Чергові зміни до ПКУ (аналізуємо Закон № 657)

Чергові зміни до ПКУ
(аналізуємо Закон № 657)

Віталій Смердов, Наталя Білова, Максим Нестеренко, податкові експерти

Катерина Скрипкіна, експерт з питань оплати праці

Більша частина змін, розглянутих у цьому номері, набере чинності з 1 січня 2014 року. Але є й винятки. Так, зміни в трьох пунктах ПКУ набрали чинності з дати, наступної за днем опублікування Закону № 657 (див. «Голос України» від 12.11.2013 р. № 212). Тобто вже з 13 листопада. Це зміни до:

1) п.п. 39.2.1.2 ПКУ — уточнення в частині звичайних цін. Про нього ви зможете дізнатися в наступному розділі цієї статті;

2) п. 25¹ підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ — продовження ПДВ-пільги щодо постачання/імпорту машин швидкої допомоги до 1 січня 2015 року. Читайте про це на с. 29;

3) п. 4¹ підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ — продовження звільнення від обкладення акцизним податком операцій з увезення на митну територію України машин швидкої допомоги до 1 січня 2015 року. Про це також читайте на с. 29.

Ви, мабуть, пам’ятаєте, що з 1 вересня «запрацювали» правила трансфертного ціноутворення. Вони докорінно змінили підхід до застосування звичайних цін (прочитати про це можна в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 69). Але не минуло й трьох місяців, а законодавець уже вніс до них зміни. На щастя, у цьому випадку — це лише на краще.

Нагадаємо, що правила трансфертного ціноутворення застосовуються тільки до контрольованих операцій. Їх перелік наведено в п.п. 39.2.1 ПКУ. При цьому в їх числі названо операції з нерезидентом (за умови, що обсяг таких операцій перевищує 50 млн грн. за календарний рік):

1) зареєстрованим у державі (на території), де ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсотків нижча, ніж в Україні;

2) який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою, що на 5 і більше відсотків нижча, ніж в Україні.

Як бачите, в обох випадках прив’язку зроблено до відсотків. Із цієї причини виник ризик фіскального підходу до цієї норми: нібито в ній ідеться не про відсотки як ставку податку (або, інакше кажучи, про відсоткові пункти), а про відсотки в їх загальному (математичному) розумінні. Різниця в наявності: у першому випадку ставка податку становить 14 % (19 % - 5 відсоткових пунктів), а в другому — 18,05 % (19 % і 5 %).

Тепер же законодавець унеможливив подібні різночитання. Він замінив термін «відсотків» у п.п. 39.2.1.2 ПКУ словами «відсоткових пунктів»

Отже, питання вичерпане: щоб операція з нерезидентом вважалася контрольованою, він повинен сплачувати податок на прибуток за ставкою 14 % і нижче* (або бути зареєстрованим у державі/на території з такою ставкою). Звісно, при дотриманні інших критеріїв контрольованої операції.

Стосовно цього коригування важливо додати ще дещо. На нашу думку, його поява не означає, що до цього моменту зазначену норму слід було читати інакше.

Оскаржити рішення податківців можна як в адміністративному, так і в судовому порядку (із цією процедурою ви можете ознайомитися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 56, с. 45). Причому оскаржити можна не лише податкові повідомлення-рішення, а й будь-які інші рішення податківців. У частині адміністративного оскарження це правило беззаперечне — його закріплено в п. 56.2 ПКУ. Водночас при судовому оскарженні п. 56.18 ПКУ вказує на податкові повідомлення-рішення, а також інші рішення контролерів про нарахування грошового зобов’язання.

Як бачите, при буквальному підході до цієї норми рішення, які не пов’язані з нарахуванням грошових зобов’язань, випадають з-під судового оскарження. Прикладом такого рішення може бути наказ про проведення перевірки. Зрозуміло, що цей підхід нелогічний і добре, що за весь час існування цієї прогалини податківці/суди не надавали їй значення. На підтвердження див. п. 1 листа ДПА у м. Києві від 05.10.2011 р. № 9876/10/31-606.

На щастя, законодавець виправив цю помилку. Отже, тепер п. 56.18 ПКУ вказуватиме на право оскаржити в суді податкові повідомлення-рішення або інші рішення контролерів (тобто без прив’язки до нарахування грошових зобов’язань).

Якщо грошові зобов’язання визначають податківці (з причин, не пов’язаних із порушенням податкового законодавства), то вони мають бути сплачені протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення-рішення (п. 57.2 ПКУ).

Проте тут не все гладко… Річ у тім, що 30-денний строк застосовується, якщо інше не встановлено Податковим кодексом, а ним установлено і 10-денний строк сплати (п. 57.3 ПКУ). Причому дотримуватись його потрібно при сплаті грошових зобов’язань, нарахованих контролерами за підставами, які перелічено в пп. 54.3.1 — 54.3.6 ПКУ. Серед них же названо нарахування грошового зобов’язання, коли згідно з податковим чи іншим законодавством відповідальними за нарахування податкових зобов’язань, застосування штрафних санкцій і пені є контролери (п.п. 54.3.3 ПКУ).

Після набрання чинності Законом № 657 ситуація зміниться. Річ у тім, що законодавець виключив із переліку підстав для застосування 10-денного строку сплати п.п. 54.3.3 ПКУ (але зауважте — самої підстави він не зачепив).

Зверніть увагу: під п.п. 54.3.3 ПКУ підпадає, зокрема, нарахування штрафів за РРО та ЗЕД-пені. При цьому після зникнення цієї підстави з п. 57.3 ПКУ виникне закономірне запитання: на який строк орієнтуватися при сплаті подібних сум? На нашу думку, їх потрібно буде сплачувати за правилами п. 57.2 ПКУ — тобто протягом 30 календарних днів, наступних за отриманням податкового повідомлення-рішення. Звісно, хтось може заперечити: мовляв, цей строк застосовується тільки в тому випадку, якщо такі нарахування не пов’язані з порушенням законодавства! Усе правильно, але зауважте: у п. 57.2 ПКУ йдеться не про будь-яке законодавство, а тільки про податкове. При цьому, оскільки Закон про РРО та Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР не є частиною податкового законодавства, жодного протиріччя не виникає.

Один з обов’язків платників — повідомляти контролерів про всі об’єкти оподаткування, об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, а також об’єкти, через які вони провадять діяльність (п. 63.3 ПКУ, п. 8.4 Порядку № 1588). При визначенні таких об’єктів ви можете орієнтуватися на довідник, розміщений на сайті Міндоходів: minrd.gov.ua/dovidniki—reestri—perelik/dovidniki-/53998.html.

Таке повідомлення здійснюється за допомогою форми № 20-ОПП (додаток 11 до Порядку № 1588). Зазначена форма подається протягом 10 робочих днів після реєстрації, створення або відкриття відповідного об’єкта. Подати її можна особисто або ж направити поштою (див. лист ДПСУ від 21.03.2013 р. № 1684/Н/18-3114). Крім того, подати її доведеться і при зміні відомостей про об’єкт оподаткування: тип, найменування, місцезнаходження, стан. Зробити це потрібно в той же 10-денний строк. На більшість інших запитань, пов’язаних з поданням цього документа, вам допоможе відповісти матеріал у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 77, с. 41. А нам саме час розглянути зміни.

На сьогодні форма № 20-ОПП подається податківцям за місцезнаходженням відповідних об’єктів — за основним і неосновним місцем обліку.

Після набуття чинності Законом № 657 це правило зміниться: зазначену форму доведеться подавати податківцям виключно за основним місцем обліку

Тобто за місцезнаходженням юрособи/відокремленого підрозділу або ж за місцем проживання фізособи (актуально для підприємців). Причому навіть у випадку, якщо об’єкти перебуватимуть на обліку за неосновним місцем обліку (до речі, обов’язок ставати на облік за неосновним місцем обліку нікуди не зникне). І зверніть увагу: це правило має працювати з моменту набуття чинності Законом № 657 — незалежно від того, чи встигнуть податківці змінити Порядок № 1588.

При цьому нагадаємо: якщо зазначений обов’язок не виконати, то податківці накладуть штраф згідно з п. 117.1 ПКУ — зокрема, за неподання документів для взяття на облік (див. лист ДПСУ від 15.06.2012 р. № 10112/16/18-3115). Щоправда, ми з таким підходом не згодні. З аргументами ви можете ознайомитися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 75, с. 13.

Серед нововведень інтерес викликає поява в ПКУ відомостей про Єдиний реєстраційний веб-портал юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Як і коли його буде створено, а також хто ним завіду­ватиме, поки невідомо. На ці питання відповість закон, відповідно до якого він має бути створений (п. 22 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Водночас не виключаємо, що законодавець мав на увазі портал, який наразі діє на підставі Закону № 755 і забезпечує доступ до відомостей з Єдиного держреєстру. Його адреса: irc.gov.ua.

Так це чи ні, покаже час, але вже зараз можна бути впевненим у кількох фактах. На цьому порталі збиратимуться відомості про взяття на податковий облік юросіб та їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб. Ці відомості включатимуть:

1) податковий номер (для юросіб та їх відокремлених підрозділів);

2) найменування юрособи (П. І. Б. — для фіз­особи);

3) місцезнаходження. При цьому, судячи з усього, публікуватимуться лише відомості про місцезнаходження юросіб та їх відокремлених підрозділів. У свою чергу, інформація про місце проживання фізособ розкриватися не повинна;

4) відомості про надсилання податківцями держреєстратору повідомлень у зв’язку з припиненням юрособи або підприємницької діяльності фізособи;

5) інші передбачені законом відомості. У тому числі дані про ПДВ-реєстрацію (дату такої реєстрації, індивідуальний податковий номер тощо) та єдиноподаткову реєстрацію.

Ця інформація з’являтиметься на порталі, як правило, не пізніше наступного робочого дня після взяття особи на податковий облік. При цьому тішить, що доступ до нього буде безоплатним та вільним. Також додамо, що, крім зазначеного веб-порталу, ці відомості розміщуватимуться і на сайті податківців (minrd.gov.ua).

Підстави для проведення позапланових документальних перевірок. Законодавець уточнив кілька підстав для проведення документальних позапланових перевірок. Давайте розглянемо їх:

1) п.п. 78.1.1 ПКУ — на цій підставі податківці мають право провести перевірку, якщо вони виявили факти, що свідчать про можливі порушення платником податкового чи іншого підконтрольного їм законодавства. Але нагадаємо: лише за умови, що платник протягом 10 робочих днів не відповість на їх обов’язковий запит;

У результаті змін це правило буде доповнено: тепер у ньому буде зазначено, що такий запит повинен містити перелік можливих порушень

2) п.п. 78.1.4 ПКУ — податківці мають право провести перевірку на цій підставі, якщо вони виявили в декларації недостовірні дані. Проте, як і у попередньому випадку: лише за умови, що платник у межах 10 робочих днів не відповість на їх письмовий запит. У результаті змін, що розглядаються, такий запит повинен буде містити виявлену контролерами недостовірність, а також відповідну декларацію;

3) п.п. 78.1.9 ПКУ — ця підстава для перевірки одна з найвідоміших. Принаймні в середовищі платників ПДВ. За нею перевірки проводяться в тих випадках, коли покупці скаржаться (за допомогою додатка Д8) на своїх постачальників через податкові накладні (п. 201.10 ПКУ). Але теж тільки тоді, коли постачальник протягом 10 робочих днів не відповість на запит податківців. Після змін такий запит повинен буде містити, крім іншого, інформацію зі скарги або про порушення правил заповнення податкової накладної . При цьому відповідати на нього, судячи з усього, доведеться вже протягом місяця (п. 73.3 ПКУ);

4) п.п. 78.1.7 ПКУ — такі перевірки проводяться, зокрема, при реорганізації юрособи (крім перетворення), припиненні юрособи або підприємницької діяльності фізособи. У результаті змін перелік таких підстав буде доповнено: закриттям постійного представництва або відокремленого підрозділу юрособи, у тому числі іноземної компанії, організації. Щодо постійних представництв усе більш-менш зрозуміло, тому сфокусуємося на від­окремлених підрозділах юросіб. Нагадаємо, що до них належать філії та представництва. Зверніть увагу на декілька моментів. По-перше, перевірки, судячи з усього, доведеться чекати незалежно від того, чи сплачує філія податок на прибуток самостійно. По-друге, за загальним правилом, перевірятися повинна саме філія/представництво, а не юрособа, до якої вона належить. Водночас, якщо податок на прибуток сплачується консолідовано, то це правило вже не настільки очевидне. Адже пригадаємо: відповідальність за своєчасність та повноту сплати податку в такому разі несе головне підприємство (п. 152.4 ПКУ). По-третє, структурні підрозділи юрособи (цехи, дільниці, відділення тощо) не є його відокремленими підрозділами. Як результат, їх ліквідація не надасть податківцям права на подібну перевірку.

Права податківців при перевірці. Друга зміна, що стосується перевірок, полягає в забороні вимагати від платника отримання витягу з реєстру про те, що його взято на облік згідно з ПКУ (п. 81.3 ПКУ). Судячи з усього, йдеться про витяги, можливість отримання яких буде встановлено цим же Законом № 657. Зокрема, про витяг з реєстру платників ПДВ або реєстру платників єдиного податку (вони прийдуть на зміну відповідним Свідоцтвам).

Що вважати належним посвідченням копій документів? При проведенні перевірки податківці мають право вимагати надання їм копій документів, що підтверджують заниження об’єкта оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення іншого підконтрольного їм законодавства (п. 85.4 ПКУ). При цьому такі документи мають бути належним чином посвідчені. У цій частині виникає запитання: що ж вважати їх належним посвідченням? На щастя, законодавець відповів на нього. Він зазначив, що такі документи мають бути:

1) підписані платником або його посадовою особою;

2) скріплені печаткою (за наявності).

Судячи з усього, саме таке посвідчення вважатиметься належним для цілей зазначеної норми.

Цей штраф накладається за порушення, пов’язані із заповненням та поданням Податкового розрахунку за формою № 1ДФ. А саме, за:

1) неподання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ;

2) подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ з порушенням установлених строків. Нагадаємо, що такий розрахунок подається щокварталу: протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (п.п. «б» п. 176.2 ПКУ);

3) подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ не в повному обсязі;

4) подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ з недостовірними відомостями або помилками.

Детально про особливості застосування цього штрафу ви можете прочитати в тематичному номері газети «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 75, с. 13. Тут же ми приділимо увагу лише майбутнім змінам. Їх усього дві, але вони без сумніву вас зацікавлять.

Помилки, що не спричинили заниження ПДФО. Пригадаємо про один із найскандальніших моментів, пов’язаних із п. 119.2 ПКУ. Ідеться про таке: якщо ви виявите в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ помилку та виправите її, то цим ви не уникнете штрафу за п. 119.2 ПКУ. Причому навіть в тому разі, якщо така помилка не призвела до заниження ПДФО. Принаймні, податківці в цьому на 100 % упевнені (див. підкатегорію 103.26 Бази знань). І, на жаль, формальні підстави в них для цього є. Ви можете легко в цьому переконатися, якщо ще раз подивитесь на формулювання п. 119.2 ПКУ (у наведеному вище переліку — це порушення за номером «4»).

Зрозуміло, що логічним і справедливим такий стан справ не назвеш.

Подібні санкції стимулюють не виправляти помилки, а приховувати їх. Мабуть, тому законодавець і вирішив виправити ситуацію

Він доповнив п. 119.2 ПКУ умовою, за якої податківці зможуть застосувати штраф за недостовірні відомості/помилки в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ. Вона полягає в тому, що такі недостовірні відомості/помилки повинні призводити до:

1) зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника;

2) зміни платника. Звісно, ідеться про фізособу, за яку ви сплачуєте ПДФО.

Пропонуємо вам розглянути це нововведення детальніше. По-перше, це звільнення від штрафу діє лише в разі, якщо ви допустили помилку або вказали недостовірні відомості в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ. Інших порушень із п. 119.2 ПКУ воно не стосується.

По-друге, якщо помилка не зачіпає суму ПДФО або платника, то штрафу за п. 119.2 ПКУ можна не побоюватися. Зверніть увагу: навіть у випадку, якщо цю помилку не виправити! Що ж це за помилки? До них, зокрема, можна віднести неправильне заповнення ознаки доходу (за умови, що це не вплинуло на суму ПДФО) або дати прийняття на роботу.

По-третє, якщо помилку допущено в податковому номері або серії/номері паспорта, то штраф за п. 119.2 ПКУ застосовуватиметься в загальному порядку. Адже в такому разі відбувається зміна платника.

Зверніть увагу: це послаблення запрацює з 1 січня 2014 року. У зв’язку з цим виникає запитання: чи буде воно поширюватися на помилки, допущені до зазначеної дати, — тобто у 2013 році і раніше? Якщо податківці вже наклали штраф (склали податкове повідомлення-рішення), то підстав для його скасування не буде, адже на момент його накладення їх дії відповідали закону. В інших випадках, вважаємо, що це послаблення має стосуватися й тих помилок, які допущені до 1 січня 2014 року. Цьому є кілька пояснень. Так, ВАСУ свого часу зазначав, що захід відповідальності слід визначати на підставі законодавства, що діє на момент виявлення та застосування відповідних санкцій (див. лист від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11). Це означає, що в цьому випадку потрібно орієнтуватися на п. 119.2 ПКУ з урахуванням включеного до нього послаблення. Опосередковано необхідність застосування подібного підходу підтверджує і п. 11 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ. Тим більше, що в цьому випадку нова норма пом’якшує відповідальність платника.

Помилки при перерахунку ПДФО за п. 169.4 ПКУ. Законодавець уніс ще одне послаблення до штрафу за п. 119.2 ПКУ. Щоправда, воно вже не настільки однозначне, як попереднє. Так, якщо ви допустите помилку в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ при перерахунку ПДФО за п. 169.4 ПКУ, але виправите її за правилами ст. 50 ПКУ (тобто за допомогою уточнюючого розрахунку), то зазначений штраф до вас застосувати не зможуть.

Нагадаємо: перерахунок за п. 169.4 ПКУ може бути як обов’язковим, так і добровільним. Обов’язковий перерахунок здійснюється, зокрема, за підсумками кожного звітного року при нарахуванні зарплати за останній місяць такого року (у грудні), а також при розірванні трудового договору. Тут усе, загалом, зрозуміло. У свою чергу, добровільний перерахунок може проводитися в будь-який час. При цьому жодних вимог до його оформлення законодавство не висуває.

У зазначеному звільненні нас непокоїть ще один момент, про який варто сказати окремо.

Дивно, що законодавець пов’язав виникнення помилки з виконанням вимог ПКУ. На нашу думку, логічніше говорити про виявлення помилки у процесі (а не в результаті) виконання таких вимог

До речі, саме так сформульоване нове звільнення від штрафу з п. 127.1 ПКУ (про нього ми поговоримо далі). Крім того, саме до такого підходу тяжіє оновлений абзац шостий п. 50.1 ПКУ (про нього також читайте далі). Але, на жаль, до появи роз’яснень податківців бути впевненим на 100 % у тому чи іншому підході не можна.

Упевнені, будь-хто, подивившись на формулювання п. 120.2 ПКУ, помітить у ньому «нестикування». Нагадаємо, що на сьогодні цей пункт передбачає накладення штрафу за невиконання вимог абзацу другого п. 50.1 ПКУ. Він же вказує на те, що платник має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо він виправляє помилку в поточній декларації. Як бачите, ці норми не узгоджені одна з одною. Про те, що в зазначеному посиланні допущено помилку, говорили і ми (про це ви могли дізнатися з газети «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 75). Правки, внесені законодавцем, підтверджують це. Тепер п. 120.2 ПКУ посилається на невиконання вимог абзаців третього — п’ятого п. 50.1 ПКУ. Тобто цей штраф накладається, якщо платник виявив помилку, відкоригував відповідні суми, але не нарахував «самоштраф» у розмірі 3 або 5 % (якщо це було необхідно). Усе стало на свої місця.

Нагадаємо, що цей штраф застосовується за будь-яке з таких порушень: (1) ненарахування, (2) неутримання та/або (3) несплату податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника. До податків, що охоплюються цим штрафом, належать: ПДФО, податок на прибуток («дивідендний» авансовий внесок, податок на репатріацію), «цінно­паперовий» акциз.

Зверніть увагу: якщо підходити до цього штрафу формально, то він повинен накладатися навіть у тих випадках, коли ви встигли виправитися. Проте до останнього часу податківці погоджувалися з тим, що якщо встигнути подати уточнюючий розрахунок та перерахувати недоплату із «самоштрафом», то штраф за п. 127.1 ПКУ не застосовується (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 75). Принаймні в частині ПДФО.

На жаль, правки законодавця можуть змінити подібну практику. Річ у тім, що він вніс до п. 127.1 ПКУ умову, за якої цей штраф не застосовується

Це, у свою чергу, означає, що в усіх інших випадках (що не підпадають під цю умову), штраф повинен накладатися. Отже, подивимось, що скажуть податківці після 1 січня.

Тепер розглянемо цю умову детальніше. Штраф за п. 127.1 ПКУ не накладається, якщо податковий агент одночасно:

1) виявив факт ненарахування, неутримання та/або несплати ПДФО при здійсненні його пере­рахунку згідно з п. 169.4 ПКУ;

2) виправив це порушення в наступних звітних періодах протягом податкового (звітного) року. Зверніть увагу: таке виправлення полягає, насамперед, у сплаті сум, яких не вистачає. Але якщо помилку допущено й у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ, то доведеться також подати і уточнюючий розрахунок.

Давайте розберемося, до чого це приведе. По-перше, як бачите, це звільнення поширюється на будь-яке із зазначених порушень: ненарахування, неутримання та/або несплату податку;

По-друге, воно працює лише в частині ПДФО. У свою чергу, інші податки (податок на прибуток та «ціннопаперовий» акциз) під звільнення не підпадають.

По-третє, воно, як правило діє при порушеннях, допущених щодо працівників та заробітної плати. Це пов’язано з тим, що перерахунок за п.п. 169.4.2 ПКУ здійснюється тільки за ними. Водночас це правило безумовно справедливе щодо обов’язкового перерахунку. Що стосується добровільного, то п.п. 169.4.3 ПКУ сформульований ширше та включає не лише роботодавців, а й податкових агентів.

По-четверте, власне про перерахунок… Як ми вже говорили, він може бути обов’язковим або добровільним. Про це ви можете почитати вище. При цьому виходить: якщо ви виявите будь-яке із зазначених порушень, то, взагалі-то, ніщо не заважає оформити це так, ніби ви зробили це під час перерахунку. Тим більше, що жодних вимог до його оформлення законодавство не висуває.

По-п’яте, ви, мабуть, помітили, що другою умовою для звільнення від цього штрафу є виправлення виявленого порушення. Причому до нього також висуваються певні вимоги. Так, насамперед, зазначено, що платник повинен виправити цю помилку в наступних податкових періодах. Щоправда, не думаємо, що цю вимогу потрібно сприймати буквально. На нашу думку, для застосування зазначеного звільнення порушення можна виправити в тому числі і в періоді, в якому ви виявите помилку (тим більше, що в п. 50.1 ПКУ в частині виправлень у поточній декларації є такий самий недолік).

А от другу вимогу до виправлення доведеться врахувати. Вона полягає в тому, що виправити таке порушення потрібно протягом податкового (звітного) року. Зверніть увагу: у цьому випадку йдеться про періоді з 1 січня по 31 грудня. Причому, на нашу думку, лише в межах того року, в якому було вчинене порушення. Тобто в межах року, в якому ви здійснюєте обов’язковий перерахунок. Наприклад, якщо, порушення буде вчинене у 2014 році, то для незастосування штрафу за п. 127.1 ПКУ виправити його доведеться до закінчення цього ж року.

Нагадаємо, що в разі виправлення помилок попередніх періодів, які спричинили заниження податкових зобов’язань, вам потрібно сплатити «самоштраф». Нараховується він при поданні уточнюючого розрахунку або поточної декларації, в якій виправлено помилку. При цьому залежно від обраного способу виправлення його розмір становить 3 % (при поданні уточнюючого розрахунку) або 5 % (при виправленні в поточній декларації) від суми недоплати.

Цей штраф діє і при виправленнях у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ. Але тепер законодавець уніс до цього правила один виняток.

Так, «самоштраф» не застосовується, якщо ви подасте уточнюючий розрахунок унаслідок виконання вимог п. 169.4 ПКУ

Або, інакше кажучи, якщо помилку було виявлено при проведенні перерахунку з ПДФО — як обов’язкового, так і добровільного.

Фізособи — платники податків зобов’язані подавати контролерам відомості, зокрема, про зміну даних, які вносяться до облікової картки. Зробити це потрібно протягом місяця з дати виникнення таких змін. Якщо цю вимогу не виконати, то до платника може бути застосовано відповідальність за п. 119.1 ПКУ.

Водночас до 1 січня 2014 року штраф за неподання або несвоєчасне подання відомостей про зміну таких даних не застосовується. Це звільнення прописане в п. 14 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ. При цьому змінами, які вносяться Законом № 657, законодавець продовжив цей мораторій ще на два роки. Тобто до 1 січня 2016 року.

	висновки
	Законодавець уточнив порядок визначення контрольованих операцій за п.п. 39.2.1.2 ПКУ, унеможлививши фіскальні різночитання. Форму № 20-ОПП потрібно буде подавати виключно за основним місцем обліку. Штраф за помилки у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ застосовуватиметься, тільки якщо вони призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань та/або до зміни платника податку. Штраф за порушення правил нарахування/утримання та/або сплати ПДФО (п. 127.1 ПКУ) не застосовуватиметься, якщо ви виявите таке порушення при проведенні перерахунку за п. 169.4 ПКУ та виправите його протягом податкового (звітного) року.

Продовжуємо нашу подорож сторінками Закону № 657, і на черзі у нас — зміни у царині податку на прибуток. Одразу зауважимо, що ці зміни дещо менш глобальні, аніж стосовно, скажімо, ПДВ чи єдиного податку. Однак чітко уявляти собі ці зміни ми, безумовно, зобов’язані. Тож почнемо!

Мабуть, після перших трьох слів, які винесено в підзаголовок, багато хто зітхне з полегшенням. Адже здійснена Мінфіном на початку 2013 року «реанімація» податкових різниць викликала у бухгалтерів неприємне відчуття «дежавю», чергову спробу запровадити фактично третій вид обліку, на додачу до бухгалтерського і податкового*. Дійсно, п. 7 розд. І Закону № 657 вносить зміни до абзацу третього п. 46.2 ПКУ і замінює імперативну вимогу визначати податкові різниці нейтральною вказівкою, що платник має на це право.

Таке формулювання дещо усуває протиріччя з іншими нормами ПКУ, на які ми раніше вже звертали вашу увагу. Адже донедавна імперативна вимога щодо обов’язкового ведення обліку податкових різниць не завжди узгоджувалася із практичною доцільністю такого обліку. Зокрема, можливість складати декларацію з податку на прибуток за даними обліку податкових різниць визначається ПКУ як одне із прав (а не обов’язків) платника (п.п. 17.1.12 ПКУ). З іншого боку, слід відзначити, що у п. 1 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ згадку про податкові різниці у складі фінансової звітності збережено, і після 01.01.2014 р. ця норма буде певною мірою суперечити п. 46.2 ПКУ.

Щоправда, платникам податку на прибуток не слід розслаблятися! Адже на офіційному сайті податкового органу розміщено проект, який може знову повернути податкові різниці в облікову практику*. Цим проектом планується фактично повністю змінити розд. III ПКУ, зокрема оподатковуваний прибуток пропонується визначати на підставі даних бухгалтерського обліку, збільшених або зменшених на суми податкових коригувань.

Законом № 657 змінюється визначення резидента для цілей розд. III ПКУ (п.п. 6 п. 1 розд. І Закону № 657). До п.п. 14.1.213 ПКУ (який визначає поняття «резидент») додається новий абзац. Відповідно до цього абзацу для цілей розд. III ПКУ під терміном «резидент» маються на увазі особи, визначені п. 133.1 ПКУ. Нагадаємо, що це:

— суб’єкти господарювання — юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

— управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту;

— підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;

— неприбуткові установи та організації у разі отри­мання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до розд. III ПКУ;

— відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у п.п. 133.1.1 ПКУ, визначені відповідно до розд. I ПКУ, за винятком представництв.

Виходить, що решта підприємств під визначення резидента для цілей розд. ІІІ ПКУ не потрапляють, а тому звільняються від обов’язку утримували податок на репатріацію**. Якщо раніше цей податок утримували будь-які суб’єкти господарювання (наприклад, юрособи-єдиноподатники або платники фіксованого сільськогосподарського податку), то тепер це буде виключно прерогативою платників податку на прибуток.

Водночас зауважимо: те, що тепер для цілей розд. ІІІ ПКУ резидентами є виключно платники податку на прибуток, ніяк не впливає на обов’язок платити «дивідендні» авансові внески (п.п. 153.3.2 ПКУ). Адже абзац третій цього підпункту хоча й визначає цей обов’язок виключно за резидентами, але водночас застерігає, що «дивідендний» авансовий внесок платиться незалежно від того, чи є емітент або отримувач дивідендів платником податку на прибуток.

Одразу зауважимо: ситуація стосується лише тих нематеріальних активів (далі — НМА), для яких строк користування не визначений відповідно до правовстановлюючого документа. Наразі для таких НМА цей строк становить 10 років безперервної експлуатації (п.п. 145.1.1 ПКУ).

Законом № 657 передбачено, що цей строк платник буде визначати самостійно, але в певному «коридорі»: не менше двох і не більше десяти років безперервної експлуатації (п. 31 розд. І Закону № 657).

У зв’язку із цією зміною виникає запитання: а чи можна буде виходячи із цього нового правила по-новому визначити строк користування вже наявних НМА? Прямо такої можливості розд. ІІІ ПКУ не передбачає, оскільки в ньому йдеться лише про перегляд строку корисного використання основних засобів (п.п. 145.1.4 ПКУ). Щоправда, й прямої заборони для перегляду строку користування НМА ПКУ не містить. А коли вводилося правило «10 років», податкові органи вимагали переглядати строк корисного використання НМА, якщо підприємство встановило його на рівні менше 10 років (див. консультацію у БЗ, розд. 102.09.03, наразі втратила чинність).

Закон № 657 робить чергову спробу вдосконалити поняття базового податкового періоду для цілей розд. ІІІ ПКУ. А якщо точніше — застерегти ситуацію, у якій базовим податковим періодом є календарний рік. Для цього, зокрема, із п. 152.9 ПКУ вилучають згадку про те, що річний період є базовим у разі сплати щомісячних авансових внес­ків. Замість цього законодавець визначає річний податковий період базовим для платників, визначених п. 57.1 ПКУ (п. 32 розд. І Закону № 657).

Таким чином, законодавець фактично погоджується із нашими зауваженнями, висловленими під час обговорення новацій Закону № 403, яким власне і вводилося поняття річного базового періоду у п. 152.9 ПКУ. Ми звертали вашу увагу, що, вводячи річний базовий період для платників авансових внесків, Закон № 403 оминає увагою більшість платників податку на прибуток — тих, які авансові внески не сплачують, але звітують щорічно.

Доносячи цю проблему ми пропонували законодавцю, коригуючи п. 159.2 ПКУ, згадати не про тих, хто сплачує місячні авансові внески, а про тих, хто подає декларацію з податку на прибуток лише за підсумками року*. Фактично у Законі № 657 законодавець погоджується із цією нашою пропозицією, визначаючи базовий річний податковий період для платників, зазначених у п. 57.1 ПКУ. А останнім абзацом цього пункту (відповідно до змін, внесених Законом № 403) робиться вказівка на платників, які звітують лише за підсумками року і подають декларацію у 60-денний строк.

Щоправда, слід зазначити, що у п. 57.1 ПКУ, на який посилається п. 152.9 ПКУ, йдеться як про річний, так і про квартальний базовий період. Тож посилання на п. 57.1 ПКУ у п. 152.9 ПКУ можна розцінити як таке, що стосується як річного, так і квартального періоду. Інакше кажучи, нова редакція п. 152.9 ПКУ встановлює зв’язок між визначенням базового періоду і періодичністю подання декларації: для «річників» базовим є річний період, а для «квартальників» — квартальний.

Тож тепер визначення базового податкового періоду для платників податку на прибуток певною мірою приведено у відповідність до загального визначення базового податкового (звітного) періоду (п. 33.3 ПКУ). З іншого боку, законодавець не згадує окремо про ті випадки, в яких для платників податку на прибуток зберігається «квартальний» період (абзаци дев’ятий і десятий п. 57.1 ПКУ)*. На нашу думку, було б більш логічно у п. 152.9 ПКУ прямо пов’язати визначення базового періоду із періодичністю, з якою платник подає декларацію з податку на прибуток.

Законом № 657 внесено також кілька уточнень у досить специфічну царину обліку — операції із цінними паперами. Зокрема, у п.п. 153.4.3 ПКУ, який стосується операцій із власними борговими цінними паперами, які емітовані платником. Цей підпункт доповнено новим абзацом другим, який застерігає ситуації, у яких емітент розміщує свої цінні папери за вартістю, що відрізняється від номінальної. Якщо така вартість є меншою за номінальну, емітент несе збиток (від’ємний результат) і, за логікою, мав би відображати витрати у сумі такого збитку. І навпаки, якщо емітент розмістив свої цінні папери вище номінальної вартості, він отримав прибуток і повинен відображати дохід у сумі такого прибутку (позитивного результату).

Новим абзацом п.п. 153.4.3 ПКУ передбачено, що доходи і витрати від таких операцій у загальному «прибутковому» обліку відображаються за підсумками того податкового періоду, в якому емітент погасив (викупив) свої боргові цінні папери (п. 33 розд. І Закону № 657). Зауважимо, що тут йдеться саме про боргові цінні папери у розумінні ч. 5 ст. 3 Закону № 3480. За такими цінними паперами навіть при первинному розміщенні емісійний дохід (п.п. 14.1.58 ПКУ) не виникає, а тому правило п.п. 136.1.10 ПКУ на них не поширюється**. До речі, на те, що розміщення боргових цінних паперів «випадає» із «ціннопаперового» обліку вказує і абзац перший п. 153.8 ПКУ.

Але, мабуть, не це є головною «революцією» Закону № 657 у царині «ціннопаперового» обліку. Важливіше те, що з 01.01.2014 р. із підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ вилучено п. 4, який передбачав, що операції з цінними паперами та деривативами, що придбані до 01.04.2011 р., відображаються в обліку за правилами, що діяли на момент придбання таких цінних паперів (п.п. 2 п. 53 Закону № 657). Це означає, що фактично на такі цінні папери поширюватимуться загальні правила з урахуванням особливостей, наведених у п. 31 підрозд. 4 ХХ ПКУ. Детально про правила обліку таких цінних паперів читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 13, с. 16.

До речі, власне у п. 31 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ Закон № 657 також вносить уточнення. Зокрема, норми абзацу другого цього пункту поширюються також на корпоративні права, випущені в іншій формі, ніж цінні папери (п.п. 2 п. 53 Закону № 657). Отже, тепер немає жодних сумнівів: витрати на придбання корпоративних прав у «ціннопаперовому» обліку можна враховувати. Це питання ми також обговорювали в уже згадуваному тематичному номері, присвяченому обліку цінних паперів («Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 13).

Окрім цих глобальних методологічних змін, Закон № 657 вносить до ПКУ певні «технічні» зміни, які покликані усунути неточності у формулюванні тих чи інших термінів. Поглянемо на деякі із цих змін.

Безнадійна заборгованість. Закон № 657 уточнює визначення безнадійної заборгованості, яке подається у п. 14.1.11 ПКУ. Відповідно до чинної редакції за критерієм, визначеним у п.п. «б» п.п. 14.1.11 ПКУ, безнадійною вважається лише заборгованість фізичної особи. У новій же редакції, за умови відповідності вказаному критерію, безнадійною вважатиметься заборгованість як фізичної, так і юридичної особи (п.п. 1 п. 1 розд. І Закону № 657).

Неустойка (штраф, пеня). На перший погляд незрозуміло, для чого змінилася редакція п.п. 135.5.3 ПКУ (п. 29 розд. І Закону № 657). Адже по сутті вона нічого не змінює. Однак, з формальної точки зору, необхідно вживати на першому місці саме поняття «неустойка». Адже саме це поняття є найбільш загальним, тоді як штраф і пеня є окремими випадками (різновидами) неустойки (ст. 549 ЦКУ).

Виправлено помилкове посилання. У п.п. 139.1.4 чинної редакції ПКУ дається помилкове посилання на п.п. 135.5.6 ПКУ. Те, що воно помилкове зрозуміло із того, що йдеться про поворотну фінансову допомогу, включену до складу «податкових» доходів. Однак поворотна фінансова допомога включається до доходів на підставі і у випадках, передбачених п.п. 135.5.5 ПКУ. Закон № 657 виправляє цю помилку і дає правильне посилання (п. 30 розд. І Закону № 657).

На цьому завершуємо огляд «прибуткових» новацій і переходимо до ПДВ!

	висновки
	Обов’язок визначати податкові різниці із ПКУ виключено, тепер це буде лише правом платника. Очікується, що в осяжному майбутньому оподатковуваний прибуток визначатиметься за даними бухгалтерського обліку і податковими коригуваннями. Базовим періодом для платників, які подають звітність із податку на прибуток лише за підсумками року, буде календарний рік. Скасовується правило, відповідно до якого операції з цінними паперами та деривативами, що придбані до набрання чинності розд. III ПКУ, відображаються в обліку за правилами, які діяли на момент придбання таких цінних паперів.

Схоже, законодавець, вносячи Законом № 657 зміни до ПКУ в частині ПДВ, дуже прагнув догодити платникам цього податку (як тим, хто вже діє, так і майбутнім). Тому з 1 січня 2014 року на них очікує чимало новин добрих та різних. Давайте подивимося, яких саме.

Зараз, щоб добровільно отримати статус платника ПДВ, суб’єкт господарювання повинен дотримуватися двох базових умов (п. 182.1 ПКУ, п. 3.4 розд. III Положення № 1394):

1) вважатися особою для цілей ПДВ — склад таких осіб наведено в п.п. 14.1.139 ПКУ;

2) здійснювати оподатковувані ПДВ операції (незалежно від суми та категорії контрагентів, у тому числі від їх ПДВ-статусу). При цьому такі операції повинні підпадати під критерії постачання товарів/послуг згідно з пп. 14.1.185 і 14.1.191 ПКУ.

Однак невдовзі добровільно зареєструватися платником ПДВ стане ще легше! Максимально спростити цю процедуру покликані Закон № 443 і Закон № 657.

Отже, з 01.01.2014 р. поповнити лави платників ПДВ усі бажаючі зможуть одразу з моменту державної реєстрації їх як юрособи або фізособи-підприємця

Для цього потрібно буде лише подати реєстраційну заяву платника ПДВ державному реєстратору разом з реєстраційною карткою. А державний реєстратор передасть відскановану електронну копію такої заяви до контролюючого органу.

До речі, можливість подання цієї заяви як додатка до реєстраційної картки при реєстрації юросіб та фізосіб-підприємців платниками податків передбачена і Законом № 441. Цей Закон, нагадаємо, набирає чинності також з 01.01.2014 р.

Ще один варіант подання заяви про добровільну ПДВ-реєстрацію — безпосередньо до контролюючого органу. Зробити це можна або, як і раніше, в паперовому вигляді, або в електронній формі з дотриманням вимог закону про електронний документообіг та електронний цифровий підпис.

Інформація про всі ці способи подання заяви завдяки Закону № 443 буде закріплена в п. 183.7 ПКУ.

І не хвилюйтеся, що до цього моменту ви не провадили господарську діяльність. Достатньо того, що ви плануєте це робити. Обмеження щодо добровільної ПДВ-реєстрації Закон № 443 зняв.

Тому цілком логічно, що і Закон № 657 вилучив із п. 183.8 ПКУ таку причину для відмови в реєстрації платником ПДВ, як нездійснення операцій, що обкладаються ПДВ.

Віднині буде важливо лише одне — щоб ви вважалися особою з точки зору п.п. 14.1.139 ПКУ

У результаті, навіть якщо у вас не було жодної оподатковуваної операції (хоча б у наймінімальнішому обсязі), яка для цілей ПДВ класифікується як постачання товарів/послуг, ви все одно сміливо можете претендувати на статус платника ПДВ. Тепер контролюючий орган не зможе відмовити вам у цьому.

На цей момент для зняття з ПДВ-реєстрації налічується 10 підстав (пп. «а» — «з» п. 184.1 ПКУ, пп. «а» — «з» п. 5.1 розд. V Положення № 1394).

При цьому «розреєстрація» платника ПДВ на підставі, визначеній в п.п. «а» п. 184.1 ПКУ, здійснюється за його заявою. А на підставах, перелічених у пп. «б» — «з» п. 184.1 ПКУ, — або за заявою платника, або за самостійним рішенням контролюючого органу (п. 184.2 ПКУ, п. 5.5 Положення № 1394).

Зараз підстава з п.п. «з» п. 184.1 ПКУ і п.п. «з» п. 5.1 розд. V Положення № 1394 звучить так: закінчився строк дії свідоцтва про реєстрацію особи як платника ПДВ.

Нагадаємо, що на певний строк особа реєструється платником ПДВ лише у випадках, коли відповідно до законодавства встановлено строк, на який створено особу, або якщо після закінчення певного строку змінюються дані реєстрації платника (п. 183.16 ПКУ). Це відбувається переважно тоді, коли укладено договір про спільну діяльність, договір управління майном, угоду про розподіл продукції.

Оскільки з 1 січня 2014 року Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ іде у небуття, то і чинні на сьогодні формулювання п.п. «з» п. 184.1 ПКУ та п.п. «з» п. 5.1 розд. V Положення № 1394 втрачають актуальність.

На зміну йому законодавець запровадив інше. Тепер «розреєстраційний» п.п. «з» звучатиме так:

Як бачимо, зазначена підстава отримала розширене уточнення і стала навіть зрозумілішою.

Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ більше не буде. Замість цього вся інформація про реєстрацію, перереєстрацію та анулювання реєстрації платника ПДВ фігуруватиме в Реєстрі платників податку (далі — Реєстр). Відповідні зміни Закон № 657 вносить до ст. 183 ПКУ.

Доступ до такої інформації буде вільним для всіх. Забезпечуватиме його Міндоходів. Для цього воно щодня повинне оприлюднювати на Єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і на власному офіційному веб-сайті:

— дані з Реєстру у вигляді найменування або прізвища, імені та по батькові платника, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера та строку дії реєстрації платника;

— інформацію про осіб, чию реєстрацію анульовано. Тут же будуть зазначені індивідуальні податкові номери таких осіб, дата анулювання, причини та підстави для анулювання реєстрації.

Поки Єдиний державний реєстраційний веб-портал юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців не створено. До моменту його створення інформацію з Реєстру про реєстрацію осіб платниками ПДВ (у тому числі суб’єктами спецрежиму оподаткування) Міндоходів розміщуватиме на своєму офіційному веб-сайті. Цю вказівку Закон № 657 зафіксував у п. 22 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.

За необхідності платник ПДВ може отримати від контролюючого органу витяг із Реєстру. Для цього йому потрібно подати контролерам запит. Вони нададуть безоплатно та безумовно необхідний витяг протягом двох робочих днів після отримання запиту.

Витяг діятиме до внесення змін до Реєстру

Імовірно, цей документ оформлятиметься в паперовому вигляді й, мабуть, на ньому будуть проставлені підпис посадової особи, яка його видала, та печатка контролюючого органу.

Тобто витяг із Реєстру фактично замінить Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. І цілком можливо, що отримати його доведеться всім платникам, які хочуть здійснювати покупки без проблем. Адже в податковій накладній, як і раніше, потрібно вказувати індивідуальний податковий номер покупця. А списати його продавцеві найлегше з паперової версії документа.

Утім, потрібну інформацію про покупця прогресивний постачальник може отримати від податківців і в електронному вигляді.

Так, платники, які подають декларацію з ПДВ в електронній формі, можуть подати до контролюючого органу запит теж в електронній формі. У відповідь контролери безоплатно протягом 5 робочих днів із дати надходження запиту нададуть інформацію, що оприлюднюється згідно з п. 183.13 ПКУ. Ця інформація буде оформлена у вигляді довідки з Реєстру та передана зацікавленій особі в електронному вигляді.

Форми запитів, витягів із Реєстру, довідки з Реєстру та порядок їх формування Міндоходів ще повинне затвердити.

Для наочності наведемо дані про строки внесення інформації про ПДВ-реєстрацію/перереєстрацію/анулювання до Реєстру, а також отримання інформації з Реєстру у вигляді схеми на с. 19.

У договорі постачання сторони, як правило, установлюють взаємну відповідальність за порушення окремих його положень. Такий договір, наприклад, може містити умову про сплату у визначених випадках неустойки (штрафу, пені), а також відшкодування інфляційних втрат і виплати 3 % річних.

Для обкладення ПДВ вирішальне значення має правова природа будь-якого платежу, а саме вважається він компенсацією вартості товарів чи ні. Щодо правової ж природи зазначених сум немає єдиної думки ані в учених, ані у практиків.

Ми неодноразово вказували на те, що неустойка не може вважатися компенсацією вартості товарів, оскільки вона не входить до договірної (контрактної) вартості та сплачується тільки в разі порушення договірних зобов’язань. А отже, суми неустойки (штрафу, пені), отримані за рішенням сторін договору (або за рішенням суду), не є об’єктом обкладення ПДВ. Це ж стосується відшкодування інфляційних втрат і виплати 3 % річних (див., зокрема, «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 23, с. 26). Із цим висновком свого часу погодилися і податківці, що підтверджують Узагальнююча податкова консультація № 590 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 59, с. 12), а також консультація, розміщена в розділі 101.06 БЗ.

І от тепер завдяки доповненню абзацу другого п. 188.1 ПКУ ще однією пропозицією це питання вирішене на законодавчому рівні. Платники податків можуть зітхнути з полегшенням: суми неустойки (штрафів та/або пені), 3 % річних та інфляційних, які отримані платником у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов’язань, не включаються до складу договірної (контрактної) вартості. А отже, їм не місце в базі обкладення ПДВ.

Строки внесення інформації про ПДВ-реєстрацію / перереєстрацію / анулювання
до Реєстру та отримання інформації з Реєстру з 01.01.2014 р

Платник податків, який претендує на бюджетне відшкодування ПДВ, може цю суму на власний вибір:

1) зарахувати у зменшення податкових зобов’язань із ПДВ наступних звітних (податкових) періодів (п. 200.6 ПКУ);

2) отримати на поточний рахунок у банку (п. 200.7 ПКУ). Як варіант — отримати фінансовий казначейський вексель (п. 19 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, Порядок видачі, обігу, обліку фінансових казначейський векселів, виданих як електронний документ, та сплати за ними, затверджений постановою КМУ від 21.08.2013 р. № 683).

Як саме отримати суму відшкодування, платник також вирішує самостійно:

— чи то цілком в один спосіб (наприклад, спрямовуючи всю суму в рахунок зменшення ПДВ-зобов’язань майбутніх звітних (податкових) періодів, або ж, навпаки, бажаючи отримати всю суму «живими» грошима на поточний банківський рахунок);

— чи то поділивши суму, що заявляється до відшкодування, на дві частини (відповідно, зараховуючи одну частину суми в рахунок майбутніх податкових зобов’язань із ПДВ, а частину, що залишилася, — отримуючи на поточний рахунок у банку). Таку можливість передбачає п. 200.6 ПКУ.

Своє рішення платник відображає в декларації з ПДВ, що подається за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникло право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування.

Тобто залежно від обраного напряму суму бюджетного відшкодування вказують у декларації з ПДВ:

— або в рядку 23.1 «на рахунок платника в банку»;

— або в рядку 23.2 «у зменшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів»;

— або в бажаному обсязі розподіляють між рядками 23.1 і 23.2.

При будь-якому з цих варіантів бюджетного відшкодування разом із декларацією подають розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3)») та за необхідності оригінали митних декларацій (п. 200.8 ПКУ).

Що відбувається, якщо суму бюджетного відшкодування платник спрямував у зменшення податкових зобов’язань наступних звітних (податкових) періодів? Зараз третє речення п. 200.6 ПКУ передбачає, що право на бюджетне відшкодування за цими сумами платник надалі втрачає.

Як роз’яснюють фахівці Міндоходів, сума, що потрапила до рядка 23.2 декларації з ПДВ, переноситься до картки особового рахунка платника. Далі ця сума бере участь у погашенні податкових зобов’язань із ПДВ цього платника в порядку календарної черговості виникнення переплат і вже не відображається ним у наступній декларації з ПДВ (див. консультацію, розміщену в розділі 101.18.01 БЗ).

Змінити ж напрям бюджетного відшкодування за допомогою уточнюючого розрахунку після того, як підприємство у відповідному рядку декларації вже зафіксувало свій вибір, податківці не дозволяють. А все тому, що таку зміну вони не вважають виправленням помилки (див. консультацію в тому ж розділі 101.18.01 БЗ).

І от з 1 січня 2014 року в цьому плані на нас очікують приємні зміни. Із цієї дати третє речення п. 200.6 ПКУ зазвучить зовсім інакше. От як це буде:

Отже, незабаром у платника податків, навіть якщо він спочатку заповнив рядок 23.2 декларації з ПДВ (тобто спрямував суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення майбутніх ПДВ-зобов’язань), з’явиться право надалі отримати з бюджету «живі» гроші (або фінансовий казначейський вексель).

Зміни, які в поточному році неодноразово вносив законодавець до розділу V ПКУ, спричинили необхідність підкоригувати й форму податкової накладної, а також порядок її заповнення.

Міндоходів на своєму офіційному сайті оприлюднило проект відповідного наказу (http://minrd.gov.ua/diyalnist-/regulyatorna-politika-/regulyatorna-politika/2013-rik/119909.html).

І якщо форму податкової накладної це відомство затвердить у запропонованому зараз вигляді, то з 1 січня 2014 року в ній буде:

1) вилучено реквізит «Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість»;

2) уведено відмітку про спосіб виписування накладної (паперова чи електронна).

До того ж платників ПДВ остаточно буде звільнено від необхідності проставляти в податковій накладній номер і дату митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Доволі тривалий час ці дані згідно з п.п. «ї» п. 201.1 ПКУ вважалися обов’язковим реквізитом податкової накладної. Проте вписувати їх до цього документа платники не мали можливості через відсутність у ньому відповідних граф. Це визнавали й самі контролери (див., зокрема, лист ДПСУ від 21.08.2012 р. № 1272/0/71-12/15-3117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 69, с. 2). При цьому вони, щоправда, постійно тримали платників у тонусі, зазначаючи, що форма податкової накладної ось-ось доповниться потрібними графами.

На щастя, усе вирішилося якнайкраще — горезвісний п.п. «ї» з 1 січня 2014 року буде вилучено з п. 201.1 ПКУ. Спасибі за це Закону № 657. Тому в новій формі податкової накладної, яку планує прийняти Міндоходів, номер і дата митної декларації, звісно, не фігурують.

Якщо ви хоча б колись отримали від постачальника недбало заповнену податкову накладну, то, напевно, знаєте, як проблематично сформувати за нею податковий кредит. А що вже говорити, коли видати цей документ постачальник взагалі забув, або відмовився, або не зареєстрував його в ЄРПН.

Щоб зберегти в такій ситуації право на податковий кредит, абзац одинадцятий п. 201.10 ПКУ пропонує платнику вихід — скласти заяву зі скаргою на безвідповідального продавця.

Нагадаємо, що форма такої заяви передбачена додатком 8 (Д8) до декларації з ПДВ. Про те, як її скласти, ви можете дізнатися з газети «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 13, с. 16.

Контролери дотепер стабільно дотримувалися думки, що цю заяву постраждалий покупець може подати тільки разом із декларацією за звітний період, у якому була складена (або має бути складена) податкова накладна, на яку, власне, і доводиться скаржитися. Про це свідчать листи ДПСУ від 16.01.2013 р. № 721/6/15-3115 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 24, с. 16) та від 11.03.2013 р. № 5788/7/15-3317-23.

І ось чудова новина для всіх платників податків — з 01.01.2014 р. скаржитися на постачальника-порушника можна буде без поспіху!

Тепер правом на подання скарги покупець зможе скористатися протягом 60 календарних днів після граничного строку подання декларації за звітний період, у якому не видана (або заповнена з порушеннями/не внесена до ЄРПН) податкова накладна, що стала предметом скарги. Усе це завдяки змінам, унесеним Законом № 657 до абзацу одинадцятого п. 201.10 ПКУ.

А що вважати звітним (податковим) періодом, у якому не видана (або заповнена з порушеннями/не внесена до ЄРПН) податкова накладна? Податківці, найімовірніше, матимуть на увазі під ним період, у якому ця податкова накладна була складена (або має бути складена/внесена до ЄРПН). Інакше кажучи, це період, у якому відбувся факт сплати податку постачальнику або факт отримання від нього товарів/послуг, що підтверджують відповідні документи. У будь-якому разі, саме такий висновок можна зробити зі згаданих вище листів податківців.

Таким чином, у нових умовах поскаржитися на постачальника-відмовника покупець зможе і після подання декларації за звітний період, до якого відноситься проблемна податкова накладна. Зробити це можна буде:

— місячному платнику ПДВ — протягом (20 + 60) календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

— квартальному платнику ПДВ — протягом (40 + 60) календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Приклад 1. Уявімо, що підприємство (місячний платник ПДВ) у січні 2014 року перерахує постачальнику за товар аванс у сумі 12000 грн. (у тому числі ПДВ 20 % — 2000 грн.). Постачальник у момент виникнення податкових зобов’язань із ПДВ випише податкову накладну російською мовою (заповнити податкову накладну українською мовою він відмовиться).

Щоб не втратити право на податковий кредит, підприємство-покупець складе заяву зі скаргою на постачальника.

У цій ситуації поскаржитися на продавця підприємство зможе аж по 21 квітня 2014 року включно. Тобто подати до контролюючого органу додаток 8 (Д8) можна буде з декларацією з ПДВ або за січень, або за лютий, або навіть за березень 2014 року. До речі, граничний строк подання березневої декларації — саме 21 квітня 2014 року.

Може трапитися й так, що граничний строк подання заяви зі скаргою за формою Д8 настане раніше, ніж граничний строк подання декларації, з якою ще можна подати таку заяву. Будьте уважні: очікувати останнього дня подання цієї декларації не варто, інакше заява у вас вважатиметься простроченою і вже не відіграє жодної ролі.

Приклад 2. Скористаємося умовами прикладу 1, тільки припустимо, що операцію, за якою має бути складена правильна податкова накладна, здійснено у квітні 2014 року.

У цьому випадку граничний строк подання скарги на продавця — 19 липня 2014 року. Тому подати її можна з декларацією або за квітень, або за травень, або навіть за червень 2014 року. Проте майте на увазі: граничний строк подання червневої декларації — 21 липня 2014 року. Отже, якщо ви плануєте додати заяву до червневої декларації, вам доведеться поквапитися і зробити це максимум 18 липня 2014 року (оскільки 19 липня — субота, а перенесення 60-денного строку через вихідний або святковий день у п. 201.10 ПКУ не передбачене).

Ще одна ситуація, коли останній день строку подання декларації з ПДВ за звітний період, до якого відноситься проблемна податкова накладна, припадає на вихідний або святковий день. За правилом, установленим п. 49.20 ПКУ, у цьому випадку останній день строку переноситься на наступний операційний (банківський) день. А чи переноситься у зв’язку з цим початкова дата відліку «скаргових» 60 календарних днів? В ідеалі переносити її потрібно, але в аналогічному випадку (коли відлічуються 10 календарних днів для сплати податкового зобов’язання — п. 57.1 ПКУ) податківці проти перенесення. Найімовірніше, і тут вони займуть таку ж позицію.

А чи можна скористатися 60-денною пролонгацією щодо проблемних податкових накладних, які відносяться, наприклад, до листопада або грудня 2013 року? Адже за ними презентовані Законом № 657 60 календарних днів спливуть уже в 2014 році, тобто після набуття чинності цим Законом. Вважаємо, можна.

Хоча у контролерів щодо цього може бути інша думка. Допускаємо, що таку дозвільну норму вони поширять тільки на податкові накладні, податковий кредит за якими виникне в покупця з 1 січня 2014 року. Виняток — проблемні податкові накладні, що належать до грудня 2013 року. За ними граничний строк подання скарги припадає вже на 2014 рік, а в цей період діятимуть уже нові правила.

Зміни стосовно порядку ПДВ-реєстрації, перереєстрації та анулювання, не оминули й сільгосппідприємства, які реєструються суб’єктами спеціального режиму оподаткування.

Інформація про такі підприємства включається до Реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування, який є складовою Реєстру платників ПДВ

При цьому серед даних із Реєстру платників ПДВ, які Міндоходів оприлюднюватиме на своєму веб-сайті та на Єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців на виконання вимог п. 183.13 ПКУ, також є дані з реєстру суб’єктів спецрежиму, а саме:

— дата реєстрації суб’єктом спецрежиму;

— перелік видів діяльності сільгосппідприємства із зазначенням дати внесення запису про такі види діяльності;

— дата виключення з Реєстру суб’єктів спецрежиму;

— дата, з якої сільгосппідприємство вважається платником ПДВ на загальних підставах.

За наявності підстав, перелічених у п. 184.1 ПКУ (крім випадку, описаного в п.п. «є»* цього пункту), реєстрація сільгосппідприємства як платника ПДВ та суб’єкта спецрежиму оподаткування анулюється в загальновстановленому порядку.

Передоплата при ввезенні та вивезенні товарів. Законодавець уточнив формулювання п. 187.11 ПКУ.

Уточнено п. 198.5 ПКУ. Уточнення стосуються пп. «а» і «б» п. 198.5 ПКУ. Згідно з цим пунктом платник зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ПКУ, за товарами/послугами, необоротними активами, за якими суми «вхідного» ПДВ потрапили до податкового кредиту, якщо такі товари/послуги, необоротні активи він почав використовувати:

На цьому завершуємо стислий огляд ПДВ-змін, підготовлених Законом № 657. У недалекому майбутньому, будьте певні, ці новини ми з вами вивчимо детальніше. А зараз пропонуємо дізнатися, що очікує з 1 січня 2014 року платників єдиного податку.

	висновки
	Щоб стати ПДВ-платником, можна подати реєстраційну ПДВ-заяву державному реєстратору разом із реєстраційною карткою. А той передасть відскановану електронну копію такої заяви до контролюючого органу. Інформація про ПДВ-реєстрацію, перереєстрацію та анулювання фігуруватиме в Реєстрі платників податку. За необхідності платник може отримати від контролюючого органу витяг із цього Реєстру. Для цього йому потрібно подати контролерам запит. Платник податків, який спочатку спрямував суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення майбутніх ПДВ-зобов’язань, зберігає право надалі отримати з бюджету «живі» гроші. Платників ПДВ остаточно звільнено від необхідності проставляти в податковій накладній номер і дату митної декларації.

Поскаржитися на постачальника покупець зможе протягом 60 календарних днів після граничного строку подання декларації за звітний період, у якому виникла проблема з податковою накладною.

Спрощена система оподаткування у зв’язку із прийняттям Закону № 657 також зазнає доволі суттєвих змін. Погляньмо, яких саме!

У попередній частині номера ми вже звертали вашу увагу, що реєстрація платником ПДВ з нового року здійснюватиметься без видачі ПДВ-свідоцтва. Те ж саме стосується і Свідоцтва платника єдиного податку (надалі — ЄП) — замість нього Закон передбачає створити Реєстр єдиноподатників. Тому значна частина змін має технічний характер і покликана привести положення розд. XIV ПКУ у відповідність до нових реалій.

Однак, безумовно, головну методологічну новацію для єдиноподатників містить п. 51 розд. І Закону № 657, в якому подається нова редакція ст. 299 ПКУ, присвячена порядку, в якому реєструються і розреєстровуються платники ПДВ. Тому надалі, розглядаючи «єдиноподаткові» новації Закону № 657, зосередимось саме на цьому масштабному нововведенні та будемо посилатися на нову редакцію ст. 299 ПКУ як на вже чинну.

Зрозуміло, що скасування Свідоцтва і запровадження Реєстру платників ЄП змінює порядок реєстрації платником. Тепер реєстрація суб’єкта господарювання платником ЄП здійснюється не через видачу Свідоцтва, а шляхом внесення відповідних записів до Реєстру, який веде Міндоходів (пп. 299.1, 299.2 ПКУ).

Більше того, частина інформації про платників ЄП буде розміщена на спеціально створеному єдиному державному реєстраційному веб-порталі (п. 299.13 ПКУ). Допоки цей веб-портал не створено, відповідна інформація буде міститися на офіційному веб-сайті Міндоходів (п.п. 3 п. 53 розд. І Закону № 657).

Незважаючи на зміну форми, за якою здійснюється реєстрація, змістовна частина питання значних змін не зазнала. Зокрема, перелік відомостей про платника ЄП, які вноситимуться до Реєстру (п. 299.7 ПКУ), є практично ідентичним до тих відомостей, які наразі зазначаються у Свідоцтві. Принципово новими позиціями тут є хіба що відомості про дату анулювання реєстрації платника ЄП (п.п. 9 п. 299.7 ПКУ).

Обрані єдиноподатниками першої та другої груп види діяльності з їхнього Свідоцтва також потрапляють до Реєстру (п.п. 4 п. 299.7 ПКУ). Тут слід звернути увагу на той факт, що у новій редакції відсутня згадка про КВЕД-2010. Ймовірно, це пов’язано з тим, що запровадження нового Класифікатора знову відтермінують.

Збережено у новій редакції ст. 299 ПКУ вказівку на те, що реєстрація платником ЄП є безстроковою (п. 299.10 ПКУ). А от строки, за які податковим органом має бути здійснено таку реєстрацію, суттєво скорочуються.

Нині чинна редакція дає контролюючому органу десять календарних днів (починаючи з того дня, коли суб’єкт господарювання подав заяву), щоб зареєструвати суб’єкта або відмовити у цьому. За новою ж редакцією на ці дії контролюючий орган матиме два робочих дні починаючи з того дня, коли суб’єкт господарювання подав заяву (пп. 299.3, 299.5 ПКУ).

Кілька слів також скажемо щодо новостворених суб’єктів господарювання (п.п. 298.1.2 ПКУ). Зараз Свідоцтво платника ЄП їм видається у той день, у який податковий орган отримав від них заяву про те, що вони обирають спрощену систему оподаткування. Таких суб’єктів господарювання реєструють (згідно з п. 299.4 ПКУ):

— для єдиноподатників першої і другої групи — з першого числа місяця, наступного за місяцем реєстрації;

— для єдиноподатників третьої-шостої груп — з дати держреєстрації.

Зауважмо, цей принцип діє лише у тому випадку, якщо суб’єкт господарювання встиг подати заяву про обрання спрощеної системи у встановлений строк. Нагадаємо: для першої і другої групи це — до закінчення місяця держреєстрації, а для третьої-шостої — 10 днів із дня такої реєстрації (п.п. 298.1.2 ПКУ).

Податковий орган таких суб’єктів господарювання реєструє також у дводенний строк. Для того щоб краще це зрозуміти, погляньмо на рисунку.

Строки реєстрації новостворених суб’єктів господарювання платниками ЄП

Строк, у який до Реєстру вносяться зміни у зв’язку зі зміною відомостей про платника залишився таким, як і раніше для Свідоцтва, — зміни вносяться у день подання відповідної заяви (п. 299.8 ПКУ). Щоправда, порівняно із чинною редакцією виникає ще одна підстава для зміни відомостей — зміна ставки ЄП.

Підстави, з яких контролюючий орган може відмовити у реєстрації платником ЄП, так само не змінилися (п. 299.6 ПКУ).

Як вплине скасування Свідоцтва платника ЄП на принципи взаємодії підприємців-єдиноподатників із контрагентами? Адже якщо єдиноподатник реалізує товари (роботи, послуги) контрагентам, їм потрібно надати певні документи, аби уникнути оподаткування таких доходів ПДФО.

Донедавна поряд із копією виписки або витягу з Єдиного держреєстру податкові органи рекомендували податковим агентам отримувати у єдиноподатників ще й копію Свідоцтва (докладно читайте про це у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 83, с. 27).

Тепер, коли Свідоцтво буде скасоване, виникає запитання: які документи підприємець-єдиноподатник має надавати загальносистемникам? Формально про суттєві зміни говорити навряд чи можна, адже податкові органи останнім часом не вимагали, а лише рекомендували надавати загальносистемникам копію Свідоцтва.

Однак, наймовірніше, з нового року в рекомендаціях податківців місце копії Свідоцтва займе витяг із Реєстру платників ЄП. Принаймні одна з норм нової ст. 299 ПКУ дає підстави так вважати. Це п. 299.9 ПКУ, який передбачає, що за бажанням зареєстрований платник ЄП може безоплатно та безумовно отримати витяг із Реєстру платників ЄП. Строк, упродовж якого надається такий витяг, — не більше одного робочого дня з дня надходження запиту за встановленою формою.

Утім, вважаємо, що однозначний висновок щодо цього питання можна буде зробити лише виходячи із практики.

На перший погляд, нова редакція ст. 299 ПКУ суттєво скорочує перелік випадків, у яких реєстрацію платником ЄП може бути анульовано. Однак насправді Закон № 657 просто узгоджує строки, в які анулюється держреєстрація платника ЄП зі строками, в які платник ЄП має перейти на сплату інших податків і зборів у випадках, визначених п.п. 298.2.3 ПКУ. Окрім того, за податковим органом, як і зараз, зберігається право скасувати реєстрацію платника ЄП власним рішенням, прийнятим на підставі акта перевірки.

Така розреєстрація відбувається з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення (п. 299.11 ПКУ). Цілком ймовірно, що податківці вимагатимуть також оподатковувати за ставкою 15 % весь дохід єдиноподатника за залишок кварталу, в якому відбулося порушення. А починаючи із наступного кварталу будуть донараховувати єдиноподатнику інші податки (наприклад, ПДФО чи податок на прибуток) як такому, що не мав права застосовувати спрощену систему.

Більше того, відповідно до п. 299.11 ПКУ після такого анулювання повернутися на ЄП можна лише після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Окрім вищевказаних «єдиноподаткових» змін, Закон № 657 вносить ще деякі. Розглянемо їх.

Ставку, що не включає ПДВ, можна обрати і при зміні групи. Закон № 657 вносить зміни до п.п. «в» п.п. 4 п. 293.8 ПКУ (п.п. 2 п. 47 розд. І Закону № 657). Дотепер аналіз цієї норми приводить до висновку, що ставку, яка включає ПДВ, можна обрати лише тим суб’єктам господарювання, які перейшли на спрощену систему оподаткування із загальної. Тепер із норми ПКУ прямо випливає, що обрати ставку єдиного податку, яка не включає ПДВ, можна і платникам ЄП, які раніше були спрощенцями-безПДВшниками.

Порядок ПДВ-розреєстрації уточнено. Закон № 657 змінює також редакцію п.п. 298.1.5 ПКУ. Дотепер питання ПДВ-розреєстрації у зв’язку з переходом на спрощену систему було прописане доволі невдало. Було не зовсім зрозуміло, кого воно стосується і в яких випадках. Нова редакція чітко передбачає: ПДВ-розреєстрація стосується усіх без винятку єдиноподатників, які є платниками ПДВ (групи 3 — 6), але лише у разі, коли вони прийняли рішення перейти на сплату єдиного податку, що включає в себе ПДВ (п.п. 1 п. 50 розд. І Закону № 657). Тобто фактично норму п.п. 298.1.5 ПКУ остаточно узгоджено з п.п. «в» п. 184.1 ПКУ.

Боржникам полегшать шлях відступу. Наразі платник ЄП може самостійно відмовитися від спрощеної системи за умови, що у нього погашена заборгованість із податкових зобов’язань чи податкового боргу. Закон № 657 вилучає це застереження з п.п. 298.2.2 ПКУ і виходить, що платник може самостійно піти зі спрощеної системи навіть боржником (п.п. 2 п. 50 розд. І Закону № 657). Більше того, наразі примусовий перехід на сплату інших податків, визначених ПКУ допускається лише після погашення податкового боргу. Нова редакція п.п. 8 п.п. 298.2.3 ПКУ пов’язує анулювання реєстрації платника ЄП не зі сплатою податкового боргу, а з його наявністю на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів (п.п. 2 п. 50 розд. І Закону № 657) Дещо подібний погляд до податкового боргу обстоювали свого часу і ми (читайте «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 4, с. 14.

На цьому завершуємо огляд єдиноподаткових новацій Закону № 657 і розглянемо решту нововведень цього Закону.

	висновки
	Закон № 657 скасовує Свідоцтво платника ЄП. Тепер підтверджувати реєстрацію суб’єкта господарювання платником буде витяг із Реєстру таких платників. Строки, в які податковий орган має зареєструвати платника ЄП, скорочуються, перелік відомостей про платника, які вносяться до Реєстру, є практично ідентичним до того, що вносився до Свідоцтва. Не виключено, що при взаємодії з контрагентами у платників ЄП замість копії Свідоцтва будуть вимагати витяг із Реєстру платників ЄП. Строки, в які відбувається розреєстрація платників ЄП, узгоджують зі строками, в які він зобов’язаний перейти на загальну систему відповідно до п.п. 298.2.3 ПКУ. Підставою для розреєстрації платника ЄП буде наявність податкового боргу протягом двох послідовних кварталів, а не його несплата.

Одразу зауважимо, що п.п. 14.1.213 ПКУ, яким установлено порядок визначення резидентського статусу, змін не зазнав. Водночас зміни, що стосуються «резиденства», внесли до пп. 70.1 і 170.11 ПКУ.

Так, у п. 70.1 ПКУ з’явився новий абзац, згідно з яким фізособа, яка є резидентом іноземної держави, тобто не проживає в Україні, може бути взята на податковий облік за місцем реєстрації свого перебування (проживання) на території України. А в новому абзаці п. 170.11 ПКУ зазначено, що особа, яка має право постійного проживання на території іноземної країни, вважається такою, що не проживає в Україні.

Нагадаємо, що фізична особа є резидентом України, якщо вона постійно проживає в Україні (абзац перший п.п. «в» п.п. 14.1.213 ПКУ). У свою чергу, нерезидентом вважається фізична особа, яка не є резидентом України (п.п. 14.1.122 ПКУ). Якщо сукупно з новими положеннями ПКУ читаємо наведені вище норми, то доходимо логічного висновку: фізична особа, яка офіційно постійно проживає на території іншої держави, — нерезидент України. Дивно, чому законодавець не вніс зміни безпосередньо до п.п. 14.1.213 ПКУ.

Закономірно виникає запитання: чи зможе така фізособа за необхідності скористатися положеннями абзацу другого п.п. «в» п.п. 14.1.213 ПКУ? Тут зазначені умови, у разі виконання яких особа, що має місце постійного проживання в іноземній державі, може бути визнана резидентом. Так, якщо особа постійно проживає також в іноземній державі, то вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. Наразі однозначно складно відповісти на це запитання, оскільки не­зрозуміла мета законодавця (політичні мотиви до уваги не беремо).

Для громадян, які офіційно постійно проживають за кордоном, очевидний один плюс — в Україні не доведеться декларувати іноземні доходи

Але є й мінус — при отриманні спадщини чи подарунка від фізособи доведеться сплатити 15 (17) %.

Утім, не виключено й інший варіант тлумачення. Зверніть увагу — нова норма навмисно додана до частини другої п.п. 170.11.1 ПКУ, а не наведена окремим абзацом. Нагадаємо, що частина друга цього підпункту встановлює необхідність оподаткування дивідендів, отриманих з іноземних джерел, за українськими ставками з поданням річної декларації. Можливо, депутати мали намір пов’язати нове розуміння нерезидентського статусу саме і тільки з отриманням таких дивідендів. Прирівнювання отримувача до нерезидента означає, що він не повинен подавати річну декларацію та сплачувати ПДФО з таких доходів. Оподаткування обмежуватиметься лише правилами країни виплати.

Кожен, хто має справу з цінними паперами, пам’ятає, що з цього року операції з ними стали об’єктом обкладення акцизним податком. Це стосується операцій з відчуження цінних паперів (з переходом права власності на них) та операцій з деривативами. Із порядком їх оподаткування та заповнення декларації ви можете ознайомитися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 72, с. 26; № 13, с. 22.

Водночас низку зазначених операцій звільнено від оподаткування. Зокрема, п.п. 212.1.9 ПКУ називає в їх числі й операції з відчуження акцій ощадних (депозитних) сертифікатів. При цьому нагадаємо, що ощадний (депозитний) сертифікат — це цінний папір, який підтверджує (ст. 13 Закону № 3480):

1) суму вкладу, внесену до банку;

2) право вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів у банку, що видав цей сертифікат.

Але зауважте: про акції ощадних сертифікатів у Законі № 3480 немає жодного слова. Із цієї причини незрозуміло, які взагалі операції підпадають під зазначене звільнення. І дійсно: адже в ньому йдеться не про ощадні (депозитні) сертифікати, а саме про акції таких сертифікатів. Про них же, як зазначалося, законодавство умовчує.

На щастя, законодавець визнав, що в п.п. 212.1.9 ПКУ допущено помилку, і виправив її. Він зробив це, додавши кому між термінами «акцій» і «ощадних (депозитних) сертифікатів».

Отже, тепер зазначений пункт установлює звільнення, зокрема, для операцій з відчуження акцій, ощадних (депозитних) сертифікатів

Зверніть увагу: ця правка не тільки внесла ясність щодо ощадних (депозитних) сертифікатів, а й установила нове звільнення. Як бачите, тепер воно поширюється й на операції з відчуження будь-яких акцій. Тобто акцій не лише приватних, а й публічних акціонерних товариств. До цього моменту звільнення стосувалося лише акцій приватних акціо­нерних товариств. Утім, до речі, цілком імовірно, що законодавець і тут допустив помилку. Адже вилучення такого широкого переліку операцій ставить під сумнів питання доцільність «ціннопаперового» акцизу. Крім того, ця думка підтверджується і тим, що законодавець не вилучив із переліку звільнених операцій у п.п. 212.1.9 ПКУ окрему згадку про акції приватних акціонерних товариств. Отже, не виключаємо, що в майбутньому цю пільгу (тобто звільнення щодо операцій із будь-якими акціями) буде скасовано. Але поки цього не сталося, нею можна вільно користуватися (звісно, з дати набуття чинності Законом № 657).

Порядок та момент сплати податку на утилізацію транспортних засобів прописано, зокрема, у п. 250.5 ПКУ. При цьому в ньому зазначено, що платники, визначені п.п. 240.6.1 п. 240.2¹ ПКУ, сплачують цей податок до або в день подання митної декларації. Навіть при побіжному погляді на ці посилання, можна одразу помітити в них помилку. Ця помилка буде тим більш очевидною, якщо ви подивитеся на п.п. 240.6.1 ПКУ, — адже в цьому пункті названі особи, які не є платниками «утилізаційного» податку.

Законодавець виправив цю помилку. Він замінив посилання «п.п. 240.6.1» на «п.п. 240.2¹.1 ПКУ». Тепер усе на своїх місцях. Тобто в зазначеному порядку «утилізаційний» податок повинні сплачувати особи, які ввозять на митну територію України транспортні засоби та/або кузови до них у митному режимі імпорту (крім кузовів товарної категорії 8707 10 10 УКТ ЗЕД). Про «утилізаційний» податок ви можете прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 68, с. 16.

У ПКУ передбачено звільнення від обкладення ПДВ та акцизним податком низки операцій з автомобілями швидкої допомоги (товарної позиції 8703 УКТ ЗЕД). А саме операцій з постачання (ПДВ) та імпорту (ПДВ, акцизний податок). При цьому такі автомобілі повинні призначатися для використання закладами охорони здоров’я та оплачуватися за рахунок державного/місцевих бюджетів або на замовлення відповідних розпорядників бюджетних коштів.

Строк дії цих пільг обмежено. При цьому він закінчився ще 31.12.2012 р. Але Закон № 657 продовжив його. Отже, зазначені операції звільнятимуться від обкладення ПДВ та акцизним податком ще з 1 грудня 2013 року до 1 січня 2015 року.

Закон № 657 вніс й інші, менш помітні зміни. Перелічимо головні з них:

1. У п.п. 14.1.89¹ ПКУ зазначено, що термін «кооперативні виплати» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97 р. № 469/97-ВР (далі — Закон № 469). Після змін цей підпункт посилається на Закон України «Про кооперацію» від 10.07.2003 р. № 1087-IV. Це логічно, адже після викладення Закону № 469 у новій редакції визначення цього терміна з нього зникло.

2. До пов’язаних осіб абз. «з» п.п. 14.1.159 ПКУ відносить у тому числі й дітей: повнолітніх, непов­нолітніх, у тому числі усиновлених. Тепер він окремо вказуватиме і на малолітніх дітей. Нагадаємо, що такими є діти, вік яких не досяг 14 років (ч. 1 ст. 31 ЦКУ).

3. У п. 32.2 ПКУ перелічені форми, в яких може здійснюватися зміна строку сплати податку. При цьому в їх числі названо й податковий кредит. Зрозуміло, що ця норма є «мертвою». Адже податковий кредит в тому вигляді, в якому він застосовується в ПКУ, не має нічого спільного зі зміною строку сплати податків. Тому логічно, що законодавець вирішив вилучити цей термін із цього переліку.

4. Законодавець також підкоригував: визначення податкової консультації (п.п. 14.1.172 ПКУ); право платників на оскарження дій/бездіяльності податківців (п.п. 17.1.7 ПКУ); функції податківців (п.п. 19¹.1.31 ПКУ), а також деякі інші норми (пп. 64.7, 121.1 ПКУ). Також він замінив у кількох місцях термін «основні фонди» на «основні засоби» (пп. 14.1.82, 14.1.97, 94.19.9 ПКУ). Здебільшого всі ці правки логічні, але якихось реальних змін через це ви не відчуєте.

5. У п. 63.3 ПКУ з’явилося уточнення, що Міндоходів може прийняти рішення про зміну основного місця обліку лише щодо великих платників податків.

6. Зміни до п. 68.1 ПКУ передбачають, що держ­реєстратор повинен передавати податківцям відомості про держреєстрацію (у тому числі держреєстрацію припинення юрособи або підприємницької діяльності фізособи) у день такої держреєстрації. До змін цей пункт наказував подавати такі відомості не пізніше наступного робочого дня.

7. Також Закон № 657 додав до п. 99.7 ПКУ посилання на погашення податкового боргу та вказівку на те, що ст. 99 ПКУ поширюється, у тому числі і на малолітніх дітей (у тому ж порядку та обсязі, що і для неповнолітніх осіб).

8. Після того як платник отримав акт перевірки, він протягом 5 робочих днів має право надати контролерам документи, яких не вистачає. А саме документи, що зазначені в акті як відсутні (п. 44.7 ПКУ). Законодавець підкоригував це формулювання. Тепер цей пункт вказує на документи, які підтверджують показники, відображені в податковій звітності. Загалом, це логічно. Адже перевіряючі можуть не виявити всіх документів, яких не вистачає, і, відповідно, не вказати їх в акті.

	висновки
	Законодавець вніс зміни щодо взяття на податковий облік фізосіб-нерезидентів та резиденського статусу фізосіб. Внесено уточнення щодо «ціннопаперового» акцизу. Ним поставлено крапку в питанні про звільненні операцій з відчуження ощадних (депозитних) сертифікатів. Але виникло інше питання: у частині звільнення від «ціннопаперового» акцизу операцій з акціями публічних акціонерних товариств. Продовжено з 01.12.2013 р. до 01.01.2015 р. звільнення від обкладення ПДВ/акцизним податком операцій з автомобілями швидкої допомоги (п. 25 підрозд. 2 і п. 4 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ).