 | відповідальність |  |
Виправили недоплату минулих періодів: чи потрібно сплачувати пеню?
До пошти редакції надійшло запитання: «Чи потрібно сплачувати пеню при самостійному виправленні помилки? І якщо так, то як і де її відобразити? Чого очікувати, якщо цю суму не сплатити?». Як виявилось, це запитання цікавить багатьох. Тому наш обов’язок — розібратися з ним. Проте спершу зустрічне запитання: чи все ви знаєте про пеню?
Віталій Смердов, податковий експерт
Що таке пеня
Податкова пеня — це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суму грошових зобов’язань, які не були сплачені своєчасно (п.п. 14.1.162 ПКУ). Це визначення є загальним і охоплює будь-які ситуації, у яких йдеться про пеню. У тому числі й нашу.
Зверніть при цьому увагу: зазначений платіж має самостійний статус. Він не належить ні до грошових/податкових зобов’язань (пп. 14.1.39, 14.1.156, 14.1.179 ПКУ), ні до штрафів (п.п. 14.1.265 ПКУ).
Правильніше говорити, що пеня є одним з видів фінансової відповідальності у сфері оподаткування (п. 111.2 ПКУ)
Водночас, незважаючи на такий самостійний статус, сплачується вона на ті ж коди бюджетної класифікації, що й відповідні податки/збори (п. 131.3 ПКУ, Єдина база податкових знань, розділ 135.04), — у нашому випадку — ПДВ. Хіба що в полі «Призначення платежу» потрібно буде вказати код 106 «Сплата пені». Отже, оформити її сплату краще всього окремою платіжкою (див. Єдину базу податкових знань, розділ 135.04).
Розібратися з розрахунком і сплатою цієї суми вам допоможе матеріал у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 75, с. 33. Ми ж переходимо до відповідей на поставлені запитання.
Чи є пеня при самовиправленні?
Так, є. Це передбачено п.п. 129.1.2 ПКУ. От тільки сплачувати її потрібно не завжди. Так, з пенею при самовиправленні доведеться мати справу тільки в тому випадку, якщо:
1) помилка спричинила заниження податкових зобов’язань. У контексті ПДВ це означає: вам доведеться заплатити пеню, якщо при заповненні уточнюючого розрахунку, зокрема, у графі 6 рядка 25.1 випливе додатна сума;
2) строк для сплати ПДВ-зобов’язань уже минув. Якщо ж ви встигнете подати уточнюючий розрахунок і відобразити заниження ПДВ до закінчення граничних строків для сплати, то пеню сплачувати не доведеться.
Нескладно помітити, що пеня йде пліч-о-пліч зі «самоштрафом» за п. 50.1 ПКУ. У загальному випадку, є він — є й пеня. Тільки-от на відміну від «самоштрафу», відображати пеню немає де. В уточнюючому розрахунку для неї просто не передбачено місця. І це при тому, що п. 54.1 ПКУ прямо передбачає її відображення в декларації! Більше того, він вказує, що в такому разі ця сума буде узгодженою (на цьому ми ще зупинимося далі). Про те, що пеня має відображатися в податковій звітності, говорить і п.п. 4.2.1 Інструкції № 276. Але, як кажуть, «маємо те, що маємо». Отже, у загальному випадку пеню доведеться розрахувати самостійно і сплатити без відображення в податковій звітності (див. Єдину базу податкових знань, розділ 101.23 0110). При цьому вона розраховується з дня настання строку погашення податкового зобов’язання по день фактичної сплати (включно) суми недоплати (див. Єдину базу податкових знань, розділ 101.23 0110).
Кмітливий бухгалтер при цьому запитає: а якщо пеню в такому разі взагалі не сплатити?
Адже узгодженість є обов’язковою умовою для сплати грошових зобов’язань. А це правило, імовірно, має бути справедливим і для пені. Відповідь на це запитання читайте в наступному розділі.
Чи можна уточнитися, не сплативши пеню?
Так, можна. Безпосередньо для уточнення це жодного значення не має. Справа в тому, що при виправленні помилки п. 50.1 ПКУ вимагає сплатити всього дві суми:
1) недоплату. У нашому випадку — це додатна сума, зокрема, графи 6 рядка 25.1 уточнюючого розрахунку;
2) «самоштраф» у розмірі 3 % або 5 % залежно від способу виправлення.
Отже, виправити помилку без сплати пені цілком допустимо. Зрозуміло, що податківців це не порадує. Але чи зможуть вони що-небудь зробити? Перед тим, як відповісти на це запитання, пригадаємо: обов’язок зі сплати грошових зобов’язань виникає, як правило, лише після того, як вони узгоджені. Поглянемо, чи поширюється це правило на пеню.
Як наголошувалося, про узгодження в частині пені згадує п. 54.1 ПКУ. Здійснюється воно, як правило, двома способами. Перший — самостійно платником шляхом подання податкової звітності. Про цей спосіб ми вже сказали багато. Другий — податківцями шляхом складання податкового повідомлення-рішення. Пеню названо, зокрема, у п. 2.3 Порядку № 1236, а тому перша думка — податківці можуть скласти податкове повідомлення-рішення й на неї. Але насправді це не так. Річ у тім що про пеню в зазначеній нормі зазначено мимохідь. Крім того, п. 58.1 ПКУ взагалі не передбачає включення до податкових повідомлень-рішень відомостей про пеню. Про це, у цілому, свідчить і роз’яснення податківців у розділі 138.02 Єдиної бази податкових знань. Отже, приходимо до висновку: пеня при самовиправленні не є узгодженою. Як наслідок — для її сплати підстав немає.
На цю проблему можна поглянути і з іншого боку. Є думка, що пеню взагалі не потрібно узгоджувати. І воно не безпідставне. Як наголошувалося, пеня не є грошовим зобов’язанням та/або штрафом. У свою чергу, узгодженість застосовується саме до цих платежів. При такому підході ми повинні визнати, що в п. 54.1 ПКУ закралася неточність. Знаючи нашого законодавця, з цим можна погодитися. Водночас навіть у подібному випадку в податківців немає формальних підстав для стягнення такої пені. Якщо платник її не сплатить, ця сума не перетвориться на податковий борг* (п.п. 14.1.175 ПКУ). Контролери, у свою чергу, не зможуть виставити податкову вимогу (ст. 59 ПКУ). Не виникне в них і права на податкову заставу (п. 89.1 ПКУ).
* Багато хто зауважить, що у визначенні податкового боргу є й пеня. Проте в ньому йдеться лише про пеню, нараховану на суму погодженого грошового зобов’язання, що не сплачене у строк. У нашій же ситуації пеня нараховується на суму недоплати при виправленні.
Залишається стягнення через суд, але й тут не все гладко. Ви, очевидно, пам’ятаєте, що податківці мають право звертатися до суду лише за умови, що їм надано таке право. Їх права зазначені, в основному, у ст. 20 ПКУ. При цьому зверніть увагу: п.п. 20.1.30 ПКУ хоч і сформульований широко, але охоплює головним чином ситуації з визнанням правочинів недійсними. Не мають права податківці й перерозподіляти суми, що надходять від платника, у порядку п. 131.2 ПКУ. Пов’язано це з тим, що такий розподіл здійснюється лише щодо пені, нарахованої на податковий борг. Отже, на нашу ситуацію це правило не поширюється.
Час підбити підсумки. Як бачите, законодавство містить масу варіантів того, як обґрунтувати несплату пені при виправленні помилки. Інша справа, що на практиці все відбувається не так. Податківці, як правило, не звертають увагу на вищезазначені прогалини. Не сплачену пеню вони визнають податковим боргом і складають податкові вимоги (див. постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р. у справі № 2а-16752/11/2670). У свою чергу, платники, які вирішили оскаржити їх у суді, часто досягають позитивного результату. Хоча судова практика в цьому питанні не відзначається однотипністю. Причому є навіть такі рішення, у яких суди вказували на неможливість нарахування пені податківцями (див. ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р. у справі № 2а/0570/2879/2012).
Ураховуючи сказане, наша порада є такою: якщо при виправленні помилки у вас виникає обов’язок сплатити пеню, її краще сплатити. Сперечатися з цим варто лише в тому випадку, якщо ціна питання суттєва і ви готові взяти на себе ризики й витрати судового оскарження.
| висновки |  | |
|
