Пошта редакції. Одержання юрособою-єдиноподатником процентної позики

Одержання юрособою-єдиноподатником процентної позики

Юрособа-єдиноподатник (3 %) уклала договір про одержання процентної позики з юрособою зі строком повернення основної суми боргу через 2 роки. Чи потрібно включати суму позики до доходу й обкладати єдиним податком на тій підставі, що через 12 місяців позику не повернено?

(м. Вінниця)

Докладно про особливості укладення договорів позики ми цього року вже писали (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 35, с. 5).

Якщо говорити стисло, то правові відносини сторін за договором позики регулюються ст. 1046 — 1053 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ). Згідно зі ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язався повернути позикодавцю таку ж суму грошей (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 ЦКУ встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

При цьому жодних обмежень щодо суб’єктного складу сторін за договором процентної позики ЦКУ не висуває (на відміну, наприклад, від кредитного договору, за яким кредитодавцем згідно зі ст. 1054 ЦКУ може бути виключно банк або інша фінансова установа). Водночас ураховуючи, що видача процентної позики підпадає під визначення фінансової послуги, Держфінпослуг і податківці час від часу вказують на неможливість здійснення таких операцій звичайними суб’єктами господарювання*.

Водночас судові органи, а також Держкомпідприємництва (лист від 17.11.2006 р. № 8287) дотримуються іншої думки з цього приводу. Судова практика в цих питаннях на боці платників податків, допускаючи можливість видачі процентних позик звичайними суб’єктами господарювання (про позитивні для платників податків судові рішення з цього приводу докладніше див. статтю «Процентна позика — для всіх і кожного?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 7, с. 20).

Згідно з п.п. 14.1.267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ) позика — це грошові кошти, що надаються позичальнику резидентами, фінансовими установами (і нерезидентами, крім тих, які мають офшорний статус) на певний строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики. Як бачимо, для цілей оподаткування використовується вужче поняття позики, ніж у ЦКУ, адже згідно із зазначеним підпунктом позикодавцем з числа резидентів може бути лише фінансова установа.

Водночас процентна позика від звичайної юридичної особи не підпадає під «податкове» визначення поворотної фінансової допомоги, що передбачає безпроцентний характер її надання (див. п.п. 14.1.257 ПКУ).

Отже, сума позики, одержаної платником єдиного податку, незалежно від того, повернено її впродовж 12 місяців позикодавцю чи ні, не підлягає включенню до складу доходів платника єдиного податку (на відміну від фінансової допомоги, отриманої на поворотній основі, яка підлягає включенню до доходу при її неповерненні протягом 12 календарних місяців на підставі п. 292.11 ПКУ).

Олександр Олішевко, економіст-аналітик