 до тих пір, поки платник не отримає право на бюджетне відшкодування. Принагідно нагадаємо: податківці зазначали, що платник податків має право враховувати в рядку 24 декларації накопичений «мінус» протягом будь-якого періоду часу, у тому числі навіть якщо з моменту його виникнення минуло більше 1095 днів (див. лист ДПСУ від 12.01.2012 р. № 808/7/15-3417-16 // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 70, с. 45). Це фактично означає, що строки давності до декларування від’ємного значення не застосовуються.
Мабуть, запитання викликане тим, що у своїх роз’ясненнях податкові органи неодноразово висловлювали обидві зазначені у запитанні вимоги. Тобто: (1) товари, які не були оплачені, після закінчення строку позовної давності, вважаються безоплатно отриманими; (2) податковий кредит за такими товарами необхідно відкоригувати, оскільки відсутній факт їх придбання (див. листи від 13.09.2012 р. № 1868/0/61-12/15-3115, № 61/0/21-12/15-3110 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 12, с. 29; див. також консультацію із БЗ, розд. 101.18.01).
Ми з обома вимогами, певна річ, не погоджувалися, тож, користуючись нагодою, ще раз висловимо наші аргументи.
Перш за все товари/послуги, не оплачені після закінчення строку позовної давності, не підпадають під визначення безоплатно отриманих (із п.п. 14.1.13 ПКУ). Інакше кажучи, у переліку підстав, за якими товари/послуги визнаються безоплатно отриманими, такої підстави як «закінчення строку позовної давності за кредиторською заборгованістю за неоплачені товари/послуги» немає.
Далі, слід зауважити, що первісно покупець отримував товари/послуги від продавця за відплатним договором (договором купівлі-продажу). Тому саме по собі закінчення строку позовної давності за кредиторською заборгованістю не робить такий договір «безвідплатним» та не позбавляє сторони договору статусу боржника та кредитора. Адже дата виникнення кредиторської заборгованості і дата її погашення (сплати) можуть не збігатися. І той факт, що від дати першої події минуло три роки ще не доводить, що сплив строк позовної давності.
В нашій ситуації це означає, що кредитор, як і раніше, має право вимагати від боржника погашення боргу, а боржник залишається зобов’язаним його оплатити. Зокрема, за кредитором зберігається право звертатися з позовом до суду про погашення боргу навіть після закінчення строку позовної давності (ч. 2 ст. 267 ЦКУ). Це, у свою чергу, підтверджує, що товари/послуги із закінченням позовної давності, як і раніше, вважаються придбаними і не переходять до розряду безоплатно отриманих.
До речі, варте уваги, що, наприклад, щодо податку на прибуток (див. Узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом ДПСУ від 05.07.2012 р. № 576 // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 58, с. 14) товари, не оплачені після закінчення строку позовної давності, податківці не вважають безоплатно отриманими (указуючи на збереження за ними «податкових» витрат).
Вважаємо, такий самий принцип повинен діяти і щодо ПДВ, і податковий кредит за «вхідним» ПДВ у цьому випадку має також зберігатися. До того ж слід зазначити, що Узагальнююча податкова консультація № 576 вимагає від покупця-боржника визнавати непогашену кредиторську заборгованість, за якою закінчився строк позовної давності, безнадійною (п.п. 14.1.11 ПКУ)* і включати її суму (включно з ПДВ) до складу «податкових» доходів (пп. 14.1.257, 135.5.4 ПКУ). На цьому тлі додаткове коригування податкового кредиту з ПДВ виглядає особливо дискримінаційним.
* Детально про безнадійну заборгованість читайте у тематичному номері «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 33.
Нарешті, будь-яких вимог щодо ПДВ-коригування у зв’язку із закінченням строку позовної давності ПКУ не встановлює. Нагадаємо: у минулому, наприклад, у п. 4.5 Закону про ПДВ, було спеціальне застереження, що наказувало коригувати ПДВ при визнанні боргу покупця безнадійним. Проте згодом Законом України від 15.03.2005 р. № 2505-IV цей припис із Закону про ПДВ вилучили.
Отже, вимога податківців відкоригувати податковий кредит з ПДВ за неоплаченими товарами/послугами після закінчення строку позовної давності є законодавчо необґрунтованою. Найімовірніше, вона обумовлена появою Тимчасового регламенту (системи) відпрацювання платників ПДВ, якими допущено згортання позитивного нарахування з ПДВ або може бути допущено таке згортання, та визначення відповідних критеріїв контролю за такою процедурою, затвердженого наказом Міндоходів від 18.07.2013 р. № 282. Відповідно до п. 2 додатку 2 цього документа платники зобов’язані включити до складу доходів суми залишків, відображених у рядку 24 декларації з ПДВ за травень 2013 року, які сформовані понад 1095 днів. Одночасно платники мають зменшити від’ємне значення з ПДВ.
Однак мусимо зауважити, що, власне, говорячи про 1095 днів, податківці виходять, мабуть, із п. 102.5 ПКУ. Однак ця норма стосується повернення надміру сплачених податкових зобов’язань або їх відшкодування. Оскільки в нашому випадку йдеться не про відшкодування сум ПДВ, а про включення його до податкового кредиту наступних періодів, п. 102.5 ПКУ до нашої ситуації застосовувати не можна. Тож, на нашу думку, відображений раніше при придбанні товарів/послуг податковий кредит у боржника зберігається.
У більшості свіжих справ (що розглядаються за нормами ПКУ) погоджуються із таким висновком і суди (див. постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 р. у справі № 810/317/13-а і від 29.05.2013 р. у справі № 810/317/13-а, а також постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 р. у справі № 818/148/13-а і постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 р. у справі № 2а/1270/10176/2012). Щоправда, є серед свіжих судових рішень і «ложка дьогтю», коли суд прийняв рішення на користь податкових органів (див. постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 р. у справі № 826/7590/13-а).
Сподіваємось, що суди будуть із розумінням ставитися до цієї ситуації і стануть на бік платників. Вважаємо, що аргументів для цього ми навели достатньо.
Максим Нестеренко, податковий експерт
